21 квітня, 2021

Хто їм заважає? Жінки в українській медицині

10 лютого 2021
Поширити в Telegram
1435
Олена Ткаліч

Редакторка ІА «Соцпортал», активістка ГО «Соціальний рух». Теми, які найбільше цікавлять, — трудові права жінок, молоді та осіб з особливими потребами, материнство в сучасних умовах, реформи медицини, освіти і соціального забезпечення.

Догляд за хворими — частина традиційних уявлень про основні сімейні обов’язки жінок. У багатьох культурах саме жінки надавали допомогу породіллям і супровід у догляді за немовлятами.

Однак їхній шлях до повноцінного вивчення медицини і здобуття офіційного статусу лікаря був надзвичайно тернистим. Настільки, що одній із перших лікарок, Маргарет Енн Балклі (бл. 1792–1865), довелося цілий вік прожити під ім’ям чоловіка, щоб мати можливість займатися улюбленою справою — військовою хірургією. Те, що хірург Джеймс Беррі, який працював в екзотичних країнах і зробив перший кесарів розтин в Африці, насправді жінка, стало відомо лише після її смерти.

А першою жінкою, яка змогла відкрито отримати медичний диплом, називають англійку Елізабет Блеквелл (1821–1910). Освіту вона здобувала у США, й умови її вступу в медичний коледж у штаті Нью-Йорк були просто принизливі: жоден зі 150 студентів не мав заперечувати. Кажуть [1], студенти подумали, що їх розігрують, і одностайно проголосували «за». Під час навчання бували випадки, коли її «ніжну» жіночу психіку намагалися вберегти від потрясінь, наприклад просили Елізабет покинули лекцію про розмноження. Вважалося, що такий натуралізм може викликати в жінок істерику. А проте 1849 року Елізабет отримала диплом і намагалася займатися практикою, але через упередження пацієнтів було мало.


Елізабет і Емілі Блеквелл

Отож 1857 року Елізабет Блеквелл разом із сестрою Емілі, яка теж здобула ступінь доктора медицини, та лікаркою з Німеччини Мері Елізабет Закревською заснували лікарню для незаможних жінок і дітей Нью-Йорка [2]. Їм вдалося залучити меценатів, вести амбулаторний прийом і одночасно створити навчальний центр для медсестер. Елізабет також допомагала пораненим під час Громадянської війни в США, активно підтримуючи Північ, а 1868 року вона заснувала свій коледж, де навчала жінок. Пізніше Блеквелл повернулася в Англію, підтримувала там місцевий медичний жіночий рух.

Прикметно, що в Британії після Кримської війни 1853–1856 років сестра милосердя Флоренс Найтінгейл (1820–1910) стала національною героїнею. У догляді за пораненими вона застосовувала принципи санітарії й гігієни, що скоротило смертність із 42 % до 2,2 %. Однак в університети Великої Британії, зокрема медичні, жінок допустили лише через двадцять років.

Згадана Мері Елізабет Закревська після співпраці з Блеквелл вирушила в Бостон, де було відкрито перший медичний коледж для жінок. Свого часу Закревська була серед небагатьох жінок-випускниць акушерської школи в Берліні при лікарні Шаріте. Завдяки видатним успіхам вона у 22 роки стала професоркою й головною акушеркою, але через осуд і нападки за півроку мусила виїхати у США. Утім, організатор бостонського коледжу Семюель Грегорі був упевнений, що з жінок не вийде повноцінних лікарів і мав на меті насамперед звільнити чоловіків-лікарів від обов’язку приймати пологи. Це занадто легке заняття, на його думку, більше підходило для жінок. Крім того, жінка-акушерка не викликала б у породіллі ніяковости. У коледжі навчалися винятково жінки за спрощеною програмою. Жінок не допускали в анатомічні театри, не дозволяли спостерігати за хірургічними операціями тощо. Повноцінної кваліфікації вони зрештою не отримували. Такий стан речей не влаштовував Закревську, і вона, обіймаючи керівну посаду, всіляко цьому опиралася, але кінець кінцем мусила звільнитися. У 1893 році її стараннями було відкрито Медичну школу Джона Хопкінса зі спільним навчанням чоловіків і жінок.

