18 вересня, 2021

Жіночий сепаратизм і трансгендерні люди

1 вересня 2021
Поширити в Telegram
513
Інна Ірискіна

Координаторка трансгендерного напряму ГО «Інсайт», експертка з питань трансгендерности, правозахисниця, феміністка. Авторка і співавторка низки матеріалів, переважно з тематики трансгендерности і прав людини.

Цей текст є частиною серії «Трансгендерність та інфраструктура: в чому проблема?»

Усі частини:

1. Трансгендерність та інфраструктура: «туалетні війни»

2. За яким гендерним принципом організовувати туалети і роздягальні, щоб було зручно й безпечно всім?

3. Трансгендерні люди у в’язницях: хто наражається на небезпеку?

4. За яким гендерним принципом організовувати в’язниці, щоб врахувати права транс- і цислюдей?

5. Трансгендерні люди в притулках для постраждалих від насильства і бездомних осіб

6. Трансгендерні люди в лікарняних палатах: чому суперечок не виникає?

7. Жіночий сепаратизм і трансгендерні люди

Першу версію цього тексту «Трансгендери в гендерно маркованих просторах» можна прочитати російською мовою на сайті UPDATE.

Наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття трансгендерна спільнота суттєво виросла кількісно, стала видимішою і чутнішою, а ще набагато більшою мірою стала суб’єктом, який говорить сам за себе. Процедури, які регулюють трансгендерний перехід, у багатьох країнах стали доступнішими й ліберальнішими, зокрема такими, що не потребують обов’язкових хірургічних втручань. Це значить, що з’являється дедалі більше трансгендерних людей, котрі не роблять так званий повний перехід, який передбачає на завершення розчинитися в цисгендерній більшості. Мало того, частина транслюдей прямо визначає свою гендерну ідентичність як відмінну від чоловічої й жіночої.

Наявність у гендерно-бінарному суспільстві чималої кількости людей, чиї гендерно-статеві параметри не вписуються в цю бінарність, неминуче породжує протиріччя й необхідність якось їх вирішувати. Коли обговорюються можливості надати трансгендерним людям ті чи ті права, дуже багато суперечок і конфліктів зазвичай виникає саме довкола питань, які стосуються аспектів гендерних ролей та усталених уявлень про чоловічий і жіночий гендер. Це не дивно, адже самим фактом трансгендерного переходу транслюди порушують гадану непорушність цього бінарного поділу.

У західних країнах такі дискусії тривають із 1970-х років, на пострадянському просторі вони поширилися вже у XXI столітті. Останнім же часом вони загострилися по всьому світу, і на те є низка причин, так чи так пов’язаних між собою.


Накричать або поб’ють: вибір, який транслюдям іноді доводиться робити при відвідуванні громадських туалетів

Зокрема, виникають суперечки про доступ і перебування трансгендерних людей у гендерованих або гендерно-маркованих просторах, тобто приміщеннях, призначених для людей, які належать винятково до певної статі чи гендеру. Зазвичай предметом дискусії стає те, щó саме має бути підставою для доступу в жіночий або чоловічий простір — указана в паспорті стать, певна конфігурація статевих ознак (звичайно геніталій) чи гендерна ідентичність.

У цій серії матеріалів розглянуто основні суперечливі моменти, проаналізовано пов’язані з ними побоювання і фактичний стан речей, а також можливі рішення, насамперед такі, що оптимально враховують потреби і трансгендерних людей, і інших, залучених у відповідні ситуації.

Гендерно-марковані простори можна поділити на дві основні категорії:

  • приміщення короткочасного перебування, пов’язані із задоволенням фізіологічних і гігієнічних потреб і такі, що зазвичай передбачають якоюсь мірою оголення статевих органів: туалети, душові, роздягальні;
  • приміщення тривалого перебування, від кількох днів до багатьох років, що включають повний добовий життєвий цикл: в’язниці і їх блоки, лікарняні палати, притулки.

Кожну з цих категорій розглянемо окремо з огляду на її специфіку. Звертаю увагу, що такі аспекти гендерного розподілу стосовно трансгендерних людей, як військова служба, спортивні змагання, квоти за гендерною ознакою та інші, в цьому тексті не розглядаються, бо вони охоплюють ширше коло питань, ніж пов’язані з перебуванням у певному приміщенні.

Жіночий фестиваль versus транс жінки

Якщо дискусії довкола розглянутих попереду тем виникають у будь-якій частині соціуму і доходять до вищих законодавчих кіл, то окремі жіночі заходи й можливість доступу трансжінок на них обговорюють майже винятково в дискурсі фемінізму.

