14 листопада, 2019

Коли твоє тіло тобі не належить

8 серпня 2019
1854
Ліна Квітка

Історикиня моди

«Моє тіло належить тільки мені. З усіма його формами, розтяжками, родимками, зморшками, недоліками, внутрішніми органами, скелетом і м’язами. Воно гарне, воно сильне, воно неймовірне. Я дуже, дуже хочу навчитися любити його за те, що воно в мене є», — каже авторка. Адже досі жіноче тіло належало кому завгодно, лише не самим жінкам. У феміністичній утопії все буде зовсім інакше.

Читайте також:

Я довго, дуже довго думала, що я можу сказати про феміністичну утопію. Мені хотілося написати про все одразу: про шкільний булінг, сексистські жарти, табуйовані менструацію і мастурбацію, патріархальний лад, жахливу рекламу під гаслом «Жіноче тіло продає все на світі», культуру зґвалтувань, мільйони коментарів «сама_винна». Про біль і відчай від усього цього, які супроводжують тебе тупо повсюди, хай би де ти була. На це не вистачило б однієї колонки. І я вирішила написати про те, що об’єднує всі ці болючі теми. Про жіноче тіло. І про сексуальність.

Якщо ти жінка, твоє тіло ніколи тобі не належить.

Після народження воно належить твоїм батькам. Вони не вчать тебе вибудовувати свої кордони і боронити їх, переносять на тебе власні уявлення про хороше й погане, про сором і страх. Вони б’ють тебе по руках, коли ти досліджуєш своє тіло, не дають тобі пізнати і зрозуміти себе. Вони кричать на тебе і вбивають тобі в голову, що хороші дівчатка нічого «такого» не роблять. Руки на ковдру, не смій себе торкатись! У тебе є голова, дві руки, тулуб, дві ноги, а між ними — біла пляма. Порожнє місце «там».

Коли ти дорослішаєш, твоє тіло починає належати іншим дорослим і дітям: твоїм учителям, родичам, однокласникам і одногрупникам, компанії у дворі і лівим хлопцям на лавочках. Вони вчать тебе ненавидіти власні форми, занадто округлі чи занадто пласкі; ненавидіти свої місячні — занадто ранні, занадто пізні — просто за те, що вони є і роблять тебе «брудною». Тебе пхають у рамки пристойности і викрикують у спину масні жартики, змушуючи ненавидіти себе ще більше. Тобі кажуть, як ти повинна виглядати і що повинна робити, а чого робити не повинна в жодному разі. Твої вади висміюють у профіль, фас і в три чверті. Тебе називають поганою, зіпсованою, бридкою — якою завгодно. У тебе досі є голова, дві руки, тулуб, дві ноги, а між ними — брудне місце «там». Яке раптом починає цікавити всіх.

А потім, у дорослому житті, твоє тіло належить кому завгодно. Будь-якій людині. Твоїм подружкам, які вже мали секс, а ти — ні. Модним журналам, де всі худі і з вилицями, а ти — ні. Дядькові, який їде з тобою в автобусі і думає, що ти більше за все на світі хочеш, щоб він полапав твої сідниці. Твоєму хлопцеві, який уважає, що дівчина має бути гарно вишколеною обслугою і терпіти все, що йому заманеться. Коментаторам твоїх постів у соцмережах, які точно знають, що тобі треба терміново скинути пару кіло / вийти заміж / народити дитину — тут можна вписати будь-що на їхній смак. Ти ніколи не будеш достатньо красивою, достатньо хорошою, достатньо правильною. Однак ти завжди залишатимешся об’єктом обговорень, жартів, домагань. Залишатимешся тілом, у якого між ногами оте незрозуміле «там», яке чомусь цікавить усіх — від держави до незнайомих коментаторів в інстаграмі.

