813 
Бережіть себе. Фемінізм перетворив мене на міську божевільну. Перш ніж «Традиція і порядок» відкоркує шампанське, мушу уточнити. Фемінізм перетворив мене на міську божевільну років десять тому і зовсім ненадовго. Нехай ця колонка буде моєю сестринською спробою проявити трохи турботи й розуміння до жінок, які поділяють зі мною спільні цінності. Не повторюйте моїх помилок! Доки «Традиція і порядок» пхає корок назад (уточнення для традиціоналістів: мені досі йдеться про шампанське), я вас познайомлю з тинейджерською групкою в кафе.
Наші тинейджерки й тинейджери сидять за столиком і роблять те, за що ніколи не перепросять. Вони тролять, знецінюють і цькують свою подругу. Тобто мене. Ми говорили про немовлят. Я сказала, що від народження родичі називають дівчаток красивими принцесами, а хлопчиків — сильними богатирями. Мені йшлося про те, що на дітей вішають ярлики через стать, навіть не дочекавшись, щоб вони проявили власний характер, вподобання та особливості темпераменту. Власне, через таке упереджене ставлення, базоване винятково на стереотипах, ми потім маємо світоглядну прірву між вихованням хлопців і дівчат. Вони виростають і стверджують, що чоловіки з Марсу, а жінки з Венери. Відтак далі продукують стереотипи, забираючи в нових поколінь свободу бути собою і насолоджуватися всім спектром соціальних ролей та життєвих опцій.
За цим столом була подруга, яка мені відповіла: «Що ти несеш? Я ніколи не бачила, щоб хтось ось так розділяв хлопчиків і дівчаток на сильних і красивих. Такий поділ існує лише у твоїй голові і свідомості тих, хто намагається вигадати проблеми, щоб потім їх вирішувати».
Я намагалася розповісти про дитячий контент, де Попелюшка красива й покірна, а принц сильний і багатий. Про різницю між грою в Барбі і лазінням по деревах. Про формулювання задачок у шкільних підручниках, де «Марійка спекла десять пиріжків», а «Петрусь змайстрував вісім деталей». Ця колонка взагалі не про гендерну чутливість у вихованні. Вона про те, що люди охоче знайдуть слова, щоб із вами не погодитися. І навіть якщо ви прочитали всі статті на «Гендер в деталях», підписані на Human rights watch і Тамару Злобіну, завжди будуть ті, хто не ознайомилися з жодним профільним дослідженням, але впевнено і зверхньо заперечать кожне ваше слово. І якщо ви з цим не змиритеся, то ризикуєте на якийсь час обернутися на місцеву божевільну. Як я за столиком у чернівецькій піцерії багато років тому.
У юності, коли мова заходила про гендер, дружні розмови перетворювалися на вправляння в красномовстві і словесні знущання. Друзі й подруги вважали мене загалом класною дівчиною, але з «тарганами в голові». Роль тарганів у їхньому світогляді відігравали мої цінності. І це було справді боляче.
Зрозумійте правильно. Не те щоб я ходила від хати до хати з брошурами «Матріархат гряде, зміцніть свою віру за допомогою твітів Джоан Роулінг!». Ні, я просто мала переконання і не мовчала про них, коли того вимагав контекст.
Бути феміністкою класно і комфортно. Бути єдиною феміністкою за столом (або в коментарях під чиїмось постом) стрьомно (це слово пролізло сюди з порталу в минуле, який я відкрила своїм текстом).
Ну, що ж, сестри, всі ми там були. Ні, не за конкретним столом у чернівецькій піцерії, а в ситуації, коли ви нічого не доведете і почуваєтесь трохи нездоровою. Надзвичайно важко вірити в щось важливе наодинці. Надзвичайно дискомфортно бути в меншості, надто коли ти витратила багато часу й інтелектуальних зусиль, щоб дослідити сабж, а опоненти просто вважають, що ти «ще не знайшла нормального мужика», «робиш із мухи слона», «наслідуєш модні тренди», «бунтуєш, щоб виділятися» — можете вибрати будь-яке пояснення фемінізму, яке вам коли-небудь приписували.
Ось так за столиком у піцерії, під час розмови з подругами й друзями, я зрозуміла, що більшість часу відгавкуюсь і комусь щось доводжу. Що насправді всім, а надто подрузі, чия думка для мене так важила, байдужі мої аргументи. Подруги достатньо красномовні, щоб не погодитися. Я достатньо емоційна, щоб не зупинятися й намагатися донести їм свою думку. Це була дорога в нікуди. І я припинила. Просто вирішила будь-що дбати про свій комфорт, а не чиєсь просвітлення. Спочатку це було важко — ігнорувати сексистські коментарі у фейсбуці. Не відповідати, як на іспиті, коли бойфренд знайомої вимагає пруфу для фактів, викладених у моїй колонці (так, йому слід користуватися гуглом, а не мною). Не доводити знайомим, що анекдоти про білявок несмішні.
Мати позицію і намагатися врятувати інших — це не одне й те саме. Між цими двома опціями величезна прірва. Коли у вас є позиція, ви споживаєте контент, ухвалюєте рішення й оточуєте себе людьми відповідно до своїх ціннісних уявлень про добро і зло. Коли ви намагаєтесь урятувати інших, ви сваритесь у коментарях, читаєте лекції знайомим знайомих, виправдовуєтеся на застіллі перед родичами і марнуєте свій час та нерви.
Під час моїх публічних виступів із залу неодмінно звучить питання: як говорити про фемінізм із людьми, котрі категорично його не сприймають? Авторки цього питання найчастіше хочуть отримати панацею. Я розумію їхню втому від неможливости переконати в чомусь ціннісному і важливому інших людей. Та в мене немає простої відповіді. Ні в кого немає.
Я хотіла б знову запросити вас за столик у піцерію, де моя подруга заперечує кожне речення, глузуючи з моїх поглядів. Я програю суперечку. Я виходжу до вбиральні. Я роблю глибокий вдих. Мені невимовно шкода. Мені невимовно прикро. Проте ми залишимося подругами на довгі-довгі роки. Мине десятиліття, і вона скине мені в месенджер мем. На ньому зображено двоє ідентичних немовлят. Одне маля підписано «солодка красива дівчинка», інше таке саме маля — «сильний упевнений хлопчик». Це мем про ярлики, які безпідставно вішають на дітей через гендерні стереотипи. Спочатку я подумала, що з її боку це була запізніла спроба перепросити. Насправді вона навіть не пам’ятала тієї розмови в піцерії. Просто побачила дотепний і розумний мем і вирішила поділитись, бо знала, що я заціню. Сьогодні всі хлопці й дівчата, які тролили мене за тим столиком у піцерії, — феміністи й феміністки. Мені не вдалося їх переконати тоді. Однак минули роки, світ навколо змінився. І вони змінилися теж.
