24 жовтня, 2021

Фемінізм і трансгендерність: теоретичні дебати

24 травня 2021
Поширити в Telegram
869
Ганна Гриценко

Авторка досліджень з гендерних студій та правого радикалізму, феміністка, перекладачка, редакторка сайту «Товаришка» (https://independent.academia.edu/GannaGrytsenko).

Тема трансгендерности широко дебатується у фемінізмі, зокрема в сучасному українському. Серед українських феміністок є різні позиції, аж до категоричного несприйняття самого цього явища, тоді як трансгендерні жінки заявляють своє право називатися не лише жінками, а й феміністками. Ця стаття містить стислий огляд теоретичних засад, на яких ми можемо обговорювати трансгендерність, та розповідає про історію конфліктів у фемінізмі навколо цього питання.

Трансгендерність: термінологія і теоретичні засади

Ми живемо у світі, структурованому за гендерними ознаками. Слово «гендер» означає соціальну й культурну інтерпретацію статі, яка є нашою біологічною ознакою. Біологічну стать нам приписують у пологовому будинку за візуальними оцінками геніталій новонародженої дитини. Іноді діти народжуються з інтерсекс варіаціями (наприклад, із хромосомним набором, відмінним від XY чи XX), і це одразу помітно по їхніх геніталіях. У такому разі їм роблять операцію на геніталіях, щоб узгодити їх із чоловічою чи жіночою статтю (активісти й активістки інтерсекс руху виступають проти цієї практики як такої, що калічить).

Іноді інтерсекс варіативність людини не помітна з її геніталій при народженні і встановлюється лише в дорослому віці через генетичні аналізи (це означає, що потенційно кожна з нас може виявитися інтерсекс людиною, якщо у нас немає результатів аналізів, які засвідчують інше).

А проте більшості дітей чоловічу чи жіночу стать визначають без додаткових роздумів. Стать дитини записують у її свідоцтво про народження (а іноді не записують[1]), і далі батьки (а також педагоги й інші дорослі) починають виховувати дитину відповідно до своїх уявлень про те, як треба виховувати дітей такої статі. Таке виховання називається гендерною соціалізацією. Те, що записано у свідоцтві про народження, називають терміном «акушерська стать». В англомовному світі вживають ще абревіатури AMAB та AFAB — assigned male / female at birth.

Гендерний перформанс, або виконання гендерної ролі — відповідність ознакам, які сприймаються як приналежні до того чи того гендеру. Цю відповідність почасти обумовлено біологічно, почасти ж вона сконструйована соціально і залежить від культури, у якій перебуває людина.

У побутових ситуаціях ми не перевіряємо не лише хромосомну стать людини, а й конфігурацію геніталій, — ми оцінюємо загальний перформанс, тобто відповідність ролі. Цей перформанс виражається головно в зовнішньому вигляді — одязі, фігурі, обволосінні на тілі й інших ознаках, хоча може мати і поведінкові виміри. Скажімо, навіть людська міміка може бути гендерованою, тобто різною в чоловіків і жінок[2]. Частина гендерного перформансу — займенники, вживані граматичні роди, імена, закінчення прізвищ.

Поняття перформативности гендеру запровадила Джудіт Батлер у своїй праці «Гендерний клопіт» (1990). Батлер спиралася на теорію мовленнєвих актів Джона Остіна, котрий називає перформативними висловлювання, у яких опис дії тотожний цій дії («я присягаюся», «я обіцяю»). Постійно повторюючи те, що від нас вимагає наша гендерна роль, ми її відтворюємо: «сутність чи ідентичність [...] виробляється і підтримується через тілесні знаки й інші дискурсивні засоби. Те, що гендероване тіло перформативне, припускає, що воно не має онтологічного статусу, відмінного від різних актів, які конституюють його реальність»[3]. Кардинальне правило гендеру, підкреслює Джудіт Галберстам, — мати вигляд, зрозумілий з першого погляду[4], тобто ефективно відтворювати подібну роль.

Гендерний перформанс посилає назовні символи, які спостерігач(-ка) зчитує, тому процес відчитування і, навпаки, вчитування змістів у символи має, за Умберто Еко, коливальний характер[5]. Усвідомлення наповнення цих знаків чи їхніх складників дозволяє по-різному взаємодіяти із змістами.

Наведу приклад проживання такого перформансу від квір-людини: «Від гендерної системи я відштовхуюся через мову і використовую чоловічий рід, коли говорю про себе. [...] Я ношу спідниці, сукні, іноді яскраво фарбуюся. Я не хочу тікати від фемінного, не хочу тікати від ідентичности “жінка”. Однак мені важливо створити щілину між ідентичностями і залишити простір для сумніву, використовуючи те, який у мене вигляд, і те, як я говорю. [...] Я знаю, що коли люди бачать мене, вони вкладають мене в коробочку “жінка”. Потім я починаю говорити — і коробочка розвалюється. Гендерна система не спрацювала, у чому ж справа? Іноді люди підходять до мене після заходів і питають, чому я так про себе говорю, чи я почуваюся чоловіком. Я запитую у відповідь: чому в цієї людини виникло відчуття тривоги від незбігу мого вигляду і мого мовлення?»[6] Отже, коливання між відчитуванням і вчитуванням порушуються.

Приклади знаменитостей, які розхитували або розхитують гендерну бінарність більш-менш свідомо, включаючи у свій образ протилежні символи, — Девід Боуї, Біллі Портер, Езра Міллер.


Девід Боуї, обкладинка альбому «The Man Who Sold The World»

Для семіотичного виміру гендерних питань важливий також постулат Фердинанда де Соссюра про принцип довільности знака, тобто про те, що означуване не детермінує форму, якої прибере знак. Функціонування цього принципу добре помітне на прикладі стандартів краси, які постійно змінюються (тобто змінюється форма знака, який означає «красива жінка»).

Це означає, що самé наповнення понять «чоловік» і «жінка» і, відповідно, межа між ними перебувають у постійному русі. Матеріальні умови існування сучасної людини — наявність інтернету й інших можливостей дізнатися про інші культури, глобальна територіальна мобільність, масова освіта — дозволяють знайомитися з інтерпретаціями гендерних ролей не лише у своїй культурі, а й в інших, та відповідно модифікувати самовираження.

У ширшому розумінні трансгендерність є реалізацією принципу «моє тіло — моє діло», який, утім, реалізувати на практиці досить важко. Здебільшого на трансгендерних людей тиснуть, щоб вони нічого для себе не міняли, але якщо їм вдасться цей тиск подолати, до них висувають суворі фіксовані вимоги певних тілесних модифікацій. Коментуючи юридичну вимогу робити генітальну операцію для зміни документів, респондентка дослідження про дискримінацію трансгендерних людей у системі охороні здоров’я в Україні (2015 рік) цитує свого лікаря: «З усім, що вище, ви маєте право робити що завгодно, а на те, що нижче, ви повинні отримати дозвіл, бо це вже державне»[7].