У Пенсильванії був ще один медичний коледж, куди допустили жінок. У 1869 році двадцятьох слухачок курсу, які прийшли в анатомічний театр, хлопці-студенти закидали папірцями й освистали. «Хто ці безстатеві безсоромні створіння, які однією своєю появою паплюжать шляхетне звання леді?» — обурювалися в листі до редакції газети «Нова республіка» (New Republic). Утім, низка тодішніх видань таки вимагали покарати й відрахувати хуліганів.


Анандабаї Джолі, Халле Таннер Діллон Джонсон та Еліза Анн Грір

Завдяки своїй прогресивності пенсильванський коледж став магнітом для жінок з усього світу. Тут навчалися перша індійська жінка-лікар Анандабаї Джолі [3], перша афроамериканська лікарка Халле Таннер Діллон Джонсон [4] та перша звільнена рабиня Еліза Анн Грір [5].


Надія Суслова й Софія Окуневська

У Європі жінки, які хотіли здобути медичну освіту, їхали у Швейцарію. У 1864 році для них відчинив двері медичний факультет Цюріхського університету. Сюди вступили Надія Суслова (1843–1918), перша лікарка в Російській імперії, та Софія Окуневська (1865–1926) , перша лікарка в Австро-Угорщині й Західній Україні [6].

Питання про медичну освіту для жінок порушували й раніше: 1861 року домашня вчителька Людмила Ожигіна подала в Харківський університет прохання дозволити їй відвідувати лекції медичного факультету. Прохання дійшло до царя Олександра II, який вирішив запитати думку головних університетів імперії про допуск жінок на медичні факультети. Петербурзький, Київський, Казанський і Харківський дали позитивну відповідь, Московський і Дерптський — негативну [7]. Зрештою окремі університети дозволили жінкам бути вільними слухачками, але 1863 року політика змінилася: вийшла пряма заборона на медичне навчання для жінок і на десяток років у них залишився один варіант — здобувати його за кордоном.

У 1872 році при імператорській Медико-хірургічній академії для експерименту відкрили чотирирічний «Курс для освіти вчених акушерок». Програму урізали, як і в бостонському коледжі. Повноцінне викладання медицини запровадили тільки через шість років.


Слухачки вищих медичних курсів у Києві. 1910 рік

У Києві ініціатором вищої медичної освіти для жінок став приват-доцент кафедри дитячих хвороб доктор Андрій Осипович Карницький, який 1905 року добився дозволу відкрити лікарсько-педагогічні курси «Мати і дитя». Для цього на території Олександрівської лікарні виділили ділянку під анатомічний театр з кафедрами нормальної, оперативної хірургії, гістології, патологічної анатомії й загальної патології. Перший випуск лікарок відбувся 1912 року, середній вік випускниць становив 24–39 років.

Якийсь час дипломи чоловічих і жіночих медичних навчальних закладів не були рівноцінними, і жінок рідше брали в державні установ. Лікаркам пропонували роботу в земстві або приватних педіатричних і гінекологічних кабінетах. Ситуація змінювалася поступово.

Протягом ХХ сторіччя жінки відвоювали право повноцінно займатися медициною, з’явилася плеяда видатних лікарок.

Перша в Італії жінка-лікарка Марія Монтессорі (1870–1952) уславилася своїми підходами в педагогіці та дієвими програмами для дітей із нейропсихологічними патологіями.

Лікарка-анестезіолог зі США Вірджинія Апгар (1909–1974) запровадила знамениту шкалу, за якою швидко оцінюють стан дитини після народження.

Американська фармакологиня Гертруда Елайон (1918–1999) отримала Нобелівську премію з фізіології і медицини «За відкриття важливих принципів лікарської терапії» (1988). Вона займалася пошуком ліків проти раку, відкрила низку препаратів, як-от антилейкемійний препарат меркаптопурин, антималярійний препарат піриметамін, ацикловір, який застосовують для лікування герпесу.

Румунська нейрохірургиня Софія Іонеску (1920–2008) прославилася тим, що під час авіанальоту в ході Другої світової війни провела операцію на головному мозку і врятувала життя дитині.

