19185 
Привіт, тобі 16 чи біля того і ти навчаєшся в останніх класах школи? Про що ти думаєш? Я у твоєму віці думала про навчання, своє тіло, свою особистість, стосунки з батьками,з однолітками, про романтичні стосунки і секс, а ще про те, що робити після школи, до якого університету вступати і яку професію обрати.
Попереду доросле життя з багатьма викликами й пригодами, і розібратися в усьому непросто. У 15–17 років люди починають усвідомлювати себе як особистість, визначають свої смаки, обирають напрям особистого розвитку. Чи справді це вільний вибір? Батьки, вчителі, суспільство розповідають не лише про те, як бути порядною людиною, а й про те, як бути «правильною» дівчиною чи хлопцем. Розуміння гендерних питань може допомогти розпізнати, які стандарти поведінки й зовнішнього вигляду нав’язані.
Що таке гендер і чим він може бути тобі корисний (або шкідливий, якщо йдеться про стереотипи)
Гендер — це означення чоловіків і жінок на основі їхньої ролі в соціумі. Тобто це соціальне поняття, на відміну від статі, бо стать — біологічне поняття. Гендер — це завдання, функції і ролі, які визначено суспільством і які вважаються характерними для представника/-ці певної статі.
Гендерна ідентичність активно розвивається саме в підлітковому віці, коли тинейджер/-ка починає приміряти на себе гендерні ролі (чоловіка або жінки), що їх транслює суспільство. Рівень маскулінности (мужности) і фемінности (жіночности) може збільшуватися. Більшості людей у підлітковому віці притаманно наслідування «традиційних» стереотипів і установок, тому коли хтось з однолітків демонструє нетипову гендерну поведінку, він/вона стає об’єктом знущань і насмішок. Ти міг/могла помічати це, коли над хлопцями сміються через одяг «жіночих» кольорів, пірсинг або догляд за собою (наприклад, коли хлопці висмикують брови, щоб надати їм гарної форми, або роблять косметичні маски для обличчя). З дівчат теж глузують, якщо ті користуються аксесуарами унісекс, тобто тими, які підходять і для чоловіків, і для жінок, або коротко стрижуться.
Упереджене ставлення, навішування ярликів і дискримінація за ознакою статі називаються сексизмом. Це про «Ти взагалі хлопець? Ти ж слабий, як дівчисько!» або «Жінок тільки сукні і макіяж цікавлять, чоловіки ж набагато розумніші!».
Гендерні стереотипи трапляються і в розмежуванні наших інтересів та особистісних рис. Наприклад, уважається, що чоловікам властиво бути сміливими, незалежними, сильними (як у фізичному, так і в психологічному плані), владними і домінантними. Натомість жінки нібито ніжні, залежні, покірні, слабкі й емоційні. Це також про чоловік — «здобувач», а жінка – «Берегиня».
Варто згадати й про гендерну нерівність — нерівномірний (нерівноправний) розподіл коштів, влади та обов’язків між чоловіками й жінками. Скажімо, у багатьох українських сім’ях практикують такий розподіл обов’язків: батько заробляє гроші, розпоряджається бюджетом і вирішує сімейні питання, мати прибирає, готує, виховує дітей (і, як часто буває, нічого не вирішує). Така модель поведінки, де жінка — просто «доповнення» чоловіка, — це і є гендерна нерівність. Чомусь уважається, що жінки виконують місію менш важливу, ніж чоловіки (фраза «сидить удома з дітьми» яскраво це демонструє). Проте це не так. На хатні обов’язки і піклування про сім’ю йде дуже багато часу й енергії, але це неоплачувана праця і часто знецінена, тому що сприймається як належне.
Жінки менше, ніж чоловіки, представлені на вищих щаблях влади — в керівництві державою і бізнесом, вони часто отримують меншу плату за ту саму роботу (це явище називається «гендерний розрив»), рідше обирають так звані «чоловічі» спеціальності — інженерію чи програмування.
Така ситуація походить від патріархату — форми суспільного устрою, яка домінувала останні тисячоліття в історії людства. У патріархаті жінки не мали звичних нині прав — права голосувати, здобувати освіту і професійно працювати, володіти майном, виходити з дому без дозволу чоловіка. Більшість громадянських прав жінки отримали лише у ХХ столітті — менше як сто років тому! Навіть сьогодні подекуди в мусульманських країнах права жінок обмежено.
Наслідки такої ситуації — гендерна нерівність, гендерні стереотипи щодо жінок і чоловіків, досі сильні в українському суспільстві.
Якщо знати ці нюанси, термін «гендер» уже не здається таким страшним. Ці знання допоможуть тобі розвінчувати стереотипи, протидіяти їм і сприймати світ без соціальних обмежень.
РАДИМО: «Нормальні люди» (2020) – серіал про гендерну ідентичність, соціальні ролі, перші стосунки та підліткові проблеми.
Навіщо сьогодні фемінізм?
