За яким гендерним принципом організовувати туалети й роздягальні, щоб було зручно і безпечно всім?

Цей текст є частиною серії «Трансгендерність та інфраструктура: в чому проблема?»

Усі частини:

1. Трансгендерність та інфраструктура: «туалетні війни»

2. За яким гендерним принципом організовувати туалети і роздягальні, щоб було зручно й безпечно всім?

3. Трансгендерні люди у в’язницях: хто наражається на небезпеку?

4. За яким гендерним принципом організовувати в’язниці, щоб врахувати права транс- і цислюдей?

5. Трансгендерні люди в притулках для постраждалих від насильства і бездомних осіб

6. Трансгендерні люди в лікарняних палатах: чому суперечок не виникає?

7. Жіночий сепаратизм і трансгендерні люди

Першу версію цього тексту «Трансгендери в гендерно-маркованих просторах» можна прочитати російською мовою на сайті UPDATE.

Наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття трансгендерна спільнота суттєво виросла кількісно, стала видимішою і чутнішою, а ще в набагато більшій мірі стала суб’єктом, що говорить сам за себе. Процедури, які регулюють трансгендерний перехід, у багатьох країнах стали доступнішими і ліберальнішими, зокрема такими, що не потребують обов’язкових хірургічних втручань. Це значить, що з’являється дедалі більше трансгендерних людей, які не роблять так званий «повний перехід», що передбачає на завершення розчинитися в цисгендерній більшості. Мало того, частина транслюдей прямо визначає свою гендерну ідентичність як відмінну від чоловічої й жіночої.

Наявність у гендерно-бінарному суспільстві чималої кількости людей, чиї гендерно-статеві параметри не вписуються в цю бінарність, неминуче породжує протиріччя й необхідність якось їх вирішувати. Коли обговорюються можливості надати трансгендерним людям певні права, дуже багато суперечок і конфліктів зазвичай виникає саме з питань, що стосуються аспектів гендерних ролей та усталених уявлень про чоловічий і жіночий гендер. Це не дивно, адже самим фактом трансгендерного переходу транслюди порушують гадану непорушність цього бінарного поділу.

У західних країнах такі дискусії ведуться з 1970-х років, на пострадянському просторі вони поширилися вже у XXI столітті. Останнім же часом вони загострилися по всьому світу, і на те є низка причин, так чи так пов’язаних між собою.

Накричать або поб’ють: вибір, який транслюдям іноді доводиться робити, відвідуючи громадські туалети

Зокрема, виникають суперечки про доступ і перебування трансгендерних людей у гендерованих або гендерно-маркованих просторах, тобто в приміщеннях, призначених для людей, котрі належать винятково до певної статі чи гендеру. Зазвичай дискусії відбуваються навколо того, що саме має бути підставою для доступу в жіночий або чоловічий простір: указана в паспорті стать, певна конфігурація статевих ознак (зазвичай геніталій) чи гендерна ідентичність.

У цій серії матеріалів розглянуто основні дискусійні моменти, проаналізовано пов’язані з ними побоювання і фактичний стан речей, а також можливі рішення, насамперед такі, що оптимально враховують потреби і трансгендерних, і інших людей, залучених у відповідні ситуації.

Гендерно-марковані простори можна поділити на дві основні категорії:

• приміщення короткочасного перебування, пов’язані із задоволенням фізіологічних і гігієнічних потреб і такі, що зазвичай передбачають якоюсь мірою оголення статевих органів: туалети, душові, роздягальні;
• приміщення тривалого перебування, від кількох днів до багатьох років, що охоплюють повний добовий життєвий цикл: в’язниці і їх блоки, лікарняні палати, притулки.

Кожну з цих категорій розглянемо окремо з огляду на її специфіку. Звертаю увагу, що такі аспекти гендерного розподілу стосовно трансгендерних людей, як військова служба, спортивні змагання, квоти за гендерною ознакою та інші, в цьому тексті не розглядаються, бо вони охоплюють ширше коло питань, ніж пов’язані з перебуванням у певному приміщенні.

Практичні рішення щодо туалетів

Зрештою, всі обговорені в попередньому тексті серії проблеми можна звести до двох категорій. Це проблеми гендерно-зумовленого насильства (вербального, фізичного, сексуального) і проблеми психологічного дискомфорту, що його можуть викликати і ті ж таки побоюваннями зіткнутися з насильством, і сам факт перебування з певними людьми в одному просторі, який передбачає справляння цілком інтимних потреб. Аспекти цих категорій надалі враховуватимемо, розглядаючи можливі рішення.

