Трансгендерність та інфраструктура: «туалетні війни»

Цей текст є частиною серії «Трансгендерність та інфраструктура: в чому проблема?»

Усі частини:

1. Трансгендерність та інфраструктура: «туалетні війни»

2. За яким гендерним принципом організовувати туалети і роздягальні, щоб було зручно й безпечно всім?

3. Трансгендерні люди у в’язницях: хто наражається на небезпеку?

4. За яким гендерним принципом організовувати в’язниці, щоб врахувати права транс- і цислюдей?

5. Трансгендерні люди в притулках для постраждалих від насильства і бездомних осіб

6. Трансгендерні люди в лікарняних палатах: чому суперечок не виникає?

7. Жіночий сепаратизм і трансгендерні люди

Першу версію цього тексту «Трансгендери в гендерно-маркованих просторах» можна прочитати російською мовою на сайті UPDATE.

Наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття трансгендерна спільнота суттєво виросла кількісно, стала видимішою і чутнішою, а ще в набагато більшій мірі стала суб’єктом, що говорить сам за себе. Процедури, які регулюють трансгендерний перехід, у багатьох країнах стали доступнішими і ліберальнішими, зокрема такими, що не потребують обов’язкових хірургічних втручань. Це значить, що з’являється дедалі більше трансгендерних людей, які не роблять так званий «повний перехід», що передбачає на завершення розчинитися в цисгендерній більшості. Мало того, частина транслюдей прямо визначає свою гендерну ідентичність як відмінну від чоловічої й жіночої.

Наявність у гендерно-бінарному суспільстві чималої кількости людей, чиї гендерно-статеві параметри не вписуються в цю бінарність, неминуче породжує протиріччя й необхідність якось їх вирішувати. Коли обговорюються можливості надати трансгендерним людям певні права, дуже багато суперечок і конфліктів зазвичай виникає саме з питань, що стосуються аспектів гендерних ролей та усталених уявлень про чоловічий і жіночий гендер. Це не дивно, адже самим фактом трансгендерного переходу транслюди порушують гадану непорушність цього бінарного поділу.

У західних країнах такі дискусії ведуться з 1970-х років, на пострадянському просторі вони поширилися вже у XXI столітті. Останнім же часом вони загострилися по всьому світу, і на те є низка причин, так чи так пов’язаних між собою.

Накричать або поб’ють: вибір, який транслюдям іноді доводиться робити, відвідуючи громадські туалети

Зокрема, виникають суперечки про доступ і перебування трансгендерних людей у гендерованих або гендерно-маркованих просторах, тобто в приміщеннях, призначених для людей, котрі належать винятково до певної статі чи гендеру. Зазвичай дискусії відбуваються навколо того, що саме має бути підставою для доступу в жіночий або чоловічий простір: указана в паспорті стать, певна конфігурація статевих ознак (зазвичай геніталій) чи гендерна ідентичність.

У цій серії матеріалів розглянуто основні дискусійні моменти, проаналізовано пов’язані з ними побоювання і фактичний стан речей, а також можливі рішення, насамперед такі, що оптимально враховують потреби і трансгендерних, і інших людей, залучених у відповідні ситуації.

Гендерно-марковані простори можна поділити на дві основні категорії:

• приміщення короткочасного перебування, пов’язані із задоволенням фізіологічних і гігієнічних потреб і такі, що зазвичай передбачають якоюсь мірою оголення статевих органів: туалети, душові, роздягальні;
• приміщення тривалого перебування, від кількох днів до багатьох років, що охоплюють повний добовий життєвий цикл: в’язниці і їх блоки, лікарняні палати, притулки.

Кожну з цих категорій розглянемо окремо з огляду на її специфіку. Звертаю увагу, що такі аспекти гендерного розподілу стосовно трансгендерних людей, як військова служба, спортивні змагання, квоти за гендерною ознакою та інші, в цьому тексті не розглядаються, бо вони охоплюють ширше коло питань, ніж пов’язані з перебуванням у певному приміщенні.

«Туалетні війни» у США

За останні роки набрали обертів законодавчі ініціативи, покликані врегулювати відвідування трансгендерними людьми туалетів і подібних приміщень, як правило, зобов’язати відвідувати їх відповідно до статі, приписаної при народженні. Такі законопроєкти просували головно в низці штатів США, і вони отримали загальну назву bathroom bills, або «туалетні закони». «Туалетні» тут радше узагальнювальне означення, бо найчастіше такі законопроєкти нарівні з туалетами стосуються різних санітарних приміщень — душових, роздягалень тощо.