Наша співвітчизниця Груня Сухарєва (1891–1981) започаткувала дитячу психіатрію в СРСР і вперше в науковій літературі описала дитячий аутизм [8] (1925).

Нині у світі жінок у системі охорони здоров’я в середньому близько 70 %. Однак вони досі займають головно нижчі адміністративні посади і рідше обирають хірургію.

Жінки в медицині України

У відповідь на запит Національна служба здоров’я України повідомила, що серед близько 24 тисяч лікарів первинної ланки, тобто серед педіатрів, терапевтів і сімейних лікарів, трохи більше як 4 тисячі чоловіків і майже 20 тисяч жінок. А от серед керівництва закладів цієї ланки їх майже порівну — 917 чоловіків проти 1115 жінок.

У другій ланці, тобто серед вузьких спеціалістів і в лікарнях, різниця не така помітна. Тут серед майже 96 тисяч осіб 37 тисяч чоловіків і 59 тисяч жінок. На керівних посадах чоловіків відчутно більше за жінок — 1458 і 925 відповідно. А от у ланці середнього й молодшого медичного персоналу жінки в абсолютній більшості — на 152 тисячі осіб близько 5 тисяч чоловіків і майже 147 тисяч жінок.

Як бачимо, в Україні жінок-медиків більше, ніж чоловіків. За даними НСЗУ, їх близько 82 % (це вище, ніж у середньому по світу). При цьому рівень зарплатні в галузі, відповідно до даних Державної служби зайнятости, третій з кінця — 8,5 тисяч гривень [9]. Менше в заробляють лише в галузі громадського харчування й розміщення та освітяни. Ці сфери в Україні так само переважно «жіночі».

Фіксується й гендерний розрив в оплаті праці: чоловіки-медики отримують на 1000 гривень більше. За 2020 рік рівень середньої зарплати медиків не змінився [10], хоча частина з них мала отримувати 300 % нарахувань за роботу з COVID–19. Ба більше, кількість медиків за цей самий період скоротилася на 43 тисячі осіб. Попередження про звільнення більшість із них отримала до пандемії і перед початком другого етапу медичної реформи. Можна припустити, що звільнено було персонал окремих лікарень, які не відповідали вимогам НСЗУ, психіатричних [11] і протитуберкульозних закладів [12].

Іноді це супроводжувалося прямим порушенням трудових прав жінок. Скажімо, у Жовківській районній лікарні на Львівщині скоротили медсестру — одиноку матір із дитиною віком до 14 років. Відповідно до КЗпП, ця категорія захищена, її не мають права звільняти, а в разі ліквідації підприємства повинні знайти робоче місце на іншому. Завдяки безкоштовній юридичній допомозі жінка виграла суд, отримала компенсацію за вимушений прогул і її поновили на роботі. Через тиск адміністрації і вороже ставлення вона однаково швидко звільнилася. У вересні медсестра потрапила в лікарню з інфарктом і наразі потребує дорогої операції [13]. Рідних, крім дочки-підлітки, у неї немає.

Інші показові порушення прав медиків — невиплата компенсації [14] при зараженні COVID–19. Під питанням [15] навіть компенсація сім’ї Івана Венжиновича — лікаря, який став обличчям кампанії боротьби з коронавірусом і помер від ускладнення, викликаного COVID–19, але його ПЛР-тест виявився негативним.

Станом на 10 жовтня від початку пандемії в Україні коронавірус виявили у 17 756 медиків, що становить 6,9 % від усіх хворих. Померли, за приблизними оцінками, понад сто медиків [16].

Про те, як подібна статистика і дії уряду відбиваються на житті жінок-медиків в Україні і що вони для себе вирішують, розповіли медсестри й лікарки.

Олена, Київ, 16 років у медицині. Працювала старшою хірургічною сестрою в одній із районних лікарень Києва, нині в приватній клініці

За освітою я акушерка, мені дуже хотілося працювати з маленькими, приймати пологи. Я пішла в операційну, бо звідти охоче брали в пологову залу. Та хірургія мене затягнула, сподобалося, і я залишилася. Було цікаво, приємно допомагати людям.

