1 серпня, 2021

За яким гендерним принципом організовувати в’язниці, щоб врахувати права транс- і цислюдей?

19 липня 2021
Поширити в Telegram
328
Інна Ірискіна

Координаторка трансгендерного напряму ГО «Інсайт», експертка з питань трансгендерности, правозахисниця, феміністка. Авторка і співавторка низки матеріалів, переважно з тематики трансгендерности і прав людини.

Цей текст є частиною серії «Трансгендерність та інфраструктура: в чому проблема?»

Усі частини:

1. Трансгендерність та інфраструктура: «туалетні війни»

2. За яким гендерним принципом організовувати туалети і роздягальні, щоб було зручно й безпечно всім?

3. Трансгендерні люди у в’язницях: хто наражається на небезпеку?

4. За яким гендерним принципом організовувати в’язниці, щоб врахувати права транс- і цислюдей?

5. Трансгендерні люди в притулках для постраждалих від насильства і бездомних осіб

6. Трансгендерні люди в лікарняних палатах: чому суперечок не виникає?

7. Жіночий сепаратизм і трансгендерні люди

Першу версію цього тексту «Трансгендери в гендерно маркованих просторах» можна прочитати російською мовою на сайті UPDATE.

Наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття трансгендерна спільнота суттєво виросла кількісно, стала видимішою і чутнішою, а ще набагато більшою мірою стала суб’єктом, який говорить сам за себе. Процедури, які регулюють трансгендерний перехід, у багатьох країнах стали доступнішими й ліберальнішими, зокрема такими, що не потребують обов’язкових хірургічних втручань. Це значить, що з’являється дедалі більше трансгендерних людей, котрі не роблять так званий повний перехід, який передбачає на завершення розчинитися в цисгендерній більшості. Мало того, частина транслюдей прямо визначає свою гендерну ідентичність як відмінну від чоловічої й жіночої.

Наявність у гендерно-бінарному суспільстві чималої кількости людей, чиї гендерно-статеві параметри не вписуються в цю бінарність, неминуче породжує протиріччя й необхідність якось їх вирішувати. Коли обговорюються можливості надати трансгендерним людям ті чи ті права, дуже багато суперечок і конфліктів зазвичай виникає саме довкола питань, які стосуються аспектів гендерних ролей та усталених уявлень про чоловічий і жіночий гендер. Це не дивно, адже самим фактом трансгендерного переходу транслюди порушують гадану непорушність цього бінарного поділу.

У західних країнах такі дискусії тривають із 1970-х років, на пострадянському просторі вони поширилися вже у XXI столітті. Останнім же часом вони загострилися по всьому світу, і на те є низка причин, так чи так пов’язаних між собою.


Накричать або поб’ють: вибір, який транслюдям іноді доводиться робити при відвідуванні громадських туалетів

Зокрема, виникають суперечки про доступ і перебування трансгендерних людей у гендерованих або гендерно-маркованих просторах, тобто приміщеннях, призначених для людей, які належать винятково до певної статі чи гендеру. Зазвичай предметом дискусії стає те, щó саме має бути підставою для доступу в жіночий або чоловічий простір — указана в паспорті стать, певна конфігурація статевих ознак (звичайно геніталій) чи гендерна ідентичність.

У цій серії матеріалів розглянуто основні суперечливі моменти, проаналізовано пов’язані з ними побоювання і фактичний стан речей, а також можливі рішення, насамперед такі, що оптимально враховують потреби і трансгендерних людей, і інших, залучених у відповідні ситуації.

Гендерно-марковані простори можна поділити на дві основні категорії:

  • приміщення короткочасного перебування, пов’язані із задоволенням фізіологічних і гігієнічних потреб і такі, що зазвичай передбачають якоюсь мірою оголення статевих органів: туалети, душові, роздягальні;
  • приміщення тривалого перебування, від кількох днів до багатьох років, що включають повний добовий життєвий цикл: в’язниці і їх блоки, лікарняні палати, притулки.

Кожну з цих категорій розглянемо окремо з огляду на її специфіку. Звертаю увагу, що такі аспекти гендерного розподілу стосовно трансгендерних людей, як військова служба, спортивні змагання, квоти за гендерною ознакою та інші, в цьому тексті не розглядаються, бо вони охоплюють ширше коло питань, ніж пов’язані з перебуванням у певному приміщенні.

Спеціалізовані в’язниці і блоки для трансгендерних людей

Як і з туалетами, одним із варіантів рішення можуть бути тюрми або окремі блоки, призначені спеціально для трансгендерних людей.


Символічне переобладнання в’язниці на трансгендерну

  • В Італії 2010 року в такий спосіб було переобладнано в’язницю в містечку Поццале, яку раніше використовували як жіночу, а на той час вона практично пустувала. Схоже, в цій якості вона теж виявилася не дуже затребуваною, бо її знову переробили на в’язницю для людей із ментальними розладами.
  • В Індії перший окремий блок для транслюдей відкрили у в’язниці Війюр у штаті Керала. Потім такий блок поруч із чоловічими й жіночими з’явився в Іраваді, а в Бенґалуру виділили окремі камери в межах жіночого блоку. Треба враховувати, що в Індії транслюди найчастіше належать до хіджра — особливої касти, яку часто називають «третьою статтю», тому їх сепарація тут має дещо інший контекст, ніж у західних країнах. Проте далі на національному рівні ініціатива створення таких блоків не поширилася, хоча самі трансактивісти намагаються її просувати[1].
  • Також на початку 2018 року повідомляли, що шотландський уряд розглядає плани звести невелику окрему в’язницю для небінарних людей[2]. Цей проєкт мав стати частиною наступної реформи в рамках імплементації Закону про визнання гендеру. Утім, ішлося лише про попередні фінансові оцінки, з огляду на відсутність пізніших згадок проєкт досі не дійшов до реалізації.