Варто відзначити, що в США немає єдиної процедури юридичного визнання гендеру на федеральному рівні. Наприклад, низка західних штатів дозволяє змінити свідоцтво про народження без вимоги хірургічного втручання, тоді як в Айдахо, Огайо і Теннессі змінити його в принципі неможливо. Відповідно законодавчі підходи до інших питань, які стосуються транслюдей, теж варіюються.

Одна з ключових подій, що призвели до появи «туалетних законів», — судове рішення 2013 року в Колорадо щодо шестирічної трансгендерної дівчинки Кой Метіс^[1], якій суд дозволив користуватися шкільним санвузлом для дівчат, поставивши на перше місце її гендерну ідентичність. Цей випадок широко висвітлювали в ЗМІ, на його основі зняли навіть документальний фільм, і реакція противників такої практики не забарилася.

Наразі число штатів, де в тому чи тому вигляді просувалися «туалетні закони», перевищує два десятки^[2]. Більшість таких законопроєктів передбачали обмежити доступ до публічних санвузлів на підставі статі, вказаної в свідоцтві про народження, або ж «біологічної» чи «анатомічної» статі. У частині штатів, як-от Арканзас, Вірджинія, Кентуккі, Міннесота, Міссурі, Теннессі, Техас такі законопроєкти подавали на розгляд двічі і більше разів — повторно після першої провальної спроби або різні політики. У кількох штатах вони також передбачали заборону застосовувати антидискримінаційні політики, які суперечили тексту закону.

Карта «туалетних законопроєктів» станом на 2017 рік

А проте на сьогодні одинокий штат, у якому «туалетний закон» дійшов до стадії набрання чинности, — це Північна Кароліна. Закон, ухвалений у березні 2016 року, відомий як HB2 (House Bill 2). Згідно з ним, доступ до санвузлів і роздягалень у публічних установах має надаватися на основі статі, вказаної в свідоцтві про народження, що її в цьому штаті трансгендерні люди можуть змінити лише після операції. У березні 2017 року, після того як у Північній Кароліні змінився губернатор, закон скасували, але частково: фактично було запроваджено мораторій на будь-які антидискримінаційні ініціативи в цій сфері до кінця 2020 року.

Широко відомий також випадок Гевіна Грімма, трансгендерного школяра, якому 2015 року керівництво школи заборонило користуватися чоловічими санвузлами як такими, що не відповідають його «біологічному гендеру». Грімм подав до суду, де перше рішення було не на його користь, крім того, суддя використовував вельми трансфобну риторику, називаючи хлопця «жінкою, яка хоче бути чоловіком». Після ж апеляції і дальших слухань суд визнав правоту Грімма і скасував заборону. А проте судові баталії тривали, бо керівництво школи не здавалося і далі оскаржувало рішення, наполягаючи, що політика адміністрації «ретельно враховує баланс інтересів усіх учнів і батьків у системі школи». Лише 2019 року окружна суддя визнала цю політику дискримінаційною і змусила школу компенсувати всі судові витрати та визнати гендерну ідентичність хлопця в усіх документах.

Гевін Грімм

Хто просуває такі ініціативи і як ці люди обґрунтовують потребу в них? Майже всі такі законопроєкти ініціювали представники Республіканської партії, яка тримається консервативних позицій; нерідко вони також пов’язані з релігійними організаціями.

«У нас багато важливих питань на цю сесію, але для початку — “туалетний закон”»

