Трансгендерність і права людини: міжнародні стандарти та механізми

Принцип рівноправности передбачає, що трансгендерні люди мають такі самі права, як і всі інші. Це означає, зокрема, що на них поширюється дія Загальної декларації прав людини, ухваленої Організацією Об’єднаних Націй 1948 року.

Такі права, як право на життя, на особисту свободу і недоторканність, на рівність перед законом і захист від дискримінації, на приватне життя, на свободу переконань, слова й зібрань, на труд, відпочинок, освіту — усе це так само стосується трансгендерів і трансгендерок.

У реальності, однак, ситуація далека від дотримання всіх цих прав. Багато транслюдей зіштовхуються з насильством, дискримінацією, стигматизацією у зв’язку з неприйняттям їхньої гендерної ідентичности чи гендерних проявів. Сукупно все це становить трансфобію, що є різновидом ксенофобії — нетерпимости до тих, кого сприймають як «чужих».

Трансгендерних людей ображають, б’ють, не беруть на роботу або звільняють з неї, виганяють з дому, відмовляють в оренді житла, у відкритті банківського рахунку, в медичній допомозі, змушують розлучатися, позбавляють можливости мати дітей і т. д. Майже неможливо знайти трансособу, у житті якої хоч би раз не трапилося щось із перерахованого.

Транслюди зазнають дискримінації, коли шукають роботу

Декларація ООН, описуючи права людини загалом, не дає детальних трактувань, як саме їх повинні забезпечувати. Тим паче забезпечення для різних груп може відрізнятися, наприклад для транслюдей багато впирається в можливість офіційного визнання їхньої гендерної ідентичности (тобто зміни імені й гендеру в документах).

Тому 2006 року група експертів ООН, до якої долучалися й ЛГБТ-активісти, розробила Принципи застосування міжнародно-правових норм про права людини щодо сексуальної орієнтації і гендерної ідентичности. Їх було затверджено в індонезійському місті Джок’якарта, отож вони отримали назву Джок’якартські принципи. 

Логотип Джок’якартських принципів

Принципи містять великий набір рекомендацій державам та іншим інституціям щодо заходів, до яких вони повинні вдаватися, щоб забезпечити дотримання тих чи тих прав людини. Зокрема, вони повинні:

- вживати заходів з викорінення будь-яких форм дискримінації на ґрунті гендерної ідентичности;

- забезпечувати визнання гендерної ідентичности, зокрема щоб у документах, які посвідчують особу, вказувався гендер, як його сама ця особа визначає;

- забезпечувати розслідування і запроваджувати кримінальні покарання за злочини на ґрунті нетерпимости до гендерної ідентичности;

- забезпечувати право людини самій вирішувати, коли й кому вона хоче повідомляти про свою гендерну ідентичність;

- забезпечувати гуманне утримання трансгендерних ув’язнених;

- позбуватися дискримінації на ґрунті гендерної ідентичности в трудовій сфері;

- гарантувати рівний доступ до соціального забезпечення;

- забезпечувати рівний доступ до освіти та рівне ставлення до учнів і викладачів незалежно від їхньої гендерної ідентичности;

- забезпечувати доступ до лікування, потрібного для зміни статевих ознак, як і до будь-яких медичних послуг;

- не допускати, щоб гендерна ідентичність прямо чи непрямо вважалася такою, що підлягає лікуванню;

- забезпечувати право на свободу переконань, мирних зборів і асоціацій;

- забезпечувати право на створення сім’ї, зокрема укладання шлюбу, адопцію й доступ до допоміжних репродуктивних технологій.

У 2017 році вийшло доповнення до Джок’якартських принципів, відоме як «Плюс 10». Його підготували, щоб зробити принципи ще більш інтерсекційними — такими, які максимально враховуватимуть людське розмаїття, зокрема права інтерсекслюдей та людей із небінарними ідентичностями.

Якби держави-члени ООН брали до уваги і втілювали перераховані принципи, життя трансгендерних людей стало б набагато легшим. На жаль, вони мають рекомендаційний характер і механізмів, які зобов’язували б держави безумовно дотримуватися їх, не існує. Те саме стосується більшости інших засобів впливу, які є в розпорядженні ООН. Не вдаючись у подробиці, перерахуємо ті з них, які можуть допомогти захищати прав транслюдей:

• Управління Верховного комісара з прав людини,
• третій комітет Генеральної асамблеї,
• Рада з прав людини,
• універсальні періодичні огляди,
• спеціальні процедури,
• договірні органи з прав людини,
• незалежний експерт з прав людини в питаннях сексуальної орієнтації і гендерної ідентичности.

