Жінки не лише воюють, але і гинуть на війні. Як пам’ятають героїнь та чи має цей процес гендеровану складову?

Як формується пам’ять про тих, хто зробили внесок в історію, чи присутні в колективній пам’яті жінки минулого і сучасності, та чому це важливо.

Мене звуть Анжеліка Бєлова, я ромська активістка. Жіноча лінія моєї родини належить сервіцької етнічної групи ромської національної меншини – українських ромів, які довгий час жили на території України: мої прапрабатьки народилися у Комишувасі (Запорізька область) близько 1870 року.

Мене звати Ольга Сердюк, до війни я 15 років займалася благодійними та соціальними проектами на позиції програмної директорки Фонду Олени Пінчук. Вважаю, що саме цей досвід допоміг мені залишатись в Києві з першого дня війни. Я була навчена робити все можливе, ніколи не чекати подяки чи похвали, та згодом бачити зі сторони результати своїх зусиль. 

Сексуальне насильство — величезна проблема і в часі війни, і без неї. Ми сподіваємося, що таких місць довіри, підтримки і допомоги, як «ЮрФем: підтримка», буде більше й більше. Уся Україна повинна стати таким місцем — дружнім і чутливим до всіх, хто постраждали від різних злочинів. Це буде максимальною Перемогою над усім російським.

I have been working in tech sphere at Google company for ten years. I have founded Women Digital Academy by Google, which has helped more than 50,000 women from Ukraine get a free online education. I have also worked with gender issues in IT: I am an activist in the field of supporting women in technologies Stem is Fem and a co-founder of Femtech Academy in Europe.

“Women in that war did a lot for us to be here, and not where russia wants to see us”.

Before the full-scale war, I had worked as a journalist, researched social problems and reforms, and engaged in advocacy. My team and I developed the media on conscious motherhood Promum, and we studied key reforms in Ukraine, researched gender order and related problems at the analytical center Constructive.Institute, especially, domestic violence, its impact on women and children, and inequality between men and women. We communicated these topics to the media, drew the attention of the state to them.

My name is Sofia Burtak. I have a PhD in political studies. My main education is political studies, but my field of activity - agriculture and rural development in particular.

Before the war, I lived a wonderful life: I sank my teeth into travel, project management and study. We made projects for children: we developed media centers in remote villages and cities of Ukraine, introduced media literacy into the educational process.