• У Флориді автор відповідного законопроєкту Френк Артайлз заявив^[3], що нормативні акти, які захищають права транслюдей, дозволяють чоловікам законно проникати в жіночі туалети й нападати на жінок. Громадські туалети «дають потенціал для злочинів проти осіб, котрі користуються цими приміщеннями, зокрема для нападу, побиття, домагання, зґвалтування, вуаєризму й ексгібіціонізму», — стверджується в законопроєкті.
• Техаська сенаторка Лоїс Колькхорст послалася на релігію^[4]: «бог сказав, що є чоловіки й жінки», — і стверджувала, що законопроєкт, можливо, недосконалий, зате покликаний захищати приватне життя всіх людей.
• У Міннесоті прихильники законопроєкту заявляли^[5], що це необхідний засіб для захисту приватного життя й безпеки жінок і дітей, та висловлювали побоювання, що сексуальні маніяки можуть удавати із себе трансгендерних людей, щоб проникати в жіночі туалети.
• Сенатор Південної Дакоти Фред Дойч пояснював^[6], що законопроєкт потрібен для захисту «прав на тілесну недоторканність біологічних хлопчиків і дівчат», а трансгендерним учням має бути надано окремі приміщення.
• У Теннессі прибічники законопроєкту вважали його потрібним^[7], щоб захистити учнів від сексуальних посягань і домагань у душових та роздягальнях.
• Губернатор Північної Кароліни Пет МакКрорі, який не просто був головним ідеологом тамтешнього «туалетного закону», а й послідовно протистояв впровадженню антидискримінаційних заходів, заявляв^[8], що норми, які дозволяють транслюдям відвідувати гендерно-марковані приміщення відповідно до їхньої гендерної ідентичности, «суперечать здоровому глузду, дозволяючи, наприклад, чоловікам користуватися жіночими душовими й роздягальнями».

Ексклюзивна феміністська думка

Побоювання, що дозвіл користуватися гендерно-маркованими приміщеннями відповідно до гендерної ідентичности призведе до доступу в жіночі туалети сексуальних маніяків і насильників, часто звучать рефреном.

Що показово, позиція частини радикальних феміністок, які в багатьох питаннях виступають непримиренними антагоністками консерваторів, у цьому питанні з ними збігається. Можна знайти навіть прямі згадки про те, що християни правого крила черпають свою риторику з праць трансексклюзивних феміністок, таких як Шейла Джеффріс^[9]. Тут виникає й певна рекурсія, адже остання свого часу сказала^[10]: «Один із моментів, що залишається для мене загадкою: коли я дивлюся дебати в Палаті лордів про цей закон [британський Закон про визнання гендеру. — І. І.], то більше погоджуюся з радикально правими».

Загалом позиція трансексклюзивного радикального фемінізму полягає в тому, що трансжінки народилися біологічними чоловіками, вони отримали чоловічу соціалізацію й супутні їй привілеї, а отже, не можуть уважатися жінками. Утім, теоретичні дебати довкола цього питання — тема для окремого тексту, тут же закцентую увагу радше на практичному боці, а конкретно — на можливості доступу трансгендерних жінок у жіночі простори. 

«Залиште транслюдей за межами жіночих приміщень. Стоп трансгендерному насильству!»

• Аналізуючи «туалетні закони» з феміністської перспективи, авторка під псевдонімом Теттікейп стверджує^[11]: «я не вірю, що транслюди — хижаки, але я вірю, що люди, соціалізовані як чоловіки [тобто і трансжінки. — І. І.], мають більшу схильність бути такими», — і на цій підставі підтримує обмеження доступу для них у жіночі простори.
• Інша феміністка пише в блозі^[12]: «Ви зараз, певно, думаєте про свого незграбного друга, який на вигляд дещо наляканий у блакитній помаді і мініспідниці, і думаєте: о боже, та він і мухи не скривдить, тільки чудовисько може вигнати його з жіночих туалетів і груп. Та ви повинні розуміти, що, дозволяючи своєму другові ідентифікувати себе як жінку, ви мусите визнавати і Єна Хантлі [запам’ятайте це ім’я, ми ще згадаємо його пізніше. — І. І.], дітовбивцю, який робить те саме».
• Ще в одному блозі, розмірковуючи про доступ до жіночих роздягалень, феміністка визнає^[13], що транслюди в більшості своїй не насильники, не мають інтересу завдавати фізичної шкоди, ба більше, вони самі наражаються на небезпеку в чоловічих роздягальнях і душових. Однак далі вона пише: «щó я не можу прийняти, так це ідею, що жоден чоловік не скористається перевагою, щоб законним шляхом отримати доступ до жіночих просторів». Вона припускає, що серед великої кількости хлопчиків у школі обов’язково знайдуться соціопати, готові відповідати вимогам для визнання їх трансгендерними, щоб тільки пробратися в жіночий простір і когось зґвалтувати.

Картинка схематично ілюструє побоювання щодо чоловіків у жіночих туалетах

• Профемініст Роберт Дженсен закликає^[14], дистанціюючись від конфлікту консерваторів і лібералів, визнати, що «1) окремі чоловіки скористаються будь-якою можливістю проникнути в жіночий простір, і 2) дівчата й жінки мають право бути вільними від чоловічого погляду в таких приватних просторах».

