БЕЗСТРАШНІ: ВОНИ ТВОРЯТЬ ФЕМІНІЗМ В УКРАЇНІ

Марта Кебало[1] — докторка (PhD) з антропології, активістка жіночого руху в українській діаспорі у США й Канаді, членкиня Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО)[2]. Дисертаційне дослідження «Особисті розповіді про жіноче лідерство та громадський активізм у Черкаській області»[3] захистила 2011 року в Graduate Center Міського університету Нью-Йорка (City University of New York, CUNY). Емпіричний матеріал збирала в Україні, будучи стипендіаткою програми імені Фулбрайта та IREX.

Лариса Кобелянська[1] — кандидатка філософських наук, доцентка, експертка й дослідниця з гендерних питань, консультантка міжнародних проектів. Закінчила філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Ступінь кандидатки філософських наук здобула в Інституті філософії НАН України. Викладала в Українському транспортному університеті, Дніпровському гірничому інституті, працювала в Академії наук України. Заступниця віце-президента Національної академії державного управління при Президентові України (2012–2013).

Оксана Кісь[1] — історикиня й антропологиня, докторка історичних наук, старша наукова співробітниця відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України[2], співзасновниця Української асоціації усної історії[3], із 2010 року — засновниця і президентка Української асоціації дослідників жіночої історії (УАДЖІ)[4]. Наукові інтереси дослідниці — жіноча історія, феміністська антропологія, усна історія та гендерні перетворення в постсоціалістичних країнах.

Тетяна Ісаєва[1] — засновниця першого в Україні музею, присвяченого історії жіночого руху і темі забезпечення гендерної рівності. Вона, зокрема, авторка ідеї і директорка проекту «“Створимо музей про себе!”: створення першого в Україні гендерного музею» — Музею жіночої й гендерної історії[2]. Презентувала український Музей жіночої й гендерної історії під час П’ятої (Мехіко, Мексика), Другої (Бонн, Німеччина) і Третьої (Буенос-Айрес, Аргентина) міжнародних конференцій жіночих музеїв світу.

Марія Дмитрієва[1] навчалася в магістратурі з лінгвістики в Каліфорнійському державному університеті в місті Нортридж (California State University, Northridge) як стипендіатка Програми імені Фулбрайта (Fulbright Graduate Student Program, 2007–2009). У Волинському державному університеті імені Лесі Українки здобула ступінь спеціалістки з прикладної лінгвістики з двома іноземними мовами (англійська і німецька). Крім того, була інтернкою у Верховній Раді України (за програмою “Помічник голови Комітету Верховної Ради  України”, 2000-2001 рр.), навчалася в магістратурі з гендерних студій у Європейському гуманітарному університеті, м. Вільнюс (2006-2007 рр.)[2], відвідувала цикл семінарів «Фундаментальна і прикладна лінгвістична гендерологія. Питання методології та викладання» лабораторії гендерних досліджень Московського державного лінгвістичного університету (2002-2003 рр.), відомі літні школи з гендерних студій, як-от Перша міжнародна літня школа з гендерних студій «Гендер у перехідному суспільстві: соціологічні, політичні та культурологічні перспективи» (Київ, 2000) і Четверта міжнародна літня школа з гендерних досліджень «Трансформуючи Академію: жіночі дослідження в пострадянських країнах» (м. Форос, 2000), та низку семінарів, зорганізованих ПРООН “Гендер у розвитку” у 2001 р. в Києві. 

Марта Богачевська-Хом’як (Martha Bohachevsky-Chomiak)[1] — історикиня, дослідниця жіночого руху, докторка філософії історичних наук в університетах США, громадська діячка й активістка українського жіночого руху в США. Народилася в місті Сокаль на Львівщині. З кінця 1940-х років живе у США. У 1960 році закінчила Пенсильванський університет, після того аспірантуру в Колумбійському університеті, де й захистила докторську дисертацію з історії російської філософської думки XIX століття. У 1964–1968 роках викладала історію Східної Європи у провідних університетах США; згодом професорка історії в університетах Нью-Йорка, Нью-Джерсі, Вашингтона та в Гарвардському університеті. З 1968 року професорка Мангетенвільського коледжу.

Елла Ламах[1] — гендерна експертка, тренерка, активістка. Голова правління Всеукраїнської громадської організації «Центр “Розвиток демократії”»[2], створеної 2003 року. Члени Центру працюють за програмами «Права людини», «Лідерство», «Розробка та впровадження кампаній громадянського представництва», «Гнучка демократія», «Практичне право», «Гендерна рівність», «Дебати», «Запобігання насильству та протидія торгівлі людьми», «Здоровий спосіб життя», у рамках яких успішно реалізовано 33 проекти.

Марта Чумало[1] — співзасновниця, заступниця голови, керівниця проектів і психологиня громадської організації «Центр “Жіночі перспективи”»[2] (м. Львів), у якій працює більше як 20 років. Як громадську організацію ЦЖП було зареєстровано 1998 року. За час своєї діяльності ЦЖП реалізував понад 100 різних проектів, надав безпосередню допомогу більше як 20 000 клієнток, провів різні соціологічні дослідження, активно співпрацював з місцевими органами влади, надавав правову, освітню й інформаційну підтримку різним цільовим групам[3].

Оксана Дюжер[1] (попередні прізвища Павленко й Куц) — журналістка, президентка Київської міської громадської організації «Жінки в ЗМІ». З червня 1995-го координувала програму «Жінки в розвитку» ПРООН, а згодом — першу гендерну програму «Gender in Development», у рамках якої з 1996 по 2003 рік започаткувала чимало новаторських проектів: «Гендер в ЗМІ», «Підтримка жінок-фермерок в Україні», «Бізнес-школа для жінок», перший в Україні гендерний ярмарок «Арка», низку шведсько-українських проектів гендерного партнерства: «Ольга», «Олег», «Ольга та Олег».

Мар’яна Рубчак (Marian Rubchak) народилася 1931 року в місті Саскатуні (Канада). Вищу освіту здобула в Манітобському (Канада), Іллінойському і Ратгерському (США) університетах. Фахівчиня з історії західноєвропейських і слов’янських народів, дослідниця феміністичного руху та гендерної проблематики у Східній Європі. Професорка історії Вальпараїського університету[1] (Індіана, США), директорка програми сучасних європейських студій (Modern European Studies Program) у 1998–2006 роках, 1997 — директорка програми гендерних студій. Із 1965 року живе у США.