23 вересня, 2020

Сексуальне насильство: визначення, відповідальність і юридична практика

16 лютого 2020
Поширити в Telegram
3763
Катерина Шуневич

Юристка Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем». Аспірантка кафедри кримінального процесу та криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Згідно зі статистичними даними, які є у відкритих джерелах, одна з п’яти жінок протягом свого життя зазнає сексуального насильства[1]. Наслідком цього стає не лише зазіхання на права, які охороняє закон (життя, здоров’я, статева недоторканність та свобода), у момент посягання, а й виникнення надалі різних фізичних та психологічних травм.

У широкому значенні слова під сексуальним насильством слід розуміти зґвалтування, сексуальне рабство, примусове оголення, приниження сексуального характеру та інші дії сексуального характеру. Психологиня Емілі Наґоскі звертає увагу на одну важливу прикмету насильства цього типу: «сексуальне насильство часто не схоже на те, як ми собі уявляємо “насильство”; дуже рідко тут застосовується пістолет або ніж, здебільшого не проявляється “агресія” у звичному значенні цього слова. Це примус і позбавлення людини-жертви вибору стосовно того, що з нею станеться. Жертви не “борються”, бо загроза надто несподівана, від неї неможливо втекти, і їхні тіла обирають “завмерти”, бо це стресова реакція, яка максимізує шанси вижити...»[2].

У законодавстві багатьох країн цю особливість не було враховано. Наприклад, зґвалтування зазвичай визначали як статевий акт, здійснений із застосуванням примусу, а доказом примусу мали бути сліди боротьби, синці тощо. Якщо жертва не чинила опір через стан ступору, загрозу фізичного насильства чи перебувала в непритомному стані, злочин зґвалтування було непросто довести і цим часто користувалися адвокати кривдників.


Джерело

Донедавна такий підхід простежувався і в українському законодавстві. Однак у 2015–2020 роках було проведені громадські обговорення і внесено важливі зміни. Поняття «сексуальне насильство» нарешті визначено і формалізовано з погляду права.

Визначення сексуального насильства в українському законодавстві

Законодавство, використовуючи засоби юридичної техніки, конструює різні механізми захисту прав осіб, постраждалих від таких дій, диференціюючи відповідальність в окремих нормах закону. Саме тому відповідальність за правопорушення, які зазіхають на сексуальну недоторканність і свободу, встановлено в різних статтях Кримінального кодексу України (ст. 152 ККУ передбачає відповідальність за «Зґвалтування», ст. 153 ККУ — «Сексуальне насильство», ст. 154 ККУ — «Примушування до вступу у статевий зв’язок» та ін.). Наприклад, ст. 152 ККУ суміжна зі ст. 153 ККУ, диспозиція якої відрізняється від ст. 152 ККУ способом вчинення кримінального правопорушення (обов’язковою ознакою об’єктивної сторони ст. 152 КК України виступає спосіб учинення дій сексуального характеру — «вагінальним, анальним або оральним проникненням у тіло іншої особи»).

Диспозиція ст. 154 ККУ звучить так: «Примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з іншою особою». Однією з ознак для розмежування складів злочинів, передбачених ст.ст. 153 і 154 ККУ, без сумніву, виступатиме кінцева мета вчинення таких насильницьких дій. Згідно з буквальним тлумаченням ст. 154 ККУ кінцевою метою винної особи виступатиме «здійснення особою, до якої застосовується примушування, акту сексуального характеру з іншою особою», тобто особа, яка вчиняє протиправні дії, передбачені ст. 154 ККУ, не має наміру вступити в сексуальні відносини з потерпілою/потерпілим. Тоді як згідно зі ст. 153 ККУ дії винної особи спрямовано безпосередньо на потерпілу/потерпілого. Крім того, якщо в диспозиції ст. 153 ККУ йдеться про «дії сексуального характеру», то диспозиція ст. 154 ККУ містить поняття «акти сексуального характеру», що, як можна припустити, за своєю суттю ширше й охоплює не лише дії сексуального характеру, передбачені ст. 153 ККУ, а й акти сексуального характеру в широкому розумінні (зокрема вагінальне, анальне або оральне проникнення сексуального характеру в тіло іншої особи з використанням будь-якої частини тіла або предмета).

Слід також звернути увагу на принципову новацію — зміну формулювання «із застосуванням примусу» на «без добровільної згоди потерпілої особи». Це зумовлено необхідністю якнайповніше захистити права потенційних потерпілих від насильницьких сексуальних відносин, а також утвердити в кожному індивідуальному випадку правило, згідно з яким отримання безумовної згоди на статеві зносини обов’язкове.

