БЕЗСТРАШНІ: ВОНИ ТВОРЯТЬ ФЕМІНІЗМ В УКРАЇНІ

Марія Дмитрієва[1] навчалася в магістратурі з лінгвістики в Каліфорнійському державному університеті в місті Нортридж (California State University, Northridge) як стипендіатка Програми імені Фулбрайта (Fulbright Graduate Student Program, 2007–2009). У Волинському державному університеті імені Лесі Українки здобула ступінь спеціалістки з прикладної лінгвістики з двома іноземними мовами (англійська і німецька). Крім того, була інтернкою у Верховній Раді України (за програмою “Помічник голови Комітету Верховної Ради  України”, 2000-2001 рр.), навчалася в магістратурі з гендерних студій у Європейському гуманітарному університеті, м. Вільнюс (2006-2007 рр.)[2], відвідувала цикл семінарів «Фундаментальна і прикладна лінгвістична гендерологія. Питання методології та викладання» лабораторії гендерних досліджень Московського державного лінгвістичного університету (2002-2003 рр.), відомі літні школи з гендерних студій, як-от Перша міжнародна літня школа з гендерних студій «Гендер у перехідному суспільстві: соціологічні, політичні та культурологічні перспективи» (Київ, 2000) і Четверта міжнародна літня школа з гендерних досліджень «Трансформуючи Академію: жіночі дослідження в пострадянських країнах» (м. Форос, 2000), та низку семінарів, зорганізованих ПРООН “Гендер у розвитку” у 2001 р. в Києві. 

Марта Богачевська-Хом’як (Martha Bohachevsky-Chomiak)[1] — історикиня, дослідниця жіночого руху, докторка філософії історичних наук в університетах США, громадська діячка й активістка українського жіночого руху в США. Народилася в місті Сокаль на Львівщині. З кінця 1940-х років живе у США. У 1960 році закінчила Пенсильванський університет, після того аспірантуру в Колумбійському університеті, де й захистила докторську дисертацію з історії російської філософської думки XIX століття. У 1964–1968 роках викладала історію Східної Європи у провідних університетах США; згодом професорка історії в університетах Нью-Йорка, Нью-Джерсі, Вашингтона та в Гарвардському університеті. З 1968 року професорка Мангетенвільського коледжу.

Елла Ламах[1] — гендерна експертка, тренерка, активістка. Голова правління Всеукраїнської громадської організації «Центр “Розвиток демократії”»[2], створеної 2003 року. Члени Центру працюють за програмами «Права людини», «Лідерство», «Розробка та впровадження кампаній громадянського представництва», «Гнучка демократія», «Практичне право», «Гендерна рівність», «Дебати», «Запобігання насильству та протидія торгівлі людьми», «Здоровий спосіб життя», у рамках яких успішно реалізовано 33 проекти.

Марта Чумало[1] — співзасновниця, заступниця голови, керівниця проектів і психологиня громадської організації «Центр “Жіночі перспективи”»[2] (м. Львів), у якій працює більше як 20 років. Як громадську організацію ЦЖП було зареєстровано 1998 року. За час своєї діяльності ЦЖП реалізував понад 100 різних проектів, надав безпосередню допомогу більше як 20 000 клієнток, провів різні соціологічні дослідження, активно співпрацював з місцевими органами влади, надавав правову, освітню й інформаційну підтримку різним цільовим групам[3].

Оксана Дюжер[1] (попередні прізвища Павленко й Куц) — журналістка, президентка Київської міської громадської організації «Жінки в ЗМІ». З червня 1995-го координувала програму «Жінки в розвитку» ПРООН, а згодом — першу гендерну програму «Gender in Development», у рамках якої з 1996 по 2003 рік започаткувала чимало новаторських проектів: «Гендер в ЗМІ», «Підтримка жінок-фермерок в Україні», «Бізнес-школа для жінок», перший в Україні гендерний ярмарок «Арка», низку шведсько-українських проектів гендерного партнерства: «Ольга», «Олег», «Ольга та Олег».

Мар’яна Рубчак (Marian Rubchak) народилася 1931 року в місті Саскатуні (Канада). Вищу освіту здобула в Манітобському (Канада), Іллінойському і Ратгерському (США) університетах. Фахівчиня з історії західноєвропейських і слов’янських народів, дослідниця феміністичного руху та гендерної проблематики у Східній Європі. Професорка історії Вальпараїського університету[1] (Індіана, США), директорка програми сучасних європейських студій (Modern European Studies Program) у 1998–2006 роках, 1997 — директорка програми гендерних студій. Із 1965 року живе у США.

Наталія Карбовська[1] — співзасновниця й директорка зі стратегічного розвитку Міжнародного благодійного фонду «Український жіночий фонд» (УЖФ)[2], директорка проекту USAID «Економічні можливості постраждалим від конфлікту»[3]. Починала працювати у сфері соціального розвитку в представництвах міжнародних доброчинних організацій і фондів в Україні. Згодом разом з однодумицями вирішила, що досвіду вистачає для самостійного руху вперед, і так 2000 року з’явився УЖФ.

Тамара Гундорова — докторка філологічних наук, членкиня-кореспондентка Національної академії наук України, професорка, завідувачка відділу теорії літератури і компаративістики Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. На громадських засадах є деканкою україністики і професоркою Українського вільного університету (Мюнхен) та асоційованою працівницею Гарвардського українського дослідницького університету. У 1996 році захистила докторську дисертацію на тему «Дискурсія українського модерну. Постмодерна інтерпретація». Викладала в Києво-Могилянській академії, Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Торонтському університеті (Канада), Українському вільному університеті (Німеччина), на міжнародних літніх школах у Гарвардському університеті (США).

Тамара Мельник — кандидатка юридичних наук, доцентка, громадська активістка. Працювала в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Інституті філософії та Інституті держави і права НАН України, Національному транспортному університеті. Була експерткою з гендерних питань Програми розвитку ООН, радницею міністра України у справах сім’ї та молоді[1]. Керівниця Ініціативної групи з гендерних питань Верховної Ради України, що її 1999 року створив народний депутат України М. П. Ковалко. Експертка Школи рівних можливостей[2], голова наглядової ради БО БТ «Київський інститут гендерних досліджень»[3]. Співзасновниця організації «Ліга жінок-виборців України 50/50».

Світлана Оксамитна — докторка соціологічних наук, професорка кафедри соціології, деканка факультету соціальних наук і соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА)[1], наукова співробітниця відділу соціальних структур Інституту соціології академії наук України[2]. У 1995 році захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидатки соціологічний наук на тему «Структурні та особистісні передумови здійснення трудової кар’єри», а в 2012-му — докторки соціологічних наук на тему «Структурна зумовленість міжгенераційної соціальної мобільності». Членкиня Соціологічної асоціації України і Міжнародної соціологічної асоціації. Проходила міжнародні стажування в Массачусетському і Колумбійському університетах (США), університеті Квінз (Канада).