16 січня, 2021

«Пожирачки маскулінности» та інші казки про феміністок

24 листопада 2020
Поширити в Telegram
728
Емма Антонюк

Популяризаторка читання, страшний сон противників фемінітивів.

— Ваш фемінізм забрав у мене нормальних мужиків.

Віка сидить на столі і забиває косяк. Вона вбрана в модну кислотно-салатову сукню, манікюр трохи обліз, у носі кільце, гривка підстрижена дуже коротко, волосся довге, фарбоване в блонд.

— Ми із Сашком вечеряли в ресторані в Каїрі, — продовжує Віка, — за сусіднім столиком сиділа мусульманська пара. Жінка з ніг до голови в чорному, із сумочкою «Prada», а поруч із нею накачаний смаглявий «шкаф». І знаєш, я розуміла, що варто комусь криво на неї глянути — він розірве.

— Її?

Вікин кашель переходить у дзвінкий сміх. Вона нарікає, що її бойфренд Сашко — розмазня, бо нині «всі чоловіки такі».

— Не дарують прикрас і не добиваються! — каже Віка. — Дожилися, я заздрю мусульманкам, бо у них є нормальні альфачі!

— Я впевнена, якщо ти хочеш «альфача», то запросто можеш знайти його й у нас, Вікусю.

— Я говорю про культуру стосунків між чоловіками й жінками. Її змило до біса.

— Змило?

— Хвилями фемінізму. — Віка знову заходиться заразним сміхом.

Я люблю Вікин сміх і почуття гумору, тому пробачаю їй різкість. Я навіть готова безкінечно віджартовуватись замість сперечатися, тільки б вона так дзвінко і заразливо сміялася, часом аж хрюкаючи від задоволення. Віка ще дуже юна і вірить у казки, тому зараз я слухаю казку про «мертву маскулінність» і «щасливих мусульманок».

Якби Віку в цій сукні і з косяком побачили десь в Ірані, «культура стосунків між чоловіками й жінками» заграла б усіма барвами на її ж таки обличчі. Хіба справді фемінізм зацькував «класичну маскулінність» аж так, що дівчатам бракує сильних і рішучих чоловіків?

— Щоб за ним як за кам’яною стіною. — каже Віка. — Щоб платив за вечерю і дарував квіти. Бо тепер навіть місцем у метро не поступаються. Рівноправ’я: хотіли — маєте.

Я часто бачу такі закиди в мемах і вірусних постах на фейсбуку. Як правило, намагаюся не звертати уваги на переконливу кількість «сердечок» під такими дописами. Проте ця розмова стала останньою краплею.

Дозволь мені розгніватися, Віко. Дозволь мені закричати. Дозволь мені не питати дозволу. Так і бути, візьму відповідальність за повільну смерть сакральної маскулінности, з якою всі так носяться.

Мою відповідь на всі ці зітхання про «стали менше дарувати квіти», «не поступаються місцем», «не відчиняють двері» можна сформулювати одним словом — КОНТЕКСТ! Воно спалахує в моїй голові великими миготливими літерами щоразу, коли я чую про «феміністок, які все зіпсували».

Уявіть світ, де чоловіки і жінки щасливо співіснують, але приходять злі феміністки і забороняють чоловікам бути уважними й турботливими! У такому світі Віка має рацію. Однак ми ніколи не жили в такому світі. Пригадаймо світ до фемінізму. Чи насолоджувалася б тоді моя дорога подруга всіма благами класичної маскулінности?

У світі без фемінізму Віка не закінчує виш за спеціальністю дизайнерки, а народжує четверту дитину. Дозволю зі мною сперечатися лише тим, хто прочитає підручник з історії (але тоді і причини для суперечок відпадуть самі собою).

У світі без фемінізму Віці, може, й поступляться місцем у метро, але спуститися туди вона може лише в супроводі свого батька, брата або чоловіка. Хто хоче заперечити — марш гуглити суспільний устрій ХVІІІ століття. Спроєктуйте його на станцію метро «Дарниця» і насолоджуйтеся поїздкою!

У світі без фемінізму Віка не могла б забивати косяк. Голосувати. Пити алкоголь. Носити міні. Здобувати вищу освіту. Водити машину. І робити решту хороших і поганих речей, які в нашій дійсності дозволено людям обох статей.

І щодо «хотіли — маєте», Віко. Якщо ти зводиш рівноправність до «стій у метро, доки він сидить», пропоную подумати ширше. Як щодо рівних зарплат? Демонтажу «скляної стелі»? Сповивальних столиків у громадських місцях? Декретних відпусток для чоловіків? Рівного розподілу хатніх обов’язків? Можу ще довго перераховувати ті рівні права, за які бореться фемінізм. Мабуть, дуже зручно звести його до місця в громадському транспорті і букета квітів на побаченні. Це красномовна підміна понять, яка гарно пасує мемам, але не реальному життю. Життю, у якому ти, Віко, насолоджуєшся всіма благами фемінізму, нарікаючи на нього.

Після тієї розмови я подарувала Віці комікс «Персеполіс» Маржан Сатрапі. Про дівчинку з Ірану, чий підлітковий вік припав на ісламську революцію. Хай трохи почитає про світ без фемінізму, який її так спокушає.

Згадувала Віку минулого літа, коли була з подругою в Єгипті за гарячою пропозицією all-inclusive. У готелі відпочивало багато арабських пар. Жінки в чорному, суворі і владні чоловіки — усе, як любить моя Вікуся. Я оглядала готельний ресторан, намагаючись уявити на місці однієї з «жінок у чорному» свою Віку. І знаєте, не могла. Ніхто з них не сміявся дзвінко і від душі, усі були якимись тихими, стриманими. Віка так не змогла б.

24 листопада 2020
Поширити в Telegram
728
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Закохатися в себе до метеликів у животі
Як полюбити себе і перестати концентруватися на своїх вадах? Опишіть себе подумки так, як це зробила б закохана людина. У статті — про невдалий роман, який наштовхнув на корисний лайфхак.
Якби я мала такі груди, як у тебе, або Як не порівнювати себе з іншими жінками
«Я не така, як голлівудська акторка / донька маминої подруги / теперішня мого колишнього». Як часто жінки гризуться такими порівняннями? Навіщо вони взагалі? І чи можна не порівнювати себе з іншими в суспільстві патріархальних стандартів краси? Можливо, правильний вихід — сміливо зізнаватися у своїх комплексах, щоб показувати іншим жінкам, що фемінізм — це шлях до звільнення.
Чи існує секс у плюс-сайзі?
Чи секс лише для худих? Може здатися, що це дуже дивне твердження. Та якщо почитати в інтернеті обговорення Кілі Шей Сміт, «недостатньо стрункої» дружини Пірса Броснана, виявиться, що чимало людей справді так думають і нав’язують свої упередження іншим. Як навчитися любити себе у своєму тілі і насолоджуватися ним та яких помилок варто уникати на цьому шляху, розповідає авторка анонімного телеграм-каналу «Ці блядські історії».