Звичайно, окремі в’язниці і блоки мають свої недоліки. Зокрема, економічні, адже трансгендерних ув’язнених не так багато, робити окрему установу для них може бути невигідно, хоча в багатьох країнах принаймні одна така в’язниця на всю країну, ймовірно, виправдала б себе. До того ж, крім згаданого проєкту небінарної тюрми, такий підхід зазвичай передбачає, що трансгендерні люди — це якась однорідна множина. За замовчуванням тут маються на увазі трансжінки, а інші гендерні ідентичності не беруться до уваги.

А проте іноді трансідентичності змішують не тільки між собою, а й з іншими ЛГБТ-ідентичностями — з різним ступенем успішности. Наприклад, у Нью-Йорку в тюрмі Райкерс Айленд понад 30 років проіснував блок, де утримували геїв і трансгендерів. У 2005 році його закрили, щоб переобладнати на більш захищене місце ув’язнення, цього разу незалежно від сексуальної орієнтації й гендерної ідентичности[3]. За зізнанням адміністрації, насправді цей блок давно перестав бути місцем підвищеної безпеки. Хоча в ньому люди іншої орієнтації чи ідентичности були краще захищені від проявів гомофобії і трансфобії, там однаково сильніші постійно чинили насилля над слабшими. З іншого боку, за словами одного з ЛГБТ-соцпрацівників, закриття цього блоку було вигіднішим для адміністрації, ніж для ув’язнених, бо відтак у разі належности до вразливих груп їх просто мали тримати в ізоляції 23 години на добу.

Блок для геїв і трансгендерних людей досі існує у в’язниці Лос-Анджелеса. Тут спільнота ув’язнених змогла створити особливе середовище взаємопідтримки, у якому вони достатньо вільні у своїх гендерних проявах, творчості й саморозвитку: замість контрабанди наркотиків вони готують сценічні номери, шиють собі білизну й сукні.


Кадр із відеосюжету, знятого в цьому блоці

Порівняно з більшістю в’язниць у їхньому середовищі набагато менше насильства. Щоправда, це призвело і до несподіваних наслідків: дехто з них, виходячи з тюрми, знову вчиняли злочини, щоб повернутися туди, де вони могли жити щасливіше і змістовніше, ніж на свободі. Останнє можна сприймати радше як ілюстрацію рівня дискримінації й низької якости життя трансгендерних людей, ніж як ваду цієї тюремної програми. «Ви знаєте, зовні життя суворе, і тому я сказала б, що тут легше. Я тепер бачу, у якому напрямку рухатися», — каже трансув’язнена Еріка Андерсон[4].

До речі, у травні 2017 року поліцейський департамент Лос-Анджелеса запровадив політику щодо трансув’язнених, відповідно до якої до них слід звертатися за бажаним іменем і займенником, а також забороняється випитувати й розкривати деталі їхнього трансгендерного статусу[5].

Практика розміщення в краще захищених блоках трансгендерних ув’язнених та інших, хто належать до ЛГБТ+, загалом застосовується нерідко. Проблема в тому, що якщо це не спеціалізовані блоки, як описані вище, то найчастіше вони одночасно правлять за штрафні ізолятори. Як наслідок, вони стають не більш, а менш безпечним місцем, адже там закономірно утримують небезпечних і буйних ув’язнених. Приклад, чим це може закінчитися, — наведена вище історія Кетрін Мур. Крім того, в таких блоках ув’язнених ізольовано від соціального життя, від доступу до освітніх програм, телебачення, радіо. Хоча приклад Лос-Анджелеса показує, що такі вади не є «системними дефектами» і їх можна виправити чи усунути — було б бажання.

Нерідко також трансув’язнених розміщують в одиночних камерах, особливо у випадку трансжінок, які не отримали юридичного визнання гендеру і за правилами їх передбачено розміщувати в чоловічий в’язниці.


Новозеландські активісти протестують проти одиночного утримання трансжінки

Хоча при цьому вони захищені від насилля з боку інших ув’язнених, але насилля з боку персоналу, з яким вони в цих умовах залишаються сам на сам, стає ще імовірнішим (нагадаємо, що, згідно з дослідженнями, воно й без того дещо вище). Крім того, в умовах одиночного ув’язнення в них менше шансів вчасно отримати медичну допомогу, не кажучи про трансспецифічні медичні послуги. Ще це зменшує їхні шанси потрапити в трудові й реабілітаційні програми, участь у яких може сприяти достроковому або умовному звільненню. Нарешті, тривале перебування в одиночній камері погано впливає на психічне здоров’я і може підвищувати ризик суїциду[6].