Фемінізм — це рух за права жінок, у якого більше як двохсотлітня історія. Першими на цьому шляху були суфражистки: наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття вони боролися за базові права, які тепер здаються тобі звичними. Імовірно, ти готуєшся до вступу в університет, обираєш майбутню професію. Сто п’ятдесят років тому більшість жінок не могли цього зробити, бо освіта була для них недоступною. А ті, котрі згодом вибороли собі право на освіту, не могли потім знайти роботу, адже жінка-лікарка чи адвокатка викликали подив і недовіру. Протягом ХХ століття жінки боролися за те, щоб їх сприймали всерйоз як професіоналок, а також за можливість на власний розсуд розпоряджатися своїм майном і тілом, застосовувати контрацепцію, виходити заміж за своїм вибором.
Нині панує думка, нібито ми живемо у світі рівних прав, де немає сексизму й дискримінації за ознакою статі. Нібито жінки вже здобули те, чого добивалися, і феміністки «просто прагнуть уваги». Чи справді це так?
Сильний аргумент, чому фемінізм досі потрібен, — таке явище, як домашнє насильство. Жінки потерпають від цієї проблеми набагато більше, ніж чоловіки, а потрібний їм захист надають далеко не завжди. У законодавство внесено зміни, відтепер поліціанти зобов’язані реагувати на виклик і припиняти конфлікт у родині, але ще донедавна представники закону могли просто не прийняти виклик чи заяву, мовляв, «ми в сімейні сварки не втручаємося» або «вирішуйте ці проблеми самі, він же ваш чоловік».
Не менша проблема — сексуальне насильство. Останнім часом про нього багато говорять через флешмоб голлівудських акторок, які розповідають, з чим їм доводилося стикатися протягом кар’єри. Дізнатися про це більше можна за хештегом #me_too. В Україні ж 2016 року завдяки допису активістки Насті Мельниченко розпочався онлайн-флешмоб #яНеБоюсьСказати, у рамках якого люди ділилися своїми історіями про сексуальне насильство.
Насправді, утисків жінок і дівчат багато. Починаючи від «тобі ще народжувати, не займайся важкою атлетикою» до «ви жінка фертильного (репродуктивного) віку, тому ми не візьмемо вас на роботу». Отож говорити про гендерну рівність надзвичайно важливо.
Сприйняття себе і відмова від наслідування нав’язуваних в інстаграмі кліше зовнішности — це теж стосується рівности. Дівчина може фарбуватися, голити ноги, мати довге волосся й дотримуватися інших стандартів краси, а може не робити цього і залишатися привабливою дівчиною. До чоловіків і хлопців менше вимог, наприклад, їх навряд чи спитають, чому в тебе непоголені ноги або чому ти не фарбуєшся, не носиш сукні й спідниці. Одяг і зовнішній вигляд — це особиста справа кожноґ людини, тому втручатися в це не слід нікому, особливо через гендерні стереотипи.
Отже, фемінізм сьогодні — це насамперед про безпеку і свободу вибору жінки. Займатися хатніми обов’язками й доглядати дітей, обирати кар’єру й самореалізацію, поєднувати це або взагалі обрати інший варіант — це вибір самої жінки, і питання полягає тільки у її комфорті й можливостях. Фемінізм — це «я можу», а не «я повинна».
Чоловікам фемінізм теж потрібен. Він зменшує тиск гендерних стереотипів і на самих чоловіків. Крім того, у чоловіків є важливі і близькі їм жінки — мами, бабусі, сестри, подруги, кохані, доньки, яким потрібне безпечне і сприятливе середовище.
РАДИМО: «Суфражистки» (2015) – фільм про пошук справедливости, боротьбу за власні права, свободу вибору.
Батьки й однолітки — друзі чи вороги?
Ти вже доросла людина, тому маєш право на свободу вибору і можливість вирішувати проблеми самостійно. А проте до 18 років за тебе відповідальні твої батьки. І навіть коли ти ще подорослішаєш, ти однаково залишишся їхньою дитиною. Інколи батькам дуже важко усвідомити, що ти вже дорослий/-а і потребуєш особистого простору. Наприклад, моя мама збиралася переїжджати зі мною в інше місто, коли я вступала до університету, тому що думала, що я не зможу сама приготувати собі їжу і прибрати у квартирі.
Ти також міг/могла стикнутися з тим, що батьки дають тобі мало волі: не відпускають гуляти цілу ніч, не дозволяють зустрічатися з хлопцями/дівчатами, досі вважають тебе маленькою дитиною, яка не впорається з життєвими проблемами. Будь ласка, не стався до цього агресивно. Це елементарне піклування, прояв турботи й любові до своєї дитини, адже не лише тобі, а й батькам теж потрібно звикнути до твоєї дорослости.