Уявлення про себе крізь призму гендерних ролей називаються гендерною ідентичністю. Тимчасовий перформанс у гендері, протилежному до власного (в системі уявлень, у якій існує лише два гендери), — частий розважальний мотив в обрядовості (перевдягання «нареченою» когось із хлопців з боку нареченого), кінокомедіях («Тутсі», «Віктор / Вікторія»), в естетиці кемпу — іронічного використання «поганого» смаку й надмірности (Вєрка Сердючка).


Вєрка Сердючка на Євробаченні

Гендерна дисфорія виникає, коли людина відчуває невідповідність між гендерною роллю, яку вона грає за замовчуванням — на підставі акушерської статі і дальшої соціалізації, та гендерною ідентичністю.

Трансгендерність — характеристика того, що людина робить (уже зробила, планує робити) гендерний перехід, тобто долає свою гендерну дисфорію через узгодження своєї гендерної ролі з гендерною ідентичністю. Трансгендерність буває бінарною (з чоловіка в жінку чи навпаки) і небінарною. В останньому випадку людина свідомо не хоче подавати назовні сигнали, які вказували б на неї як на чоловіка чи жінку, або в різний час подає різні.

«Якість» переходу, тобто міра впізнаваности в бажаному гендері, називається пасс. Він буває кращим або гіршим залежно від того, у якому віці розпочато перехід, який обсяг медичних втручань здійснюється (і може здійснюватися з огляду на стан здоров’я людини), які початкові тілесні характеристики доводиться корегувати тощо.

Трансгендерність не є психотичним станом, тобто станом хибної оцінки психікою реальности. Відсутність психічних захворювань такого типу перевіряють лікарі перед тим, як видати документи, що їх запитують трансгендерні люди; препарати антипсихотичної дії не лікують гендерну дисфорію. Проте наслідком гендерної дисфорії може бути, скажімо, депресія, тривожність, суїцидальні думки — і після переходу все це мине. Отже, трансгендерний перехід може робити хворих людей здоровими, а не навпаки.

Наведу цитату від першої особи:

«Для мене особисто це наочно проявилося, коли я минулого року вкотре почала поновлювати медичну довідку на доступ до водіння [...] На цей раз результати тесту були просто-таки набором компліментів: я виявилася людиною і врівноваженою, і дружелюбною, і по-всякому позитивно налаштованою. Загалом, усе добре. Потримала я в руках цей папірець і згадала точно такий самий, виданий цим тестом вісім років тому, задовго до початку transition’у. Замість усіх цих хороших слів там було написано таке: “Ступінь психопатизації [...] на межі норми і патології”. От усе заради цього. Не для того щоб “зробити з чоловіка жінку” чи навпаки, а щоб зробити з нервового психа нормальну врівноважену людину»[8].

Це цитата з дискусії в російському ЖЖ-пабліку «Феміністки» 2008 року. Показово, що до того як на пострадянському просторі широковідомим став трансексклюзивний радикальний фемінізм, рецепція такого досвіду у феміністичній спільноті була загалом доброзичливою і зацікавленою.


Трансгендерний чоловік Шейн Ортега, перша людина, яка здійснила трансгендерний перехід під час служби в Збройних силах США


Челсі Меннінг, колишня інформаторка WikiLeaks

Співвідношення між сексуальною орієнтацією й гендерною ідентичністю слід пояснити окремо, адже трансгендерність підважує звичні способи визначення сексуальної орієнтації. Як назвати сексуальну орієнтацію людини, якій записали акушерську стать як жіночу, вона здійснила трансгендерний перехід у чоловічу роль і живе з партнеркою? На основі чого в цьому випадку має визначатися сексуальна орієнтація — відштовхуючись від гендерної ідентичности чи акушерської статі?

Уточнимо, що, по-перше, під сексуальною орієнтацією ми зазвичай розуміємо сукупність і навіть тотожність романтичної орієнтації й генітальної орієнтації, у випадку трансгендерности людина може бути такою, до якої ця тотожність не застосовується ні в ролі суб’єкта бажання, ні в ролі його реципієнта (часто буває так, що геніталії не узгоджено з новою гендерною роллю, бо ці операції дорогі і технологічно недостатньо досконалі або ж пацієнт/-ка має медичні протипоказання до них).

По-друге, гомосексуальні люди можуть запозичувати елементи гендерних ролей від іншого гендеру, не вважаючи це трансгендерністю як такою і себе такими, що роблять перехід. Суттєва частина міжстатевих відмінностей припадає на різницю в репродуктивних системах, тому патріархальні гендерні ролі за замовчуванням орієнтовано на гетеросексуальність, і негетеросексуальні люди їх підважують як самим фактом свого існування, так і цілеспрямовано.

Уже наявність трансгендерних людей змушує переглянути, наприклад, якісь самоочевидні речі: що всі люди з вагіною й менструаціями — неодмінно жінки, а з пенісом — неодмінно чоловіки. Попри трансексклюзивну іронію щодо «жіночих пенісів», пеніс людини, яка соціально сприймається як жінка, — технічно ніщо інше, як «жіночий пеніс».

Аналітична категорія транссексуальности, яка згодом переросла в категорію трансгендерности, виникла в середині XX сторіччя, коли медицина уможливила біологічні аспекти гендерного переходу (і хірургічні, і гормональні втручання мають біологічний характер, некоректно називати «біологічною» стать, призначену при народженні). До того за браком відповідних технічних можливостей і теоретичних знань дослідники/-ці часто змішували трансгендерність із гомосексуальністю, хоча й документували існування людей, які не лише практикували одностатеві стосунки, а й артикулювали незадоволеність своїм тілом та/або своїми гендерними ролями.

Скажімо, у незахідних культурах добре відомі практики, що їх сучасною мовою можна означити як трансгендерність. Важливий складник традиційної культури Індії — так звані хіджра, які можуть бути трансгендерними або інтерсекс людьми, а також чоловіками-євнухами. Вважається, що хіджра приносять удачу, тому їх запрошують на святкування народження дитини й весілля. Проте 1897 року британська колоніальна влада криміналізувала їх як групу[9]. У традиційній культурі Албанії існували буррнеші[10] — жінки, які обирають пожиттєвий целібат і повний соціальний перехід у чоловічу гендерну роль. Аборигени Північної Америки знали «двох духів»[11] — людей, які відносили себе до третього (або третього й четвертого) гендеру. У багатьох племенах вони посідали соціальні ролі лікарів, шаманів, церемоніальних лідерів.