Феміністки в цьому сенсі давно розділилися на два табори — з трансінклюзивною і трансексклюзивною позицією. Перші розглядають трансжінок, як і будь-яких інших жінок, не роблячи для них якихось винятків; натомість другі або вважають їх «переробленими чоловіками», або, якщо навіть визнають ідентичність, однаково відмовляють їм у доступі в жіночі простори. Аргументація їх, коли йдеться про заходи тільки для жінок, загалом така сама, як у попередніх розділах серії.

Говорячи про такі закриті заходи, згадаймо історію Мічиганського жіночого музичного фестивалю, або Мічфесту, особливо показову і повчальну. Події, пов’язані з цим фестивалем, зіграли не останню роль у загостренні конфлікту між трансексклюзивними феміністками і трансгендерними активістками та, по суті, вивели його з площини теоретичних дебатів на рівень практичного протистояння.

Мічфест, заснований 1976 року, проводився у штаті Мічиган і багато років був найбільшим міжнародним жіночим фестивалем, його навіть називали «оригінальним жіночим Вудстоком».


Мічфест на початку свого становлення 1977 року

У 1991-му фестиваль відвідала Ненсі Беркхолдер, яку розпізнали як трансжінку, й організаторки попросили її покинути фестиваль, бо її присутність викликає в інших жінок дискомфорт. Інцидент здобув широкий розголос, а трансактивісти розцінили його як дискримінацію.

З 1994 року навпроти Мічфесту регулярно організовувався протестний «Табір Транс».


«Табір Транс для людей, народжених людьми» (літера «y» обігрує таке саме написання слова «womyn» у назві фестивалю)

Іноді протести прибирали доволі агресивної форми, аж до спроб заглушити музику фестивалю й актів вандалізму. У 2006 році, після того як організаторки табору змогли, не приховуючи свій трансстатус, узяти участь у фестивалі й навіть провести в межах його програми воркшоп про трансінклюзивність, здавалося, що політика фестивалю змінилася. Однак незабаром організаторка Ліза Фогель офіційно підтвердила, що він залишається простором для жінок, народжених жінками, і вона не вважає це трансфобним[1].

У наступні роки протистояння тривало й загострювалося, а 2014-го вилилося в бойкот Мічфесту, що його підтримала низка великих ЛГБТ-організацій США, які вимагали змінити його політику. У відповідь на це в серпні 2014-го було опубліковано «Міфи і правду про Мічфест»[2], де організаторки знову повторювали, що вважають фестиваль для жінок, народжених жінками, не більш трансфобним, ніж, наприклад, групи для вагітних жінок або для жінок із раком шийки матки. Вони підкреслювали, що на вході у жінок не перевіряють «труси», і багато трансжінок таки відвідували фестиваль, а випадок із вигнанням Беркхолдер так і залишився одиноким інцидентом. Ліза Фогель навіть вибачилася за ті події 1991 року. Після цієї заяви дві організації відкликали свою підтримку бойкоту, але багато інших залишилися на тих самих позиціях.

Вплинуло тут протистояння чи ні (сама організаторка ніяк це не коментувала), але 2015 рік став останнім в історії Мічфесту, після чого фестиваль офіційно закрили[3].


«Ідіть звідси, вам тут не раді»

Можна побачити в цих подіях перемогу однієї сторони й поразку іншої, радіти чи сумувати з цього приводу залежно від того, чиї погляди ближче. А можна сказати, що фактично програли обидві сторони, бо втратили простір, який, зрештою, не дістався нікому. Отак поки міноритарні групи діляться, витрачають сили й ресурси на з’ясування стосунків між собою через нездатність знайти компроміс, домінантна більшість далі владарює.

Окремо слід відзначити проблематичність позиціонування таких заходів, зокрема Мічфесту, як безпечного простору. Він передбачається безпечним за замовчуванням, якщо в ньому немає чоловіків, — це випливає з логіки загального жіночого сестринства, яку підтримують радикальні феміністки. Проте в реальності ця логіка може зіграти злий жарт. Скажімо, коли одна учасниця заявила, що її зґвалтувала інша жінка, тему зам’яли, а ґвалтівницю просто випроводили за територію і не вжили більше жодних інших заходів[4]. Справді, тема жіночого насильства часто виявляється незручною для обговорення у феміністичних колах. Однак такі ситуації показують, що сама по собі відсутність чоловіків і обмеження доступу для трансжінок не знімають потреби враховувати аспекти безпеки.

