3490 
Є таке слово «істеричка». Ним називають людей, які часто переживають сильний викид емоцій негативного характеру. Чомусь і жінок, і чоловіків. Так само зі словом «пліткарка». Часто, намагаючись підкреслити любов до «жовтих» бесід, кажуть: «Він така пліткарка». Смішно, що здебільшого це роблять люди, які виступають проти фемінітивів. Та повернімося до теми істерики, бо саме це іноді трапляється з моїми знайомими чоловіками, які обурюються, що суспільство не звертає увагу на сексизм щодо них. Розповім три останні історії, коли мужчини скаржилися на сексизм або говорили фразу «феміністки вважають усіх чоловіків козлами» у відповідь на мої дії або висловлювання.
Історія перша. Із запахом ніг.
У мого знайомого Ігоря стався сильний викид емоцій негативного характеру. Такий стан викликала реклама засобів від грибка. У ній жіночий голос звертався до чоловічої аудиторії десь із таким меседжем, мовляв, «у чоловіків часто смердять ноги, це може бути грибок, спробуйте наші ліки». Ігор обурився, що в рекламі проблему смердючих ніг класифікували як винятково чоловічий клопіт, і написав гнівний імейл виробникові ліків та подзвонив приятельці-феміністці, себто мені.
Що мені сказав Ігор? «Про сексизм у рекламі, спрямований проти жінок, кричать на кожному кроці! Так, ніби чоловіки не страждають від сексизму. І мої ноги, до речі, не смердять!»
Що я хочу сказати? «Може, про сексистську рекламу щодо жінок “кричать на кожному кроці”, бо ця реклама І Є НА КОЖНОМУ КРОЦІ? Правозахисна риторика — це не місце мірятися, кого гноблять більше. Друже, якби ти жив у світі, де мільйони автомийок і будівельних магазинів продають товар завдяки чоловічому торсу чи сідницям, ти благав би повернути назад рекламу про грибок!»
Що я кажу насправді? «Не маю сумнівів у свіжості твоїх ніг! Молодець, що написав скаргу. Феміністки борються за права жінок, тому твоя проблема може не входити до сфери їхньої діяльности. До речі, попри це, фемінізм вигідний і чоловікам. Хочеш про це поговорити?»
Історія друга. Про 90 %.
У мого знайомого Жені стався сильний викид емоцій негативного характеру. Такий стан викликав сюжет у новинах, де я розповідала про домашнє насильство. У сюжеті йшлося про те, скільки жінок від цього страждає, куди їм звертатися, як покинути агресора. Женя розгнівався, що в моєму матеріалі про домашнє насильство йшлося лише про жінок, хоча від цього потерпають обидві статі.
Що мені сказав Женя? «Чоловіки теж страждають від домашнього насильства. Могла б задля справедливости розповісти про це у своєму сюжеті! Чи фемінізм вище об’єктивности?»
Що я хочу сказати? «Знаєш, що таке об’єктивність? Не заплющувати очі на те, що 90 % постраждалих від домашнього насильства — саме жінки! Це статистика Мінсоцполітики. Чи дозволяє мені ця цифра зняти сюжет, щоб допомогти жінкам, не питаючи твого дозволу?»
Що я насправді кажу? «Від домашнього насилля потерпають діти, люди похилого віку і чоловіки. Це жахливий досвід, і я співчуваю кожній людині, яка його пережила, незалежно від статі. Однак у своєму матеріалі я говорю про системне явище. І жінки — це основна група, яка від нього страждає. До речі, ти сам можеш зняти матеріал про насилля щодо чоловіків. Допомогти з контактами правозахисниць?»
Історія третя. Лінгвістична.
Здогадайтеся, що сталося у мого знайомого Андрія? Правильно, сильний викид емоцій негативного характеру! Усе через мій пост у фейсбуку. Там я вжила фемінітиви лише в позитивному контексті, а слова чоловічого роду і в позитивному, і в негативному. Ідеться про таке речення: «Щодня я спілкуюся з різними людьми: від чиновників-мисткинь-медиків-правоохоронців-посадовиць до маргіналів-алкоголіків-порушників-шахраїв». Андрій зробив висновок, що я дискриміную чоловіків, бо фемінітиви мали би бути і після «до...».
Що мені сказав Андрій? «Просто зізнайся: феміністки вважають усіх чоловіків козлами!»
Що я хочу сказати? «Чому всіх? Лише тих, хто змушує мене зізнаватися в нісенітницях!»
Що я насправді кажу? «Коли в школі я розгортала буквар, то на першій сторінці читала: “Дорогий школярику!” Біля актового залу висіла дошка пошани “Найкращі учні гімназії”. Коли вступала до вишу, декан звертався до групи філологинь, де було тільки двоє хлопців: “Дорогі абітурієнти!” На моїх перших візитівках було написано “Емма Антонюк, журналіст”. Я можу продовжувати безкінечно. Мабуть, ти цього не помічав, бо за замовчуванням у більшості сфер життя звертатися заведено до твоєї статі. Хіба коли йдеться про пральний порошок, то там ми прочитаємо: “Дорога господине!” На жаль, я не маю профільної освіти з гендерних студій і не можу фахово розповісти про позитивну дискримінацію, наприклад. Скажу лише за власними відчуттями: від того, що я частіше вживаю фемінітиви у схвальному контексті, жоден чоловік не постраждає, принаймні в нашому суцільно патріархальному світі».
Так, дорогі Ігорю, Андрію, Женю! Ми з вами живемо в патріархальному світі. Більшу частину історії жінки не мали навіть базових прав. Жінки продовжують свою боротьбу! Більшість ресурсів у світі досі належить чоловікам, тому саме вони встановлюють низку правил. Часто сучасні чоловіки самі від таких правил і потерпають, але винні в цьому точно не феміністки! До речі, ви помітили, чоловікам легше говорити в дискусіях те, що вони думають, без страху здатися агресивними? І навіть попри це, слово «істерик» майже відсутнє в нашому лексиконі, чого не скажеш про його версію в жіночому роді.