Буррнеша Марк. Фото з проєкту «Заприсяжені цнотливиці» Джилл Пітерс

У західних же культурах у ранній Новий час почалася медикалізація і патологізація явищ, які не вписувалися в бінарне розуміння статі і гендеру. У Західній Європі фактично до XIX сторіччя існувала церковно-правова настанова, що інтерсекс люди самі можуть обрати статус чоловіка чи жінки, але потім наука почала патологізувати цей стан[12]. Із розвитком психіатрії і пластичної хірургії трансгендерність стала предметом інтересу медиків і патологізувалася як психіатрична хвороба паралельно з гомосексуальністю. Нині, вслід за гомосексуальністю, її депатологізують на тій підставі, що сама по собі вона людині не шкодить.

Отже, трансгендерність як явище конструюється як індивідуальне рішення на перетині суми культурних норм за місцем проживання, індивідуальних схильностей, технічних можливостей до реалізації трансгендерного переходу та інших чинників.


Трансгендерний чоловік, активіст Бак Енджел у соціальному відео закликає спільноту не нехтувати своїм здоров’ям і відвідувати гінеколога


Трансгендерна жінка Андрея Пежич до переходу працювала моделлю і працює нею далі


Кеті Оттерсон, інтерсекс людина, депутатка міської ради Фербенкса (Аляска, США)


Леді Джей [Бреєр] і Дженезіс Бреєр Пі-Оррідж, агендерна пара митців, які змінили свою зовнішність, щоб бути схожими одне на одного

Трансгендерність і фемінізм

Трансексклюзивність «другої хвилі» фемінізму

Історія другої хвилі фемінізму у США показує, що цей рух великою мірою центрувався навколо білих гетеросексуальних жінок середнього класу і відповідав їхнім інтересам, тоді як лесбійки, чорні жінки зі специфічним для них характером стосунків із чоловіками та інші відмінні категорії залишалися «за бортом». Ця центрованість надзвичайно впливала на теоретичні тексти того часу. «За бортом» залишилися і трансгендерні жінки. Мало того, частині феміністок другої хвилі була притаманна трансфобія. Чому так сталося?

Фемінізм другої хвилі у США розвивався так, що першими змогли емансипуватися найпривілейованіші серед жінок, тобто білі й із середнього класу. Логіка їхньої емансипації полягала в баченні жінок як групи, яку об’єднує їхнє пригноблене становище в патріархаті та досвід жіночої гендерної соціалізації. Ця логіка прямо або непрямо вилучала чорних жінок, бідних білих жінок, почасти лесбійок та маргіналізованих і тоді, і тепер трансгендерних жінок. Останні, постулювалося, не можуть уважатися жінками, бо гендерна соціалізація в них була не жіноча, а чоловіча.

При цьому гендерна соціалізація тлумачилася як цілісний «пакет» норм і уявлень, який можна засвоїти лише повністю. Це спрощене розуміння прямо випливало з того, що рух складався переважно з певної соціально однорідної групи жінок. Так само тогочасний фемінізм почасти був схильний вилучати лесбійок, жінок, які практикують БДСМ, та інших.

Читайте більше про це в статті «Політика тіла: огляд феміністичних дискусій про порнографію та БДСМ».

Ігноруючи расові, класові, релігійні й інші відмінності між жінками, теорія «пакетної» гендерної соціалізації ігнорує також досвід осіб із гендерною дисфорією, які не приймають гендерні норми, накинуті їм батьками й оточенням, як свої. Справді, ймовірно, дуже складно засвоювати і реалізовувати у своєму житті норми про те, якими повинні бути хлопчики, якщо з дитинства не почуваєшся хлопчиком. Ігнорування цього факту формує картину, у якій трансгендерні жінки — це чоловіки, які в кращому разі нічого не розуміють у жіночому досвіді, а в гіршому разі це хитрі зловмисні вороги, які перевдягнулися жінками, щоб претендувати на жіноче.

Дженіс Реймонд у книжці «Транссексуальна імперія» (1979) просуває думку, що трансгендерні (на той час їх частіше називали транссексуальними) люди шкодять руху за рівність жінок. Реймонд уживала термін «транссексуалізм», маючи під ним на увазі ідеологію, а конкретніше «соціополітичну програму, яка підважує рух за знищення статевих ролей і гноблення»[13]. За її логікою, приватний вибір багатьох людей, що стосується лише їх самих і повністю вкладається в реалізацію принципу «моє тіло — моє діло», перетворюється на зловмисну скоординовану програму. Трансформацію тіла з чоловічого в жіноче Реймонд прирівнювала до зґвалтування[14].


Дженіс Реймонд

Реймонд стверджує, що переважна більшість трансгендерних людей робить перехід із чоловіка в жінку. Хоча статистичні дослідження цієї групи людей ускладнено, більшість наявних даних не підтверджують цю тезу[15]. У передмові до перевидання 1994 року Реймонд оглядає автобіографічну книжку Леслі Файнберга «Блюз стоун-буч» про перехід із жінки в чоловіка, але цей приватний досвід вона удостоює лише зневажливої репліки про те, що він некоректний політично.

Загалом аналіз у книжці майже не враховує досвід і самоопис трансгендерних людей. Хоча Реймонд проінтерв’ювала тринадцять транссексуальних жінок, їхній прямій мові відведено півсторінки в книжці на майже 300 сторінок. Із того факту, що більшість її респонденток відповідали їй у термінах гендерних стереотипів, Реймонд робить висновок, що взагалі весь «трансгендеризм» як явище спрямовано на утвердження цих стереотипів і на планомірний підрив фемінізму, навіть не припускаючи, що її респондентки не володіють кращою термінологією за браком освіти або з інших причин. Очікування від трансгендерних жінок більшого фемінізму, ніж від цисгендерних, — теж прояв радше подвійних стандартів.

Епістемологічна напруга зрештою вихлюпнулася з книжок на рівень прямої фізичної агресії. Реймонд не обмежилася упередженою книжкою і влаштувала кампанію з цькування трансінклюзивного лесбійського музичного колективу «Olivia Records».

У колективі була трансгендерна жінка Сенді Стоун, якій колектив допомагав отримати необхідні медичні послуги. Реймонд була знайома з «Olivia Records» і знала, що одна з жінок у ньому трансгендерна, тому вона надіслала Сенді Стоун фрагменти тексту, які та повернула з коментарями про те, де авторка помиляється. Після цього колектив почав отримувати листи з погрозами смерти самій Стоун і насильства щодо інших членкинь колективу, якщо вони від неї не відмовляться. Зрештою, на концерт «Olivia Records» заявилася самоорганізована жіноча парамілітарна група під назвою «Горгони» з вогнепальною зброєю, яку в них на вході відібрали. Спроби влаштувати коректну дискусію так само зривали трансексклюзивні феміністки, які вилазили на столи й верещали[16].