Я не писала б про це з таким болем, якби не була жінкою, яка виросла з оцим «там» між ніг. Якби моє тіло не шеймили, не ґвалтували, не використовували проти мене самої. Якби я не плакала в темній ванні, ненавидячи себе, раз по раз зарікаючись більше ніколи нікому не дати до себе торкнутися. Якби я не була тією, до кого кричить уся ця маса реклами. Довші вії! Плаский живіт! Ніяких розтяжок! Вєдічєска мудрість! Сто способів зварити борщ під час оргазму! Мільйон прийомів, як утримати чоловіка вагінальними м’язами!

Я виросла з думкою про те, що моє тіло мені не належить. Що я не маю права досліджувати його, відчувати його, розуміти його. Що я не маю права отримувати задоволення, мушу відповідати стандартам і бути конкурентоспроможною на ринку наречених. Я виросла з переконанням, що я не маю права носити відкритий одяг, любити свої форми, залишати у ванній використані прокладки і ходити вночі сама. А будь-який чоловік може просто взяти мене силою, якщо йому раптом захочеться це зробити. І тому я повинна завжди носити в сумці газовий балончик, дзвонити додому на кожному кроці і тримати ключі затиснутими між пальцями, гострим краєм назовні.

Я досі не хочу мати дітей. Я не знаю, що вони зможуть отримати в такому світі. Я не хочу, щоб моя донька слухала історії про зґвалтованих дівчат, які «самі винні», і думала, що це нормально. Щоб до неї зверталися газети, журнали і білборди, запевняючи, що вона повинна бути інакшою. Я не хочу, щоб незнайомі люди казали їй, як вона має виглядати і поводитись. Щоб чоловіки вважали її об’єктом, предметом, річчю.

У моїй утопії жіноче тіло належить самій жінці. І тільки їй.

Моє тіло належить тільки мені. З усіма його формами, розтяжками, родимками, зморшками, недоліками, внутрішніми органами, скелетом і м’язами. Воно гарне, воно сильне, воно неймовірне. Я дуже, дуже хочу навчитися любити його за те, що воно в мене є. Зрозуміти його і привласнити собі назад. Щоби більше ніхто і ніколи не смів переконати мене в тому, ніби я виглядаю не так, одягаюсь не так, поводжуся не так. Щоби більше ніхто і ніколи не смів використати його проти мене. Щоб я більше ніколи не відчула сором за свою сексуальність, свої валики на животі чи забуту у ванній використану прокладку.

У мене є голова, дві руки, тулуб, дві ноги, а між ними — вагіна.

І в моїй утопії кожна жінка не боїться сказати це вголос.

8 серпня 2019
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Утопія мого тіла
Тривалі перешкоди в доступі до свого тіла, у розумінні свого тіла, міфи про клітор і оргазм, порно як «посібник» із сексу, який показує цей процес винятково з чоловічого погляду — скільки зайвих нашарувань потрібно зняти жінкам, щоб пізнати своє тіло і його насолоди, які виявляються цілком несподіваними...
«I have a dream»: про мандри жінок без страху
Наречені-втікачки, паломниці, піратки і воячки — жінки тисячоліттями використовували різні приводи, щоб мандрувати, адже опції «туризм» у них просто не було. І це вражає: те, що сьогодні здається простим і звичним, було майже недоступним для жінок у минулому. То як же все-таки жінки подорожували, як роблять це тепер і чому соло-подорожі жінок наближають феміністичну утопію?
Один день мого життя
Чи може бути світ, у якому жінка — молодець? У якому її тіло не занадто товсте чи худе, а завжди просто її. У якому хай там коли вийшла заміж і народила дітей — це завжди вчасно. А якщо взагалі цього не зробила, однаково молодець, бо зробила щось інше. Ніби нескладно все, правда? Наша редакторка плакала, коли читала цей текст, адже жіночі мрії про феміністичну утопію дуже прості. Варто додати трішки поваги і справедливости, і наш світ стане ідеальним. І до болю сумно, що цих простих речей у жінок, та й у всіх решти теж, поки що немає.