17 травня, 2022

Уламки сім’ї

1 травня 2022
Поширити в Telegram
26

Нині всередині кожного і кожної з нас — діри, пробиті й прорізані війною. Вони не заживуть, вони кривавляться. Цей біль має бути почутим.

Ця серія витинанок — про те, як війна змінила нас. Вони розповідають історії українок та українців, душі яких навіки «Висічені».

Друга історія — про уламки родин.

Цей образ об’єднує всіх, хто втратили у війні свою родину.

Що таке родина? Під час війни біль кожної сім’ї свій, унікальний біль, різний, бо всі родини різні. У когось це чоловік, дружина, діти, у когось партнер або партнерка, у когось батьки, для когось родина — це кішка, собака чи золота рибка. Як визначити хто з них має вижити? Як не звинувачувати себе в тому, що не вдалося вивезти, умовити, вчасно зателефонувати, сказати важливі слова.

Сучасне «я тебе люблю» в Україні звучить так: «Доброго ранку, як ти?» Серце завмирає, коли відсилаєш і чекаєш, затаївши подих, відповідь «привіт, усе нормально, ніч пройшла спокійно». Такі тепер у нас прояви любови й кохання.

Два дні тому померла моя кішка. Що таке смерть кішки в умовах війни? Коли гинуть тисячі людей навколо? Чи це егоїстично — плакати за нею два дні? Не знаю... Вона — моя родина, її уламок, який не пережив переїзду на захід України. Не пережив... І я досі думаю, чи не було б гуманніше випустити її на волю в селі на Київщині, де є люди і свобода, де вона могла б знайти собі їжу... Чи не було це жорстоко — тягти її в машині 24 години, після чого вона перестала їсти й померла...

Знову-таки, це «лише кішка». Кішка, яку я підібрала на вулиці 12 років тому. Яку ми завели з чоловіком одразу після весілля. Яка була з нами всі ці роки, спостерігала народження наших дітей. Терпіла їхні перші, не завжди лагідні запускання ручок у її шерсть. Полюбила спати з ними, коли вони підросли...

Усі ці дні я спостерігаю, як люди намагаються забрати із собою свої родини. Запакувати, наче валізи в подорож, урятувати все, що можуть. Умовити рідних поїхати або обіймати їх під час вибухів, сидячи в підвалі, міцно притискаючи, бо «а раптом востаннє». Винести собаку з-під уламків, добути їжу й необхідні ліки для тих, хто не може рухатися самостійно...

Уламки життів, уламки родин.

Прототипом цієї витинанки став невідомий чоловік. Я так і не змогла знайти його ім’я в офіційних джерелах. Та знайшла ім’я кота — Марсік. 4 березня обстріляли ракетами село Мархалівка у Фастівському районі на Київщині. Це маленьке село, де 150 жителів і жительок і жодних військових об’єктів поруч. У ньому живуть прості мирні українці, українки і їхні родини.

Цей чоловік утратив всю сім’ю за одну мить — від вибуху ракети. Російські окупанти натисканням кнопки повністю зруйнували його будинок, у якому загинули дружина, дочка, два зяті та свекруха цього чоловіка.

Чоловік вижив. Розбираючи завали знищеного будинку, він знайшов кота Марсіка — єдину істоту, котра якимось дивом уціліла під час вибуху. Страшна іронія долі. Тепер родина цього чоловіка — лише цей кіт. Кіт з-під уламків.

Чоловік не знає, як жити далі, тільки сподівається, що війна в Україні незабаром закінчиться. І я сподіваюся, як і кожен та кожна з нас.

1 травня 2022
Поширити в Telegram
26
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Чому ми, як феміністки, повинні лобіювати зброю для України?
Як феміністки, ми критично ставимося до мілітаризації. Ми не підтримуємо воєнно-промисловий комплекс і міжнародну торгівлю зброєю. Але у війні Росії проти України єдиним етичним феміністським вибором для нас ‒ є лобіювання надання більшої кількості зброї для нашої країни. Воєнні злочини Росії не залишили нам іншого вибору, окрім як вести кампанію за додаткову військову допомогу, аби мати можливість захистити себе та вижити.
Флешмоб #моя_героїня до Дня матері 2022
Сьогодні, в День матері - і в День пам’яті та примирення – ми хочемо оприявнити українських героїнь в публічному просторі, зробити видимим їхній внесок – і запрошуємо вас долучитися до всеукраїнського флешмобу про лідерство і героїзм українських жінок.
Насилля волає на весь світ
Суспільство не повинно шукати провину тієї, хто вціліла після зґвалтування. Немає жодної провини. Це про порядок дій російських військовослужбовців. Це про негласні чи озвучені, писані чи неписані накази командування. Міжнародне кримінальне правосуддя відмовляє в амністії тим, хто чинив сексуальне насильство.