У зазначеній редакції норми з’явилися внаслідок того, що 11 січня 2019 року набрав чинности Закон України «Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» № 2227-VІІІ від 06.12.2017[3], що викликало чимало дискусій серед громадськости. Не заглиблюючись в особливості полеміки, хочу звернути увагу на ст. 153 ККУ, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинення «сексуального насильства». Відповідно до ч. 1 ст. 153 ККУ, під сексуальним насильством слід розуміти «вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням у тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи»[4]. Так, ця стаття ККУ регламентує відповідальність за насильницькі акти сексуального характеру, які відбуваються без проникнення в тіло іншої особи.


Джерело

Як приклад Ганна Маляр наводить насильницьку стимуляцію статевих органів іншої особи, вестибулярний коїтус, сім’євипускання на зовнішні геніталії жінки, міжстегновий коїтус тощо[5]. За результатами аналізу звіту «Війна без правил», який склала коаліція правозахисних організацій «Справедливість заради миру на Донбасі», слід виокремити як приклад сексуального насильства в розумінні ст. 153 ККУ, такі дії: примус до спостереження за сексуальним насильством (у широкому розумінні), сексуальні домагання, примусове оголення та утримання особи в роздягнутому вигляді, обшук особами протилежної статті, примус до спостереження за оголеними людьми тощо[6].

Серед ознак таких дій можна виділити наступні:

а) посягають на статеву недоторканність та свободу;

б) насильницький характер;

в) відбуваються без добровільної згоди потерпілої особи;

г) відбуваються без проникнення в тіло іншої особи.

Перелік дій сексуального характеру не вичерпний. Психологиня Емілі Наґоскі, аналізуючи наслідки вчинення сексуального насильства, зазначає, що «травму не завжди спричиняє якийсь один випадок. Травма виникає як реакція на постійні страждання чи неминуче насильство»[7].

Аналізуючи диспозицію ст. 153 КК України, доходимо висновку, що пасивна поведінка сексуального характеру не вважатиметься кримінально протиправною в розумінні цієї статті, адже законодавцем криміналізовано лише «дії сексуального характеру», які за своєю суттю є активною фізичною поведінкою і не можуть проявлятися в бездіяльності.

Судова практика

Результати моніторингу судових рішень за ст. 153 ККУ свідчать, що судова практика станом на сьогодні ще не сформована, зважаючи на фактичну відсутність вироків за вказаною статтею. Зафіксовано одне притягнення до відповідальности за ст. 153 ККУ — вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської области в травні 2019 року. Згідно з обставинами цієї справи, особа (чоловік), «будучи в стані алкогольного сп’яніння, зняв із себе весь одяг разом із спідньою білизною», після чого «застосувавши фізичну силу, стягнув із ліжка за ногу свою малолітню доньку..., яку в подальшому завів до вітальні житлового будинку, де вклав на розстелений диван поряд із собою та примусив мастурбувати його оголений чоловічий статевий орган». Суд кваліфікував такі дії за ч. 4 ст. 153 ККУ як вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням у тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи (сексуальне насильство), вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди[8].

Відповідальність за сексуальне насильство

Важливо звернути увагу на міру відповідальности в разі притягнення особи до кримінальної відповідальности за вчинення сексуального насильства. За загальним правилом, якщо це простий склад злочину у вигляді вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням у тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи, відповідальність за такі дії карається позбавленням волі на термін до п’яти років. Якщо є певні додаткові обставини, то законодавець передбачає таку міру відповідальности: якщо кривдник попередньо вчиняв злочини, передбачені ст. 152–155 ККУ, або вчинив сексуальне насильство щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, або щодо особи у зв’язку з виконанням цією особою службового, професійного або громадського обов’язку, або щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітности, то такі дії караються позбавленням волі на термін від трьох до семи років. У випадках вчинення сексуального насильства групою осіб або щодо неповнолітньої особи такі дії караються позбавленням волі на термін від п’яти до семи років. Якщо особа не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, то відповідальність за сексуальне насильство — покарання у вигляді позбавлення волі на термін від п’яти до десяти років. Якщо вчинене сексуальне насильство спричинило тяжкі наслідки, то особу можуть притягнути до кримінальної відповідальности у вигляді позбавлення волі на термін від 10 до 15 років.

Також, відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі – Закон) від 07.12.2017, сексуальне насильство — це одна з форм домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканности особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності[9].

Як бачимо, це широке юридичне визначення поняття «сексуальне насильства». За допомогою такого визначення, даного в Законі, є можливість якнайповніше зрозуміти всі види поведінки, що їх охоплюватиме поняття «сексуальне насильство». За вчинення таких дій передбачено різні види відповідальности. Наприклад, вчинення дій, які охоплюватиме ст. 153 ККУ і про які йшлося раніше, матиме наслідком притягнення особи до кримінальної відповідальности. Якщо такі дії не охоплено ст. 153 ККУ, але вони підпадають під розуміння сексуального насильства, визначеного Законом, то до особи, яка вчинила такі дії, застосовуються такі види відповідальности, як-от цивільна у вигляді відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, завданих унаслідок такого насильства.

