2365 
– Спробуй зрозумій цих жінок. Спочатку завалюють інстаграм своїми нюдсами. Потім волають на все горло про об’єктивацію. Може б ви визначились нарешті, га?
Каюсь, я зробила Русланові зауваження. Руслан – це колега. На таких сучасні лідерки думок покладають великі надії, коли пишуть про «нову українську маскулінність». Скільки я чула про покоління чоловіків-зумерів, які доглядають за собою, розділяють з жінкою не лише рахунки в барах, а й обов’язки вдома і не сміються з анекдотів про блондинок.
– Ось ти, наприклад. Феміністка ніби, так? – Руслан показує на мене пальцем (що це, олійка для кутикул?) і веде далі. – Ти зараз для чого намастила губи блиском? А сережки вдягла нащо? До речі, як поживають твої підбори? І б’юсь об заклад, ноги в тебе поголені також. Тобі те волосся якось заважало?
Руслан намагається мені довести, що жінки самі надто сексуалізують свій зовнішній вигляд, а потім ображаються на об’єктивацію. Він гадає, що більшості об’єктивація подобається, бо чоловіче схвалення їхньої сексуальності в різних формах – це мета всіх цих блисків для губ, підборів, поголених ніг і блузок з вирізами.
Я дивлюся на Руслана і набираюся терпіння, щоб додати новий вимір його пласким уявлення про світ. Я дуже рада цій розмові, бо це нагода артикулювати все те, що назбиралося в моїй голові та серці від полум’яних розповідей про те, як сильно жінки насолоджуються дарами патріархату, сексизму, об’єктивації і багатьох інших слів, які вийшли з Русланового рота разом зі слиною.
Поїхали.
Чи можна об’єктивувати інстаграмерок, які постять нюдси у сексапільних позах?
Ні!
Ой, а чому?
А тому що це люди. А з людьми треба поводитися по-людськи, про це ще Віктор Франкл писав. Пам’ятаєте, психіатр, який вцілів у Аушвіці. У своїй книжці він висловив переконання, що головна цінність людини у тому, що вона – людина. Не в смаках, не в інстаграмі, не в інтелекті, не в улюблених позах для фото, не в кількості пластичних операцій, не в користі для суспільства, не в статі, віку чи стані здоров’я. А в тому, що це – Людина. Тому жінка, яка постить нюдси в сексапільних позах, залишається живою людиною, а не перетворюється на «давалку», «ляльку», грудастий інструмент для продажу піци тощо.
– Але ж хіба вона сама так не поводиться? Ти часто бачиш фотки мужиків у таких позах?
«Вона ж сама» - бінго! «Вона ж сама взяла участь у конкурсі краси – давайте ставитися до неї, як до м’яса!»
«Вона ж сама знялася напів оголена, давайте толерувати сексистську рекламу!»
«Вона ж сама пішла ввечері до нас в гості і пила вино! Давайте її гвалтувати!»
– Ну куди ж це тебе занесло? – Руслан, здається обурений.
Гаразд, давай раз і назавжди розберемося з «вона сама».
– Допивай коктейль, ми йдемо у музей. Я не жартую, давай швидше, бо не встигнемо.
Ми з Русланом стоїмо у музеї, де зібрані десятки репродукцій найвідоміших зразків класики олійного живопису.
Перед кожною картиною я прошу свого колегу-зумера кількома реченнями описати, що він бачить.
«Чоловік, в плащі та береті. Імовірно купець. Стоїть в напівоберта, погляд впевнений, поруч карта і компас».
«Жінка, оголена. Лежить, злегка прикрившись, погляд покірний/звабливий/розфокусований. Мабуть, одаліска.»
Ми переглянули купу варіацій від матерів з янголятками і оголонех дів до робітників та послів.
– Це такий собі інстаграм 16-го століття, Руслане. – Давай, скажи, що жінки вибрали бути матерями чи коханками, бо їм дуже не подобалася професія послів і купців?
Стеж за моєю думкою. Зараз жінки працюють і дипломатками і підприємицями. Не тому, що вони раптом передумали, Руслане. Вони вибороли це право. У суспільному устрої, де вони не мали суб’єктності і лише виконували обмежене коло функцій, вони не одне століття рухалися в напрямку розширення своїх прав. Це не трапилося за одну ніч. Це триває досі.
Раніше народитися жінкою означало провести життя на утриманні чоловіка. Найціннішим ресурсом був її вигляд – що спокусливіша зовнішність, то вищі шанси на благополучне життя.
Дівчинку вчили мати вигляд, рухатися, поводитися, говорити так, щоб подобатися чоловікові. Тому всі жінки на цих картинах або мадонни з малюком, або покірні оголені діви. Вони – заручниці історичних та соціальних умов, бо росли і виховувались за правилами патріархату.
А тепер ходімо в інстаграм. Так, я бачу жінку з губами, повними ботоксу. Я бачу, як вона вигинається на фото. Я бачу, її спідницю. Точніше, не бачу.
«Вона сама поводиться, як сексуальний об’єкт», – кажеш ти, перш ніж поставитися до неї, як до інструменту для обслуговування твоїх утіх.
А я тобі скажу, що дівчатка, яких виховують на казках про покірних принцес – прагнуть чим швидше вийти заміж за аби-кого, бо патріархат досі існує. А не тому, що «вони самі не хочуть робити кар’єру».
Жінки, яким щодня розказують про «як зберегти молодість», «покращити тюнінг» і «10 способів схуднути» – можуть ставитися до свого тіла, як до ресурсу і вкладатимуть в нього весь свій час і гроші, щоб потім капіталізувати. А ти такий розумний прийдеш і скажеш «вона ж сама взяла участь у конкурсі краси».
Дівчата, на яких дивляться лише недосяжно ідеальні моделі з білбордів, глянцевих журналів, реклами і фільмів – будуть прагнути цієї виняткової краси. А ти прочитаєш коментарі перед бодіпозитивною обкладинкою Космополітен і скажеш: «жінки самі шеймлять моделей плюс сайз».
Концепт «жінки самі винні» життєздатний на Марсі або у вакуумі. У патріархаті нема ніякого «жінки самі винні», є відповідальність суспільства, яке створює для них відповідний контекст.
– Окей, - каже Руслан.
Бачили такий кружечок, який вертиться, коли гаджет зависає або завантажується програма? Щось подібне я побачила в його очах.
– А як щодо твоїх поголених ніг? Хіба справжні феміністки таке роблять?
Я подивилася на його акуратний манікюр з олійкою для кутикул і голосно зітхнула.