Буває, що турбота перетворюється на тиск. Це ті випадки, коли батьки змушують тебе розповідати особисті речі (яких ти, можливо, соромишся), порушують особисті кордони (заходять у кімнату без стуку, підслуховують телефонні розмови, перевіряють телефон чи комп’ютер), ігнорують твою думку (посилаючись на те, що ти ще дитина), знецінюють твої почуття («та які в тебе можуть бути проблеми, ти ж іще маленька/-ий»), постійно повчають і порівнюють тебе із собою у підлітковому віці, часто критикують або просто мало проводять часу з тобою.
Якщо щось із цього тобі знайоме, ця проблема справді існує у твоїй родині. Для вирішення ситуації насамперед слід поговорити з батьками. Зроби це коректно, по-дорослому і по-серйозному, аргументуй своє бачення. але не варто доводити до скандалу. Якщо ти бачиш, що розмова переходить на сварку, краще її завершити і тимчасово відкласти. За цей час батьки проаналізують це питання, замисляться над вирішенням цієї проблеми. Не бійся говорити й показувати, що ти особистість, у якої є свої почуття, думки і яка хоче бути почутим/-ою.
Пам’ятай, що там, де починається дорослішання, з’являється відповідальність. Відтепер ти відповідаєш за своє тіло, думки, розвиток, вибір і життя. І якщо ти зробиш щось погане (образливе чи навіть нелегальне), відповідатимеш ти. Звісно, твоїх батьків теж притягнуть до відповідальности, але якщо ти позиціонуєш себе як дорослу людину, мусиш розуміти наслідки своїх дій.
У підлітковому віці змінюються стосунки не лише з батьками, а й з однолітками. Поговоримо про дружбу? Зокрема, між хлопцями і дівчатами. Ти віриш у її існування?
Зазвичай складається так, що діти обирають собі друзів однієї статі. Так відбувається із самого дитинства, тому що друзі знаходять одне одного за спільними інтересами — іграми, книжками, місцем проживання. Проте хлопець може товаришувати і з дівчиною, і нічого дивного тут немає. Якщо подумати, навряд чи знайдеться хоча б один адекватний і правдивий аргумент на користь того, що такої дружби нібито не існує. Такі взаємини допомагають пізнавати психологію протилежної статі, навчитися розуміти інтереси одне одного, подолати сором’язливість перед хлопцями чи дівчатами. І виявляється, насправді нас цікавить одне й те саме — музика, фільми, книжки, прогулянки, романтичні стосунки, сімейні відносини й інше. І це не залежить від статі чи гендеру.
Треба згадати і про таке явище, як булінг. Булінг — це вид насильства, коли одного з членів групи (класу, компанії) принижують, переслідують та ображають інші або інший/-а. Простіше кажучи, це цькування. І часто з цим стикаються саме підлітки. Об’єктом насмішок і приниження може стати будь-хто, а причиною може бути зовнішній вигляд, характер, матеріальне становище родини, психологічні чи фізичні особливості людини і багато іншого. Таке цькування має різновиди: булінг буває фізичний (штовхання, побиття), вербальний (образи, глузування, погрози), соціально-психологічний (плітки, чутки, ігнорування, бойкот, маніпуляції), економічний (псування речей, одягу, вимагання грошей), кібербулінг (цькування в інтернеті — поширення особистої інформації, фотографій, образливі коментарі, чутки).
Пропонуємо кілька порад, як протидіяти цькуванню. По-перше, зберігай спокій, не кричи і намагайся не влаштовувати істерики, адже це тільки дасть кривднику зайвий привід для насмішок. По-друге, подумай, до кого ти можеш звернутися по допомогу. Це може бути мама чи тато, вчитель/-ка, товариші — будь-яка людина, якій ти довіряєш. У такі моменти дуже важливо почути слова підтримки й поділитися своїми страхами та переживаннями. По-третє, дбай про свою безпеку. Не залишайся наодинці з тим, хто може образити тебе. Якщо тобі призначають зустріч у безлюдному місці, краще втриматися від таких прогулянок. І останнє, але не менш важливе, — не відповідай агресією на агресію, тому що це може призвести до складних і серйозних наслідків. Краще діяти спокійно і зважено: збирати докази, розповідати про проблему керівництву, намагатися уникати небажаного спілкування.
БІЛЬШЕ ПРО БУЛІНГ ЧИТАЙ ТУТ – https://www.stopbullying.com.ua/
Хоча всі знають, що знущання і цькування — це погано і образливо, такі ситуації існували завжди. Не думай, що ти єдина людина у світі з такою проблемою. З цим стикалися і твої батьки, і бабусі з дідусями, і друзі, і взагалі всі люди. Так, кожен із нас або був/-ла кривдником/-цею, або страждав/-ла від цькування, або спостерігали його. Щоб менше потрапляти в такі ситуації, пам’ятай, що ти ніколи не можеш передбачити, які слова чи дії можуть образити людину, тому повага одне до одного — основа безпечного спілкування.
