572 
Мені відомо, що таке вигорання. Знаю, як це буває важко в «простому» повсякденному житті: коли всередині порожньо, коли втрачається сенс існування. Це може статися абсолютно з кожною людиною. А коли війна... На війні складно все...
Я постійно думаю про парамедиків, чия зброя — ризик собою і вміння рятувати життя. А на додаток величезна відповідальність і психологічне навантаження. Як вони дають цьому раду? Що їх тримає щодня?
Хто вони, ці люди? Меди(ч)ки, тренер(к)и, юрист(к)и, науков(и)ці, журналіст(к)и, програміст(к)и, перекладачі й перекладачки, співаки та співачки. Як вони кидають своє звичне життя і перетворюються на незламних янголів — охоронців фронту?
Щодня вони мають справу з тим, чого переважна більшість узагалі ніколи не бачить. І коли людям важко уявити, що таке справжня війна, парамедики знають це дуже чітко.
Чи можна бути готовою бачити смерть? А якщо це десятки смертей? А якщо десятки смертей щодня?
У мене є подруга парамедичка, яка на війні з росією майже від самого її початку, справжнього початку 2014 року. Для мене ця людина — втілення сталевої надійности. І хоча наживо ми бачилися щонайбільше тричі, я із заплющеними очима довірила б їй своє життя і життя своїх дітей. Вона саме такий янгол фронту. Я не можу раціонально пояснити своє безмежне відчуття надійности в спілкуванні з нею. Мені просто до болю хочеться зараз її обійняти.
Я звичайна людина, я бачила смерть від старости, смерть від хвороби. Це дуже боляче і дуже страшно. Та як це — бачити, як гине на війні дівчина військова або хлопець на передовій, у яких попереду ціле життя? Як гине твій побратим чи бойова подруга, котрі завжди були поруч? Цивільні люди, дорослі й діти, які опинилися в пеклі? На війні складно все.
Витинанку «Янголи фронту» хочу присвятити людям, котрі рятують на передовій сотні чужих життів, щоразу ставлячи на кін зі смертю своє життя. Часом вони виграють цей бій, а часом, на жаль, ні.
У цьому тексті в мене так багато питань і так мало на них відповідей. І питання ніяк не закінчуються.
Чи можна брати янгола в полон? Хто має на це моральне право? Яка істота?
Прототипкою витинанки стала парамедичка Юлія Паєвська, яку на фронті знають під ім’ям Тайра. Викладачка айкідо, Юлія пішла на фронт ще 2014-го, займалася евакуацією поранених на передовій. Її група парамедиків відома під назвою «Янголи Тайри». На їхньому рахунку сотні врятованих із пекла життів. Юля — одна з героїнь фільму «Невидимий батальйон».
16 березня Юлія Паєвська надавала допомогу мирним жителям і жителькам Маріуполя і разом зі своїм водієм Сергієм потрапила в полон до окупантів. Станом на 23 березня відомо, що вона жива. Росіяни записали пропагандистський ролик, у якому називають Тайру «учасницею батальйону “Азов”», хоча вона не військовослужбовиця, а цивільна волонтерка-парамедичка. Окупанти намагаються в будь-який доступний їм спосіб забруднити сталеві крила янгола Тайри багном, але силу цих крил не буде підкорено ніколи. Це видно навіть у записаному під їхніми дулами відеозверненні Тайри. Будь ласка, Тайро, залишайся живою!
