1381 
— Я пишу колонку про фемінізм, — брови мого співрозмовника повільно повзуть догори, а очі круглішають. Це наше перше побачення. Зазвичай реакція на фемінізм — це такий собі ПЛР-тест на адекватність для українських чоловіків. Мій новий знайомий широко всміхнувся і сказав:
— Б’юся об заклад, у тебе є текст про феміністок і неголені ноги!
Це був грім серед ясного неба. Голос провидіння. Інсайт. Aha-moment. Одкровення. Питання лезом по щиколотці. Волосся дибки!
— Ееее... немає.
Чим ми тут із вами займаємося, подруги? Я понад рік пишу колонку про фемінізм для «Гендеру в деталях», і в ній не було жодного тексту про неголені ноги.
«А ти точно феміністка?» — карикатурно-театральним тоном спитав мій внутрішній голос і перейшов у внутрішній сміх. Його могло заглушити тільки дзижчання депілятора в кахляній акустиці ванни.
— Ти справді не писала жодного матеріалу про гоління ніг? — перепитав мій супутник, і в його очах я помітила вогник розчарування. — Це називається glam fem — гламурний фемінізм? — уточнив він.
— Ні, представниці гламурного фемінізму волосся на ногах фарбують у рожевий і посипають стразами.
— Серйозно?
— Ні.
Отож цей день настав. Я вирішила нарешті написати текст про феміністок і волосся на ногах. Серед моїх подруг багато феміністок. Ні, радше не так. Усі мої подруги — феміністки. Перш ніж узятися до колонки, я спитала кожну з них, що там із волоссям на їхніх ногах. Відповіді були такі.
— Голю.
— Не голю.
— Голю тільки ліву.
— Залежить від погоди (настрою, планів).
— Голю, але іноді забуваю.
Мої подруги-феміністки занадто різношерсті. Жодної солідарности й ідеологічної споріднености. Навіть цей текст пише жінка, яка щомісяця волає в агонії на сеансі депіляції. «Це несправжня феміністка! Депіляція — це віск на вівтарі патріархату! Серед нас самозванка», — кричить мій внутрішній голос. І знову переходить у внутрішній сміх.
Цілі покоління жінок голять ноги, бо це безальтернативна модель сексуальної привабливости в суспільстві. Весь візуальний продукт за участи жінок транслює жіночу шкіру, гідну маківки Гордона — жодної зрадливої волосинки. Навіть якщо героїня фільму опиняється на безлюдному острові чи в космічній експедиції, її ноги гладенькі. І байдуже, що навколо монстри і нема навіть питної води.
Волосся на тілі вважається негігієнічним і бридким. Ой, пробачте. Волосся на ЖІНОЧОМУ тілі вважається негігієнічним і бридким. На чоловічому це ознака маскулінности. Звісно, ви можете сказати, що й чоловіки видаляють небажане волосся. Та спробуйте посперечатися, що 90 % (якщо не більше) клієнток салонів депіляції — це не клієнти.
Я феміністка, яка вважає депіляцію нав’язаним атрибутом жіночности, що її плекає патріархат. Чому я сама гладенька, як канадський сфінкс (ось що буває, коли зарано використаєш метафору з Гордоном)? Відповідь недосконала, як і мій фемінізм. Я не андроїд і не супергероїня феміністичного коміксу. Хоча зачекайте, з коміксом я погарячкувала. Я — жива людина, у якої є свої комплекси, шкідливі звички, упередження і нарощені вії. Я голю ноги, бо мені важче почуватися красивою і сексуальною без депіляції.
П’ять років тому ми з колишнім подорожували Європою, зупиняючись у заміських кемпінгах. Після двох тижнів подорожі, десь під Люксембургом, ми снідали біля намету. Він провів рукою по моїй нозі і сказав:
— Оу, в тебе тут росте волосся.
— Як і в тебе, — засміялась я.
— Це не дуже сексуально, але я розумію, ми ж у поході.
У найближчому супермаркеті я купила бритву. У найближчому кемпінгу я пішла в душ і позбулася свого «несексуального» волосся.
Мине п’ять років, і я зрозумію: якщо в чоловіка така непевна ерекція, що кілька волосин на нозі можуть її зруйнувати, то це величезна проблема. Але не моя. І я точно не мала почуватися неповноцінною на тому люксембурзькому кемпінгу.
Я роблю депіляцію незалежно від того, є в моєму житті чоловік, здатний «оцінити» результат, чи немає. Це мій вибір, бо я так почуваюся комфортніше. Він зумовлений моїм бекграундом у суспільстві, яке істерично не схвалює волосся на моєму тілі. Я не еталонна феміністка, яка дала собі раду з усіма сексистськими упередженнями. Однак я хочу, щоб вибір мали всі інші дівчата й жінки, вибір голити волосся на тілі чи ні. Патріархальні уявлення про красу мають так багато претензій до нашої шкіри, волосся, нігтів і грудей, що вже давно пора покласти цьому край. Це не означає влаштувати ритуальне спалення рожевих бритв у домашньому вогнищі берегинь. Це означає не кошмарити жінок своїми претензіями до їхніх тіл. Тому мій фемінізм — не про гоління ніг. Мій фемінізм — про любов і уважність до жінок та їхніх потреб.
— Про що ж ти рік писала, що руки так і не дійшли до ніг? — поцікавився мій супутник.
— Я писала про сексуальне насилля. Про нерівність зарплат і об’єктивацію. Я писала про жертв зґвалтування і стереотипи. Про квоти, стигматизацію теми менструації, фемінітиви, любов до себе і сексизм.
Ідучи з того побачення, я знала, що напишу ще й про гоління ніг. А радше про людей, які намагаються звести фемінізм до цього процесу. Жартома знецінити боротьбу за комфорт і безпеку жінок, довівши феміністичну риторику до абсурду.
Феміністки голять ноги. Феміністки не голять ноги. Феміністки дуже різні. Та ви не знайдете жодної, схожої на пародійних героїнь несмішних мемів про волосся на тілі. Змиріться.