Тут окремо завважу з приводу дискомфорту. Річ у тому, що небажання перебувати в одному просторі з недостатньо фемінними трансжінками, як подекуди в наведених випадках, можна просто назвати трансфобією і на тому закрити питання. Однак важливо розуміти, що проблему це само по собі не вирішить — ні менше трансфобії, ні більше комфорту від цього не стане. Інакше кажучи, аргумент дискомфорту не слід ігнорувати, навіть якщо побоювання, які за ним стоять, справляють враження надуманих і спричинених забобонами (утім, це теж не означає, що варто повністю йти в нього на поводі). Водночас пам’ятаймо, що дискомфорт, який існує лише в голові, має добрі шанси з часом знижуватися — мірою адаптації психіки до змін реальности.

Одне з рішень, яке застосовують головно в країнах Азії, — окремі туалети для трансгендерних людей. Їх можна побачити в Таїланді й особливо в Індії та Непалі — країнах, де «третій гендер» визнано законодавчо і за ним стоїть давній історико-культурний контекст^[1].

Варіант туалетів з окремим трансгендерним

На перший погляд, такий підхід створює безпеку для трансгендерів і трансгендерок (як відзначають самі активіст(к)и, коштом вилучення з простору цисгендерних чоловіків) та унеможливлює ймовірність опинитися поруч із ними під час справляння потреби тим, кому це неприємно. А проте в такий спосіб лише посилюється вилучення із суспільства транслюдей і їх стигматизація^[2]. Тим паче у багатьох із них гендерна ідентичність жіноча або чоловіча, а не умовно узагальнена «третя стать», і вони воліли б відвідувати туалети відповідно до неї. Крім того, бувають випадки, коли факт відвідування трансгендерними людьми окремого туалету додатково привертає до них увагу, і тоді більша безпека в самому туалеті зводиться нанівець через підвищення ризиків у просторі поряд із ним.

Універсальним підходом, який дедалі частіше реалізують у розвинених країнах, стають гендерно-нейтральні туалети, тобто засадничо не розділені за ознакою статі чи гендеру. Відтак питання про те, у який туалет можна ходити трансгендерним, а особливо небінарним людям, та й узагалі кому завгодно і як це регулювати, просто знімається. Що ж стосується безпеки й комфорту, на перший погляд може здатися, що вони при такому підході тільки погіршаться. Насправді все залежить від конкретної реалізації.

«Туалет для всіх гендерів»

• Наприклад, у лондонському центрі мистецтв «Барбікан» туалети, раніше розділені за ознакою статі, просто перемаркували в гендерно-нейтральні. Самі ж туалети там — це спільні кімнати з великою кількістю окремих закритих кабінок, що вже можна вважати стандартом сучасного громадського туалету. Однак у перші дні новація багатьох відвідувачів/ок бентежила. «Поверніть нам жіночі вбиральні для ВСІХ жінок! Чому жінки втрачають свій простір на користь чоловіків?!» — обурювалася радіоведуча Саміра Ахмед^[3]. Подія викликала полеміку в ЗМІ у квітні 2017 року, але, як бачимо на сайті «Барбікану»^[4], гендерно-нейтральні туалети надалі залишаються частиною політики адміністрації, яка відкрита до дальших обговорень з їх покращення.
• Найпростіший варіант — просто окрема туалетна кабінка без спільного простору. Іноді такі кабінки облаштовують як «сімейні туалети», куди одночасно можуть ходити батьки з дитиною або опікун/ка з особою, якою опікується. Та якщо для місць із невеликою кількістю відвідувачів, як-от кафе, або для вулиці це ідеальне рішення, то в людних місцях воно може виявитися неекономним, бо щоб уникнути черг, потрібно багато таких кабінок із прямим доступом до кожної.

«Сімейні туалети»

Практика гендерно-нейтральних туалетів двох описаних типів уже цілком звична в навчальних закладах США. У 2014 році понад 150 коледжів мали такі туалети^[5], часто не відмовляючись при цьому повністю від звичних чоловічих і жіночих.

Поширена прикмета гендерно-маркованих туалетів — те, що в чоловічих туалетах, крім унітазів, часто є пісуари, а в жіночих їх немає. Це породило ще один підхід, альтернативний до гендерного розділення. У статті, яка базується на дослідженні «Навколо туалету», що його провів і опублікував наприкінці 2016 року Університет Шеффілд Халлам^[6], прозвучала пропозиція маркувати туалети не за гендерною ознакою, а за ознакою того, що в них є. Наприклад, «туалет із пісуарами», «туалет без пісуарів», «туалет із поручнями», «великий / маленький туалет» (з погляду пристосованости для людей з інвалідністю) тощо. Дослідники розглядають туалети як політичний простір і доходять висновку, що чинне гендерне маркування дискримінаційне і сприяє сегрегації небінарних та квір-людей, тоді як запропоноване ними розрізнення зробить туалети доступнішими для всіх.