Ще один інцидент стався на конференції лесбійок західного узбережжя 1973 року, коли трансексклюзивні феміністки фізично напали на співачку Бет Еліот просто під час її виступу на сцені та на її захисниць Петті Гаррісон і Робін Тайлер[17]. У 1999 році трансгендерну дівчину намагалися вигнати з Мічиганського жіночого фестивалю, погрожуючи їй ножем[18].

Трансфемінізм і трансінклюзивність у фемінізмі третьої хвилі

Сенді Стоун, яка мусила піти з «Olivia Records» через загрози виступам колективу і своєму життю, 1987 року опублікувала відповідь на трансексклюзивні аргументи під назвою «Імперія завдає удару у відповідь: посттрансексуальний маніфест»[19]. Цей текст уважається першою трансфеміністською працею, і він дає відповіді на трансексклюзивні аргументи.

Стоун зазначає, що трансгендерних жінок, так само як цисгендерних, інфантилізують і відмовляють їм у суб’єктності. На обвинувачення Реймонд, ніби трансгендерні люди «розділяють жінок», Стоун відповідає, що насправді вони розділяють старі бінарні дискурси гендеру і підривають цю бінарність незгірше за фемінізм. Якщо транссексуальна людина «приживається» в новому гендері так добре, що без камінгауту її трансгендерність визначити неможливо, чи це не найкращий аргумент проти патріархату, який прямо прив’язує до хромосом особисті риси і поведінку? Частину відповідальности за дотримання трансгендерними людьми норм свого нового гендеру Стоун також покладає на владу медиків і психологів, які вільні відмовити трансгендерній людині в операції і під чиї очікування трансгендерна людина мусить підлаштовуватися до моменту здійснення операції. Справді, якщо отримання бажаних медичних послуг залежить від волі людини, яка очікує почути, що «мені з дитинства подобалися ляльки», саме це й буде сказано такій людині незалежно від того, що було в дійсності.

Ідею спільного досвіду гноблення на підставі спільної жіночої гендерної соціалізації з кінця 1980-х років критикували феміністки третьої хвилі. Ця хвиля фемінізму — інтерсекційний фемінізм — була покликана усвідомити й визнати множинність дискримінацій та множинність жіночого досвіду. Мало того, інтерсекційні феміністки визнають за жінкою можливість відігравати активну роль у власній долі і не бути просто жертвою патріархату та гендерної соціалізації. Джудіт Батлер називає прескриптивізм трансексклюзивних феміністок «феміністською тиранією» і вказує, що соціальне конструювання працює інакше, ніж їм уявляється[20]. Конструювання гендерної ролі може відбуватися за активної участи її носійки, котра сама обирає, які елементи ролі собі залишати, а які відкинути.

Донна Гаравей, Гейл Рубін та інші феміністки третьої хвилі критикують фемінізм другої хвилі як «догматичний», авторитарний і такий, що «тоталізує», через те, що його базування на досвіді гноблення виносить за межі поняття «жінка» всіх, хто такого досвіду чомусь не здобули.

Чорна теоретикиня третьої хвилі бел гукс (ім’я з маленьких літер на її вимогу) зазначає, що позиціонування фемінізму як такого, що виростає з досвіду жертовної пригноблености жінки, відштовхує від руху жінок, яким пощастило не бути гнобленими особисто (які в русі могли б солідаризуватися з тими, кому пощастило менше), і так само гноблених жінок, яким важко усвідомити свою пригнобленість (і які через це теж не солідаризуються з іншими).

Трансфеміністка Яна Сітнікова приєднується до цієї критики і вказує, що справжньої солідарности між жінками можна добитися лише тоді, коли припиниться поділ на правильних жінок зі справжнім досвідом, що відповідає певним стандартам, і неправильних. Замість об’єднання на базі негативного досвіду Сітнікова пропонує об’єднання на базі спільних цінностей і завдань.

Так фемінізм став більш інклюзивним щодо трансгендерних жінок і щодо цисгендерних маскулінних жінок. Проте через цю інклюзивність у ньому виділилася хвиля, яка заперечує нові засади, і їй потрібна була назва. Термін ТЕРФ (трансексклюзивні радикальні феміністки) вперше вжито 2008 року[21] на позначення феміністок, які експліцитно вилучають (exclude) трансгендерних жінок із числа жінок. Згодом у фемінізмі виділилися і ТІРФ (трансінклюзивні радикальні феміністки) — феміністки, ближчі до радикального фемінізму другої хвилі, ніж до інтерсекційного фемінізму третьої хвилі, але інклюзивні щодо трансгендерних жінок. Ще живі феміністки другої хвилі Кетрін МакКіннон[22] і Глорія Стайнем[23] стоять на трансінклюзивних позиціях, принаймні нині.

Термін ТЕРФ — це абревіатура нейтральних слів, які максимально точно на цей момент описують явище — трансексклюзивні радикальні феміністки, тобто радикальні феміністки, які вилучають трансгендерних жінок із числа жінок. А отже, він жодним чином не пейоративний, як уважають ті, кого ним називають. Хоча не всі ТЕРФ заперечують проти такої самоназви, скажімо, група «Злобные ТЕРФ» у соціальній мережі ВКонтакте охоплює понад 13 тисяч учасниць.

Евфемізм або альтернативна самоназва — «гендерна критичність», але це поняття нечітке і без додаткових питань не зрозуміле. У принципі, будь-який відхід від норм ролі і соціалізації, як-от сходження з підборів, можна вважати гендерною неконформністю й критичністю, але тоді гендерно критичними й неконформними є всі сім мільярдів землян, адже всі трансльовані вимоги одночасно виконати неможливо ніколи.

Інша альтернативна самоназва трансексклюзивних феміністок — «нормальні жінки», «справжні жінки» тощо, на що я не можу пристати, бо «нормальність» і «справжність» тут конструюють в односторонньому порядку самі носійки цих якостей. Префікс цис-, до якого теж є претензії, етимологічно латинський і має значення «на цьому боці» (цисальпійська Галлія — це Галлія по цей бік Альп), його ще використовують у хімії (цис-ізомери і транс-ізомери). Проблема з цією термінологію для її опоненток полягає, власне, в тому, що вона підносить трансгендерних жінок до статусу повноцінних жінок, на що опонентки не погоджуються, конструює рівність там, де вони хотіли б зберегти нерівність, і промотує конструйованість гендерного перформансу там, де вони тримаються за жіночу «есенцію». Якщо поділ жінок на правильних і неправильних уважається мізогінією, то поділ жінок на правильних нетрансгендерних і неправильних трансгендерних можна вважати трансмізогінією.