Суб’єктом вчинення злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці від 14 років (ч. 2 ст. 22 ККУ). Очевидно, що таке діяння вчиняється з умисною формою вини.

Як діяти постраждалим від сексуального насильства?

Перший і неодмінний крок — звернення до правоохоронних органів, зокрема до поліції за номером 102, адже замовчування факту вчинення такого діяння може призвести до його повторення як щодо вас, так і щодо інших осіб. Також можна зателефонувати на Національну «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації за номером 0 800 500 335 або 386 (короткий номер з мобільного) та на Національну дитячу «гарячу лінію» за номером 0 800 500 225 або 772 (короткий номер з мобільного), де вам нададуть інформацію про те, як діяти у вашій конкретній ситуації.

Щоб розслідування велося належним чином, рекомендую звертатися до громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства; такі дії можуть сприяти проведенню ефективного розслідування правоохоронними органами й убезпечать від ігнорування ними ситуації. Якщо не ви безпосередньо є потерпілим/потерпілою від злочину, але були очевидцями його вчинення щодо іншої особи або володієте відомостями про вчинення таких діянь, ви так само маєте право звертатися в правоохоронні органи, обов’язок яких у кожному випадку з’ясувати, чи відбувалися порушення прав інших осіб.

Наголошу, що потерпілим/потерпілою внаслідок вчинення кримінального правопорушення може бути не лише один із членів подружжя, а й інші члени сім’ї, а також особи, які не перебувають у шлюбі між собою. Крім того, потерпілим/потерпілою може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі, однак, як свідчить статистика, жінки належать до постійної групи ризику. За спостереженнями психологів, «жінки систематично і непропорційно більше потерпають від насильства — від сексуального насильства над дітьми до сексуальних нападів і всіх форм міжособистісного насильства», в результаті чого це «приносить у їхнє сексуальне функціонування непропорційно істотніші емоційні, фізичні і когнітивні риси людини, яка вижила після травми»[10].

* * *

Зміни, нещодавно внесені в кримінальне законодавство, посилюють гарантії дотримання прав жертв сексуального насильства та за умови ефективної і належної реалізації є додатковим інструментом захисту для жінок, які здебільшого виступають потерпілими в кримінальних правопорушеннях проти сексуальної недоторканности та свободи.

 

[2] Нагоски, Эмили. Как хочет женщина. Мастер-класс по науке секса / Пер. с англ. Н. Брагиной и В. Степановой. — М.: Манн, Иванов и Фербер, 2016. — С. 158–159.

[3] Див.: Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» № 2227-VІІІ від 06.12.2017 // http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2227-19

[4] Кримінальний кодекс України: Кодекс України, Кодекс, Закон від 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2001. — № 25/26. — С. 131.

[5] Див.: Маляр, Ганна. Від резонансу до абсурду: що змінює нова «сексуальна» редакція Кримінального кодексу // https://www.unian.ua/society/10405617-vid-rezonansu-do-absurdu-shcho-zminyuye-nova-seksualna-redakciya-kriminalnogo-kodeksu.html

[7] Нагоски, Эмили. Как хочет женщина. Мастер-класс по науке секса / Пер. с англ. Н. Брагиной и В. Степановой. — М.: Манн, Иванов и Фербер, 2016. — С. 158–159.

[8] http://reyestr.court.gov.ua/Review/81590088

[9] Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VІІІ від 07.12.2017 // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2229-19

[10] Нагоски, Эмили. Как хочет женщина. Мастер-класс по науке секса / Пер. с англ. Н. Брагиной и В. Степановой. — М.: Манн, Иванов и Фербер, 2016. — С. 157–158.

16 лютого 2020
Поширити в Telegram
3763
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Що робити, якщо тебе звільняють? Механізми вигідного звільнення з юридичної точки зору
Існують три основні типи звільнень: з волі працівниці/-ка, з волі роботодавця або у зв’язку з настанням певних обставин (наприклад, закінчення строкового трудового договору). Які з них найвигідніші для працівниці? Якими правовими механізмами варто скористатися для своєї вигоди?
Як працює українська поліція для захисту постраждалих від домашнього насильства
Чи захищені постраждалі від домашнього насильства в Україні? Що робить (чи мала б робити, але робить не завжди) поліція після повідомлення про домашнє насильство? Який алгоритм дій поліції і за чим варто стежити постраждалим? Чи зросла кількість випадків домашнього насильства під час карантину? Відповіді на ці питання — у статті.
Чому українській судовій, правоохоронній та юридичній спільноті необхідна Стамбульська конвенція?
Починаючи з 2011 року в Україні триває процес підготовки до ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству (далі- Стамбульська Конвенція) , яка незважаючи на велику роботу по підготовці законопроектів та проектів підзаконних нормативно-правових актів ще досі не ратифікована.