894 
— Гаразд, ти обираєш фемінізм, але хто обере тебе?
Це питає Аня, моя знайома. Вона закликає мене не марнувати час, бо «роки йдуть, ти граєшся у фемінізм замість влаштувати особисте життя й насолоджуватися простими людськими радощами». Коли я кажу, що не треба мене обирати, Аня не вірить: «Усі ви тільки вдаєте байдужість до “жіночого щастя”, ні за що не повірю в це демонстративне нехтування романтичними стосунками».
Аня читає пабліки про «бодіпозитив», статті про об’єктивацію і блоги про рівноправні стосунки. Вона виправдовується: «Це просто з інтересу!». Аня каже:
— Ти, звісно, можеш вибрати комфорт і полюбити своє тіло без гонитви за завищеними стандартами краси, які диктує патріархальне суспільство. Та хто полюбить тебе?
Логіка Ані така: феміністки в Україні в меншості. Тимчасом у чоловіків є опція обрати не просто цікаву й розумну жінку, а й таку, чию талію вишколено дієтами, ноги стрункіші на підборах, а губи пухкіші від гіалуронки. «То на біса йому феміністка?» — питає Аня. Феміністки неконкурентні на вітчизняному ринку стосунків, а отже, приречені на самотність.
Я переконана, що Аню приваблює фемінізм, бо він знімає з неї тиск патріархальних очікувань. Вона хотіла б приємний релакс-масаж замість болючого антицелюлітного. Частіше носити зручні кросівки замість шпильок. І (о боже!) не дерти волосся на лобку паленим цукром кожні три тижні. У всіх сторіс із їжею Аня супровідним текстом пише несмішні жарти про «ширші штани» чи «спортзал нанівець». А після чергового келиха вона зізнається: «Є у вашому фемінізмі якийсь шарм, але я обираю красу й жіночність».
А тепер увага: запитання! Чому, щойно мова заходить про зовнішність феміністок, люди викручують на максимум свою схильність до карикатурного перебільшення? Слово «фемінізм» вмикає систему крайнощів, і в мозку прихильників патріархату виникає одна-єдина асоціація: «страшна, обов’язково немита жінка з брудом під нігтями й краплями поту під пахвами». Не дай боже тобі поставити під сумнів необхідність голити ноги чи користуватися помадою! Ти одразу перетворюєшся на маргіналку, яка не може визначитися, що ненавидить більше — чоловіків чи гель для душу.
Дійсність не така пародійна. Реальні феміністки мають різний вигляд і ставлення до речей, які Аня вважає класичними атрибутами жіночности. Фемінізм не пропонує жінці перемогу в конкурсі «нечупара року». Фемінізм пропонує жінці вибір. Приміряти зручні ролі й зупинятися на опціях, які роблять щасливим і комфортним її життя.
Ви ж точно чули історії про те, що «слов’янські жінки найкрасивіші у світі». Я іноді розпитую знайомих чоловіків, на чому ця унікальна краса базується. Найчастіше відповідають, що це поєднання генетичної привабливости з жіночною поведінкою, одягом та косметикою. А скільки разів я чула нарікання на «страшних європейок» від колег-водіїв та охоронців, надто після закордонних відряджень. І знаєте, на що я звернула увагу? Що краща в країні ситуація з правами жінок, то «страшніші», на думку українських чоловіків, там громадянки.
Я можу обрати фемінізм. Не божеволіти від кожного «зайвого» сантиметра на талії. Віддавати перевагу зручному, а не сексуальному одягу. Голити тільки ліву ногу або й узагалі жодну. Покривати нігті гелем-лаком або ніколи не заходити в манікюрний салон.
Та хто обере мене, якщо у своєму фемінізмі я не буду схожа на Барбі з душею матері Терези чи на Аню? Шведський турист із тіндера, якого доля закине у відрядження до Києва? Айтішник з Данії, який підійде познайомитись на правозахисній вечірці? Українець, якому важлива моя витончена особистість, а не тонка талія? Які ще варіанти іронічно підкинула б Аня? Та сама Аня, яка під час останньої депіляції так міцно стиснула щелепи, що покришила зуб, бо «нервові закінчення розташовано дуже близько до шкіри і цей біль неймовірний».
Феміністки — це не карикатурні жінки з анекдотів провінційних таксистів. Та припустімо, що Аня з манікюром і на підборах завжди матиме більше шансів на вдалі побачення, ніж Аня, яка обрала фемінізм і здорові зуби.
Не брехатиму, у мене є подруги-феміністки, які почуваються самотньо і не можуть влаштувати особисте життя. Однак є й подруги-феміністки, які щасливо заміжні. Думаю, відповідь на Аніне питання про «хто обере кого» слід шукати, розібравши його суть.
Для патріархального суспільства перебувати в романтичних стосунках — це маркер успішности. Це обов’язковий складник твого щастя і самодостатности. Звісно, якщо ти жінка. Недавно я брала інтерв’ю в одного відомого телеведучого й бізнесмена. Він розповів, що час від часу має інтимні стосунки з жінками, але не хоче ні з ким будувати сім’ю. Йому 35. І знаєте що? Аня вважає, що це нормально, бо «він насолоджується своїм ритмом життя і звичками, тому для нього стосунки — це не головне». Навіть не сумнівайтеся, якби він був жінкою, Аня ламала б голову над питанням «хто її таку обере». І ні за що не поцікавилася б, чи ця жінка взагалі хоче бути обраною.
Романтичні стосунки — це важливо. Або не дуже. Ми можемо їх щиро прагнути. Або ні. Вони можуть складатися щасливо. Або не вдаватися роками. От тільки це не найважливіше. Бо головне — насолоджуватися життям у комфорті і щасті. Власному щасті, а не нав’язаному глянцевими журналами і сексистськими гуру з ютюбу.
Я знаю одну жінку, яка часто ходить на побачення і виставляє подаровані чоловіками квіти в інстаграмі. Її часто обирають. Та щоразу, вагаючись між приємним релакс і болючим антицелюлітним масажем, вона не обирає себе.
На питання, хто мене обере, існує тільки одна здорова й адекватна відповідь. Першочергова відповідь. Найважливіша і фундаментальна. Вона складається з одного слова. Навіть з однієї літери.
Я.