У попередній частині про організацію туалетів у розділі з варіантами рішень багато місця займали гендерно-нейтральні приміщення. Чи можливі гендерно-нейтральні в’язниці?


Ув’язнені чоловіки й жінки разом грають у баскетбол у мексиканській в’язниці

Сьогодні такі частіше трапляються в розвиткових країнах, де умови утримання загалом, як правило, гірші і їх не можна навести як приклад позитивної практики. Крім того, скажімо, у 1980-х у США частину в’язниць переобладнали під загальні, коли число ув’язнених жінок почало помітно зростати й окремі установи для них будувати не встигали.

Серед таких в’язниць був виправний центр округу Логан в Іллінойсі. Спільне утримання під вартою жінок і чоловіків не призвело до помітного збільшення кількости інцидентів, як того можна було очікувати, але не в останню чергу завдяки підвищеним заходам безпеки, на які скаржилося багато ув’язнених[7]. Без таких заходів жінки в спільних тюрмах часто зазнавали сексуальних домагань і насилля. У 2000 році цю в’язницю перетворили на суто жіночу — підтримувати її надалі як спільну визнали надто витратним. Нині звична практика в країнах Заходу така, що жінок не лише утримують в окремих в’язницях і блоках, а й охорону в них теж представляють винятково жінки.

Дискусії про спільні тюрми іноді ведуться, а наприклад, у Корнуоллі, де немає жіночих в’язниць, триває кампанія за відкриття гендерно-нейтральної в’язниці[8]. Загалом же у світі, де суттєву частину злочинів становить насильство чоловіків над жінками, такий підхід як базовий стандарт доводиться визнати передчасним.

Оптимізація гендерно-маркованих в’язниць

Повернімося до питання: якщо загалом залишатися в межах гендерованої моделі, то куди все-таки поміщати трансув’язнених? Приклад Лос-Анджелеса здається ідеальним, але облаштування таких блоків може забирати місяці, а то й роки, зважаючи на людський чинник. Тому, тримаючи його в голові, бажано мати рішення, доступні в межах наявної системи або з мінімальним її вдосконаленням.

У цьому ракурсі звернімо увагу на настанову про поводження з ув’язненими в Новій Зеландії[9], яка періодично оновлюється й останні на момент написання цього тексту зміни датовано липнем 2018 року. У ній є розділ, присвячений трансув’язненим, основні принципи якого звучать так, що підхід має:

  • бути індивідуальним;
  • забезпечувати збереження їхньої гідности, безпеки і приватного життя;
  • забезпечувати підтримку їхньої особистої гендерної ідентичности;
  • не залежати від того, особи якого гендеру зазвичай утримуються в цій в’язниці.

Далі новозеландська настанова диктує розміщувати транслюдей в окремих камерах, крім випадків, коли є дві транслюдини з однаковою гендерною ідентичністю. Загалом безпеку слід забезпечувати так, щоб не обмежувати трансгендерній людині доступ до всіх тих можливостей, які є в інших ув’язнених. У них також має бути можливість одягатися й виглядати відповідно до своєї гендерної ідентичности разом із використанням таких предметів, як бандажі, протези тощо за потреби. У будь-яких комунікаціях із трансув’язненими персонал має вживати бажані ім’я і рід, а якщо вони не збігаються з указаними в офіційних документах, рекомендувати ув’язненим пройти процедуру юридичного визнання гендеру.

Тут іще варто уточнити, що типова камера в сучасній в’язниці Нової Зеландії розрахована на двох людей, містить мінімальний набір зручностей і має вихід у загальний простір, доступний усім ув’язненим блоку. Тому «окрема камера» — це не обов’язково те саме, що «одиночка», тобто вона не передбачає повної ізоляції. Хоча, на жаль, поки далеко не всі в’язниці відповідають цьому стандарту.


Інтер’єр сучасної новозеландської в’язниці

Повернімося до вищенаведених принципів, які самі по собі заслуговують на те, щоб бути універсальними, і завважмо, що першим пунктом у них стоїть «індивідуальний підхід».

Коли йдеться про простір, куди людина не просто зайшла, зробила справу й вийшла, як у туалет чи роздягальню, а де проведе місяці чи роки — можливо, суттєву частину життя — індивідуальний підхід, безумовно, важливий. Однак він може бути палицею з двома кінцями, бо дає можливість тюремному персоналу ухвалювати рішення на свій розсуд і пояснювати їх згодом індивідуальними міркуваннями. Якщо серед такого персоналу будуть трансфоби, зрозуміло, що ні до чого доброго це не призведе. Тому загальні принципи, на яких цей підхід має ґрунтуватися, варто все-таки окреслювати.

Тепер, абстрагувавшись від конкретної новозеландської настанови, але беручи до уваги всі факти, викладені в розділі раніше, спробую сформулювати такі принципи, як я їх бачу.


«Справедливість для трансув’язнених!»