Приклад маркування туалетів

Згадане дослідження надихнуло на розробку цілого «туалетного інструментарію»^[7] з пропозиціями, якими мають бути туалети в центрі міста, в парках, крамницях, кафе. Наприклад, розробники закликають у міському просторі замість гендерного маркування запроваджувати таке, що дозволяло б легше знаходити туалети, зокрема людям із проблемами зору й слуху. У парках, де люди частіше гуляють з дітьми або просто компаніями, пропонують робити сімейні туалети, в кафе — туалети у вигляді окремих кабінок. У торгових центрах поряд із звичним рішенням у вигляді спільної кімнати з умивальниками й рядом кабінок, розміщувати умивальники безпосередньо в кабінках, бо декому так може бути комфортніше.

Туалетний інструментарій

Хоча описане вище — це радше пропозиції для втілення, є вже реалізовані цікаві рішення. Наприклад, у кінотеатрі техаської мережі «Аламо Драфтхауз» (Alamo Drafthouse) гендерно-нейтральний туалет складається з двох окремих просторів — кімнати з пісуарами й приміщення, до якого прилягає ряд закритих кабінок, кожна з окремим унітазом і умивальником^[8]. Так туалет зручний і для тих (головно для чоловіків), хто віддає перевагу швидкості і не дуже турбується щодо приватности, і для тих, кому треба усамітнитися. За словами розробника проєкту Тіма Ліга, на нього вплинули історії трансгендерних дітей, яких били в шкільних туалетах. А позаяк Техас — один із найконсервативніших штатів США, Лігові довелося долати опір його задуму. Зрештою, такий туалет збудували 2017 року принаймні в одному кінотеатрі мережі, а місцевий журналіст навіть назвав його «майбутнім громадських туалетів». 

Проєкт техаського туалету

Вигляд туалету зсередини

Звичайно, такі цікаві проєкти поки що унікальні, тому кожний новий із них привертає увагу громадськости й породжує дискусії. З цієї самої причини наразі не доводиться говорити про якусь статистику, на основі якої можна робити висновки про те, як і наскільки вони змінюють ситуацію. Натомість уже можна говорити про психологічні аспекти: для трансгендерних і гендерно-неконформних людей такі туалети, без сумніву, комфортніші. Опір же, який чинять консерватори, багато в чому тієї самої природи, що й реакція на зміну будь-яких складників звичного ладу, отже, з часом має суттєво знижуватися.

До речі, ще одна перевага гендерно-нейтральних туалетів полягає в більшій ефективності їх використання. Жінки часто проводять у туалеті більше часу і до жіночих туалетів, на відміну від чоловічих, частіше вишиковуються черги^[9], а спільні туалети їх вирівнюють. 

Черга до жіночого туалету

Тепер повернімося до озвучених раніше аспектів дискомфорту й безпеки і подивімося на наведені варіанти крізь їх призму.

• Оптимальною реалізацією, на мою думку, можуть бути туалети у вигляді набору окремих кабінок, маркованих не за ознакою гендеру, а за ознакою зручностей, які в них є.
• На друге місце я поставила б «техаський варіант» із певним доопрацюванням: кімнату з пісуарами можна зробити окремим приміщенням, не пов’язаним з іншою частиною.
• В окремих просторах, де є можливість влаштувати місткі туалетні приміщення, шляхом найменшого опору могло б стати маркування туалетів за трьома типами — чоловічі, жіночі і нейтральні (тобто для всіх, а не для трансгендерів чи «третьої статі»). Такий підхід враховує потреби, з одного боку, тих, кому важливий гендерний розподіл, з іншого боку — тих, хто в нього не вписується або кому він просто неактуальний.
• Із позиції безпеки можна також подумати про такий підхід, за якого особливі умови створюються не для найвразливіших груп, а навпаки, для потенційних агресорів. У цьому випадку це означає, що питання маркування туалетів вирішується з погляду не безпечного простору для жінок і транслюдей, які найбільше наражаються на небезпеку, а з погляду ізоляції найнебезпечніших для них цисгендерних чоловіків. Окрема кімната з пісуарами почасти вирішує це питання, але можна уявити й такий варіант, коли існує один туалет для цисгендерних чоловіків, а інший — для решти людей. Навряд чи такий проєкт можна розглядати серйозно для широкого втілення, але його варто запропонувати хоча б для того, щоб побачити реакцію консерваторів.