На пострадянському просторі трансексклюзивний фемінізм поширився в середині 2010-х років як запозичення із США у складі фемінізму другої хвилі. У частині феміністських спільнот (зокрема, Фемінізм UA на фейсбуці) ставлення до трансгендерних людей украй недружнє і дискусії з цих питань караються баном. Цій позиції опонують трансгендерні активістки й активісти та їхні цисгендерні союзниці й союзники. Конструювання з множини трансгендерних людей (трансжінок, трансчоловіків і небінарних) з їхніми множинними досвідами, множинними індивідуальними рішеннями щодо себе та множинними позиціями з певних питань єдиного образу зловмисного чоловіка в спідниці, який паскудить світлу ідею фемінізму і шкодить конкретним жінкам, справедливо вважають трансфобією.

Застереження щодо трансгендерности і контраргументи до них

Трансгендерна активістка Інна Ірискіна виділяє три категорії аргументів проти трансгендерности: сутнісні, безпекові та ідеологічні.

Сутнісні аргументи — відмова трансгендерним жінкам у праві називатися жінкою без означення «трансгендерна» або й узагалі жінкою (у російських трансексклюзивних радикальних феміністок поширені абревіатури MtT (male to trans) замість MtF (male to female)).

Безпекові аргументи стосуються питання доступу трансгендерних жінок до просторів, маркованих як жіночі. Такими можуть бути шелтери для постраждалих від домашнього насильства, в’язниці, фестивалі, але йдеться переважно про громадські вбиральні, якими всі люди користуються постійно.

Ідеологічні аргументи захищають позицію, що трансгендерні люди не є союзницями й союзниками фемінізму, а рух за їхні права ставить завдання, протилежні фемінізму, — укріплює гендерні ролі замість руйнувати їх.

Сутнісні аргументи: хто «справжні»?

Сутнісні аргументи не враховують саму перформативність гендеру. На практиці трансгендерні жінки зазнають домагань у публічних місцях за тією самою схемою, що й цисгендерні, адже потрапляють під дію описаної вище «ясности з першого погляду». Якщо трансгендерну жінку з хорошим пассом не можливо відрізнити від цисгендерної, коли про це не знати заздалегідь, її «несправжність» не полягає ні в чому, адже конкретний набір критеріїв фемінности й маскулінности занадто нечіткий і специфічний не лише для конкретного простору, а й для доби, рівня доходу та інших чинників; неможливо провести межу між «справжніми» і «несправжніми».

У 1998 році вийшла книжка «Жіноча маскулінність» авторства Джудіт Галберстам, хто відтоді частіше називає себе Джеком. Галберстам зазначає, що «проблема вбиралень» — типовий досвід маскулінних жінок і популярний сюжет у квір-літературі, до того ж фемінні жінки в цих ситуаціях поводяться радше хижо, ніж перелякано, і бавляться погрозами викликати поліцію, але не викликають, як зробили б це в разі справжнього переляку[24].

Фемінні жінки витрачають багато часу й енергії на те, щоб «вахтерити» маскулінних жінок, і перетворюють жіночу вбиральню на арену гендерної конформности. Галберстам також підкреслює, що маскулінність відтворюється майже без зусиль, тоді як чоловік ніколи не має фемінного вигляду, якщо він сам не доклав для цього суттєвих зусиль; отже, рамки фемінности вузькі й приблизні, тоді як рамки маскулінности чіткі й широкі. Жінці дозволяється певна доза маскулінности, здебільшого в поведінці (тут наводяться приклади героїнь фільмів «Чужий» і «Термінатор–2») і лише за умови збереження її гетеросексуальности[25].

Моя версія відповіді на питання, чому так відбувається: привілейована позиція маскулінности за означенням дозволяє більше свободи, влади та суб’єктности. Отже, й жінка, яка дозволяє собі більше свободи, сприймається як більш маскулінна і для збереження своєї фемінности повинна балансувати між гетеросексуальністю й візуальною відповідністю жіночому гендеру. Ця багатостороння схема сприйняття призводить до того, що, як зазначає Галберстам, жіноча маскулінність не є ні протилежністю жіночій фемінності, ні жіночою версією чоловічої маскулінности[26].


Джек Галберстам

Ця асиметрія між маскулінністю і фемінністю спричиняє явище, коли трансексклюзивні феміністки часто критикують трансгендерних жінок за надмірну, на їхню думку, відповідність фемінності. У своїй боротьбі трансексклюзивні феміністки прагнуть для себе більшої свободи, зокрема свободи відмови від обов’язкових атрибутів фемінности, але сприймають цю боротьбу як таку, що може відбуватися лише в один бік — у бік відмови від цих атрибутів.

Коли цих атрибутів прибирають ті, кому вони не «належать» від початку, це не сприймається як розширення свободи цих людей і руйнування стереотипів, а добровільний спуск драбиною соціальної ієрархії інтерпретується в ключі приписування провини тому, хто на це наважиться («ми ніколи не вчинили б так самі, отже, людина, яка так чинить, має з цього якусь вигоду і ця вигода зловмисна щодо нас»). Ідея, що у світі, де чоловіки привілейовані, всі бодай символічно хотіли би бути чоловіками, не нова, її висловлював ще сексолог початку ХХ сторіччя Гевлок Елліс (іронія в тому, що радикальні феміністки другої хвилі вважали його мізогіном).

Наведений приклад маскулінних жінок у громадських убиральнях якнайяскравіше демонструє перформативність концепції «справжньої» «жінки». Цей самий приклад з убиральнями демонструє і завдання сутнісних аргументів — відтворити ієрархію між «справжніми» і «підробними». Це, очевидно, відповідає означенню трансфобії як упередження щодо трансгендерности. Аргумент, що трансфобними можуть бути лише серйозні проблеми на зразок насильства і законодавчих обмежень, не працює, тому що мізогінію, гомофобію й інші упередження ми наповнюємо широко, починаючи їх бачити вже там, де утворюється категоріальна ієрархія.

Ідеологічні аргументи: дія інклюзивности

Сказане вище з невеликими відмінностями стосується й ідеологічних аргументів. Укріпити гендерні стереотипи — це що завгодно, крім завдань фемінізму, але сáме фіксація маскулінних атрибутів за людьми з пенісами та фемінних атрибутів за людьми з вагінами зміцнює стереотипи, тоді як і бінарний гендерний перехід, і небінарне «жонглювання» атрибутами руйнує ці стереотипи на фундаментальному рівні. Зрештою, фемінізм як рух орієнтовано на всіх жінок, а не лише на достатньо хороших з погляду фемінізму. Як справедливо вказує професорка Керол Хей, якщо трансгендерні жінки і «викручують» свою фемінність на рівень вищий, ніж це роблять цисгендерні жінки, вони в такий спосіб не роблять нічого такого, чого не роблять цисгендерні[27].

