6 жовтня, 2022

Шматочки хліба

1 травня 2022
Поширити в Telegram
134

Який ви любите хліб? Я — чіабату, хрустку, свіжу, з пекарні. Або гречаний багет, той, що коли починаєш їсти, то так смачно, аж далі все ніби в тумані.

Моя мама ніколи не викидає хліб. Вона завжди лагідно змітає долонею крихти хліба зі столу. Із зачерствілого хліба насушить сухариків або розмочить його для котлет. Завжди знайде застосування зайвому борошну, яке лишилося після замішування тіста, щоб його не викидати. Я теж зберігала таке «зайве борошно» в мисочках у шафі — ставила туди і забувала. А потім якось чоловік, двічі впустивши таку мисочку собі на голову, спитав, невже не можна просто викинути ті дві зайві ложки борошна. Не знаю, не можу викинути... Я так звикла. Не можу пояснити чому. Просто в моїй родині так треба.

Це українське ставлення до хліба як до життя. Воно закладено в нашого народу з часів Голодомору, що його влаштували ті самі росіяни, які тепер убивають наших людей за те, що вони українці й українки.

Чи думала я, що воно в мені так глибоко? У людини з Києва, яка часом узагалі не їсть хліб, а коли їсть, то дуже заморочений, з пекарні?

Війна проявляє багато закодованих у нас речей.

На початку війни я навчилася пекти хліб. Не чіабату і не багет, а дріжджовий буханець на простій алюмінієвій сковорідці, яку ставила на електроплитку, бо переховуючись у селі під Києвом, ми економили газовий балон на той випадок, якщо не буде світла.

Перший буханець я спалила з обох боків, він був чорний і обвуглений. Ми зрізали обгоріле і з’їли його. Бо хліб не можна викидати, ніколи, особливо під час війни.

Поступово мій хліб виходив схожим на хліб. За столом збиралося 14 людей, рівно половина — діти. Ми віддавали хлібину їм — ділили на сім рівних частин. І ніколи жодної частинки не залишалося для дорослих. Якщо хтось із дітей відмовлявся від свого шматочка, решта мовчки ділили його між собою. Спостерігати це страшно...

Тому мені зовсім не шкода бачити порожні полиці в російських супермаркетах чи як росіяни б’ються за цукор, як їх відмовляються обслуговувати в ресторанах у всьому світі. Мені всього цього замало, я хочу, щоб вони і їхні діти теж скуштували на смак обвуглений хліб.

Ця витинанка присвячується всім, хто попри страшні умови готує їжу, пече хліб, відвозить і роздає продукти людям, які нас захищають, і тим, хто не може дістати їжу самотужки. Скільки таких історій навкруги, скільки фантастичний людей. Це їхній фронт.

Прототипками витинанки стали пані Леся і пані Таня з Ірпеня. Під обстрілами, з ліхтариками, без води й світла жінки потай майже місяць пекли хліб, щоб нагодувати людей, які мимоволі стали заручниками російських окупантів. Солярку в генераторі витрачали тільки на хліб. Відмовились евакуюватися, бо розуміли — від них залежать життя.

За раз пекли максимальну кількість буханок — 80 штук. Жінки працювали щодня, поки не закінчилися борошно й пальне в генераторі. Тоді українські військові під обстрілами почали постачати їм необхідне для продовження справи.

Жінки не ховалися в укриття і не ходили додому. Вони жили в супермаркеті, де й пекли хліб, і в них більше ні на що не було часу.

Бо ми, кожен українець і кожна українка, як ніхто знаємо: буде хліб — буде життя.

1 травня 2022
Поширити в Telegram
134
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Констеляція
Там чути запах сосен
Уже другий день моє серце розриває... Коли я дивлюся на фото Бучі, Ірпеня, Гостомеля.
Янголи фронту
Мені відомо, що таке вигорання. Знаю, як це буває важко в «простому» повсякденному житті: коли всередині порожньо, коли втрачається сенс існування. Це може статися абсолютно з кожною людиною. А коли війна... На війні складно все...
Уламки сім’ї
Ця серія витинанок — про те, як війна змінила нас. Вони розповідають історії українок та українців, душі яких навіки «Висічені». Друга історія — про уламки родин.
Мадонна Ольга з Виноградаря
Нині всередині кожного і кожної з нас діри, пробиті й прорізані війною. Вони не заживуть, вони кривавляться. Цей біль має бути почутим. Перша історія — про нову Українську Мадонну.
Усі статті теми
Women at War: Problems Faced by Female Fighters of Armed Forces of Ukraine After the Full-Scale Invasion
Ukrainian women now enjoy their hard-fought right to be in the military and to be in combat positions in the Armed Forces of Ukraine after 2014. But the question remains, whether they really enjoy equality and whether there is still a glass ceiling to shatter? Women in the military face numerous hardships, like the lack of women’s military wear and sexual harassment, to name a few. Despite that, female soldiers stand strong, heroically defending their Homeland.
У що вона була вбрана? У незалежність
Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну лунають обвинувачення, ніби наша країна щось не так зробила. Філософиня Тамара Злобіна показує, що це класичне обвинувачення жертви, яке найчастіше ставлять постраждалим від зґвалтування. Його мета — вгамувати власні страхи і самоусунутись від участи в здійсненні правосуддя. Замість запитувати, «у що вона була вбрана», світове співтовариство повинно задуматись, як так сталося, що міжнародні запобіжники перестали працювати.
Жінки на війні. Проблеми бійчинь ЗСУ після повномасштабного вторгнення
Українські жінки вибороли право обіймати бойові посади в ЗСУ після 2014 року. Чи настала в армії рівноправність, а чи залишилася «скляна стеля»? Відсутність жіночої форми, проблеми з гігієною, сексуальні домагання створюють труднощі. Попри все героїчний захист батьківщини від ворожого вторгнення — реалії бійчинь сьогодні.