РАДИМО: «Перші ластівки» (2019) – серіал про стосунки з однолітками і батьками, небезпечні ігри з онлайн-другом, що призводять до самогубства;
«Шалена п’ятниця» (2003) – фільм про бунтівну юнку і її матір, які обмінялися тілами.
Стосунки із собою. Чому варто любити своє тіло?
Сучасний світ диктує комерційні ідеали жіночої й чоловічої краси і формує у підлітків неправильне (нездорове) бачення цього. Постійно перебуваючи в онлайновому середовищі, дівчата й хлопці починають мислити інстаграмними штампами, сприймають зірок як еталони краси і зовсім не думають про те, якими методами знаменитості виробили таку зовнішність.
У моєму підлітковому віці дівчата (і я теж) фарбували губи тональним кремом, щоб здавалися меншими, і — ви не повірите — малювали тоненькі чорні брови. Мода мінлива: сьогодні еталоном краси вважаються широкі зачесані брови, великі губи та блискучі щоки й очі. Ну, і так, в ідеалі бажано мати вагу не більше за 50 кг. Бо так модно, такі на вигляд популярні співачки й акторки, блогерки й інфлуенсерки. А ще велика частина юнок, які хочуть відповідати цим стандартам краси.
У хлопців ці «стандарти» типовіші й міняються нечасто. Далі йде перелік: підліток має бути високим, струнким, мускулистим, з гарною зачіскою і привабливими рисами обличчя (найбільш суперечливий момент). Цю ідеальність так само визначають популярні актори й співаки.
Чи думав/-ла ти хоч раз про те, що «ідеал» і «краса» — поняття індивідуальні, різні? І гармонійність та перевага полягають у тому, щоб просто бути собою. Так, з маленькими очима чи довгим носом, зі шрамами чи розтяжками на шкірі, прищами і зайвою вагою. Та при цьому мати красиве волосся, гарні очі, ямочки на щоках, довгі вії, рівні ноги, витончені пальці. Мати все це або мати щось одне. І бути при цьому неповторним/-ою, одним/однією таким/-ою в усьому світі. І бути кращою версією себе, здоровим/-ою й енергійним/-ою.
Бодіпозитив — це феміністський рух, який прийшов до нас із Заходу. Гасло цього руху — «Моє тіло — моє діло!». Учасники/-ці руху закликають усіх любити свою зовнішність такою, як вона є, попри світові стандарти краси. Бодіпозитив — це не тільки сучасна релігія Instagram plus size блогерів/-ок. Це рух за право жити в тому тілі, у якому хочеш ти, і не бути об’єктом знущань.
Сьогодні бодіпозитив називають і філософією, і сектою, і навіть своєрідною сексуальною революцією. Активісти/-ки закликають усіх цінувати і приймати власне тіло таким, як воно є, — з розтяжками й целюлітом, шрамами й вітиліго. Вони стверджують, що нинішні стандарти краси нав’язують нам глянцеві журнали й фото із соцмереж — ілюстрації, які не мають нічого спільного з реальним життям. Послідовники/-ці бодіпозитиву виступають також за рівні права чоловіків і жінок. Ідея цього руху — жити так, як вам комфортно, без обмежень і нав’язаних «стандартів».
Бодіпозитивом захопилися й закордонні актриси та моделі. Вони відкрито демонструють у соціальних мережах свої обличчя без макіяжу, неголені ноги, вади шкіри тощо. Міла Йовович одного разу навіть з’явилася на обкладинці стильного журналу «Dazed & Confused» із неголеними пахвами. А видання «The Daily Beast» оголосило відмову від гоління трендом року.
У бодіпозитиву є багато противників/-ць. Звичайно свою позицію вони аргументують тим, що цей рух пропагує неохайність, ожиріння і суперечить любові до власного тіла, а ще створює дискомфорт для оточення. Насправді бодіпозитив не обмежує. І в жодному разі не йдеться про те, щоб ходити з немитим волоссям чи місяцями не міняти шкарпетки.
Існують різні види цькування, які безпосередньо стосуються зовнішнього вигляду. Ось кілька з них.
Бодішеймінг — приниження людей, які за певними критеріями не відповідають загальноприйнятим стандартам зовнішности.
Фетшеймінг (від англ. fat — товстий) — неприйняття людини через «зайву вагу».
Скіннішеймінг (від англ. skinny — худий) — неприйняття людини через «надмірну» худорлявість.
В ідеальному світі ніхто не порушує твої особисті кордони і не намагається «переробити» чи «виправити» тебе. Однак ми не в ідеальному світі. З подібним цькуванням стикалися кожен/-а або майже кожен/-а. Завжди знайдуться ті, для кого ти надмірно стрункий/-а або, навпаки, гладкий/-а. Когось дратуватиме твій макіяж чи його відсутність, рожеве волосся чи татуювання. І все це — прояви бодішеймінгу. Чітких правил, як протистояти цим знущанням, немає, але радимо ігнорувати такі «поради» й «цінні рекомендації» і не брати їх близько до серця. Щасливі і впевнені в собі і своїх можливостях люди не втручаються в чуже життя і не лізуть з безглуздими суб’єктивними оцінками. Пам’ятаєш вислів «у чужому оці соломинку бачить, а у своєму колоду не помічає»? Так от, це саме той випадок.