Трансгендерна активістка Інна Ірискіна завважує:

«І коли дехто з феміністок закидає, чи не варто транслюдям докладати зусиль для наближення цього дивного нового світу замість вкладати їх у перехід, я бачу в цьому певне лукавство. Адже від цисжінок вони зазвичай не вимагають припинити будь-які спроби адаптуватися до чинного гендерного ладу, щоб боротися за світ без нього. Якщо цисжінка може користуватися косметикою, чи носити хіджаб, чи сидіти вдома з дітьми замість робити кар’єру і при цьому оголошувати себе феміністкою та в якийсь спосіб виступати проти патріархату, то і трансжінка може робити так само, обираючи трансперехід. Якщо цисжінка взагалі не зобов’язана бути феміністкою, щоб фемінізм, утім, включав її до своєї повістки, то і трансжінка не зобов’язана. Інакше це подвійні стандарти»[28].

На трансгендерну жінку Кейтлін Дженнер нападалися за слова «Найважче в тому, щоб бути жінкою, — це вирішувати, у що одягатися”[29]. Цю заяву дуже критикували[30], хоча, на мою думку, з контексту очевидно, що Дженнер питали про її особистий досвід, що у неї не дуже високі ризики зґвалтування, вона фінансово успішна особа на пенсії і фактично вже не потребує працевлаштування, а її зовнішність як публічної особи з родини інших публічних осіб обговорюють у всьому світі, тому особисто для неї найважче, справді, вибирати одяг. Ця критика — ідеологічний контраргумент до того, нібито трансгендерні жінки укріплюють гендерні стереотипи, хоча у випадку з Дженнер її трансгендерність більш видима, ніж її висловлювання.

Про термінологічні розширення «вагітної жінки» на «вагітну людину» (інформація про заборону вживати вислів «вагітна жінка» — фейк[31]) і аналогічні («передня дірка»[32]) кажуть, що їхня мета — «витерти» жіночий досвід. Натомість насправді вони коректно розширюють досвід вагітности на людей із нежіночою гендерною ідентичністю. Розширення інклюзивної лексики означає розширення доступу до гінекологічних і страхових послуг, у яких досі можуть відмовляти[33] людям із чоловічою або небінарною гендерною ідентичністю, попри наявність у них матки й інших відповідних органів, а також доступу до права називатися батьком дитини. Якщо мова права дозволяє певну послугу лише «жінці», то людина з іншими документами автоматично не має права на неї, і це надзвичайно важливий аргумент на користь більш інклюзивної лексики[34]. Слово «людина» не витирає жіночий досвід, адже жінки — теж люди.

Безпекові ж аргументи, на перший погляд, найсильніші, але й з ними є проблема — вони конспірологічні.

Безпекові аргументи: «проблема вбиралень» і конспірологія

Для американців ширший контекст «проблеми вбиралень» полягає в тому, що в добу сегрегаційних законів Джима Кроу на туалетах і фонтанчиках з водою могли бути таблички «тільки для білих»[35]. Таку сегрегацію пояснювали побоюванням, що чорні люди нападатимуть на білих. Коли рівність між чорними й білими людьми законодавчо закріпили, консервативні кола використали цей міф повторно.

«Туалетна проблема» як простір для дискусій починається 2014 року, коли міська рада Х’юстона в штаті Техас ухвалила Х’юстонський декрет про рівні права (Houston Equal Rights Ordinance, HERO), який експліцитно закривав законодавчу прогалину — включав ЛГБТК-людей у нормативну базу недискримінації. Тоді місцеві консерватори почали залякувати, що чоловіки перевдягатимуться в трансгендерних жінок і проникатимуть у жіночі простори, щоб нападати й чинити насильство[36]. У 2016 році губернатор Північної Кароліни Пет МакКрорі скасував у законодавстві штату всі антидискримінаційні засади, які стосувалися ЛГБТК.

В американській фактчекинговій пресі детально проаналізували це побоювання як консервативну конспірологію: не існує жодних статистичних даних про те, що побоювання за безпеку в туалеті мають під собою якісь підстави. Навпаки, 2015 року сімнадцять шкільних округів у дванадцятьох штатах, де офіційно запроваджено «туалетну рівність» (штат Міннесота надав дані від 1993 року) і де в школах навчається 600 тисяч осіб, не повідомили про жодний випадок харасменту чи неприйнятної поведінки[37]. Натомість за даними 2016 року майже 60 % трансгендерних американців і американок зазнають у туалетах харасменту, фізичних нападів і навіть сексуального насильства від цисгендерних людей[38].

У дослідженні ЛГБТК-підлітків 2019 року 25 % респондентів і респонденток відповіли, що за останні 12 місяців вони зазнавали сексуального насильства, а в підгрупі ТК-підлітків ця цифра становила більше як третину — 36 %[39].

Одну-єдину історію, коли чоловік перевдягався жінкою і проникав у шелтери, зафіксовано в канадському місті Онтаріо. Однак і вона сталася не після, а до законодавчого захисту прав трансгендерних людей у цьому регіоні. За 17 років у США виявлено три випадки, коли чоловіки потрапляли в жіночі простори; жоден із кривдників не вбирався для цього в жіночий одяг, а в одному випадку з цих трьох чоловік узагалі під час фізичного конфлікту в барі заштовхнув жінку в жіночий туалет[40].

Важливий юридичний документ — рішення Комісії з рівного працевлаштування 2015 року в справі Lusardi vs. McHugh. Цим рішенням експліцитно встановлено, що заборона трансгендерній пані Тамарі Лусарді, котра працювала в Збройних силах США і зробила перехід під час служби, використовувати жіночі туалети та звертання до неї на чоловіче ім’я з чоловічими займенниками — це дискримінація на робочому місці[41]. У 2018 році трансгендерний школяр Гевін Грімм, який хотів користуватися туалетом для хлопчиків, виграв у федеральному суді процес проти шкільного округу Вірджинії[42].

Штат Північна Кароліна, де було скасовано всі антидискримінаційні засади, зрештою зазнав санкцій з боку бізнесу, а музиканти відмовлялися давати там концерти. Більше як 200 бізнес-лідерів підписали відкритого листа до губернатора, щоб той відкликав ці законодавчі зміни[43].

У 2021 році після обрання президентом США Джо Байдена його адміністрація підписала антидискримінаційний документ[44], який експліцитно дозволяє школяр(к)ам користуватися туалетами й роздягальнями відповідно до гендерної ідентичности, а також забороняє дорослих людей звільняти з роботи, погано ставитися до них, відмовляти їм у наданні медичних послуг та інші види дискримінації.

Безпековий аргумент «трансгендерна жінка має пеніс, отже, ґвалтуватиме» стосується не лише вбиралень, а і в’язниць та притулків для постраждалих від домашнього насильства. Він узагалі проблематичний одразу з багатьох причин: через автоматичне приписування злочинних намірів усій групі людей, а це розпалювання ворожнечі; через те, що не кожна трансгендерна жінка зберігає пеніс; через те, що трансгендерна жінка з хорошим пассом не сприйматиметься як трансгендерна, якщо їй спеціально не залізти під спідницю; через те, що злочинної мети легко досягти без додаткових зусиль у вигляді переходу.