Була мрія стати саме лікаркою. Не вийшло, бо коли я почала думати про це і вже хотіла піти, у мене народилася старша донька. Я зрозуміла, що з дитиною не зможу витягнути, не зможу приділити достатньо часу професії. І дитина страждатиме. Мені, звісно, подобалася хірургія. Я дуже хотіла б робити операції, бути саме хірургом-практиком, але для жінки це важко. Не так важко фізично, як тиснуть наші переконання, що жінка повинна займатися домом. Якщо в тебе є кому займатися домом, то це набагато легше. Хоча однаково у мене в пріоритеті більше діти, ніж робота, тому я не змогла б. Адже і лікарська справа взагалі, і хірургія зокрема потребують максимуму уваги, і фізичного, і морального ресурсу. Це ж не так, що ти прооперувала, пішла й забула. Навіть якщо це не твій час, ти однаково цікавишся. Якщо це реанімація, ти спостерігаєш за своїм хворим. Приходиш додому, забираєш дитину із садочка чи зі школи, сідаєш робити уроки, а тут тобі телефонують, що твоєму хворому стало погано. Ти все кидаєш і їдеш, і серед ночі. Тому потрібно, щоб тебе хтось будь-якої миті підстрахував із дітьми.

Зараз у мене двоє маленьких синів, і після декрету я не можу повернутися на своє колишнє місце роботи. Я старша сестра і щодня маю бути о 8:00 на роботі, з дому мені треба виїхати о 6:30. Школа і садок ще не працюють. Тому я перейшла в маленьку клініку. Тут я теж операційна сестра, але клініка маленька і операції маленькі. Немає ні нічних змін, ні екстрених ситуацій, ні швидкої допомоги.

Щодо зарплати, то коли я тільки прийшла у свою лікарню, зарплата була 99 гривень, тобто й сотні не було. Це 24 роки тому. Коли я повернулася з першого декрету, були вже інші суми, але утримувати сім’ю, звісно, було нереально. Я тоді вже розлучилася з чоловіком і жила з мамою. Не платила ні за квартиру, ні за комунальні. Їжу теж купували навпіл, тому мені було легше. Ну, й іноді хірурги давали щось із якихось операцій. За ці гроші ми ходили на гуртки. Та якщо це чиста зарплата і ти сама з дитиною, без чоловіка, то взагалі нереально, ніяк.

Чоловіки, звичайно, на таку зарплату не йдуть. Однак медбрати існують. Це, як правило, студенти-медики, яким потрібні і підробіток, і занурення в середовище, у якому вони хочуть працювати. Вони потім закінчують навчання і йдуть. Хоча, наприклад, на моєму колишньому місці роботи працює чудовий анастезист, медбрат. Працює в реанімації. Це, здається, єдиний хлопець, якого я знаю і для якого це основний вид доходу. Проте він ще працює в приватній клініці, бере нічні зміни. Типовий чоловічий середній медперсонал — це зубні техніки, вони непогано заробляють.

Загалом у медсестер виходить радше так, що чоловік заробляє, а в тебе це наче хобі. Я тепер у приватній клініці отримуватиму тисяч 10, хоча це неофіційна зарплатня. Тут у мене і зайнятість менша, і я два дні працюватиму, а два дні вдома. Тобто, працюючи половину від того, що в державній клініці, зароблятиму втричі більше.

Із державних, особливо як почався коронавірус, багато дівчат пішли, а ті, хто залишилися, — їм пам’ятник треба ставити. Ну, не може людина посміхатися і бути дуже-дуже доброю, коли замість п’яти пацієнтів у них по двадцять. Зрозуміло, що медсестра суто фізично не встигає. І морально важко.

Які спеціальності «чоловічі»? У травматології я дуже рідко бачила жінок, ортопедія. От ортопедія-травма — це чоловічі. І хірургія теж. Жінки, якщо і з’являються, то потім перекваліфіковуються на якісь інші вузькі спеціальності і йдуть. У нас у хірургічному відділенні серед оперуючих було дві жінки. Одна перекваліфікуватися, пішла робити гастроскопію, а друга, поки у неї не почалися проблеми зі здоров’ям, усе життя працювала хірургом. Та це була невдячна праця. Не можу сказати, що на неї прямо скидали все, але вона більше лікувала бабусь, різних знедолених, нещасних. Вона в цьому плані сентиментальна була, бутерброди їм приносила; бабусям, тим, до кого ніхто не прийде, їй хотілося дати щось смачненьке.