РАДИМО: «Ейфорія» (2019) – серіал про прийняття себе і свого тіла, а також про дружбу й стосунки.
Сексуальність: що варто знати
Сексуальна освіта — надзвичайно важлива тема для підлітків. Коли наші батьки були в юному віці, про секс вони дізнавалися з уроків біології та з розповідей досвідчених друзів і подруг, а потім шляхом проб і помилок. Нині інформації про дорослішання набагато більше, і вона є у відкритих джерелах — в інтернеті, книжках, фільмах і серіалах. А проте в українських школах досі немає уроків сексуального виховання, хоча існують факультативи, на яких розглядають окремі теми — безпечний секс, ВІЛ/СНІД, протидія сексуальному насильству тощо.
Людська сексуальність — це прояв особистости людини. Тому варто спілкуватися на ці теми, а не табуювати й забороняти їх. Коли йдеться про сексуальні прояви підлітків, то слід аналізувати це і з психологічного погляду. Для пубертатного періоду (12–18 років) характерні мрії і фантазії, формування сексуального лібідо (статевого потягу), залицяння, еротичні пестощі й ігри.
Перше кохання, перший поцілунок, перший секс — це те, що найчастіше відбувається з нами саме в підлітковому віці. Тому дуже важливо з розумом підійти до питання безпеки, бо це допоможе зберегти твоє фізичне і психологічне здоров’я. Є випадки, коли підлітки починають сексуальне життя, тому що вважають це ознакою дорослости і крутости або й просто з цікавости. Та це не скасовує відповідальности, пов’язаної з цим.
Інколи на початку статевого життя може виникнути почуття сорому й огиди до себе. Арттерапевтка Анастасія Сєркова радить не засмучуватися і не звинувачувати себе: «Це просто життєвий досвід. Можливо, вдалий, можливо, ні. Ти маєш на нього право. Право пізнавати своє тіло і свою сексуальність. Проте ти — це не тільки тіло. Ти особистість, усередині якої цілий всесвіт почуттів, думок, інтересів... Цей досвід — лише частина тебе. Якщо щось не вийшло з першого разу, це теж нормально. Ми так вчимося. Вчимося передусім пізнавати самих себе. Якщо в тебе виникають такі думки про себе, тобі потрібна підтримка людини, якій ти довіряєш».
Сексуальна активність криє певні ризики: починаючи з інфекцій, які передаються статевим шляхом, закінчуючи вагітністю. Щоб знизити ризики до мінімуму, треба користуватися презервативами. Так, усе дуже просто. А ще відвідувати лікаря/-ку, який/яка спеціалізується на питаннях статевого здоров’я.
Якщо в тебе виникають сумніви, чи потрібен «захист», секс-просвітниця Ольга Авраменко радить загуглити зображення «герпес на статевих органах». Якщо й це тебе не вразить, пошукай зображення інших хвороб, які передаються статевим шляхом, а потім почитай про ВІЛ і СНІД. «Якщо ви не хочете користуватися презервативами, бо думаєте, що це дорого, тоді знайте, що лікування та/або виховання дитини обійдеться вам набагато дорожче. Плюс є різні точки, де можна взяти презервативи безкоштовно», — зауважує експертка.
Перерваний статевий акт — це ненадійний засіб контрацепції. Еякулят, тобто природна змазка, що виділяється під час статевого збудження у хлопців і чоловіків, може містити сперматозоїди, тому вагітність може статися навіть під час перерваного статевого акту. Окрім того, постійне застосування цієї техніки може призвести до порушення ерекції, тому такі методи небезпечні і для сексуального здоров’я чоловіків.
Говорячи про сексуальну освіту, слід згадати також і таку важливу тему, як сексуальні домагання й насильство — зазіхання на тілесну недоторканність людини, дії сексуального характеру, небажані дотики, домагання без згоди особи, зґвалтування. Із цією проблемою можуть стикнутися і дівчата, і хлопці. Такі ситуації трапляються вдома, у школі, на вулиці і можуть походити від членів сім’ї, від інших дорослих і підлітків, від знайомих і незнайомих людей.
Чіткої схеми протидії сексуальному насильству не існує, тому що такі напади кривдника не залежать від твого одягу й поведінки. Ба більше, для українського суспільства характерна віктимізація (звинувачення) постраждалої людини. Наприклад, «Сама винна, навіщо вдягати таку коротку спідницю», «Володька добрий хлопець, вона сама на нього залізла, він не міг зґвалтувати», «А навіщо вона до нього додому пішла? Розраховувала на секс, значить!». Спровокувати на такі дії не можна, і відповідальність за насильство завжди на насильнику.