  • Як варіант за замовчуванням має розглядатися розміщення транслюдей у тюремних камерах і блоках відповідно до їхньої гендерної ідентичности: трансжінок — у жіночих, трансчоловіків — у чоловічих.
  • Якщо транслюдина має історію сексуальних злочинів проти жінок, розміщення її в спільному просторі з іншими жінками недопустиме. Так само неможливе розміщення трансжінок разом із цисчоловіками.
  • Якщо трансчоловік будь-якої гендерної ідентичности просить для себе окрему камеру, таке побажання слід задовольнити. Також окрему камеру треба надавати, якщо в протилежному випадку є вагомі підстави вважати, що це буде небезпечно для транслюдини або для інших ув’язнених.
  • Для транслюдей небінарних ідентичностей також застосовні попередні правила, у всіх інших випадках їх слід розміщувати на підставі їхніх побажань незалежно від біологічної / анатомічної / громадянської / тощо статі.
  • Під час розміщення бажано також враховувати особисті профілі ув’язнених, щоб не розміщувати в одній камері тих, між ким із великою ймовірністю можливі конфлікти або прояви насильства, навіть у випадку однакової гендерної ідентичности і трансстатусу.
  • Незалежно від розміщення у транслюдей має бути такий самий доступ до всіх програм і послуг конкретної в’язниці, як в інших ув’язнених.
  • Повна ізоляція транслюдини можлива тільки з виняткових міркувань безпеки, якщо є підстави передбачати пряму загрозу життю або велику ймовірність насильства. У решті випадків такі міркування не повинні призводити до повного усунення взаємодії з іншими ув’язненими, але її форми мають узгоджуватися між персоналом і транслюдиною, а в разі потреби при цьому має забезпечуватися додатковий нагляд.
  • Трансстатус має повною мірою братися до уваги і враховуватися, разом зі звертанням до людини, можливостями самовираження, доступом до трансспецифічних медичних послуг і юридичного визнання гендеру.
  • Персонал в’язниці повинен проходити тренінги з коректного поводження з трансув’язненими.

Сьогодні навряд чи існує в’язниця, де перераховані рекомендації реалізовано повною мірою. Хоча вони, здається, могли б задовольнити всіх, крім хіба тих, хто в принципі не визнають за транслюдьми право на гендерну ідентичність.

Цей текст є частиною серії «Трансгендерність та інфраструктура: в чому проблема?»

Усі частини:

1. Трансгендерність та інфраструктура: «туалетні війни»

2. За яким гендерним принципом організовувати туалети і роздягальні, щоб було зручно й безпечно всім?

3. Трансгендерні люди у в’язницях: хто наражається на небезпеку?

4. За яким гендерним принципом організовувати в’язниці, щоб врахувати права транс- і цислюдей?

5. Трансгендерні люди в притулках для постраждалих від насильства і бездомних осіб

6. Трансгендерні люди в лікарняних палатах: чому суперечок не виникає?

7. Жіночий сепаратизм і трансгендерні люди

ПІДСУМКИ

На завершення цього оглядового матеріалу хочеться сказати от що.

Як і інші міноритарні групи, трансгендерні люди часто стикаються з тим, що їх розглядають як певну однорідну масу. Під таким кутом зору від кожної й кожного з них очікують ідеальности, бо досить з’явитися одній «паршивій вівці», щоб вона автоматично дискредитувала всіх.

Та не слід потрапляти в цю пастку. У складному розмаїтому світі, який не можна звести до примітивного чорно-білого й бінарного, трансгендери і трансгендерки, як і будь-які інші соціальні групи, складаються з дуже різних людей. І так, серед них можуть бути, зокрема, ґвалтівники, злочинці і просто не надто приємні особи, так само як люди видатні й чудові у всіх сенсах. І це в жодному разі не привід обмежувати всіх транслюдей у правах та ігнорувати їхні потреби.

Не випадково через увесь цей текст рефреном звучить словосполучення «індивідуальний підхід». Що далі розвивається людство, то більше воно стає здатним виокремлювати й цінувати кожну особистість та індивідуальність. Брати до уваги і враховувати її особливості й потреби такими, як вони є саме у неї, а не лише за фактом належности до тієї чи тієї групи. Так, часом це потребує більших витрат і ресурсів, ніж автоматом приписати людину до літери «Ч» або «Ж». І все ж таки я вірю, що майбутнє — саме за такими підходами.

Сподіваюся, цей текст стане ще одним маленьким кроком назустріч такому майбутньому. І навіть скептично налаштовані побачать у ньому, що багато питань, які іноді видаються складними й неоднозначними, можна вирішувати за спільної згоди, коли бажання їх вирішити справді є.

 

[4] Gay and transgender wing at LA County Men's Jail gives some chance to start over // https://abc7.com/news/gay-and-transgender-wing-at-la-county-mens-jail-gives-some-chance-to-start-over/411834/

[5] Exclusive: Los Angeles County Sheriff implements new transgender policy // https://qvoicenews.com/2017/05/02/exclusive-los-angeles-county-sheriff-implements-new-transgender-policy/

[6] Див., напр., спільну заява кількох ЛГБТ-організацій про негативні наслідки розміщення в одиночних камерах: https://www.lambdalegal.org/sites/default/files/ltr_sjsccrhr_20120619_solitary-confinement.pdf

[8] Cornwall needs its own unisex prison according to campaigners // https://www.cornwalllive.com/news/cornwall-news/cornwall-needs-unisex-prison-according-844525

[9] https://www.corrections.govt.nz/resources/policy_and_legislation/Prison-Operations-Manual/Induction/I.10-Management-of-transgender-prisoners

Цей текст є частиною серії «Трансгендерність та інфраструктура: в чому проблема?»