Останнє стосується й аргументу, нібито транссжінки забирають жіночі політичні квоти: у чоловіка настільки більше шансів потрапити в політику і настільки більше переваг порівняно з жінкою в усьому із самого його дитинства, що йому зазнаки не потрібна жіноча квота, якої можна досягнути тільки додатковими зусиллями з переходу.

У розрізі тематичних вечірок за ознакою статі чи сексуальної орієнтації, секс-вечірок і стосунків із трансгендерними людьми виникає питання про межу між коректною відмовою на підставі того, що певні ознаки не приваблюють, і трансфобією. Хоча справді, частина трансгендерних людей не робили «нижню» операцію, інші робили, й узагальнення за ознакою трансгендерности тут може бути сформульовано некоректно. Формулювання «я хочу мати стосунки тільки з тими, від кого можу мати дітей» теж технічно не виключає трансгендерних осіб, тому що вони можуть законсервувати сперму чи яйцеклітини до початку переходу. Взагалі, межа пролягає по поважному і ввічливому ставленню до особистого вибору й приватної історії іншої особи в обидва боки, і в цьому стосунки або їх відсутність із трансгендерними людьми нічим не відрізняються від стосунків або їх відсутности з цисгендерними людьми.

Тема трансгендерности (а заразом і інтерсекс варіацій) і спорту ставить питання про віднесення спортсмена чи спортсменки до тієї чи тієї половини бінарної спортивної системи. Наразі у цього питання немає чіткого рішення, але в майбутньому його може бути вирішено через відмову від поділу дисциплін на чоловічі й жіночі та категоризацію їх за іншими ознаками (ваговою категорією тощо)[45].

Читайте також статтю Катерини Макаревської про трансгендерність та інтерсекс у спорті.

Джоан Роулінг і трансфобія


Джоан Роулінг

Трансексклюзивність поширена в британському фемінізмі, бо в ньому не було третьої хвилі, аналогічної до американської, та з інших причин. Дослідниця сучасного «гендерно-критичного» руху Герон Ґрінсміт уважає[46], що трансексклюзивний фемінізм у Великій Британії постав на перетині тривалого імперіалізму цієї країни та субкультури «скептиків», яка відкидала надбання соціології й історії і пояснювала все біологією.

Останні роки в країні триває гаряча дискусія про реформування процедури трансгендерного переходу в бік спрощення. Прихильники цього наводять статистику самогубств серед трансгендерних людей і переконують, що спрощення вельми бюрократизованої процедури переходу знизить кількість суїцидів[47]. Натомість опоненти висувають відомі аргументи про «несправжніх жінок» і «загрозу у в’язницях».

Позиція публічної особи зі світовим ім’ям, висловлена в розпал цієї дискусії, виявилася важливою. Задовго до обвинувачень у трансфобії письменницю Джоан Роулінг підозрювали в антисемітизмі, ставили їй на карб нормалізацію рабства ельфів-домовиків, насмішки над «зайвою» вагою окремих персонажів/-ок, квірбейтинг (потенційно квірні персонажі не є такими відкрито, щоб не лякати консерваторів). Проте експліцитні трансфобні висловлювання письменниці викликали скандал, що дійшов навіть до осіб, які ніколи доти не цікавилися дебатами довкола трансгендерности.

7 червня 2020 року Джоан Роулінг відкоментувала статтю «Створюємо для людей, які менструюють, рівніший світ після COVID–19», де йшлося про те, що «1,8 мільярдів дівчат, жінок і гендерно небінарних осіб менструюють»[48]. Невідомо, чи Роулінг прочитала далі за назву тексту, присвяченого проблемам доступу до чистої води, але ці проблеми її точно не схвилювали і вона вирішила обговорити не їх. У себе у твіттері вона дала посилання з коментарем: «Для цих людей має бути якесь слово, допоможіть. Жунки? Жімки? Жумки?»[49]

Ця історія породила величезний скандал, на захист трансгендерних людей висловилися, зокрема, зірки серії фільмів із всесвіту Роулінг, серед них Деніел Редкліфф, Емма Уотсон, Едді Редмейн. Навіть офіційний акаунт додатку Clue, що записує менструальний цикл, долучився до полеміки і вказав, що використання негендерованої мови дозволяє вийти за межі прирівнювання жінок до їхніх маток[50].

Роулінг продовжила дискусію, протестуючи проти «стирання концепції статі», і промотувала онлайн-магазин із продукцією з написами «трансжінки — це чоловіки»[51]. Її зауваження, нібито невпинно зростає кількість людей, які вдаються до detransition — гендерного переходу у зворотний бік, передумування, не відповідає дійсності[52].

Серед безлічі бурхливих реплік у відповідь траплялися і погрози (добірки з десятка-двох погроз, розширені коштом просто негативних висловлювань на зразок «ок, бумер», циркулюють в інтернеті в дискусіях на користь Роулінг). Невідомо достеменно, чи це справжні репліки трансгендерних людей, чи тролінг з боку трансфобів. До поліції з проханням розслідувати або надати їй охорону Роулінг, наскільки відомо, не зверталася.

Підсумки

Трансгендерність — явище, яке руйнує прив’язку гендерних норм до біологічних ознак, із якими людина народилася. І фемінізм третьої хвилі взагалі, і трансфемінізм як фемінізм, що його виробляють трансгендерні жінки, стоять на позиції, що трансгендерні жінки — це жінки, а всі трансгендерні люди (трансжінки, трансчоловіки, небінарні люди) руйнують жорстку бінарність і нормативність патріархату.

Проте така позиція була притаманна фемінізму не завжди. Історично фемінізм другої хвилі у США стояв на позиціях трансексклюзивности, ставився до трансгендерних жінок негативно, а іноді навіть насильницьки. Трансексклюзивні феміністки своїми аргументами конструюють із трансгендерних людей образ ворога або ж просто вилучають їх із числа жінок.

В Україні, як і взагалі в пострадянських країнах, поширений трансексклюзивний радикальний фемінізм. Феміністки інших напрямів, зокрема інтерсекційні і ліберальні, а також трансінклюзивні радикальні феміністки, не підтримують ексклюзію і солідаризуються з ЛГБТК-рухом.

Фото: GQ, Annie Leibovitz / Vogue, Jill Peters, BuckAngel Entertainment, Storm, Kathy Otterson Nelson's Photography, Reuters

 

[1] Див.: https://www.bbc.com/ukrainian/news-40490915

[2] Див.: http://tovaryshka.info/doing-gender-with-face/

[3] Butler, Judith. Gender Trouble: feminism and the subversion of identity. — New York and London, 1999. — P. 173.