Отже, це вже кілька можливих рішень, серед яких можна вибирати, до того ж кожне з них однозначно краще за те, що пропонують автори «туалетних законів». Якщо ж хтось чекає від цього тексту ідеального рішення на всі випадки життя, мушу їх розчарувати — такого не буде. І як уже сказано раніше, для різних середовищ кращими можуть виявитися різні підходи.

А що з роздягальнями?

Вище йшлося про гендерно-нейтральні туалети, але аналогічні підходи застосовні і до роздягалень, душових тощо. Зокрема, окремі мережі спортивних клубів у США й Великої Британії останніми роками використовують підхід зі спільним простором роздягальні, де є індивідуальні кабінки для душу й переодягання. У Канаді в спортзалах і басейнах досить поширена практика — спільні роздягальні з окремими кабінками, розрахованими як на одну людину, так і на сім’ю або групу, без жодного пов’язування з гендером. Одним із перших, де 2012 року застосували такий підхід, був «Ріджент Парк Акватік Центр» (Regent Park Aquatic Centre) у Торонто^[10]. 

За басейном видно простір з окремими кімнатами роздягалень і душових

Там-таки в Канаді гендерно-нейтральні роздягальні потроху запроваджують і в школах. Наприклад, у середній школі Сент-Стівена влітку 2018 року окремі роздягальні для дівчат і хлопців замінили на спільну з 28 закритими кабінками. Місцеві жителі, зокрема батьків школярів, реагували дуже суперечливо^[11] — від повної підтримки новації до категоричного неприйняття. Шкільні вчителі пояснювали, що відсутність гендерного розподілу дозволить їм краще контролювати спільний простір і попереджати булінг, адже інакше доступ у той чи той простір для вчителя чи вчительки обмежено відповідно до статі.

Проєкт нової роздягальні в Сент-Стівені

Відзначу, що коли для туалетів практика окремих кабінок цілком типова і в разі їх гендерного маркування, то щодо роздягалень і душових її найчастіше впроваджують, саме переходячи до гендерно-нейтрального варіанту. Це збільшує приватність і, ймовірно, має сприяти підвищенню тих-таки комфорту й безпеки.

Що стосується примірялень, то повністю закриті кабінки так само вирішили б ці питання, скажімо, в крамницях типу згаданої раніше мережі «Тарґет», де й досі можна підглядати крізь невелику щілину знизу між дверима й підлогою. Відтак дискусія про кількість інцидентів у цих крамницях втратить сенс, бо зникне сам її предмет.

До речі, одна з радикальних феміністок, яка виступає проти допуску трансгендерних людей у жіночі туалети й роздягальні, висунула ідею створити третє приміщення поряд із чоловічим і жіночим, яке було б спільним для всіх охочих, але з окремими закритими кабінками^[12]. Схожий варіант я запропонувала вище для туалетів. Цей приклад наочно показує, що коли сторони із різним баченням питання не застрягають у суто ідеологічній площині, а намагаються шукати практичні рішення, то цілком можна знайти компроміси, які влаштують усіх.

ПІДСУМКИ

На завершення цього оглядового матеріалу хочеться сказати от що.

Як і інші міноритарні групи, трансгендерні люди часто стикаються з тим, що їх розглядають як певну однорідну масу. Під таким кутом зору від кожної й кожного з них очікують ідеальности, бо досить з’явитися одній «паршивій вівці», щоб вона автоматично дискредитувала всіх.

Та не слід потрапляти в цю пастку. У складному розмаїтому світі, який не можна звести до примітивного чорно-білого й бінарного, трансгендери і трансгендерки, як і будь-які інші соціальні групи, складаються з дуже різних людей. І так, серед них можуть бути, зокрема, ґвалтівники, злочинці і просто не надто приємні особи, так само як люди видатні й чудові у всіх сенсах. І це в жодному разі не привід обмежувати всіх транслюдей у правах та ігнорувати їхні потреби.

Не випадково через увесь цей текст рефреном звучить словосполучення «індивідуальний підхід». Що далі розвивається людство, то більше воно стає здатним виокремлювати й цінувати кожну особистість та індивідуальність. Брати до уваги і враховувати її особливості й потреби такими, як вони є саме у неї, а не лише за фактом належности до тієї чи тієї групи. Так, часом це потребує більших витрат і ресурсів, ніж автоматом приписати людину до літери «Ч» або «Ж». І все ж таки я вірю, що майбутнє — саме за такими підходами.

Сподіваюся, цей текст стане ще одним маленьким кроком назустріч такому майбутньому. І навіть скептично налаштовані побачать у ньому, що багато питань, які іноді видаються складними й неоднозначними, можна вирішувати за спільної згоди, коли бажання їх вирішити справді є.