Окремо звернімо увагу на останній пункт. Цю посаду було запроваджено в ООН 2016 року, і сьогодні таким експертом є костариканський юрист Віктор Мадрігаль-Борлоз. Він відвідує різні країни, вивчає в них ситуацію з дотриманням прав людини саме для ЛГБТ+, взаємодіючи при цьому і з державними установами, і з громадськими організаціями. За підсумками таких відвідин експерт складає звіти, які держава має брати до уваги, щоб змінювати на краще, зокрема становище транслюдей.

Віктор Мадрігаль-Борлоз

Крім ООН, існують інші міжнародні структури, які грають велику роль у забезпеченні прав трансгендерних осіб. Серед них для нас важлива насамперед Рада Європи, до якої входить більшість європейських держав і Україна також. Її засадничий документ у цій галузі — Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, схожа в загальних посилах із декларацією ООН, але, на відміну від останньої, має не лише декларативний характер. Будь-який житель країн Ради Європи, який уважає, що його права відповідно до якоїсь зі статей Конвенції порушено, може звернутися по захист у Європейський суд з прав людини. Щоправда, зробити це можна, тільки якщо не вдалося добитися справедливости в судах нижчих рівнів своєї країни. 

Будівля ЄСПЛ

Розгляд справ у ЄСПЛ може тривати роками, зате його рішення потім мають велику вагу. У країнах із прецедентним правом вони можуть спричинити внесення змін до законодавства. В інших країнах такого безпосереднього впливу немає, та все-таки на рішення ЄСПЛ можна посилатися надалі в інших судових справах та взаємодіях із державними установами, що теж вельми важливо.

Справи, пов’язані з порушенням прав трансгендерних людей, ЄСПЛ розглядав не раз^[i]. Ось найвизначніші з них.

Б. проти Франції (справа 13343/87, 1992). Суд уперше визнав факт порушення статті про повагу до приватного і сімейного життя щодо трансчоловіка, який скаржився на відмову французької влади змінити його громадянський статус відповідно до фактичного гендеру.

Крістін Гудвін проти Сполученого Королівства (справа 28957/95, 2002). Суд визнав, що було порушено право на повагу до приватного і сімейного життя, а також право на шлюб і створення сім’ї. Так трансжінка отримала можливість юридичного визнання її гендерної ідентичности та відповідно до цього можливість укласти гетеросексуальний шлюб нарівні з цисжінками. Наслідком цього рішення стало розроблення британського Акта про визнання гендеру, який було впроваджено 2004 року.

Ван Кюк проти Німеччини (справа 35968/87, 2003). Суд постановив, що страхова компанія не мала права вимагати від трансжінки підтверджувати «справжність» її транссексуальности та медичну необхідність гормонального й хірургічного втручання.

Грант проти Сполученого Королівства (справа 32570/03, 2006). Суд дійшов висновку, що було порушено право 68-річної трансжінки отримувати пенсію, починаючи з 60 років, як це можливо для цисжінок у Великій Британії.

Л. проти Литви (справа 27527/03, 2007). Суд побачив порушення заборони на негуманне й принизливе поводження, а також прáва на приватне і сімейне життя в тому, що в країні немає законодавства, яке регулювало б процедуру хірургічної зміни статевих ознак. Заявнику було виплачено компенсацію, але необхідний закон уряд не ухвалив досі.

Шлюмпф проти Швейцарії (справа 29002/06, 2009). До 67-річної заявниці було застосовано стандартне правило очікування хірургічної операції два роки. Суд вирішив, що правило застосували суто механічно без урахування віку і так порушили правá позивачки.

Хамалайнен проти Фінляндії (справа 37359/09, 2014). Трансжінка перебувала в шлюбі до початку переходу. Потім вона захотіла отримати юридичне визнання гендеру, але відповідно до фінського законодавства від неї вимагали розлучитися або перетворити шлюб на громадянське партнерство. Проте суд вирішив, що в цій ситуації правá не було порушено, бо партнерство дає одностатевим парам майже такі самі права, як шлюб. Згодом це рішення критикували багато правозахисників. 

Хелі Хамалайнен програла суд, але не здалася

Y. Y. проти Туреччини (справа 14793/08, 2015). Суд визнав порушенням права на повагу до приватного і сімейного життя відмову влади Туреччини дозволити трансчоловікові пройти хірургічну зміну статевих ознак на тій підставі, що він не був незворотно безплідним.

