3091 
— Це не редакція, а клумба! Які красиві у вас працюють дівчата. Кожна ніби квіточка!
Це відомий політик. Відомим він був і п’ять років тому, коли зайшов до редакції львівського телеканалу, де я працювала, й ощасливив журналісток флористичними компліментами. Журналістки зашарілися, почали навперебій дякувати і неприродно хіхікати. Я обдарувала Відомого Політика поглядом, яким востаннє дивилася на кота, коли той наблював на кошлатий килим.
— Ну й дурна, — каже Леся. — Така реакція на комплімент підтверджує міфи про агресивних феміністок. Він же просто був приязним.
Уявляю, як заходжу до Верховної Ради, оглядаю сесійну залу і констатую: «Нічого собі красунчики тут зібралися!». Або перед інтерв’ю з політиком кажу йому: «Ви не тільки розумний, а ще й красивий!». Чи порівнюю посадовця із сонечком, котиком або іншим символом милоти. На мене, може, й не образяться, але точно вирішать, що я несповна розуму.
— А навіщо ти все дзеркалиш? — питає Леся. — Чоловіки й жінки різні, тому таке звертання від них — це природно.
Окей, Лесю. Якщо я і квіточка, то Венерина мухоловка. Та, у якої «зубатий» бутон і вона жере комах. Ой, вибач, це в мені агресивна феміністка прокинулася. Зараз я її заспокою і продовжу терпляче й лагідно пояснювати, чому мені начхати, що про мою зовнішність думає малознайомий старший чоловік із барсеткою.
Є різні види спілкування. Романтичне, наприклад. Коли не мусиш звертатися на «ви», можеш підморгувати і порівнювати співрозмовника з живими істотами й неживими предметами, щоб підкреслити його привабливість.
Є дружнє спілкування. Коли можна сміятися, похрюкуючи, і просити потримати волосся, якщо хочеться повторити подвиг кота з килимом.
Є ділове спілкування. І тут не діють закони товариського чи любовного діалогу. Тому я не приходжу на інтерв’ю в піжамі, не роблю компліменти зовнішності спікерів і не кличу їх увечері на пиво. Інший контекст — інші правила.
Що поганого в тому, щоб ці правила порушувати? Погано все. Бо кожна людина має свої кордони, і поведінка, яка не відповідає контексту, може ці кордони порушити. Тому суспільство встановило неписані правила: незнайомих людей бажано не торкатися, до них не варто підходити надто близько, чмокати в щічку і називати в зменшувально-пестливій формі. Їм це може не сподобатись, бо ви не настільки близькі.
Коли в діловому контексті про жінку говорять, як про красуню, це применшує її професійні здібності в очах інших. Таке ставлення позначається на кар’єрному зростанні, рівні зарплат і конкуренції з колегами-чоловіками. Бо фраза «Михайло — чудовий інженер, а ще він неймовірний красунчик. Як нам пощастило з такою окрасою колективу» звучить дико, навіть якщо Михайло вродливіший за Бреда Піта. Чому ми поводимося з Оленою так, як ніколи не дозволили б собі поводитися з Михайлом?
Повертаємося до Відомого Політика, який любить флористичні компліменти. Чи могла б я порівняти його красу з тваринною привабливістю бурого ведмедя, принагідно поцікавившись, чи Верховна Рада раптом не зоопарк? Ні. Бо він політик, а не мій кавалер. І в дупі мав, що я думаю про його вроду.
Чи може він порівняти мене й інших журналісток із квіточками, бо ми дуже гарні? Ні. Бо він прийшов не у свінгерський клуб, а в редакцію.
— Чому я зважаю на його межі і не розсипаю компліменти, а він на мої чхати хотів? — питаю Лесю. — Хочеш підказку? Перша літера П, остання — Т.
— Палеоліт? Паразит?
— Майже. Патріархат!
Відомий Політик у своїх передвиборчих гаслах недавно торочив про Європу, куди ми не йдемо, а несемося на всіх парах. Уявляю, як він заходить у редакцію «Дойче Велле» і порівнює тамтешніх журналісток із квітами. Моєму котові й не снилося.
