3117 
Скандинавія: найкраще місце, щоб народитися жінкою (і при нагоді народити)?
За останні десять-п’ятнадцять років усі вже звикли до факту, що країни Північної Європи — Ісландія, Норвегія, Швеція, Фінляндія й Данія — традиційно посідають найвищі сходинки в рейтингах країн за правами жінок, різницею в доходах чоловіків і жінок, жіночою репрезентацією в політиці й бізнесі тощо. Цього року вкотре за рейтингом OECD Швеція стала найкращою країною для жінок, котрі працюють; одразу за нею вишикувалися Ісландія, Фінляндія й Норвегія, а Данія посіла шосте місце, поступившись Франції. Уряди всіх цих країн, крім Швеції, нині очолюють жінки, і в середньому жінки займають 40 % місць у скандинавських парламентах: у Швеції — 46 %, у Фінляндії — 47 %.
У тематичній літературі заведено говорити про так звану скандинавську (Nordic) модель гендерної рівности. Уже кілька десятиліть у скандинавських країнах рівні права й можливості для жінок та чоловіків — засадничий елемент національної політики незалежно від того, яка партія приходить до влади. Понад сорок п’ять років між скандинавськими державами діє програма співпраці в питаннях гендерної рівности (до якої 2000 року додали ще питання ЛГБТІ прав) під керівництвом скандинавської Ради Міністрів з питань гендерної рівности та ЛГБТІ (The Nordic Council of Ministers for Gender Equality and LGBTI (MR-JÄM)). Тільки подумайте, ще 1974 року було вирішено, що уряд кожної країни призначить відповідальну особу, яка підтримуватиме й розвиватиме співпрацю з іншими державами в питаннях гендерної рівности!
В основі скандинавської моделі — прості й зрозумілі механізми: розвинуті політики на національному рівні, які просувають і популяризують гендерну рівність у всіх сферах життя (гендерна рівність у Скандинавії — предмет національної гордости, країни навіть «змагаються» за перше місце у світових рейтингах), усвідомлення необхідности створювати на робочих місцях баланс між роботою і родинним життям як для жінок, так і для чоловіків. Водночас чоловіків заохочують проводити якомога більше часу з дітьми: і на рівні популяризації самої ідеї, і завдяки спеціальним умовам батьківської відпустки. Важливо згадати також оплачувані з державного бюджету дитячі ясла і школи, а також різноманітні системи гендерних квот, до яких кожна скандинавська країна підійшла по-своєму, але так чи так імплементувала їх.
Щоб ця стаття не обернулася на стандартне вихваляння умов, створених у скандинавських країнах для жінок, адже прогресу досягнуто чималого і статей на цю тему в інтернеті дуже багато, я спробувала знайти щось особливе або цікаве стосовно прав жінок і гендерної рівности, що відбулося не так давно в кожній із цих країн. Тому в цій статті буде трошки про феміністичну зовнішню політику Швеції та про підхід до декретних відпусток у Фінляндії. А ще про інноваційні підходи до залучення чоловіків у професії, де традиційно домінували жінки, у Норвегії та про пізню хвилю #MeToo в Данії. Завершить цей допис невеличка дискусія про скандинавську «скляну скелю» і гендерний парадокс, який пов’язують з економічною моделлю північноєвропейських країн.
Цей текст — частина серії про фемінізм у скандинавських країнах.
Зміст серії:
1. Скандинавія: найкраще місце, щоб народитися жінкою (і при нагоді народити)?
2. Швеція: феміністична зовнішня політика феміністичного уряду
3. Данія: пізній #MeToo та проблеми з фемінізмом
4. Фінляндія: жіноча парламентська коаліція і Міжнародна премія за гендерну рівність