У пострадянських феміністських спільнотах останнім часом теж загострилися дискусії на ці теми, які великою мірою транслюють наративи із західних країн, базуючи на них власні побудови. Скажімо, у статті в спільноті Живого Журналу «femunity» розглядається тенденція до визнання гендерної ідентичности на основі самовизначення, що призводить до появи «жінок із пенісами». У контексті доступу до жіночих туалетів і роздягалень робиться висновок^[15]: «Трансжінки-ґвалтівниці та Ч [чоловіки. — І. І.], які косять під них, — це небезпека, яка ДОДАЄТЬСЯ до вже наявної небезпеки».

Схема, якою феміністка обґрунтовує зростання небезпеки

Одна з активних учасниць української спільноти Фемінізм_УА, що останнім часом тяжіє до трансексклюзивної риторики, на питання про ставлення до трансгендерних людей відповідає^[16]: «До трансжінок — як до людей із ЧГС, до трансчоловіків — як до людей із ЖГС [чоловічою/жіночою гендерною соціалізацією. — І. І.] маскулінної зовнішности. Відповідно якби я йшла в ексклюзивно жіночу спільноту, то не хотіла б, щоб вони там перебували».

Труднощі реалізації

Завважмо, що майже всі дискусії ведуться навколо доступу трансжінок у жіночі простори, а трансчоловіків дуже рідко згадують. З одного боку, це можна пояснити тим, що жінки набагато частіше стають жертвами насильства: наприклад, за даними дослідження 2010 року у США^[17], кожна п’ята жінка у своєму житті зазнала зґвалтування, і лише 1 із 71 чоловіків. З іншого боку, випускають з уваги, що норми, які зобов’язують відвідувати гендеровані приміщення відповідно до вродженої статі, в такий спосіб диктуватимуть трансчоловікам ходити в жіночі туалети. Зокрема, трансчоловік Майкл Х’юз, котрий запустив цілу кампанію, викладаючи в мережу свої фото з бородою і загалом нормативно-маскулінної зовнішности в жіночих туалетах^[18], запитує: «Хіба на вигляд я такий, наче мені місце в жіночих приміщеннях?».

Тут неминуче постає питання: як конкретно на практиці передбачається регулювати доступ до публічних гендерно-маркованих просторів, щоб у них потрапляли лише люди відповідної статі або гендеру? Формулювання більшости «туалетних законів» в цьому пункті розмиті і не дають конкретних відповідей. Закон HB2 Північної Кароліни, єдиний, що набрав чинности, не містить засад із конкретними механізмами його застосування й покарання за порушення, за що його назвали «просто смішним»^[19]. Хоча в низці законопроєктів за порушення прописано конкретні суми штрафів. Щодо законопроєкту, запропонованого у Вірджинії, висловлювали здогад, що він наказує перевіряти геніталії учнів при відвідуванні туалетів у школах, але згодом продемонстрували, що буквальне трактування закону нічого такого не передбачає^[20].

 «Республіканець Вірджинії: перевіряйте геніталії дітей перед користуванням шкільними туалетами»

А проте в навчальних закладах та інших установах із постійними зареєстрованими відвідувачами, чия гендерна приналежність відома, трансгендерні люди зазвичай опиняються в центрі уваги, як уже згаданий тут Гевін Грімм, і факти порушення таких норм можна виявити досить легко. В інших же публічних місцях, що їх можуть вільно відвідувати будь-які люди, для цього знадобилися б спеціальні перевірки. І виникає те саме питання: як їх здійснювати?

Наприклад, в одній статті^[21] пропонується визначати чоловіків і жінок за «біологічною статтю» на десятьох фото із цисгендерними й трансгендерними людьми впереміш. Очевидно, для більшости це складне завдання, бо тут трансжінок не можна відрізнити від цисжінок, а трансчоловіків — від цисчоловіків. До того ж у контексті таких ситуацій часто не береться до уваги, що помилки можливі в обидва боки: жінка, яка на вигляд достатньо маскулінна (нею, до речі, може виявитися і радикальна феміністка), може сама зіткнутися з тим, що її не пустять у жіночий туалет, прийнявши за чоловіка^[22]. Суворіші перевірки, як-от перевіряти свідоцтво про народження на вході в туалет, навряд чи сподобаються не тільки трансгендерним, а й більшості цисгендерних людей. Та й з економічного погляду, забезпечити кожний громадський туалет «вахтерами» вельми витратно.

