1615 
Цей текст — частина серії про фемінізм у скандинавських країнах.
Зміст серії:
1. Скандинавія: найкраще місце, щоб народитися жінкою (і при нагоді народити)?
2. Швеція: феміністична зовнішня політика феміністичного уряду
3. Данія: пізній #MeToo та проблеми з фемінізмом
4. Фінляндія: жіноча парламентська коаліція і Міжнародна премія за гендерну рівність
5. Норвегія: залучаючи чоловіків у «жіночі» професії
6. Скандинавська «скляна стеля» і скандинавський парадокс
Так само як сусідні Ісландія і Швеція, Данія щороку посідає верхні позиції в рейтингах країн, де найкраще бути жінкою. Ще 1924 року Ніна Банґ (Nina Bang) стала першою у світі жінкою-міністеркою в країні з парламентською демократією. Сьогодні жінки займають 40 % місць у парламенті, а 2011-го вперше датчанка Гелле Торнінґ-Шмідт (Helle Thorning-Schmidt) очолила уряд (з 2019 року датський уряд теж очолює жінка — Метте Фредріксен (Mette Frederiksen)). Як і в інших скандинавських країнах, у Данії жінки й чоловіки отримують щедру відпустку по догляду за дітьми (жінка отримує чотири оплачувані тижні до пологів та 14 одразу після пологів; батько отримує окремі два тижні після пологів партнерки; на додаток пара отримує 32 тижні оплачуваної відпустки, що їх вони можуть розділити так, як самі вирішать). За останніми даними OECD, саме в Данії чоловіки беруть на себе найбільшу частку хатньої роботи (хоча жінки досі працюють удома трохи більше за них). Майже завжди владна коаліція в парламенті Данії передбачає посаду міністра з рівности.
Данія — єдина скандинавська країна, де є не тільки жінки-священнослужительки в християнських храмах, а навіть жінка-імам. Шерін Ханкан (Sherin Khankan) заснувала в Копенгагені першу в Скандинавії мечеть, якою керують жінки (мечеть можуть відвідувати і жінки, і чоловіки, крім п’ятниці, коли вхід дозволено лише жінкам).
Шерін Ханкан, жінка-імам, засновниця першої в Скандинавії мечеті, якою керують жінки
Попри все перераховане, 2019 року інтернет-видання вибухнули заголовками на зразок «Данія — найменш феміністична нація у світі згідно з результатами світового опитування» або «“Нам не слід позбуватися приємних речей” — данські жінки найменш феміністично налаштовані і віддають перевагу схвальному свисту чоловіків собі в спину, а не руху #MeToo».
Ці статті стали наслідком публікації результатів спільного проєкту YouGov-Cambridge Globalism Project та видання «Ґардіан» (the Guardian 2019). Згідно з опитуванням, у якому взяли участь 25 тисяч жінок із 23 великих країн, лише чверть данських жінок уважають себе феміністками (для порівняння: у сусідній Швеції до феміністок себе віднесли 46 % жіночого населення). Майже третина учасни_ць опитування (серед них і жінки, і чоловіки) згодні, що коли чоловіки свистять чи вигукують схвальні слова на адресу незнайомої жінки — це прийнятна поведінка, і лише 4 % опитаних чоловіків та 8 % жінок у Данії підтримали рух #MeToo. Для порівняння: у тій-таки Швеції цей рух проти сексуальних домагань і насильства схвалюють 16 % опитаних чоловіків і 34 % жінок (19 % чоловіків і 24 % жінок у середньому по всіх 23 країнах, де проводилося дослідження). Не дивно, що тема викликала ажіотаж у ЗМІ, до того ж трохи раніше данська очільниця Міністерства рівности й північної співпраці Данії Карен Еллеман (Karen Ellemann), членкиня право-налаштованої партії, відмовилася назвати себе феміністкою на пряме питання від преси (Your Danish Life 2017).
Згідно з дослідженнями науковиць зі шведського університету Мальме й данського університету Роскільда, 2017 року, коли почався рух #MeToo, ставлення до нього у двох сусідніх країнах було дуже різним. У Швеції про цей рух вийшло понад 3000 статей, більшість яких належали до політичних новин. Натомість у Данії таких матеріалів було вп’ятеро менше (600) і публікували їх переважно в розділах культури і розваг. Мало того, у Швеції багато політиків і політикинь підхопили цю тему, а в Данії велося багато розмов про те, що можуть постраждати невинно обвинувачені чоловіки і що є ризик полювання на відьом (Rosenblad 2020).
У 2017–2018 роках таке ставлення до #MeToo й фемінізму пояснювали головно у два способи. По-перше, лунала думка, що Данія — вже й так країна-чемпіонка в тому, що стосується прав жінок (хоча, треба додати, це стосується не всього, наприклад, станом на 2017 рік менше як половина компаній мали принаймні одну жінку в складі правління і жінки займали лише 15 % директорських крісел), тому фемінізм як ідеологія нібито перестав бути потрібним. По-друге, для данської культури дуже важливе почуття frisind, що можна перекласти як «вільне, толерантне ставлення і неупереджений спосіб мислення». Начебто саме цій концепції Данія зобов’язана раннім ухваленням права на шлюб для одностатевих пар (1989), а 1969 року, також завдяки йому, Данія стала першою країною, де легалізували порнографію. Отож, стверджують експертки, для данців дуже важливо не сприймати речі надто серйозно, а це нормалізує певні види сексистської поведінки. З’явилося навіть поняття «хюґе сексизму», яке відсилає до популярної данської концепції. Крім того, довгий час праві політики використовували тему сексуального насильства і домагань як проблему іммігрантських кіл населення (інакше кажучи, мусульман).
Однак минулий 2020 рік приніс нову, набагато потужнішу хвилю #MeToo, яка змусила багатьох переглянути свою відповідь на питання, чи Данія — такий уже рай для жінок. Усе почалося з виступу акторки Софі Лінде на церемонії нагородження за кращі комедійні шоу. «Ми можемо робити вигляд, що в Данії немає різниці між чоловіками й жінками, — сказала Лінде, — але це просто брехня». Вона розповіла, що у 18 років один із керівників телекомпанії, де вона працювала, примушував її до орального сексу, погрожуючи зруйнувати її кар’єру «Ти знаєш, хто ти, — сказала вона на камеру, — і ти знаєш, що я тобі відмовила». Коли представники телеканалу критично зреагували на цей виступ Софі Лінде, більше як 1600 жінок, котрі працюють або раніше працювали на цьому каналі і стикалися з керівником, якого звинуватила Софі, підписали відкритого листа на підтримку акторки. Історія не обмежилася телебаченням. Понад 800 лікарок і студенток медичних навчальних закладів підписали відкритого листа про гендерну дискримінацію й сексуальні домагання. Те саме зробили майже 700 науковиць і працівниць вишів і науково-дослідницьких закладів та понад 300 політичних діячок.
Обкладинка номера газети Politiken, присвяченого сексуальним домаганням і дискримінації в данських профспілках
У жовтні 2020 року мусив піти у відставку Франк Єнсен, який доти десять років був незмінним мером столиці країни — Копенгагена. Під тиском обвинувачень він зізнався, що всі тридцять років своєї політичної кар’єри від його залицянь і сексуального пресингу потерпали десятки жінок. Тоді ж таки у жовтні 2020-го пішов у відставку й голова Соціально-ліберальної партії та відомий радіоведучий, які визнали більшість звинувачень на їхню адресу в сексуальних домаганнях.
Історія завдала удару по репутації Данії як однієї з найкращих у світі країн для жінок. До того ж 2019 року країна опинилася на 14-й позиції в рейтингу Світового економічного форуму в тому, що стосується розриву в оплаті праці чоловіків і жінок, тоді як інші скандинавські країни й надалі очолювали рейтинг (більше про це та про «скляну стелю» для жінок у Скандинавії читайте далі).
Метте Фредріксен, голова уряду країни, обіцяє нові законодавчі зміни і швидкі дії. Відтак уже ухвалено нові правила, покликані покращити психологічну атмосферу в трудових колективах, які з 1 листопада 2020 року стали неодмінною частиною трудових угод у Данії. Зокрема, в правилах розтлумачено, що вважається сексуальним домаганням або «небажаною сексуальною увагою», а це небажані дотики, словесні заклики до сексуальних стосунків, відповідні жарти й коментарі, питання на теми навколо сексу, демонстрація порнографічних матеріалів. Водночас затвердження політик для запобігання й боротьби із сексуальними домаганнями залишається на розсуд кожної окремої організації.
Хочу підкреслити, що ця історія з #MeToo не скасовує досягнень Данії у сфері прав жінок. Однак це дуже яскравий приклад того, куди може привести хибне враження, що верхні сходинки у світових рейтингах країн означають, ніби абстрактний фемінізм уже переміг, дискримінації і порушень прав жінок більше немає, тож не варто й перейматися.