Ось кілька порад, які допоможуть захистити себе в таких ситуаціях (сподіваємося, що ця інструкція ніколи тобі не знадобиться).
-
Визнач свої особисті кордони і не дозволяй нікому втручатися в них без твого дозволу.
-
Якщо ти помічаєш вульгарні жарти на свою адресу, сексуальні натяки й небажані дотики, говори про те, що тобі це неприємно і ти цього не терпітимеш.
-
Не залишайся з кривдником наодинці.
-
Якщо до тебе наполегливо чіпляються і ти не можеш протидіяти цьому, кричи й проси допомоги в оточення, проси викликати поліцію.
-
Розповідай про це своїм близьким. Інколи буває й таке, що тобі можуть не повірити (наприклад, якщо кривдник — член родини), тоді звертайся до поліції.
-
Якщо ти постраждав/-ла від статевого насильства, ОБОВ’ЯЗКОВО і не гаючи часу звертайся до правоохоронних органів та медичних установ. Щоб результати аналізів були чіткими й точними, не приймай душ.
-
Зберігай спокій. Так, це легко звучить, виконати цей пункт важче. А проте тільки твоя розсудливість допоможе вирішити проблему і покарати кривдника.
Існує три найпоширеніші види сексуальної орієнтації: гетеросексуальна (різностатеві пари), гомосексуальна (одностатеві пари), бісексуальна (практикуються і одностатеві, і різностатеві стосунки). Та взагалі типів сексуальности набагато більше. Скажімо, є люди, яких секс узагалі не цікавить, — асексуали. А пансексуали не звертають уваги на стать людини. Сапіосексуалів збуджує інтелект людини, тому стать і гендер теж не відіграють для них суттєвої ролі.
У сучасному науковому світі (зокрема, в таких галузях, як психологія й медицина) вважають, що гомосексуальність — це не хвороба чи порушення, а різновид норми, як і будь-яка інша орієнтація. Що саме впливає на формування орієнтації, поки невідомо, але існують версії, що це можуть бути гени або гормональні особливості розвитку плоду, або всі чинники разом, тому говорити, ніби можна «виховати» чи «нав’язати» гомосексуальність, неправильно.
Існує також думка, що в одностатевих парах один/одна виконує роль чоловіка, а інший/інша — жінки, в такий спосіб розділяючи обов’язки в родині. Психологиня Марина Діденко розвінчує цей міф: «Одностатеві пари ділять обов’язки відповідно до вподобань, часу і можливостей. Вони будують свої стосунки на партнерських засадах, тому що немає чітко закріплених гендерних ролей. Пара розподіляє домашні обов’язки або за вподобаннями, або за здібностями, або за часовими можливостями. Тобто вони відкриті до діалогу і навряд чи в їхньому домі почуємо “ти жінка, тому повинна це робити» або «ти чоловік, тому повинен це вміти”. Задля справедливости маю зазначити, що одностатеві пари нічим не відрізняються від гетеросексуальних, у них теж бувають проблеми — конфлікти, насилля, непорозуміння, зради, бажання і небажання мати дітей, проблеми з батьками, різні вподобання, невиправдані очікування від партнера/партнерки».
Права ЛГБТ+ людей досі дуже відрізняються від прав гетеросексуальних. Реєстрація шлюбу і всиновлення/удочеріння, отримання спадку, медичні питання (можливість брати на себе відповідальність за кохану людину, яка перебуває в критичному стані) — це лише мала частка того, що доступно «традиційним» родинам, але заборонено одностатевим сім’ям чи парам. Отже, права ЛГБТ-спільноти обмежують, а її представників дискримінують. У цьому і полягає необхідність боронити рівні можливості та говорити про те, що в Україні (як і в усіх інших країнах) є геї, лесбійки, бісексуали, трансгендери та ін.
Щоб привернути увагу до цієї проблеми, ЛГБТ-люди і їхні союзники/-ці ведуть просвітницьку діяльність та закликають до толерантности, проводячи різні заходи, як-от прайди і марші рівности. Формулювання «гей-парад» некоректне, тому що парад — це урочисте святкування чогось, а прайд — це акція за боротьбу і рівність. Крім того, в таких заходах беруть участь не тільки геї, а й інші представники ЛГБТ-спільноти, та й будь-хто охочий незалежно від сексуальної орієнтації й гендерної ідентичности. Організації, установи й активісти, орієнтовані та/або толерантно і дружно налаштовані до представників ЛГБТ-спільноти називають ЛГБТ-френдлі.
Люди, які вороже, з острахом і ненавистю ставляться до ЛГБТ+ називаються бі-/гомо-/трансфоб(к)ами (але частіше таки гомофоб(к)ами). Радикально налаштовані гомофоб(к)и об’єднуються в закриті групи, які планують і виконують напади на гомосексуальних людей і займаються кіберзлочинністю — поширюють гомофобний контент, мову ворожнечі, плітки й чутки про спільноту. Аргументують вони це тим, що прайди — це пропаганда ЛГБТ+, а гомосексуальність — це хвороби або психічний розлад.
