25 вересня, 2021

Як бізнес може стати чутливішим до потреб людини та наблизити феміністичну утопію

18 жовтня 2019
Поширити в Telegram
2995
Аліса Торопова

Інтерсекціональна феміністка. Закінчила Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. Авторка телеграм-каналу «Открытое окно» (t.me/otkrytoeokno).

Cторінки в соцмережах: www.facebook.com/alice.toropova, www.instagram.com/miss_hurry

Читайте також:

Кожна людина, свідомо чи ні, має певні переконання, згідно з якими впливає на світ навколо неї. Як феміністка я щодня намагаюся зробити життя жінок кращим або принаймні не гіршим: не сміятися з мізогінних жартів, не підтримувати мову ненависти, поширювати інформацію, говорити про наявні проблеми. Та для чого все це? Яка попереду мета? Яке воно — те «краще»?

Мені хочеться, щоб світ став комфортним місцем для існування хоча б в аспекті, залежному від людей як суспільства. Людина, щойно народилася, потрапляє в умови соціалізації. Це не погано і не добре, це просто факт. Так за перші кілька років ми пізнаємо базові правила безпеки, які рятуватимуть нам життя; але водночас отримуємо купу стереотипів, що їх мусимо руйнувати все своє життя.

Нині ми живемо у світі, де існують головно протилежні терміни й категорії: є «добре» і «погане», «норма» і «не-норма». До цих дихотомій належать поняття «жінка» й «чоловік», сексуальна орієнтація й усе інше, що підтягується за ними.

У світі майбутнього потреби особистости будуть важливішими за уявлення соціуму про ці потреби. Сьогодні у нас є набір уявлень про «справжніх» чоловіків та жінок: «нормальні» заняття, хобі, вигляд, типи роботи і сфери діяльности для кожного. Усвідомлено чи ні, але суспільство відтворює стереотипи. Так, зміни відбуваються від впливом різних подій, але сама логіка сприйняття людини в суспільстві незмінна. Наділяючи людей ярликами, забувають запитати, які особисті потреби в кожної людини.

У певному сенсі у світі майбутнього повинна змінитися парадигма, тобто кожна окрема людина визначатиме, хто вона — жінка/чоловік/агендер, просексуал/асексуал, а соціум сприйматиме це і ставитиметься з повагою. Людина не матиме «обов’язку» перед суспільством доводити, що її відчуття себе реальні. Не соціум «сортуватиме» людей по коробочках із ярликами «жінка», «чоловік», а людина сама прокладатиме свій шлях до усвідомлення себе як особистости.

І фемінізм як рух стане одним із потужних інструментів і засобів збудувати такий світ. Завдяки йому вже тепер майже половина населення світу (тобто жінки) мають принаймні невелику можливість усвідомити й реалізувати себе не через модель «діти — кухня — церква», а через власні бажання (не скрізь, не вповні, але щороку кількість таких жінок зростає). Тобто з’являться інші базові ідеї й цінності, які формуватимуть відносини між людьми в усіх сферах: спілкування, бізнес, виховання дітей, медицина, індустрія послуг і розваг, де на перший план вийде особистість з її унікальними потребами. Інклюзивність і відкритість суспільства до кожної людини та її вибору створює комфорт на базовому рівні. Уже не страшно бути неприйнятим, уже комфортно реалізовуватися через улюблені справи й речі в системі, яка тебе враховує і не засуджує.

Такі зміни в суспільстві спричинять інший підхід у бізнесі, особливо у сфері товарів і послуг, адже потрібно буде змінити підхід до диференціації асортименту в кожній галузі споживчих товарів. На такий підхід уже є запит у суспільстві: нещодавно в Британії заборонили рекламу, яка використовує гендерні стереотипи. Мати, котра готує вечерю, і батько, який прийшов брудним після гри у футбол, залишаються в минулому. Проте потреба людей у мийному засобі й ефективному пральному порошку нікуди не зникає. Отже, слідом за зміною підходу до реклами колись доведеться змінити і сам товар.

Сучасна ситуація будується за таким принципом: є суспільство із середньостатистичними уявленнями про всі групи людей, із цих уявлень формуються ідеї про потреби цих груп, а далі пропонуються виробниками товари і послуги для вирішення цих потреб. І помилка стається вже на першому етапі, коли суспільство самé вигадує групи, у які мають «посортуватися» люди.

Тому коли виробники створюють свої товари для «справжніх» жінок і чоловіків, вони автоматично відштовхують від прилавків людей, котрі не вписуються в цю бінарну систему. Тих, хто біологічно інтерсекс і не хоче «підтягувати» себе до якогось конкретного значення. Тих, хто трансгендери. Тих, хто цілком цисгендерні, але не хочуть співвідносити себе із стереотипами. Якщо просто уявити, без соцопитувань, то у сучасної жінки може бути купа різних потреб: спростити догляд за дитиною, забезпечити себе гіпоалергенними засобами гігієни, підібрати стильний одяг, обирати еко-френдлі бренди, купувати книжки для підвищення кваліфікації, відвідувати семінари або, навпаки, ходити в гори тощо. Це може бути і одна жінка, і семеро дуже різних, і не жінка взагалі, бо названі потреби доволі загальні.

То яким має бути рішення від бізнесу? Наприклад, у майбутньому одежа буде не «жіночою», «чоловічою», «унісекс», а для людей із різними типами фігури (великі груди, широкі плечі, зріст 150–160 см тощо). Та й будь-який товар вирішуватиме конкретну потребу людини з огляду на особливості організму і бажання (гель для душу з ароматом полуниці має бути просто для миття тіла, а не тільки для жінок).