[4] Див.: Halberstam, Judith. Female Masculinity. — Duke University Press, 1998. — P. 23.

[5] Див.: Эко, Умберто. Отсутствующая структура: введение в семиологию. — СПб., 2004. — С. 142.

[6] https://www.wonderzine.com/wonderzine/life/experience/228362-queer

[7] Цит. за: Гусаковська, Надія. Дискримінація трансгендерних людей у сфері охорони здоров’я в Україні: процедура «зміни / корекції статевої належності» та доступ до медичної допомоги. — К., 2015. — С. 61.

[8] Цит. за: https://feministki.livejournal.com/710098.html

[9] Див.: https://www.theguardian.com/society/2014/apr/16/india-third-gender-claims-place-in-law

[10] https://www.gq.com/story/burrnesha-albanian-women-living-as-men

[11] Див.: https://www.ihs.gov/lgbt/health/twospirit/

[12] Див.: Кльоппель, Ульріке. Гендер як проект? // Образ, тіло, порядок. — К., 2014. — С. 104.

[13] Raymond, Janice G. The Transsexual Empire: The Making of The She-Male. — 1994. — P. 5.

[14] Див.: Там само. — Р. 104.

[15] Див.: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC6626314/

[16] Див.: https://www.transadvocate.com/terf-violence-and-sandy-stone_n_14360.htm

[17] Див.: https://www.transadvocate.com/that-time-terfs-beat-radfems-for-protecting-a-trans-woman-from-assault_n_14382.htm

[18] Див.: http://theterfs.com/2014/09/02/the-michigan-womyns-music-festival-the-historic-radfem-vs-terf-vs-trans-fight/

[19] Див.: https://uberty.org/wp-content/uploads/2015/06/trans-manifesto.pdf

[20] https://www.transadvocate.com/gender-performance-the-transadvocate-interviews-judith-butler_n_13652.htm

[21] Див.: https://finallyfeminism101.wordpress.com/2008/08/19/an-apology-and-a-promise/

[22] https://www.transadvocate.com/sex-gender-and-sexuality-the-transadvocate-interviews-catharine-a-mackinnon_n_15037.htm

[23] https://www.advocate.com/commentary/2013/10/02/op-ed-working-together-over-time

[24] Див.: Halberstam, Judith. Female Masculinity. — Duke University Press, 1998. — P. 22.

[25] Див.: Там само. — Р. 28.

[26] Див.: Там само. — Р. 29.

[27] Див.: https://www.nytimes.com/2019/04/01/opinion/trans-women-feminism.html

[28] https://genderindetail.org.ua/library/feministichniy-ruh/mistse-transgendernosti-u-feminizmi-priynyati-ne-mozhna-viluchiti-1341419.html

[29] https://www.buzzfeed.com/kristinharris/caitlyn-jenner-the-power-of-the-woman-hasnt-been-unleashed

[30] Див.: https://www.independent.co.uk/news/people/caitlyn-jenner-criticised-after-claiming-the-hardest-part-of-being-a-woman-is-figuring-out-what-to-a6730326.html

[31] Див.: https://fullfact.org/law/pregnant-people/

[32] Див.: https://www.dailydot.com/irl/front-hole/

[33] Див.: https://www.facebook.com/groups/2452657025008527/permalink/2570299676577594/

[34] Див.: https://www.parents.com/pregnancy/my-body/pregnancy-health/trans-and-nonbinary-people-can-be-pregnant-too/

[35] Див.: https://time.com/3974186/transgender-bathroom-debate/

[36] Див.: https://www.vox.com/2016/5/5/11592908/transgender-bathroom-laws-rights

[37] Див.: https://www.mediamatters.org/sexual-harassment-sexual-assault/17-school-districts-debunk-right-wing-lies-about-protections

[38] https://www.reuters.com/article/us-usa-lgbt-survey/u-s-transgender-people-harassed-in-public-restrooms-landmark-survey-idUSKBN13X0BK

[39] https://edition.cnn.com/2019/05/06/health/trans-teens-bathroom-policies-sexual-assault-study/index.html

[40] https://www.politifact.com/factchecks/2016/apr/01/chris-sgro/equality-nc-director-no-public-safety-risks-cities/

[41] https://transgenderlawcenter.org/archives/11521

[42] https://edition.cnn.com/2019/05/06/health/trans-teens-bathroom-policies-sexual-assault-study/index.html

[43] https://www.hrc.org/press/leaders-from-aon-cummins-and-alaska-airlines-join-200-business-leaders-oppo

[44] https://www.whitehouse.gov/briefing-room/presidential-actions/2021/01/20/executive-order-preventing-and-combating-discrimination-on-basis-of-gender-identity-or-sexual-orientation/

[45] https://genderindetail.org.ua/season-topic/feminism-in-detail/transgender-people-in-sport.html

[46] Див.: https://www.vox.com/identities/2019/12/19/21029874/jk-rowling-transgender-tweet-terf

[47] Див.: https://www.emerald.com/insight/content/doi/10.1108/MHRJ-05-2014-0015/full/html

[48] https://www.devex.com/news/sponsored/opinion-creating-a-more-equal-post-covid-19-world-for-people-who-menstruate-97312#.XtwLnv0aEeR.twitter

[49] https://twitter.com/jk_rowling/status/1269382518362509313

[50] https://www.scotsman.com/arts-and-culture/books/jk-rowling-twitter-why-harry-potter-author-has-been-accused-transphobia-2877977

[51] https://www.insider.com/jk-rowling-terf-online-store-selling-anti-trans-merch-2020-9

[52] https://genderanalysis.net/2020/06/we-the-mudbloods-j-k-rowling-and-the-trans-exterminationists-book-1/

24 травня 2021
Поширити в Telegram
869
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Майбутні мами не курять
У країні непроханих порад найбільше дістається жінкам. Адже вони мами, входить це в їхні плани чи ні. Тому будь-хто може почати боронити інтереси гіпотетичного потомства, будь-коли і будь-де, навіть просто з каналізаційного люка. Що станеться, коли жінки перестануть мило всміхатися у відповідь на повчання?
Джентльмен і орден феміністок
Коли феміністки зберуться і вирішать, можна чи ні подавати жінкам руку і притримувати для них двері? Насправді ніколи. Доведеться самим вирішувати, робити це чи ні. І звикати, що жінки можуть прийняти традиційний галантний жест або ні.
Чи наші зусилля марні?
Феміністки перебувають у двох станах — «опускаються руки» і «треба засукати рукава». Лише відступивши на крок назад, можна побачити, скільки всього вже зроблено, яку потужну і світозмінну тенденцію створили жінки за останні двісті років.