 «Туалетний коп»

А ще ж існують люди з інтерсекс варіаціями, про що згадує у своїй статті Мерседес Вілбі^[23], кажучи, що людська фізіологія не завжди бінарна і біологічну стать не завжди можна визначити однозначно. Чи не вийде згідно з «туалетним законом», таким як у Північній Кароліні, що, скажімо, інтерсекс жінка з хромосомним набором XY муситиме ходити в чоловічий туалет? Постає питання і про небінарних людей, чию відмінну від чоловічої й жіночої ідентичність починають визнавати й фіксувати в документах, зокрема й подекуди в американських штатах. Унаслідок дії «туалетного закону» може вийти, що в закладі, де є лише чоловічий і жіночий туалети, їм не можна буде ні в той, ні в той.

Однак складність і незручності в реалізації не є однозначним аргументом проти запровадження якихось заходів. Передусім має значення, наскільки в таких заходах реально є потреба: чи того справді потребує ситуація і чи здатні вони її покращити. Спробуємо далі з цим розібратися.

Туалетні інциденти

Противники «туалетних законів» наводять дані, щоб довести, що побоювання, які за цим криються, не мають реального підґрунтя.

Інфографіка від «Медіа Меттерс» порівнює побоювання консерваторів і свідчення експертів про реальну ситуацію

• Видання «Медіа Меттерс» (Media Matters) 2015 року опитало 17 найбільших шкільних округів у 12 штатах США^[24], де за кілька років до того чи й давніше було запроваджено антидискримінаційні постанови для захисту трансгендерних учнів. У жодному з цих округів не було виявлено проблем, що їх спричинили такі учні, зокрема пов’язаних із відвідуванням ними туалетів відповідно до їхньої гендерної ідентичности. В іншому опитуванні цього видання 2014 року^[25] 15 експертів, зокрема державні чиновники й правозахисники з різних штатів, так само відповіли, що їм не відомо про жоден такий інцидент.
• Інше видання запитало в ініціаторів «туалетних законопроєктів» у штатах Кентуккі, Техас і Флорида статистичні дані, які підтверджували б необхідність запровадження таких законів^[26]. Від жодного з політиків відповіді не надійшло.
• Ще одне цікаве розслідування виявило, що в різні роки за інциденти в туалетах, пов’язані із сексуальними актами, було заарештовано принаймні троє республіканців^[27], тобто представників тієї самої партії, яка переважно й просуває «туалетні закони». У цьому криється якась іронія.
• Інститут Вільямса, відомий різними дослідженнями у сфері сексуальної орієнтації й гендерної ідентичности, з 2016 року вивчав питання, чи веде розширення доступу до публічних просторів для трансгендерних людей до зростання злочинів насильства. У 2018 році оприлюднили результати такого дослідження, проведеного в різних закладах штату Массачусетс^[28]: воно не виявило різниці з огляду на те, діють у таких закладах інклюзивні політики щодо транслюдей чи ні.

На підставі з цих даних напрошується висновок, що «туалетна проблема» з трансгендерними людьми надумана й базується тільки на міфах. Чи це так? Щиро кажучи, якщо розширити фокус від туалетів до більшого спектра громадських просторів санітарного призначення, то є зафіксовані інциденти, прямо чи непрямо пов’язані з трансгендерними людьми.

