17 травня, 2022

Там чути запах сосен

1 травня 2022
Поширити в Telegram
29

У 6 класі вчителька біології задала нам на літо засушити метелика.

Я спіймала метелика, гарного такого, сонцевика павичеве око. Помилувалася його крильцями, а потім... насадила на булавку.

Дві години я плакала, дивлячись, як він помирає. Як він корчиться в конвульсіях, закриваючи й відкриваючи свої крильця, намагаючись зістрибнути з вістря голки. Я плакала, бо усвідомила, що не мала підстав для цього вбивства. У метелика було своє життя, свій цикл, закладений природою, а я вбила його без жодної на те причини. Я не збиралася втамувати ним свій голод, нагодувати ним дітей, захистити сад від шкідників. Ні, мені просто було цікаво.

Уже другий день моє серце розриває... Коли я дивлюся на фото Бучі, Ірпеня, Гостомеля.

Усі ці містечка такі затишні, такі рідні... Парк у Бучі, куди ми їздили гуляти з нашими кумами, їхній дім, де ми святкували дні народження похресниці. Будинок тітки й дядька, які 2014-го врятувалися з Іловайська, втративши дім, а тепер і новий свій дім знову втратили в Ірпені і знову через росіян. Ох, як багато жителів цих містечок біля Києва були вимушено переселеними з Донбасу після 2014 року...

Тільки сосни на фото дають змогу впізнати ці вулиці. Я так любила ці сосни, так шкодувала, коли забудовники викорчовували їх заради нових будівель... А тепер ні будівель, ні людей — тільки руїни і сосни.

Ми теж ховалися трьома родинами в Київській області. Тут як у справжній російській рулетці, у нашому випадку барабан револьвера крутнувся порожнім патроном. Нам «пощастило» з вибором села, а сотням українців і українок, які лежать мертві, зґвалтовані, закатовані, порізані, не «пощастило».

У мене більше немає розуміння того, що відбувається. Якщо раніше я могла аналізувати причини російської агресії, бажання захопити територію, владу, то тепер, крім винищення українського народу, причин не бачу.

Я не знаю, як ці істоти далі ходять, їдять, живуть. Як десь у якійсь Самарі жінка, отримавши від чоловіка посилку, вдягає на себе речі жінки, котра лежить у могилі в Гостомелі, і носить його, спокійно носить. Як чийсь батько в Новгороді дивиться телевізор із квартири чоловіка, задушеного в каналізаційному люку в Ірпені, телевізор, що його надіслав з України син військовий. І цей чоловік не питає: «Сину, а звідки це в тебе?»

Як вони існують? Уся їхня маса, уся їхня кількість? Я не можу назвати їх ні народом, ні населенням, ні ордою, бо всі ці формування мають ознаки людей, а в них немає цих ознак.

Мені боляче, що досі є країни, які можуть підтримувати це. Мені боляче, що досі є країни, які могли б це зупинити, але не докладають потрібних зусиль. Мені просто боляче...

Для прототипа цієї витинанки я не можу вибрати якусь одну історію, бо кожна з них страшніша за наступну. Кожну жертву не можна забути...

1 травня 2022
Поширити в Telegram
29
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Констеляція
Шматочки хліба
Це українське ставлення до хліба як до життя. Воно закладено в нашого народу з часів Голодомору, що його влаштували ті самі росіяни, які тепер убивають наших людей за те, що вони українці й українки.
Янголи фронту
Мені відомо, що таке вигорання. Знаю, як це буває важко в «простому» повсякденному житті: коли всередині порожньо, коли втрачається сенс існування. Це може статися абсолютно з кожною людиною. А коли війна... На війні складно все...
Уламки сім’ї
Ця серія витинанок — про те, як війна змінила нас. Вони розповідають історії українок та українців, душі яких навіки «Висічені». Друга історія — про уламки родин.
Мадонна Ольга з Виноградаря
Нині всередині кожного і кожної з нас діри, пробиті й прорізані війною. Вони не заживуть, вони кривавляться. Цей біль має бути почутим. Перша історія — про нову Українську Мадонну.
Усі статті теми
Чому ми, як феміністки, повинні лобіювати зброю для України?
Як феміністки, ми критично ставимося до мілітаризації. Ми не підтримуємо воєнно-промисловий комплекс і міжнародну торгівлю зброєю. Але у війні Росії проти України єдиним етичним феміністським вибором для нас ‒ є лобіювання надання більшої кількості зброї для нашої країни. Воєнні злочини Росії не залишили нам іншого вибору, окрім як вести кампанію за додаткову військову допомогу, аби мати можливість захистити себе та вижити.
Флешмоб #моя_героїня до Дня матері 2022
Сьогодні, в День матері - і в День пам’яті та примирення – ми хочемо оприявнити українських героїнь в публічному просторі, зробити видимим їхній внесок – і запрошуємо вас долучитися до всеукраїнського флешмобу про лідерство і героїзм українських жінок.
Насилля волає на весь світ
Суспільство не повинно шукати провину тієї, хто вціліла після зґвалтування. Немає жодної провини. Це про порядок дій російських військовослужбовців. Це про негласні чи озвучені, писані чи неписані накази командування. Міжнародне кримінальне правосуддя відмовляє в амністії тим, хто чинив сексуальне насильство.