Аміна Ґуріб-Факім, Антоніна Прихотько, Балкісса Чайбоу, Марія Бек, Мері Ком, Євгенія Мариниченко, Наталія Кобринська… Можу закластися, що для більшості з вас ці імена, попри те, що належать вони видатним жінкам, досягнення яких важко переоцінити, звучать незнайомо. Так уже склалося, що довгий час історію писали чоловіки. І що властиво, писали переважно про чоловіків. Тому жінок, про яких нам забули розповісти вдома, у школі, в інституті, у новинах тощо і справді багато. На щастя, останнім часом на цю проблему звернули увагу. Так, лише цього року в Україні вийшло одразу кілька дитячих видань про визначних жінок, зокрема три збірки біографічних оповідань: «Сила дівчат», «Це зробила вона» і «Казки на ніч для дівчат бунтарок». Дві перші створені в Україні, остання перекладена з англійської. Усі три викликали ажіотаж на нашому книжковому ринку, усі три заслуговують уваги. Чим вони різняться? На кого розраховані? І чи мають недоліки, про які варто знати? Про все це розповім далі.

Філософія є мистецтвом мислення. Для неї важливими є інтелектуальні та творчі здібності людини, а не її стать. Чому ж ми знаємо переважно про філософів, та майже нічого про філософинь? За чотири роки навчання на філософському факультеті в Україні я не пам’ятаю жодного разу, коли нам задали б прочитати текст, написаний жінкою. Нам розповідали про декілька постатей, серед яких Ганна Арендт, Елоїза, Елізабет Енском та ще дві-три людини, але навіть на семінарських заняттях ми не знайомилися з їхніми роботами. Положення жінок у суспільстві тривалий час не дозволяло отримати відповідну освіту та застосувати її, присвятивши життя філософії. Тим не менш, деяким це вдавалося попри усі перепони на їхньому шляху. Що ж заважає вивчати їхній доробок зараз? Я хочу компенсувати недоліки системи освіти (та попереднього дискримінативного суспільного устрою людства) та розповідатиму у своїх текстах про цих хоробрих та розумних жінок.

18 травня на факультеті соціології КНУ відбувся круглий стіл «Виклики гендерної освіти та досліджень: між академією та активізмом». Виступи експерток були присвячені становленню гендерної освіти в Україні, її зв’язку з жіночим та квір-рухом, а також особливостям спротиву гендерному дискурсу в українській науковій і ненауковій спільноті.

Як бути ЛГБТ-френдлі? Як словом і ділом допомагати друзям, знайомим, співробітникам і колегам, котрі гомосексуальні або трансгендери? Зрештою, як зробити українське суспільство толерантнішим і доброзичливішим до різних людей? Психологиня Марта Приріз розповідає про можливі кроки та описує типові ситуації.

Львівська організація «Феміністична майстерня» протягом 2017 року організувала кілька освітніх проектів для молодих жінок і дівчат-підлітків міста. Школа фем-активізму покликана була дати феміністкам Львова інструменти й можливості для активізму. У рамках підліткового проекту «Girl Space: Розмовна платформа» було створено клуб для феміністичного спілкування й розвитку комунікативних навичок дівчат. Крім того, «Феміністична майстерня» працювала зі школами над розвитком толерантності.

Сучасні дослідження спростовують користь роздільного навчання дівчат і хлопців. Попри це в Україні існують заклади з роздільною освітою, які начебто відроджують традиції ХІХ століття. Про особливості виховання дівчат в інститутах Російської імперії та про практики сучасних «спадкоємців» цих освітніх закладів читайте в статті.

Олена Малахова – програмна директорка “EdCamp в Україні”, радниця міністерки освіти та науки України, кандидатка філологічних наук. Впродовж останніх років вона разом з командою активно працює над антидискримінаційною експертизою шкільних підручників.

Гендерний педагогічний альманах / за ред. О. Марущенка, О. Андрусик, Т. Дрожжиної. – Харків: Планета — Принт, 2017. — 68 с.

Сьогодні гендерна освіта в Україні доступна і різноманітна. Від дистанційних курсів до вільних лекторіїв і університетських студій — є проекти як базового рівня, так і розраховані на академічну спільноту. Проте хто знає, коли і з чого все починалося? Літні школи, по суті, — альтернативи державним університетам. Саме завдяки їм творилася і постійно покращувала свій рівень спільнота гендерних дослідниць і дослідників. Внесок цих проектів у розвиток українського фемінізму важко переоцінити. Невідомо, чи відбулася б без них популяризація гендерної проблематики, яку спостерігаємо сьогодні.

17 творчих робіт зі шкіл Харківської області змагалися на конкурсі педагогічних розробок з гендерних студій, який відбувся за підтримки Фонду імені Генріха Бьолля в Україні. Читач(к)ам пропонуємо результати регіонального експерименту.