Якими ж можуть бути оптимальні для всіх рішення щодо доступу на такі заходи? Порівняно з просторами, що їх ми обговорювали в попередніх розділах, тут дещо інша специфіка. Звісно, різні заходи спеціально для трансгендерної спільноти існують і проводяться, але в цьому випадку одне не може замінити інше.


Табір для трансгендерних людей, проведений «Інсайтом»

Адже якщо нужду можна справити в будь-якому місці, яке для цього підходить, то кожний захід, навпаки, по-своєму унікальний. До того ж участь трансжінки в заходах для жінок широкого кола — це додаткова можливість соціалізації, інтеграції в суспільство, нарешті, визнання і підтвердження її гендерної ідентичности.

Ставити ж умову, що будь-який захід має бути трансінклюзивним, на мою думку, теж неправильно. Організаторкам, якщо вони запроваджують обмеження для учасниць або відвідувачок заходу, завжди треба дуже добре подумати, наскільки такі умови виправдано. Чи справді вони потрібні, зважаючи на специфіку заходу й питання безпеки? Чи обмеження встановлюються лише за звичкою, через небажання докласти трохи більше зусиль, через стереотипні уявлення й забобони?

З іншого боку, якщо хтось запровадив такі обмеження і вони здаються відверто безпідставними, можна висловити своє обурення з цього приводу, але оголошувати «священну війну», як це було з Мічфестом, — теж не надто конструктивна стратегія. Тим паче сьогодні трансінклюзивний фемінізм поширений не менше за трансексклюзивний і має не менше ресурсів.

Тому замість добиватися в чужі зачинені двері, можна подумати про організацію чогось свого, і цілком можливо, інклюзивна альтернатива з часом переможе ексклюзивну шляхом природної конкуренції. Або просто шукати заходи, де транслюдям будуть раді, як-от «Фестиваль рівности»[5], що його регулярно проводить «Інсайт» і який однаково відкритий і доступний для людей найрізноманітніших ідентичностей і соціальних статусів.


Соціальний театр за участю транслюдей під час «Фестивалю рівности» в Києві 2016 року

ПІДСУМКИ

На завершення цього оглядового матеріалу хочеться сказати от що.

Як і інші міноритарні групи, трансгендерні люди часто стикаються з тим, що їх розглядають як певну однорідну масу. Під таким кутом зору від кожної й кожного з них очікують ідеальности, бо досить з’явитися одній «паршивій вівці», щоб вона автоматично дискредитувала всіх.

Та не слід потрапляти в цю пастку. У складному розмаїтому світі, який не можна звести до примітивного чорно-білого й бінарного, трансгендери і трансгендерки, як і будь-які інші соціальні групи, складаються з дуже різних людей. І так, серед них можуть бути, зокрема, ґвалтівники, злочинці і просто не надто приємні особи, так само як люди видатні й чудові у всіх сенсах. І це в жодному разі не привід обмежувати всіх транслюдей у правах та ігнорувати їхні потреби.

Не випадково через увесь цей текст рефреном звучить словосполучення «індивідуальний підхід». Що далі розвивається людство, то більше воно стає здатним виокремлювати й цінувати кожну особистість та індивідуальність. Брати до уваги і враховувати її особливості й потреби такими, як вони є саме у неї, а не лише за фактом належности до тієї чи тієї групи. Так, часом це потребує більших витрат і ресурсів, ніж автоматом приписати людину до літери «Ч» або «Ж». І все ж таки я вірю, що майбутнє — саме за такими підходами.

Сподіваюся, цей текст стане ще одним маленьким кроком назустріч такому майбутньому. І навіть скептично налаштовані побачать у ньому, що багато питань, які іноді видаються складними й неоднозначними, можна вирішувати за спільної згоди, коли бажання їх вирішити справді є.

 

[1] Michigan Womyn’s Music Festival Sets The Record “Straight”. http://eminism.org/michigan/20060822-mwmf.txt

[2] Myths and The Truth About the Michigan Womyn’s Music Festival. https://web.archive.org/web/20141006074704/http:/www.thetruthaboutthemichiganfestival.com/

[3] This Year’s Michigan Womyn’s Music Festival Will Be the Last. https://www.advocate.com/michfest/2015/04/21/years-michigan-womyns-music-festival-will-be-last

1 вересня 2021
Поширити в Telegram
513
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою