1930 
Цей текст — частина серії про фемінізм у скандинавських країнах.
Зміст серії:
1. Скандинавія: найкраще місце, щоб народитися жінкою (і при нагоді народити)?
2. Швеція: феміністична зовнішня політика феміністичного уряду
3. Данія: пізній #MeToo та проблеми з фемінізмом
4. Фінляндія: жіноча парламентська коаліція і Міжнародна премія за гендерну рівність
5. Норвегія: залучаючи чоловіків у «жіночі» професії
6. Скандинавська «скляна стеля» і скандинавський парадокс
Уже багато де у світі зрозуміли, що для досягнення гендерної рівности й ліквідації розриву в доходах замало полегшувати доступ жінок до традиційно «чоловічих» професій, адже залишається ціла низка робочих місць у традиційно «жіночих» професіях, де оплата праці порівняно низька. Це так звані доглядові професії, наприклад догляд за літніми людьми, за дітьми в яслах і дитячих садках, робота санітарок/санітарів, прибирання. Тому один із чинників, який грає важливу роль у вирішенні проблеми (підвищення престижу професій і потенційно зростання зарплатні в цій сфері), — заохочення більшої кількости чоловіків до роботи в цих секторах. Завдання, у якому Норвегії на сьогодні вдалося досягти найбільшого успіху (спойлер: при цьому загальна кількість чоловіків у «жіночих» професіях у цій країні на 2019 рік становила лише 10 %, і це найвищий показник у розвинутих західних країнах).
Якщо говорити про сферу догляду за маленькими дітьми, то з 1990-го по 2009 рік частка чоловіків серед осіб, які працюють у дошкільних закладах, зросла вп’ятеро завдяки систематичним зусиллям і національній урядовій програмі в Норвегії. Сьогодні 9 % тих, хто працює в дитсадках і яслах, — чоловіки, і це найвищий показник у Скандинавії і в усій Європі. У Kanvas, популярній у Норвегії мережі дитячих дошкільних закладів, навіть довели цю частку до 20 %.
Вихователь дитячого садка в Норвегії
Що ж саме робив норвезький уряд, щоб залучити більше чоловіків до догляду за чужими дітьми? Перший національний план у країні розробили ще 1997 року, він, зокрема, передбачав у сфері догляду за дітьми позитивну дискримінацію на користь чоловіків-кандидатів на позицію в разі рівноцінної або майже рівноцінної кваліфікації. Між дошкільними закладами влаштовували змагання, у яких особливо відзначалися ті, де працювало хоча б 20 % чоловіків. Ці дитячі садки надавали консультації й ділилися матеріалами з іншими закладами про те, як залучити до праці більше чоловіків. Було також розроблено програму, яка заохочувала хлопців цікавитися кар’єрою працівників дошкільних закладів. Починаючи із середньої школи, хлопців запрошують проходити оплачуване стажування в дитячих садках. Ідея полягає в тому, щоб створити у них позитивний досвід роботи з дітьми, що надалі має зменшити вплив гендерних стереотипів на їхній вибір кар’єри. Поки норвезький уряд намагається зробити ринок праці менш гендерно-сегрегованим, загальніша мета полягає в тому, щоб змінити традиційні погляди на те, чим може і чим не може займатися «справжній чоловік».
Кадр із телепрограми про чоловіків у доглядових професіях у Норвегії
Схожі програми залучення чоловіків у «доглядові» професії запустили й інші скандинавські країни, і з часом стало помітно, які найтиповіші виклики постають на шляху цих ініціатив. Більшість їх стосуються панівних у суспільстві, навіть скандинавському, стереотипів про те, які риси характеру суто чоловічі або суто жіночі. Наприклад, дехто з дослідниць, котрі вивчають це питання, пишуть, що коли в скандинавських країнах жінок, які роблять кар’єру в традиційно чоловічих сферах, сприймають позитивно, бо вони розвиваються й долають перешкоди, то на чоловіків, які обирають стати медбратом або вихователем у дитячому садку, дивляться з подивом. Їх досі можуть стигматизувати, сприймати як ненормальних. До того ж чоловіків на таких позиціях частіше заведено сексуалізувати, керівництво може (іноді несвідомо) не довіряти їм працю, пов’язану з фізичною взаємодією з дітьми або пацієнт(к)ами. Чоловіків, котрі обрали професію санітарів/медбратів, частіше переспрямовують у технічні сектори, як-от анестезія або робота в психіатричних закладах, де, вважається, потрібна фізична сила. Вони нерідко зіштовхуються із стереотипом, нібито вони обрали цю професію, бо недостатньо розумні або амбітні, щоб стати лікарями. Незалежно від спеціалізації від них частіше очікують, що вони лагодитимуть поламані речі чи обладнання. Ще вони мають справу із стереотипами про можливу гомосексуальність (переважно від молодих пацієнтів-чоловіків) або про те, що вони недостатньо добре кваліфіковані, щоб доглядати пацієнтів/-ок (зазвичай від жінок похилого віку і їхніх рідних) (Men in Nursing Education, 2019).