А. П., Ніко і Гарсон проти Франції (справи 79885/12, 52596/13, 52471/13, 2017). Було винесено спільне рішення в об’єднанні одразу трьох справ, у яких розглядалося питання стерилізації як медичної вимоги з боку держави до юридичного визнання гендеру. Суд ухвалив, що така передумова порушує право на повагу до приватного життя.

Як видно з наведених прикладів, і в ЄСПЛ не всі справи вирішуються на користь заявників, та все-таки він становить дуже потужний інструмент для оборони своїх прав.

Рада Європи допомагає трансгендерним людям обстоювати їхні права не лише завдяки ЄСПЛ. У 2009 році Комісар з прав людини Томас Хаммарберг, відвідавши різні країни і вивчивши ситуацію, опублікував тематичну доповідь «Права людини і гендерна ідентичність». На конкретних даних і прикладах від описав дискримінацію та інші проблеми, з якими мають справу транслюди, і за підсумками цього сформулював рекомендації країнам-членам Ради Європи. Серед них такі:

• керуватися Джок’якартськими принципами;
• розробити пришвидшені прозорі процедури юридичного визнання гендеру;
• викорінити стерилізацію й інші види примусового медичного лікування як вимоги до такого визнання;
• забезпечити доступність процедур зі зміни тіла та компенсацію державою витрат на них;
• зняти обмеження для трансосіб на можливість залишатися в шлюбі;
• долучати трансгендерних людей до розроблення політик, які їх стосуються.

Уперше на такому високому рівні було сказано, що жодні медичні втручання не повинні бути обов’язковою умовою для визнання гендерної ідентичности.

Пізніше 2010 року Комітет Міністрів Ради Європи — її вищий керівний орган — затвердив рекомендації державам-членам «Про засоби боротьби з дискримінацією на підставі сексуальної орієнтації або гендерної ідентичности», відомі як CM/Rec 2010(5). Ці рекомендації, серед іншого, безпосередньо стосуються процедури юридичного визнання гендеру.

Вимоги, що їх висувають у таких процедурах до транслюдей, повинні регулярно переглядатися, а жорстокі — скасовуватися.

Процедури зміни імені і гендерного маркера в документах повинні бути швидкими, прозорими і доступними.

Держави повинні забезпечувати механізми зміни всіх документів, зокрема недержавними суб’єктами.

Трансгендерним людям має гарантуватися право укладати шлюб відносно їхнього визнаного гендеру.

Відтоді поняття про процедури юридичного визнання гендеру як «швидкі, прозорі і доступні» стало стандартом, на який спираються активісти й правозахисники^[ii] в діяльності з покращення законодавства для транслюдей.

Швидкі — значить, що з моменту першого звертання до відповідальної інстанції з приводу визнання гендеру до його отримання не повинно проходити багато часу. Наприклад, законодавство Португалії передбачає, що рішення за такою адміністративною процедурою не повинно займати більше як 8 днів.

Прозорі — значить, що всю процедуру від і до — умови, послідовність дій, відповідальні установи, витрати тощо — має бути описано чітко й недвозначно.

Доступні — значить, що можливість скористатися процедурою має бути в усіх транслюдей незалежно від їхнього соціального статусу: віку, стану здоров’я, інвалідности, релігійних переконань, економічного становища тощо.

Нарешті, 2015 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила Резолюцію 2048 «Дискримінація трансгендерних людей у Європі». Вона містить такі рекомендації державам-членам:

- розробити швидкі, прозорі і доступні процедури, засновані на самовизначенні, для зміни імені та зареєстрованої статі трансгендерних людей;

- скасувати стерилізацію й інші обов’язкові медичні втручання, а також психіатричні діагнози як необхідні юридичні вимоги визнання гендерної ідентичности;

- прибрати будь-які обмеження на право трансгендерних людей залишатися в чинному шлюбі після визнання їхнього гендеру;

- розглянути можливість включити варіант третього гендеру в документи, які посвідчують особу, для тих, хто цього потребує;

- забезпечити, щоб найкращі інтереси дитини були першочерговим питанням у всіх рішеннях стосовно дітей.

Парламентська Асамблея Ради Європи

Хоча ці стандарти визначено на такому високому рівні, сьогодні вельми небагато держав у світі задовольняють їх повною мірою. Далі поговоримо про це детальніше.