Усі частини:

1. Трансгендерність та інфраструктура: «туалетні війни»

2. За яким гендерним принципом організовувати туалети і роздягальні, щоб було зручно й безпечно всім?

3. Трансгендерні люди у в’язницях: хто наражається на небезпеку?

4. За яким гендерним принципом організовувати в’язниці, щоб врахувати права транс- і цислюдей?

5. Трансгендерні люди в притулках для постраждалих від насильства і бездомних осіб

6. Трансгендерні люди в лікарняних палатах: чому суперечок не виникає?

7. Жіночий сепаратизм і трансгендерні люди

Першу версію цього тексту «Трансгендери в гендерно маркованих просторах» можна прочитати російською мовою на сайті UPDATE.

Наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття трансгендерна спільнота суттєво виросла кількісно, стала видимішою і чутнішою, а ще набагато більшою мірою стала суб’єктом, який говорить сам за себе. Процедури, які регулюють трансгендерний перехід, у багатьох країнах стали доступнішими й ліберальнішими, зокрема такими, що не потребують обов’язкових хірургічних втручань. Це значить, що з’являється дедалі більше трансгендерних людей, котрі не роблять так званий повний перехід, який передбачає на завершення розчинитися в цисгендерній більшості. Мало того, частина транслюдей прямо визначає свою гендерну ідентичність як відмінну від чоловічої й жіночої.

Наявність у гендерно-бінарному суспільстві чималої кількости людей, чиї гендерно-статеві параметри не вписуються в цю бінарність, неминуче породжує протиріччя й необхідність якось їх вирішувати. Коли обговорюються можливості надати трансгендерним людям ті чи ті права, дуже багато суперечок і конфліктів зазвичай виникає саме довкола питань, які стосуються аспектів гендерних ролей та усталених уявлень про чоловічий і жіночий гендер. Це не дивно, адже самим фактом трансгендерного переходу транслюди порушують гадану непорушність цього бінарного поділу.

У західних країнах такі дискусії тривають із 1970-х років, на пострадянському просторі вони поширилися вже у XXI столітті. Останнім же часом вони загострилися по всьому світу, і на те є низка причин, так чи так пов’язаних між собою.

[Іл. 1. Накричать або поб’ють: вибір, який транслюдям іноді доводиться робити при відвідуванні громадських туалетів]

Зокрема, виникають суперечки про доступ і перебування трансгендерних людей у гендерованих або гендерно-маркованих просторах, тобто приміщеннях, призначених для людей, які належать винятково до певної статі чи гендеру. Зазвичай предметом дискусії стає те, щó саме має бути підставою для доступу в жіночий або чоловічий простір — указана в паспорті стать, певна конфігурація статевих ознак (звичайно геніталій) чи гендерна ідентичність.

У цій серії матеріалів розглянуто основні суперечливі моменти, проаналізовано пов’язані з ними побоювання і фактичний стан речей, а також можливі рішення, насамперед такі, що оптимально враховують потреби і трансгендерних людей, і інших, залучених у відповідні ситуації.

Гендерно-марковані простори можна поділити на дві основні категорії:

  • приміщення короткочасного перебування, пов’язані із задоволенням фізіологічних і гігієнічних потреб і такі, що зазвичай передбачають якоюсь мірою оголення статевих органів: туалети, душові, роздягальні;
  • приміщення тривалого перебування, від кількох днів до багатьох років, що включають повний добовий життєвий цикл: в’язниці і їх блоки, лікарняні палати, притулки.

Кожну з цих категорій розглянемо окремо з огляду на її специфіку. Звертаю увагу, що такі аспекти гендерного розподілу стосовно трансгендерних людей, як військова служба, спортивні змагання, квоти за гендерною ознакою та інші, в цьому тексті не розглядаються, бо вони охоплюють ширше коло питань, ніж пов’язані з перебуванням у певному приміщенні.

Читайте також інші статті про трансгендерність — Ірискіна, Гриценко, Макаревська

Спеціалізовані в’язниці і блоки для трансгендерних людей

Як і з туалетами, одним із варіантів рішення можуть бути тюрми або окремі блоки, призначені спеціально для трансгендерних людей. [Іл. 3.19. Символічне переобладнання в’язниці на трансгендерну]

  • В Італії 2010 року в такий спосіб було переобладнано в’язницю в містечку Поццале, яку раніше використовували як жіночу, а на той час вона практично пустувала. Схоже, в цій якості вона теж виявилася не дуже затребуваною, бо її знову переробили на в’язницю для людей із ментальними розладами.
  • В Індії перший окремий блок для транслюдей відкрили у в’язниці Війюр у штаті Керала. Потім такий блок поруч із чоловічими й жіночими з’явився в Іраваді, а в Бенґалуру виділили окремі камери в межах жіночого блоку. Треба враховувати, що в Індії транслюди найчастіше належать до хіджра — особливої касти, яку часто називають «третьою статтю», тому їх сепарація тут має дещо інший контекст, ніж у західних країнах. Проте далі на національному рівні ініціатива створення таких блоків не поширилася, хоча самі трансактивісти намагаються її просувати[1].
  • Також на початку 2018 року повідомляли, що шотландський уряд розглядає плани звести невелику окрему в’язницю для небінарних людей[2]. Цей проєкт мав стати частиною наступної реформи в рамках імплементації Закону про визнання гендеру. Утім, ішлося лише про попередні фінансові оцінки, з огляду на відсутність пізніших згадок проєкт досі не дійшов до реалізації.

