466 
Що таке весілля? Для когось це формальне підтвердження тривалих стосунків, для когось — важливий обряд подружнього єднання, з якого народжується сім’я. Одні пари хочуть, щоб це було велике гарне свято, підкріплене традиціями, — з купою гостей, подарунків і весільною подорожжю. Інші тихенько йдуть до РАГСу лише для себе, не бажаючи зайвого галасу. Весілля — це про єднання двох і про кохання двох.
Кохання... На початку стосунків це про метелики в животі, дурнуваті посмішки, які з’являються на обличчі, коли ти чуєш голос або торкаєшся тіла коханої людини. Мені здавалося, це було так давно, що я вже нічого не пам’ятаю. А тепер спостерігаю поруч першу закоханість двох дорослих людей і бачу все це знову, і розумію, що це не залежить ні від віку, ні від країни.
Поступово кохання переростає в щось набагато потужніше.
Я часто запитую себе: що таке кохання для мене? І з кожним роком відповідь міняється.
Під час війни це, мабуть, про надійну стіну за спиною. Стіну, про яку ти просто знаєш, і коли втомлюєшся тягти, то завжди є можливість на неї спертися. Не факт, що ти спиратимешся, але знання про можливість дозволяє максимально тягти далі. Нині моя стіна далеко, і відчувати цю порожнечу дуже боляче.
Мені страшно уявити, що ця стіна раптом зникає. В одну мить її забрали назавжди, а ти повинна якось жити далі. Тепер це мій найстрашніший нічний кошмар, від якого я раз у раз прокидаюсь...
Багато моїх знайомих одружилися під час війни. Думаю, війна очищає стосунки, забирає все зайве, все те, що за суттю своєю є картопляним лушпинням і не має жодного значення. Війна підкреслює в стосунках головне — те, що люди насправді означають одне для одного.
Страшно і боляче сьогодні за Маріуполь, за його захисників і захисниць. Страшно за людей, страшно за «Азовсталь», де теж, попри все, народжуються і, на жаль, помирають нові сім’ї. Хочу присвятити цю витинанку такій сім’ї, яка народилася на «Азовсталі» і прожила лише три дні.
Українські військові Андрій і Валерія одружилися в облозі, в підземеллях «Азовсталі». Через три дні Андрій загинув.
Вони познайомилися три роки тому. Він був її щастям, людиною, яку вона чекала все своє життя. Під час війни Валерія з Андрієм опинилися в оточенні на «Азовсталі» в Маріуполі: вона була в полку «Азов», він — у прикордонних військах. Андрій зробив їй пропозицію з каблучками, які зробив власноруч із фольги. Тієї миті це був для неї найкоштовніший подарунок.
Закохані вирішили одружитися 5 травня — в день народження полку «Азов». Вони були разом, обоє живі і більше їм нічого не потрібно було для щастя.
А 7 травня під час авіаобстрілу Андрій загинув. Протягом трьох днів Валерія стала нареченою, потім дружиною, потім удовою... Росіяни забрали її стіну назавжди, забрали безповоротно і жорстоко.
Закохані дали один одному весільні обітниці «Азовсталі»: він обіцяв, що виживе, вона — що вибереться. Та сталося так, що з цього пекла, де щодня гинуть наші захисники й захисниці, вибралася лише його душа.
Валерія досі там. Тепер її тримає дана коханому обітниця вижити і вибратися. Вижити і вибратися за них двох.
Я так хочу щоб їй це вдалося, адже весільні обітниці непорушні. Я так хочу, щоб увесь світ почув «Азовсталь» і знайшов можливість урятувати українських захисників і захисниць.
Допоможіть Маріуполю, допоможіть «Азовсталі», почуйте і дайте людям життя.