• У 2016 році трансжінку Шону Сміт заарештували в штаті Айдахо за те, що вона поверх стінки в приміряльні підглядала за переодяганням 18-річної дівчини і знімала її на телефон. 
• 
  Шона Сміт
• Одразу варто зазначити, що приміряльні в цій крамниці було розділено за ознакою статі, на відміну від більшости інших у тій самій торговій мережі Target^[29].
• Ще один випадок, який багато обговорювали, стався в жіночій роздягальні басейну в Сіетлі, коли людина, на вигляд як чоловік, заявила, що має право переодягатися там відповідно до нового закону, за яким доступ до гендерованих просторів визначають на основі гендерної ідентичности. За словами персоналу, людина при цьому навіть не намагалася виглядати чи поводитися як жінка. Персонал басейну ніяк не відреагував, і інцидент не мав наслідків, крім психологічного дискомфорту для жінок, котрі стали його свідками.
• У статті у виданні «Дейлівайр» (Dailywire)^[30], крім цього випадку, згадано ще два, коли чоловіки в жіночому одязі отримували доступ до жіночих роздягалень і зловживали ним, щоб підглядати за голими жінками й знімати їх на відео, і ще один, коли студенти з такою самою метою користувалися гендерно-нейтральним приміщенням.
• Нарешті, 2015 року стався резонансний інцидент в одному з клубів мережі «Планета фітнес» (Planet Fitness) у штаті Мічиган^[31]. Відвідувачка клубу поскаржилася, що в жіночу роздягальню допустили людину, яка на вигляд як чоловік. Адміністрація пояснила, що це трансгендерна жінка і політика мережі полягає в недискримінації за гендерною ідентичністю, відтак відвідувачі можуть користуватися всіма приміщеннями клубу з огляду на заявлену ними ідентичність. Проте обурена жінка далі волала, мовляв, «якщо у вас є чоловічі органи, ви не повинні перебувати в жіночій роздягальні, і мене не хвилює, хто ви при цьому». У наступні дні вона підходила до інших жінок, попереджаючи їх, що «тут чоловіків допускають у жіночу роздягальню». Зрештою, її членство в клубі припинили, бо своє невдоволення політикою мережі вона висловлювала в неприйнятній і хуліганській формі. Пізніше окремі ЗМІ повідомили, начебто політика «Планети фітнес» справді дозволяла чоловікам перебувати в жіночих роздягальнях.

Чи не найповнішу підбірку «туалетних інцидентів» наводить Family Research Council — американська християнська організація, яка просуває сімейні цінності^[32]. У їхньому списку 23 випадки разом зі згаданими вище, які сталися у США, і два — в Канаді, переважно у 2008–2017 роках. Більшість із них — це підглядання за жінками в роздягальнях і приміряльнях, і принаймні в половині з них замішані чоловіки без жодних ознак трансгендерности. Утім, самі автори підбірки пишуть, що їх стурбованість пов’язано не з трансгендерними людьми, а із сексуальними хижаками, які можуть видавати себе за таких.

Зростання числа інцидентів у мережі «Тарґет», розподілених за категоріями

Нарешті, на початку 2018 року з’явився аналіз 220 сексуальних злочинів у мережі крамниць «Тарґет» (Target), про які ЗМІ повідомляли в період 2003–2018 років^[33]. Цю мережу обрали тому, що у квітні 2016-го вона опублікувала політику інклюзивности, якою запроваджувала, зокрема, доступ до туалетів і примірялень на основі гендерної ідентичности.

Заклик бойкотувати крамниці мережі «Тарґет»

Дослідники доходять висновку, що після ухвалення цієї політики кількість підглядань і зазирань під спідниці зросла більше ніж удвічі, отже, побоювання (хоча власне трансгендерних людей вони стосуються лише непрямо) мають підстави. Водночас результати показують, що ця кількість постійно збільшувалася протягом усього досліджуваного періоду, і самі автори визнають, що на неї могли впливати також зростання уваги преси до теми та загальне зростання проявів вуаєризму у світі. Крім того, обмеженість вибірки залишає питання про статистичну значущість випадків. Додам, що за цією роботою стоїть пастор Пол Деркс, відомий своєю послідовною позицією проти антидискримінаційних законів щодо трансгендерних людей у Канаді.

Трансактивістки протестують проти кампанії, що її Пол Деркс розгорнув проти законів, які захищають транслюдей

Проблеми транслюдей

Досі ми розглядали питання відвідування гендерно-маркованих просторів суто з позиції цисгендерних людей. Тепер зайдімо з іншого боку і подивімося, яка ситуація для самих трансгендерів і трансгендерок.

У 2013 році Інститут Вільямса опублікував результати опитувань, проведених у 2008–2009 роках у Вашингтоні серед трансгендерних і гендерно-неконформних людей^[34]. Усього тоді опитали 93 респондентів. Питання були пов’язані з досвідом відвідування транслюдьми громадських туалетів.

«Нам просто треба попісяти»

Підсумки такі.

• 27 % опитаних стикалися з проблемами користування туалетами на роботі, через що в окремих випадках мусили міняти роботу.
• 58 % уникали ходити в громадські туалети, не вважаючи це для себе безпечним.
• 54 % мали через це проблеми зі здоров’ям.
• 70 % респондентів хоча б колись при відвідуванні туалетів стикалися зі словесною або фізичною агресією, а також із тим, що їм забороняли туди доступ.