Звичайно, окремі в’язниці і блоки мають свої недоліки. Зокрема, економічні, адже трансгендерних ув’язнених не так багато, робити окрему установу для них може бути невигідно, хоча в багатьох країнах принаймні одна така в’язниця на всю країну, ймовірно, виправдала б себе. До того ж, крім згаданого проєкту небінарної тюрми, такий підхід зазвичай передбачає, що трансгендерні люди — це якась однорідна множина. За замовчуванням тут маються на увазі трансжінки, а інші гендерні ідентичності не беруться до уваги.

А проте іноді трансідентичності змішують не тільки між собою, а й з іншими ЛГБТ-ідентичностями — з різним ступенем успішности. Наприклад, у Нью-Йорку в тюрмі Райкерс Айленд понад 30 років проіснував блок, де утримували геїв і трансгендерів. У 2005 році його закрили, щоб переобладнати на більш захищене місце ув’язнення, цього разу незалежно від сексуальної орієнтації й гендерної ідентичности[3]. За зізнанням адміністрації, насправді цей блок давно перестав бути місцем підвищеної безпеки. Хоча в ньому люди іншої орієнтації чи ідентичности були краще захищені від проявів гомофобії і трансфобії, там однаково сильніші постійно чинили насилля над слабшими. З іншого боку, за словами одного з ЛГБТ-соцпрацівників, закриття цього блоку було вигіднішим для адміністрації, ніж для ув’язнених, бо відтак у разі належности до вразливих груп їх просто мали тримати в ізоляції 23 години на добу.

Блок для геїв і трансгендерних людей досі існує у в’язниці Лос-Анджелеса. Тут спільнота ув’язнених змогла створити особливе середовище взаємопідтримки, у якому вони достатньо вільні у своїх гендерних проявах, творчості й саморозвитку: замість контрабанди наркотиків вони готують сценічні номери, шиють собі білизну й сукні. [Іл. 3.20. Кадр із відеосюжету, знятого в цьому блоці] Порівняно з більшістю в’язниць у їхньому середовищі набагато менше насильства. Щоправда, це призвело і до несподіваних наслідків: дехто з них, виходячи з тюрми, знову вчиняли злочини, щоб повернутися туди, де вони могли жити щасливіше і змістовніше, ніж на свободі. Останнє можна сприймати радше як ілюстрацію рівня дискримінації й низької якости життя трансгендерних людей, ніж як ваду цієї тюремної програми. «Ви знаєте, зовні життя суворе, і тому я сказала б, що тут легше. Я тепер бачу, у якому напрямку рухатися», — каже трансув’язнена Еріка Андерсон[4].

До речі, у травні 2017 року поліцейський департамент Лос-Анджелеса запровадив політику щодо трансув’язнених, відповідно до якої до них слід звертатися за бажаним іменем і займенником, а також забороняється випитувати й розкривати деталі їхнього трансгендерного статусу[5].

Практика розміщення в краще захищених блоках трансгендерних ув’язнених та інших, хто належать до ЛГБТ+, загалом застосовується нерідко. Проблема в тому, що якщо це не спеціалізовані блоки, як описані вище, то найчастіше вони одночасно правлять за штрафні ізолятори. Як наслідок, вони стають не більш, а менш безпечним місцем, адже там закономірно утримують небезпечних і буйних ув’язнених. Приклад, чим це може закінчитися, — наведена вище історія Кетрін Мур. Крім того, в таких блоках ув’язнених ізольовано від соціального життя, від доступу до освітніх програм, телебачення, радіо. Хоча приклад Лос-Анджелеса показує, що такі вади не є «системними дефектами» і їх можна виправити чи усунути — було б бажання.

Нерідко також трансув’язнених розміщують в одиночних камерах, особливо у випадку трансжінок, які не отримали юридичного визнання гендеру і за правилами їх передбачено розміщувати в чоловічий в’язниці. [Іл. 3.21. Новозеландські активісти протестують проти одиночного утримання трансжінки] Хоча при цьому вони захищені від насилля з боку інших ув’язнених, але насилля з боку персоналу, з яким вони в цих умовах залишаються сам на сам, стає ще імовірнішим (нагадаємо, що, згідно з дослідженнями, воно й без того дещо вище). Крім того, в умовах одиночного ув’язнення в них менше шансів вчасно отримати медичну допомогу, не кажучи про трансспецифічні медичні послуги. Ще це зменшує їхні шанси потрапити в трудові й реабілітаційні програми, участь у яких може сприяти достроковому або умовному звільненню. Нарешті, тривале перебування в одиночній камері погано впливає на психічне здоров’я і може підвищувати ризик суїциду[6].