Якщо поглянути, наприклад, на ринок одягу (кожна людина його потребує), то вже сьогодні звична для нас концепція жіночого й чоловічого одягу не відповідає реальним потребам людей. Вивіска на магазині «Жіночий одяг» не означає, що будь-яка жінка зможе там купити собі бодай щось. «Жіночий» не означає, що врахували різний зріст і пошили сукні з огляду на те, де будуть твої коліна. «Жіночий» не означає, що врахували різні розміри грудей. Не означає, що зі зміною розміру на етикетці змінюється й викрійка. Більшість одягу пошито на середньостатистичну жінку зі середньостатистичними параметрами, якої в природі майже не існує. Тому жінки із типом фігури «пісочний годинник» не знають уже, яким ременем підтягнути джинси в талії, щоб не стирчали. В інших при розмірі 48 можуть не вміститися груди в кофту. Хтось підшиває джинси, хтось вічно ходить з рукавом три чверті.

Ці проблеми існують навіть у рамках простих силуетів і моделей одягу. Тканини, кольори й патерни — це додаткова складна історія, де жінкам будь-якого віку пропонують типові квіточки, Ейфелеву вежу, котиків, рожеві надписи lovelovelove, блискучі зірочки. Звісно, і сьогодні існують звичайні магазини та магазини «для великих розмірів», але жінки з розмірами 48–52 можуть десь «загубитися» між ними і не знайти на себе нічого.

Якщо звернутися до послуг, то теж усе непросто. Скажімо, зачіски. У звичайній перукарні «Стрижка за 50 гривень» або «Грація» є жіночий і чоловічий зали. Та що означає «жіноча зачіска»? Чи випливає з цього, з яким типом або з якою довжиною волосся може працювати майст_риня? Зазвичай ні, і завжди треба уточнювати купу речей. Є жінки з дуже короткими зачісками, є чоловіки з довгими «хвостами», є безліч людей, котрі змінюють кардинально зачіски коли завгодно. Доречніше було б писати, що салон надає послуги для людей із будь-якою довжиною волосся (коротке, середнє, довге) та всіх типів (пряме, хвилясте, кучеряве). Фрази «жіноча», «чоловіча» не містять точного опису і лише заплутують клієнтів.

Бізнес майбутнього ставитиме собі за мету вирішити потреби особистости, тобто запропонувати рішення реальних проблем і запитів. Людям треба бути чистими, одягнутими і ситими, а ще щоб не було додаткових проблем із цим. Тому засоби гігієни мають бути гіпоалергенними, для різних типів шкіри й волосся, з різними ароматами, але без маркування «морський бриз для справжніх чоловіків», «полуничний йогурт для тендітних жінок», бо з такого формулювання нічого не ясно про тип шкіри і можливу алергічну реакцію, зате точно зрозуміло, як виробник разом зі суспільством бачить людей і їхні рольові моделі.

Основна кількість потреб людей не має гендерного забарвлення: їжа, напої, косметика, засоби гігієни, зачіски, інтереси, хобі, професії. Наприклад, асексуальний транс*хлопець може й надалі купувати гель для душу «полуничний», навіть якщо за якийсь часу змінить уявлення про свою ідентичність.

Тому бізнес зміниться безумовно, бо інакше кожен виробник і продавець поступово втрачатиме клієнтів і клієнток, які належатимуть уже до нового суспільства. Хоча, можливо, бізнес повинен уже нині першим зробити крок у бік формування товарів за потребою людини, а не за соціальними ярликами. Новими речами легше користуватися, коли вони створюються масово. Те, що постійно в полі зору, з часом стає повсякденним елементом життя. Якщо ж підприємства і стартапи, які з’являються тепер, одразу почнуть пропонувати послуги для різних людей зі схожими потребами, то, може, в найближчому майбутньому ми матимемо світ, що сприймає кожну особливість як вид норми.

Моє щасливе феміністичне утопічне майбутнє невіддільне від усіх аспектів життя людини; бо, коли ти самостійно визначаєш свої інтереси, цілі, свою ідентичність і шляхи реалізації в умовах повного прийняття й підтримки, то не так уже важливо, чи народилася ти дівчинкою. У такому світі суспільство прийме твій вибір ходити в джинсах і «худі», працювати у сфері робототехніки, не заводити дітей, зустрічатися з людьми різного гендеру та обожнювати полуничний патерн на футболці. Рівність у різних проявах — така проста й утопічна мета, яка може навіть стати реальністю.

18 жовтня 2019
Поширити в Telegram
2995
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Безгендерне майбутнє
Чому агендерні люди часто використовують ознаки чоловічого гендеру як універсальне, а множення гендерних ідентичностей не працює? Авторка пропонує мисленнєвий експеримент — забути концепти фемінности й маскулінности і подивитися на людей без них.
Справедливість vs турбота: якою має бути феміністична етика?
Традиційно західна етика пріоритизувала маскулінні цінності й нехтувала фемінними. Незалежність, справедливість і раціональність були еталоном моральности, а от пов’язаність з іншими, турботливість і емоційність чеснотами не вважалися. «WTF?» — запитують сучасні філософині-феміністки і дискутують про те, якою буде етика, звільнена від патріархальної упереджености. Можливо, настав час змінити етику справедливости на етику турботи?
Чи був би митрополит Андрей Шептицький феміністом?
Чи можна досягти порозуміння з ворогами (рівности)? Автор застосовує «принцип позитивної суми» митрополита Андрея Шептицького до сучасного конфлікту між правозахисниками і традиціоналістами: «Спроба хоча б теоретично відітнути себе від будь-якої зі сторін змушує шукати прийнятне для обох, золоту середину, спільний знаменник, можливість порозуміння. Завдання не з найлегших, але хай якими способами ми намагатимемося вирішити це рівняння, результат буде одним. Спільним знаменником для всіх виявиться повага до розмаїття».