3796 Мені 28. Я беру дзеркало і перший раз роздивляюся в ньому свою вагіну. Це частина мого тіла, яка була зі мною все моє життя, але я бачу її вперше. Я знаю, які на вигляд мої руки й ноги, я впізнаю родимі плями в себе на спині, я люблю досліджувати тіло мого партнера, але досі не знаю, яке на вигляд моє власне. Двадцять вісім років ігнорування власної частини тіла. Там, де я виросла, тілесне самопізнання табуйовано для жінок. Раніше це здавалося нормальним, тепер я сприймаю ігнорування частини свого тіла протягом 28 років як радикальний фанатизм. Акт заперечення самого усвідомлення власного існування. Придушення свідомости.
Чому я не піддавала це сумнівам раніше? Чому жінкам не можна претендувати на власність свого власного тіла?
Привіт, красива частино мене.
Мені 13. У мене почалися місячні. Я відчуваю, що про це не варто говорити відкрито, це соромно. У мене виробляється страх, що на штанах може з’явитися пляма, яка мене «видасть». Я про це не говорю. Так ніби цього і не стається.
Вибач, прихована чверте мого життя.
Мені 16. Хтось спитав мене, чи вірю я в жіночу дружбу. Я не знаю, що сказати. Звідки виникло таке питання? У мене не може бути друзів — жінок? Жінки не люблять одна одну? Мама ніколи не спілкувалася зі мною на «жіночі» теми. Усі жінки — мої конкуренти? Врода — причина ненависти до мене? А як же мої подруги дитинства? Це було тільки дитинство? Це питання сприймається як вирок на ув’язнення. Як сирітство.
Я молода. Я вірю не тим людям. Я починаю триматися окремо. Вибач, ізольована частино мене.
Мені 19. Хтось спитав у мене, чи буває жіночий оргазм. Це питання сприймається як заперечення існування мене. Чи існують снігові люди?
Мені 20. У мене не буває оргазмів. Ніколи під час сексу. Я набираю ванну гарячої води й експериментую. Я викидаю з голови думки про свого партнера, його бажання, все, що було заплановано на вечір, релігію, батьків, соціум, «жіночу долю», «жіноче щастя» і «жіноче призначення». Я забуваю про те, що «гідне» і «не гідне». Віддаюся своєму інстинктові, приділяю час собі, увагу своїм потребам. Я оргазмую. Мої відчуття великі, як планета. Як могла ціла планета існувати всередині мене прихованою?
Привіт, велика, як планета, частино мене.
Мені 26. Мені не подобається наш секс, але я жодного разу йому про це не сказала. Мені не хотілося псувати йому романтичний момент. Мене вчили, що жінкам непристойно хотіти насолоди. Уперше я кажу йому «ні». Уперше ставлю себе на перше місце. Я піклуюся про себе. Тепер я відчуваю власну підтримку. Мені подобається це відчуття. Чому я не робила цього раніше?
Вибач, недоглянута частино мене.
Мені 27. Я зустріла молоду жінку з дивними ідеями. Я забагато випила на вечірці. Жінка захистила мене і відвезла додому. Вона не сприймає мене як конкурентку. Вона тішиться моїми досягненнями.
Я люблю тебе, мій друже.
Привіт, спрагла частино мене.
Мені 29. Стосунки з моїм партнером дедалі псуються. Мені так само набридає молочниця. Уже довгий час я намагаюся її позбутися, але через кілька місяців усе починається знову. Лікарі прописують медикаменти. Я намагаюся працювати над стосунками, але щоразу роблю «щось не так». Соціум пропагує жертовність як жіночу чесноту. Скандал. Молочниця. Скандал... Я втомилася. Я більше не вірю ні в наші стосунки, ні в наш соціум. Я заплющую очі і роблю «нечуване» — іду своєю дорогою. У мене підгинаються ноги. Мене переслідує відчуття стрибка в прірву...
Мені 30. Тепер у моєму житті немає сварок і моє тіло більше не реагує молочницею. Я ігнорувала сигнали, які воно мені посилало. Тепер я прислухаюся до нього. Я доглядаю за ним.
Привіт, мудра частино мене
Мені 33. Я знайшла контакти подруги дитинства. Ми разом бавилися ляльками і розуміли одна одну. Ми довіряли одна одній у дитячому садочку. Ми будували разом замки з піску і кораблі з паперу. Потім ми пішли в різні школи і перестали бачитись. Нині живемо в різних країнах. Я переживаю, як вона на мене відреагує.
Вона рада мене чути. У неї особисті проблеми. Важкий розрив. Я купую квиток на літак і лечу до неї.
Якщо ми поодинці, стає занадто легко заперечити факт нашого існування.
Рости, зовнішня частино мене.
Сьогодні мені 35. Я беру рудий маркер і малюю свій оргазм. Він гарячий. У нього заряджений енергією центр. Від нього розходяться концентричні кола тепла. Малюнок нагадує одночасно сонячний вибух і м’яке гніздо на хвилях тихої ріки.
Коли я бачу це зображення на папері, мій оргазм стає реальнішим. Тепер він не схований десь усередині, не міфічний, не опційний, не другочерговий, не замовчаний, не зімітований. Він існує, він фізичний, видимий, реальний, повноправний. Він мій. Я відчуваю, як стаю реальнішою разом із ним. Я забираю назад своє право на своє тіло. На себе.
Відтепер цей малюнок займає видиме місце в інтер’єрі мого житла.
Привіт, визнана, повноправна, тепла, прекрасна, видима, велика, як планета, частино мене.
...
Мені 60. Жінок поважають за те, за що їх зневажали, коли мені було 20. За те, що вони роблять вибір. За те, що вони беруть своє життя у свої руки. За те, що вони сміливо боронять свою думку. За те, що вони підтримують одна одну і допомагають одна одній. Вони будують себе. Вони будують суспільство...
Мені важко в це повірити.
Я сумніваюся, що це станеться. Я не думаю, що нас почнуть поважати за власну думку. Ще ні. Це може бути занадто невигідно. Підтримка всіх на світі — це було б занадто легко. Утопічно.
Змінити думки і вчинки інших людей часто нам не до снаги. Та я вірю, що нам під силу змінити себе. Почати поважати самих себе й одна одну. Усвідомлювати біль і битву одна одної. Підтримувати. Вчити цього наших дочок. Не чекати визнання й поваги ззовні, не чекати дозволу на особисту думку, на свободу дій, але не сумніватися в цій думці під тиском голосів усіх тих, кому наша особиста свобода невигідна. Будувати себе. Будувати своє суспільство. Тоді зовнішня повага до нас прийде віддзеркаленням нашої власної до самих себе.
З повагою і любов’ю,
Аніс