У попередній частині про організацію туалетів у розділі з варіантами рішень багато місця займали гендерно-нейтральні приміщення. Чи можливі гендерно-нейтральні в’язниці? [Іл. 3.22. Ув’язнені чоловіки й жінки разом грають у баскетбол у мексиканській в’язниці]

Сьогодні такі частіше трапляються в розвиткових країнах, де умови утримання загалом, як правило, гірші і їх не можна навести як приклад позитивної практики. Крім того, скажімо, у 1980-х у США частину в’язниць переобладнали під загальні, коли число ув’язнених жінок почало помітно зростати й окремі установи для них будувати не встигали.

Серед таких в’язниць був виправний центр округу Логан в Іллінойсі. Спільне утримання під вартою жінок і чоловіків не призвело до помітного збільшення кількости інцидентів, як того можна було очікувати, але не в останню чергу завдяки підвищеним заходам безпеки, на які скаржилося багато ув’язнених[7]. Без таких заходів жінки в спільних тюрмах часто зазнавали сексуальних домагань і насилля. У 2000 році цю в’язницю перетворили на суто жіночу — підтримувати її надалі як спільну визнали надто витратним. Нині звична практика в країнах Заходу така, що жінок не лише утримують в окремих в’язницях і блоках, а й охорону в них теж представляють винятково жінки.

Дискусії про спільні тюрми іноді ведуться, а наприклад, у Корнуоллі, де немає жіночих в’язниць, триває кампанія за відкриття гендерно-нейтральної в’язниці[8]. Загалом же у світі, де суттєву частину злочинів становить насильство чоловіків над жінками, такий підхід як базовий стандарт доводиться визнати передчасним.

Оптимізація гендерно-маркованих в’язниць

Повернімося до питання: якщо загалом залишатися в межах гендерованої моделі, то куди все-таки поміщати трансув’язнених? Приклад Лос-Анджелеса здається ідеальним, але облаштування таких блоків може забирати місяці, а то й роки, зважаючи на людський чинник. Тому, тримаючи його в голові, бажано мати рішення, доступні в межах наявної системи або з мінімальним її вдосконаленням.

У цьому ракурсі звернімо увагу на настанову про поводження з ув’язненими в Новій Зеландії[9], яка періодично оновлюється й останні на момент написання цього тексту зміни датовано липнем 2018 року. У ній є розділ, присвячений трансув’язненим, основні принципи якого звучать так, що підхід має:

  • бути індивідуальним;
  • забезпечувати збереження їхньої гідности, безпеки і приватного життя;
  • забезпечувати підтримку їхньої особистої гендерної ідентичности;
  • не залежати від того, особи якого гендеру зазвичай утримуються в цій в’язниці.

Далі новозеландська настанова диктує розміщувати транслюдей в окремих камерах, крім випадків, коли є дві транслюдини з однаковою гендерною ідентичністю. Загалом безпеку слід забезпечувати так, щоб не обмежувати трансгендерній людині доступ до всіх тих можливостей, які є в інших ув’язнених. У них також має бути можливість одягатися й виглядати відповідно до своєї гендерної ідентичности разом із використанням таких предметів, як бандажі, протези тощо за потреби. У будь-яких комунікаціях із трансув’язненими персонал має вживати бажані ім’я і рід, а якщо вони не збігаються з указаними в офіційних документах, рекомендувати ув’язненим пройти процедуру юридичного визнання гендеру.

Тут іще варто уточнити, що типова камера в сучасній в’язниці Нової Зеландії розрахована на двох людей, містить мінімальний набір зручностей і має вихід у загальний простір, доступний усім ув’язненим блоку. Тому «окрема камера» — це не обов’язково те саме, що «одиночка», тобто вона не передбачає повної ізоляції. Хоча, на жаль, поки далеко не всі в’язниці відповідають цьому стандарту. [Іл. 3.23. Інтер’єр сучасної новозеландської в’язниці]

Повернімося до вищенаведених принципів, які самі по собі заслуговують на те, щоб бути універсальними, і завважмо, що першим пунктом у них стоїть «індивідуальний підхід».

Коли йдеться про простір, куди людина не просто зайшла, зробила справу й вийшла, як у туалет чи роздягальню, а де проведе місяці чи роки — можливо, суттєву частину життя — індивідуальний підхід, безумовно, важливий. Однак він може бути палицею з двома кінцями, бо дає можливість тюремному персоналу ухвалювати рішення на свій розсуд і пояснювати їх згодом індивідуальними міркуваннями. Якщо серед такого персоналу будуть трансфоби, зрозуміло, що ні до чого доброго це не призведе. Тому загальні принципи, на яких цей підхід має ґрунтуватися, варто все-таки окреслювати.

Тепер, абстрагувавшись від конкретної новозеландської настанови, але беручи до уваги всі факти, викладені в розділі раніше, спробую сформулювати такі принципи, як я їх бачу. [Іл. 3.24. «Справедливість для трансув’язнених!»]