Справді, колись давно, ще до мого і твого народження, гомосексуальність уважалася хворобою і класифікувалася як психічний розлад, а то і як злочин, за який ув’язнювали. Лікували від цієї «хвороби» насильницькими методами: електрошокова терапія, гіпноз і насильницький сексуальний досвід із представником/-цею протилежної статі. «Вилікувати» допомагали й різні релігійні організації, у яких шляхом психологічного тиску і залякування намагалися виправити орієнтацію. У 1990 році Всесвітня організація охорони здоров’я офіційно визнала, що гомосексуальність не є хворобою. Отож питання про те, чи це порушення, відпадає саме собою. Не варто прирівнювати гомосексуальність і до зоофілії чи педофілії, тому що головна відмінність тут — згода. Дитина, кішка або собака не можуть погодитися на секс, і статеві стосунки з ними — це кримінальне порушення, за яке суворо карає закон.
Якщо ти відчуваєш потяг до людини своєї статі, не засмучуйся і не соромся цього. Як уже сказано, гомосексуальність і бісексуальність — це нормально й природно. Дій зважено й розсудливо: якщо ти знаєш, що твої батьки чи друзі — гомофоби, а ти поки що залежиш від них (витрачаєш їхні кошти, живеш у їхньому домі), то поспішати з камінгаутом (розкриттям своєї сексуальної орієнтації) не варто. Батьки можуть відреагувати по-різному: одні поставляться спокійно і з розумінням, інші — з агресією й ненавистю. Варто підготувати батьків до цього, тим паче рано чи пізно вони однаково дізнаються.
Багато знаменитостей світового рівня зізналися у своїх вподобаннях. Наприклад, Кара Делевінь уже давно не приховує своєї бісексуальности, Сем Сміт ще 2014 року заявив про свою гомосексуальність, а Майлі Сайрус позиціонує себе як пансексуалка. Українська співачка MamaRika теж мала досвід одностатевих стосунків. Мало хто із зірок щиро й відверто розповідає про особисте життя, але суспільство точно стало толерантнішим у ставленні до ЛГБТ-людей.
РАДИМО: «Статеве виховання» (2019) – серіал, у якому є корисна інформація й поради щодо статевих і міжособистісних стосунків.
Як обрати професію?
Навіть під час професійного становлення й вибору спеціальности підлітків очікує безліч упереджень і гендерних стереотипів. Побутує думка, ніби дівчата краще розбираються в гуманітарних науках, а хлопці — в точних. Звідси й починається поділ на «жіночі» й «чоловічі» спеціальності та роботи. Важливо пам’ятати, що це стереотип. Є жінки і юнки, котрі цікавляться, наприклад, виготовленням запчастин або ремонтом техніки. Так само як є хлопці й чоловіки, яких захоплює приготування їжі чи робота у сфері моди і стилю.
Ще одна складність — тиск батьків і оточення. Найчастіше дорослі керуються приблизно однаковими аргументами, тому прислухатися до них чи ні — це твій вибір.
«Із цією професією грошей не заробиш». Так, інколи це справді так. Часто в підлітковому віці важко оцінити майбутні перспективи, зважаючи, що існують роботи з апріорі низькою зарплатнею (касири, офіціанти, водії). Та інколи батьки й самі не розуміються на нових професіях і не можуть правильно й адекватно розцінити потенційний прибуток (піарники і рекламісти, SMM, копірайтери).
«Я не змогла, тому ти мусиш». Це про нереалізовані бажання батьків, і тут піддаватися їхньому впливу не варто. Є безліч історій, коли люди навчалися по п’ять років, щоб отримати диплом «для батьків», а потім усе життя шкодували про це. Робота, яка не приносить задоволення, не може приносити гарних прибутків, тому краще десять разів подумати, перш ніж вступати на небажану спеціальність.
«У тебе не вийде». Мені так казали. Бабуся була впевнена, що журналісти — це тільки телеведучі. «Ти ж сором’язлива, ти не зможеш от так стояти перед камерою. Обери інший фах», — казала вона. І таких прикладів безліч. Тільки хтось здається, а хтось іде до своєї мети. Раджу другий варіант.
«У нас на це не вистачить грошей». От таке реально може бути. Вступити на бюджет інколи буває дуже важко, а то й неможливо (є ЗВО, де немає бюджетних місць), а навчання за контрактом дороге. Треба шукати компроміс. Наприклад, ти можеш вступити на заочне відділення і знайти підробіток. Або вступити на цю спеціальність у дешевший університет чи інститут. Коли є бажання, можна знайти рішення будь-якої проблеми. Якщо батьки побачать твоє прагнення, то ви обов’язково впораєтеся з цим разом.
Перш ніж подавати документи в обраний виш і на бажану спеціальність, ознайомся з інформацією на сайті ЗВО і відвідай його особисто. Ще добре було б поспілкуватися з тими, хто там у цей час навчається, — так можна краще дізнатися про фах, отримати добрі поради щодо вступу і навчання.
Передбачити, які професії будуть топовими і прибутковими через кілька років, важко. А проте в технологічному світі здобуває популярність STEM-освіта. Абревіатура STEM розшифровується як Science (наука), Technology (технології), Engineering (інженерія), Mathematics (математика). Нині цю програму активно популяризують серед дівчат. Щороку «Центр “Розвиток КСВ”» обирає ТОП–20 жінок, які надихають, у STEM — це унікальна спільнота жінок, котрі зробили успішну кар’єру в науково-технічній сфері. У цій двадцятці топменеджерки технічних компаній, жінки-науковиці, представниці міністерств, вишів і громадських організацій. Ці жінки показують приклад дівчатам і доводять, що в STEM є успішні жінки, вони можуть дати рекомендації при виборі кар’єри і надихнути дівчат своїми історіями успіху. Тому якщо ти дівчинка і тебе цікавлять точні науки, це класна можливість — спробуй!
Щоб іще розвінчати стереотипи, згадаймо, що є багато чоловіків — кухарів світового і всеукраїнського рівня, як-от Євген Клопотенко, Володимир Ташаєв, Олексій Краковський, Ектор Хіменес-Браво та інші. І перукар уже не вважається суто жіночою професією. З’явилося безліч перукарень для чоловіків — барбершопів. У них не тільки роблять модні зачіски, а й голять та приводять до ладу бороду. Такий собі чоловічий салон краси. І барбер — це дуже перспективна й прибуткова професія, адже послуги таких спеціалістів коштують дорого, ще у них є можливість брати участь у конкурсах і підвищувати свою кваліфікацію.
Щоб зробити вибір і не помилитися, слід просто прислухатися до себе. Подумай, чи є можливість реалізуватися в обраній професії у нашій країні? Чи зможеш ти попрактикуватися ще під час навчання? Чи вистачить коштів для того, щоб отримати якісну освіту? Якщо це твоя мрія (а точніше, чітка мета), то варто спробувати. Звісно, прислухатися до думки батьків, учителів і друзів треба, але рішення залишається за тобою.
РАДИМО: «Я, Тоня» (2017) – фільм про професійний спорт, постійну роботу над результатом і досягнення мети, а також про складні стосунки з матір’ю.
Не бійся помилятися
Твоє життя тільки починається — попереду злети й падіння, успіхи й невдачі. У період розвитку особистости формуються моральні засади, соціальні установки, ставлення до себе й оточення, стосунки з батьками виходять на новий рівень, активно виробляються риси характеру і форми міжособистісного спілкування. Ти стаєш дорослою людиною, яка сама відповідальна за себе, свій вибір і свої вчинки.
Гендерні знання особливо важливі для тебе саме тепер, коли ти щойно починаєш здобувати життєвий досвід. І твоє дорослішання складається з трьох основних аспектів — самопізнання, самовираження, самоствердження.
Щоб жити без обмежень і нав’язаних суспільством стереотипів, просто будь собою, не задумуючись про те, чи може дівчина вступити на техніка або чи може хлопець зробити маску для волосся перед прогулянкою. Може. Може зробити будь-що, якщо це робить його/її трішки щасливішими. Тому прислухайся тільки до свого серця і з повагою стався до інших. Успіхів!
РЕСУРСИ ДЛЯ ПІДЛІТКІВ (І НЕ ТІЛЬКИ) ПРО СЕКСУАЛЬНУ ОСВІТУ І ДОРОСЛІШАННЯ:
ТікТок:
@serhiyfrolov — поради й відповіді на питання акушера-гінеколога про жіноче інтимне здоров’я
@mambadog0 – блог журналістки, феміністки Ірини Гіль
@teenergizer – блог ресурсу Teenergizer, що спеціалізується на протидії ВІЛ/СНІД та сексосвіті підлітків
@hsofiia – особистий блог Софії про фемінізм та життя з інвалідністю
Інтернет-видання:
Освіторія — про стосунки з батьками й однолітками, ідентичність, підліткові проблеми
SexInforia – ресурс секс-просвітниці Юлії Ярмоленко
Vpershe – проєкт про секс, сексуальність і стосунки
Інстаграм:
@gendeindetail — про гендерну ідентичність і фемінізм
@gender.z — про розмаїття гендерних відносин, ЛГБТ+ та рівні права
@femmevika – секспросвітництво українською
@podcast11a — подкаст для підлітків про секс і стосунки із собою й іншими
@uaspec.network — блог про асексуальність і аромантичність
@marine.sparrow – блог про фемінізм, бісексуальність
@martamelhorn – блог про фемінізм, бодіпозитив, ментальне здоров'я
@dis.is.fem – блог про аб'юзивні стосунки та фемінізм
Може, ти знаєш ще якісь круті блоги або в тебе є питання про сексуальну освіту? Напиши нам в інста @gendeindetail!