При цьому небілі транслюди і ті, хто не здійснили перехід шляхом медичних втручань, мали більше проблем у всіх згаданих аспектах.

«Перепрошую, ви що?!» — «Просто хочу пересвідчитися, що ви не якийсь збоченець!»

Набагато масштабніше дослідження провів 2015 року у США Національний центр за трансгендерну рівність (NCTE). Воно охопило 27715 респондентів^[35], стосувалося різних життєвих аспектів транслюдей, зокрема відвідування туалетів, і досі залишається одним із найохопніших. Його дані такі.

• 12 % респондентів стикалися зі словесною агресією на свою адресу.
• 1 % — із фізичними нападами.
• 1 % — із сексуальним насиллям.
• 9 % бували в ситуаціях, коли їм забороняли доступ у туалети.
• 59 % самі уникали відвідувати громадські туалети.
• 32 % обмежували себе в їжі й питті з цих міркувань.
• 8 % мали через це проблеми зі здоров’ям.

Також згідно з дослідженнями, що їх проводили серед трансгендерних учнів^[36], 60 % їх отримували заборону користуватися туалетами відповідно до своєї гендерної ідентичности, а 76 % почувалися в школі в небезпеці через свою трансгендерність.

Транслюди протестують проти «туалетного закону» в Північній Кароліні

Тут я як авторка цього матеріалу, яка сама є трансгендерною жінкою, додам кілька слів про свій досвід. Мені, на щастя, не доводилося потрапляти в інциденти в громадських туалетах. Однак я відвідую лише ті, де, я заздалегідь знаю, є окремі кабінки, які більш-менш зачиняються. Якщо ні, то я краще потерплю, адже в туалеті, де весь процес може бути на очах в інших, по-перше, ризик небезпеки вищий, по-друге, це просто психологічно некомфортно. Тому якби у нас проводили таке опитування, я потрапила б у відсоток «тих, хто уникає».

На жаль, названі дослідження не дають відповіді на питання, наскільки змінюється ситуація залежно від впровадження певних політик, які регулюють доступ до туалетів (при цьому перше з них явно фокусувалося саме на гендерно-маркованих туалетах). Однак їхні дані показують, що туалети — реально небезпечне місце для дуже великої кількости транслюдей, а більше як половина опитаних розглядає їх як потенційну небезпеку, якої краще уникати. І ці цифри непорівнянні з наведеними вище поодинокими випадками, коли, навпаки, цисгендерні люди наражалися на небезпеку з боку трансгендерних.

Однак у цьому аналізі я не дотримуюсь погляду, що якщо якісь аспекти здаються на вигляд статистично значущішими за інші, то менш значущими можна знехтувати. Навпаки, мета цього матеріалу — знайти рішення, найоптимальніші для всіх сторін, яких вони стосуються.

ПІДСУМКИ

На завершення цього оглядового матеріалу хочеться сказати от що.

Як і інші міноритарні групи, трансгендерні люди часто стикаються з тим, що їх розглядають як певну однорідну масу. Під таким кутом зору від кожної й кожного з них очікують ідеальности, бо досить з’явитися одній «паршивій вівці», щоб вона автоматично дискредитувала всіх.

Та не слід потрапляти в цю пастку. У складному розмаїтому світі, який не можна звести до примітивного чорно-білого й бінарного, трансгендери і трансгендерки, як і будь-які інші соціальні групи, складаються з дуже різних людей. І так, серед них можуть бути, зокрема, ґвалтівники, злочинці і просто не надто приємні особи, так само як люди видатні й чудові у всіх сенсах. І це в жодному разі не привід обмежувати всіх транслюдей у правах та ігнорувати їхні потреби.

Не випадково через увесь цей текст рефреном звучить словосполучення «індивідуальний підхід». Що далі розвивається людство, то більше воно стає здатним виокремлювати й цінувати кожну особистість та індивідуальність. Брати до уваги і враховувати її особливості й потреби такими, як вони є саме у неї, а не лише за фактом належности до тієї чи тієї групи. Так, часом це потребує більших витрат і ресурсів, ніж автоматом приписати людину до літери «Ч» або «Ж». І все ж таки я вірю, що майбутнє — саме за такими підходами.

Сподіваюся, цей текст стане ще одним маленьким кроком назустріч такому майбутньому. І навіть скептично налаштовані побачать у ньому, що багато питань, які іноді видаються складними й неоднозначними, можна вирішувати за спільної згоди, коли бажання їх вирішити справді є.