  • Як варіант за замовчуванням має розглядатися розміщення транслюдей у тюремних камерах і блоках відповідно до їхньої гендерної ідентичности: трансжінок — у жіночих, трансчоловіків — у чоловічих.
  • Якщо транслюдина має історію сексуальних злочинів проти жінок, розміщення її в спільному просторі з іншими жінками недопустиме. Так само неможливе розміщення трансжінок разом із цисчоловіками.
  • Якщо трансчоловік будь-якої гендерної ідентичности просить для себе окрему камеру, таке побажання слід задовольнити. Також окрему камеру треба надавати, якщо в протилежному випадку є вагомі підстави вважати, що це буде небезпечно для транслюдини або для інших ув’язнених.
  • Для транслюдей небінарних ідентичностей також застосовні попередні правила, у всіх інших випадках їх слід розміщувати на підставі їхніх побажань незалежно від біологічної / анатомічної / громадянської / тощо статі.
  • Під час розміщення бажано також враховувати особисті профілі ув’язнених, щоб не розміщувати в одній камері тих, між ким із великою ймовірністю можливі конфлікти або прояви насильства, навіть у випадку однакової гендерної ідентичности і трансстатусу.
  • Незалежно від розміщення у транслюдей має бути такий самий доступ до всіх програм і послуг конкретної в’язниці, як в інших ув’язнених.
  • Повна ізоляція транслюдини можлива тільки з виняткових міркувань безпеки, якщо є підстави передбачати пряму загрозу життю або велику ймовірність насильства. У решті випадків такі міркування не повинні призводити до повного усунення взаємодії з іншими ув’язненими, але її форми мають узгоджуватися між персоналом і транслюдиною, а в разі потреби при цьому має забезпечуватися додатковий нагляд.
  • Трансстатус має повною мірою братися до уваги і враховуватися, разом зі звертанням до людини, можливостями самовираження, доступом до трансспецифічних медичних послуг і юридичного визнання гендеру.
  • Персонал в’язниці повинен проходити тренінги з коректного поводження з трансув’язненими.

Сьогодні навряд чи існує в’язниця, де перераховані рекомендації реалізовано повною мірою. Хоча вони, здається, могли б задовольнити всіх, крім хіба тих, хто в принципі не визнають за транслюдьми право на гендерну ідентичність.

Цей текст є частиною серії «Трансгендерність та інфраструктура: в чому проблема?»

Усі частини:

1. Трансгендерність та інфраструктура: «туалетні війни»

2. За яким гендерним принципом організовувати туалети і роздягальні, щоб було зручно й безпечно всім?

3. Трансгендерні люди у в’язницях: хто наражається на небезпеку?

4. За яким гендерним принципом організовувати в’язниці, щоб врахувати права транс- і цислюдей?

5. Трансгендерні люди в притулках для постраждалих від насильства і бездомних осіб

6. Трансгендерні люди в лікарняних палатах: чому суперечок не виникає?

7. Жіночий сепаратизм і трансгендерні люди

ПІДСУМКИ

На завершення цього оглядового матеріалу хочеться сказати от що.

Як і інші міноритарні групи, трансгендерні люди часто стикаються з тим, що їх розглядають як певну однорідну масу. Під таким кутом зору від кожної й кожного з них очікують ідеальности, бо досить з’явитися одній «паршивій вівці», щоб вона автоматично дискредитувала всіх.

Та не слід потрапляти в цю пастку. У складному розмаїтому світі, який не можна звести до примітивного чорно-білого й бінарного, трансгендери і трансгендерки, як і будь-які інші соціальні групи, складаються з дуже різних людей. І так, серед них можуть бути, зокрема, ґвалтівники, злочинці і просто не надто приємні особи, так само як люди видатні й чудові у всіх сенсах. І це в жодному разі не привід обмежувати всіх транслюдей у правах та ігнорувати їхні потреби.

Не випадково через увесь цей текст рефреном звучить словосполучення «індивідуальний підхід». Що далі розвивається людство, то більше воно стає здатним виокремлювати й цінувати кожну особистість та індивідуальність. Брати до уваги і враховувати її особливості й потреби такими, як вони є саме у неї, а не лише за фактом належности до тієї чи тієї групи. Так, часом це потребує більших витрат і ресурсів, ніж автоматом приписати людину до літери «Ч» або «Ж». І все ж таки я вірю, що майбутнє — саме за такими підходами.

Сподіваюся, цей текст стане ще одним маленьким кроком назустріч такому майбутньому. І навіть скептично налаштовані побачать у ньому, що багато питань, які іноді видаються складними й неоднозначними, можна вирішувати за спільної згоди, коли бажання їх вирішити справді є.

 

[4] Gay and transgender wing at LA County Men's Jail gives some chance to start over // https://abc7.com/news/gay-and-transgender-wing-at-la-county-mens-jail-gives-some-chance-to-start-over/411834/

[5] Exclusive: Los Angeles County Sheriff implements new transgender policy // https://qvoicenews.com/2017/05/02/exclusive-los-angeles-county-sheriff-implements-new-transgender-policy/

[6] Див., напр., спільну заява кількох ЛГБТ-організацій про негативні наслідки розміщення в одиночних камерах: https://www.lambdalegal.org/sites/default/files/ltr_sjsccrhr_20120619_solitary-confinement.pdf

[8] Cornwall needs its own unisex prison according to campaigners // https://www.cornwalllive.com/news/cornwall-news/cornwall-needs-unisex-prison-according-844525

19 липня 2021
Поширити в Telegram
328
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою