29 листопада, 2021

Скандинавія: найкраще місце, щоб народитися жінкою (і при нагоді народити)?

4 вересня 2021
Поширити в Telegram
1220
Марина Шевцова

Кандидатка економічних наук, PhD з політології. Гостьова дослідниця Лундського університету (Швеція), Університету Флориди (США) за програмою імені Фулбрайта (2018–2019). Програмна менеджерка ГО «Батьківська ініціатива “ТЕРГО”». Співавторка курсу «Школа для всіх: Безпечне шкільне середовище». Сфера наукових інтересів охоплює такі теми: ЛГБТ+ права у Східній і Центральній Європі, антигендерні рухи, ЛГБТ+ міграція, створення інклюзивного середовища в школі й на роботі, робота з батьками ЛГБТК-людей, європейська інтеграція.

Серед останніх публікацій — книжки LGBTQ+ Activism in Central and Eastern Europe. Resistance, Representation and Identity (з Раджаною Буянтуєвою) та LGBTI Asylum Seekers and Refugees from a Legal and Political Perspective (з Арзу Гюлер і Деніз Вентурі).

Скандинавія: найкраще місце, щоб народитися жінкою (і при нагоді народити)?

За останні десять-п’ятнадцять років усі вже звикли до факту, що країни Північної Європи — Ісландія, Норвегія, Швеція, Фінляндія й Данія — традиційно посідають найвищі сходинки в рейтингах країн за правами жінок, різницею в доходах чоловіків і жінок, жіночою репрезентацією в політиці й бізнесі тощо. Цього року вкотре за рейтингом OECD Швеція стала найкращою країною для жінок, котрі працюють; одразу за нею вишикувалися Ісландія, Фінляндія й Норвегія, а Данія посіла шосте місце, поступившись Франції. Уряди всіх цих країн, крім Швеції, нині очолюють жінки, і в середньому жінки займають 40 % місць у скандинавських парламентах: у Швеції — 46 %, у Фінляндії — 47 %.

У тематичній літературі заведено говорити про так звану скандинавську (Nordic) модель гендерної рівности. Уже кілька десятиліть у скандинавських країнах рівні права й можливості для жінок та чоловіків — засадничий елемент національної політики незалежно від того, яка партія приходить до влади. Понад сорок п’ять років між скандинавськими державами діє програма співпраці в питаннях гендерної рівности (до якої 2000 року додали ще питання ЛГБТІ прав) під керівництвом скандинавської Ради Міністрів з питань гендерної рівности та ЛГБТІ (The Nordic Council of Ministers for Gender Equality and LGBTI (MR-JÄM)). Тільки подумайте, ще 1974 року було вирішено, що уряд кожної країни призначить відповідальну особу, яка підтримуватиме й розвиватиме співпрацю з іншими державами в питаннях гендерної рівности!

В основі скандинавської моделі — прості й зрозумілі механізми: розвинуті політики на національному рівні, які просувають і популяризують гендерну рівність у всіх сферах життя (гендерна рівність у Скандинавії — предмет національної гордости, країни навіть «змагаються» за перше місце у світових рейтингах), усвідомлення необхідности створювати на робочих місцях баланс між роботою і родинним життям як для жінок, так і для чоловіків. Водночас чоловіків заохочують проводити якомога більше часу з дітьми: і на рівні популяризації самої ідеї, і завдяки спеціальним умовам батьківської відпустки. Важливо згадати також оплачувані з державного бюджету дитячі ясла і школи, а також різноманітні системи гендерних квот, до яких кожна скандинавська країна підійшла по-своєму, але так чи так імплементувала їх.

Щоб ця стаття не обернулася на стандартне вихваляння умов, створених у скандинавських країнах для жінок, адже прогресу досягнуто чималого і статей на цю тему в інтернеті дуже багато, я спробувала знайти щось особливе або цікаве стосовно прав жінок і гендерної рівности, що відбулося не так давно в кожній із цих країн. Тому в цій статті буде трошки про феміністичну зовнішню політику Швеції та про підхід до декретних відпусток у Фінляндії. А ще про інноваційні підходи до залучення чоловіків у професії, де традиційно домінували жінки, у Норвегії та про пізню хвилю #MeToo в Данії. Завершить цей допис невеличка дискусія про скандинавську «скляну скелю» і гендерний парадокс, який пов’язують з економічною моделлю північноєвропейських країн.

Цей текст — частина серії про фемінізм у скандинавських країнах.

Зміст серії:

1. Скандинавія: найкраще місце, щоб народитися жінкою (і при нагоді народити)?

2. Швеція: феміністична зовнішня політика феміністичного уряду

3. Данія: пізній #MeToo та проблеми з фемінізмом

4. Фінляндія: жіноча парламентська коаліція і Міжнародна премія за гендерну рівність

5. Норвегія: залучаючи чоловіків у «жіночі» професії

6. Скандинавська «скляна стеля» і скандинавський парадокс

4 вересня 2021
Поширити в Telegram
1220
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Флірт, прибульці і майбутнє планети Земля
«Як тепер фліртувати? Зробив комплімент — і на тобі, судовий позов», — сушать собі голову консервативні чоловіки. Декому так важко відділити флірт від насилля, що легше уявити світ, у якому людство вимре — через те що феміністки припинять будь-які контакти між статями. Насправді відділити флірт від насилля неважко — досить тримати в голові кілька правил. Про них — у статті.
Постав сигналізацію на внутрішню мізогінію
З дитинства суспільство складає в нас «бабську поведінку», «жіночі романи» і відвагу, яку зазвичай називають мужністю. Приниження всього жіночого таке звичне, що навіть феміністці не впоратися без внутрішньої сигналізації.
Депіляція — віск на вівтарі патріархату
Феміністки голять ноги. Феміністки не голять ноги. Феміністки дуже різні. Однак ви не знайдете жодної, схожої на пародійних героїнь несмішних мемів про волосся на тілі. Адже насправді феміністки зайняті боротьбою з усіма проявами дискримінації.