Моя дочка нині навчається в «меді». Мені дуже хотілося б, щоб вона залишилася на тому курсі, на який вступила, — на психології. Чарівна штука. А вона не хоче, хоче перевестися на лікувальну справу. При вступі їй одного балу не вистачило. І схиляється до педіатрії, а раніше хотіла бути хірургом. І я її не те що відмовила, але серйозно поговорила.

Оксана Слободяна, Львів, у медицині 23 роки. Палатна медсестра, працює в офтальмології. Учасниця руху медиків #БудьЯкНіна, який виник після відеозапису медсестри з Київщини Ніни Козловської, у якому вона порушила питання гідної зарплатні для медсестер

Працюю в медицині з 1997 року, прийшла одразу після коледжу. Працювала в гастроентерології, у дитячому відділенні, тепер у дитячій офтальмології, опановую нові навики роботи з апаратами. Ставка у нас 3600 гривень, ще нам нараховують за вислугу років, за роботу з дезрозчинами, загалом набігає 4300–4500 гривень. Чоловікові на таку зарплату важко, за своє життя я бачила одного медбрата.

На роботу я ніколи не ходила для заробітку. Це радше для душі, щось типу хобі. Я паралельно займалася сільським господарством, у мене дуже багато всього було, я ходила продавати, здавати і з цього жила. Мене якось спитала завідувачка, почувши, як я домовляюся про товар, веду переговори по дорозі додому: «Оксано, для чого вам ця робота?» Я кажу: «Для душі».

Щодо спеціальностей, то найчастіше жінки — це терапевт, офтальмолог, гінеколог. Напевно, чесно кажучи, де є можливість влаштуватися — радше так обирають, а не до душі. Хірургія — це «чоловіча» сфера, у хірурги не так просто жінку пропускають, треба мати людину, яка тебе навчить цього.

У мене четверо дітей. Не бажаю їм іти в медицину. Старша дочка в мене теж такий фах собі вибрала, щось таке у нас у роду. Вона більше освітянин, соціальний педагог, але вона розумніша за мене, не за фахом працює.

Цього року я вирішила продовжити навчання, піду на менеджмент. Лікарняну вищу освіту отримати — це мені наразі не просто важко, а нереально. Свого часу я дуже хотіла, але тоді були такі хабарі, що просто неможливо. Моя знайома закінчила школу із золотою медаллю, коледж із червоним дипломом, бакалаврат. Вона тричі вступала в «мед», хотіла безкоштовно вступити. Зрештою поїхала в Німеччину, тепер вона вже лікарка-гінекологиня.

Наші зарплати формує тарифна сітка для всіх бюджетників. Її треба піднімати хоча б до мінімальної зарплати. Зараз мінімальну зарплату підняли до 5 тисяч, і нам, найпевніше, до неї «дотягуватимуть» виплати з усіма нарахуваннями. Тобто до мінімальної, а не від мінімальної. Нам же фактично треба добитися, щоб нарахування починалися з цих 5 тисяч. Нам весь час обіцяють, що ще трошечки, потерпіть, країна у важкому становищі. А тепер стало зрозуміло, що країна просто обкрадена. Треба чітко боронити себе, вимагати гідної зарплати. Ми збиралися на акції протесту, де висували вимогу 16 тисяч зарплати медсестрам. Десь так отримують сімейні лікарі, але з такою завантаженістю для них це теж не зарплата — з такою відповідальністю і цілодобовою доступністю.

Поки що дуже багато медсестер виїжджає на заробітки. У відпустку, замість відпочити із сім’єю, вони їздять на сезонні роботи в Польщу. Щоб дітей до школи більш-менш зібрати. У ЄС нас більше беруть на догляд за літніми людьми і дітьми. А щоб працювати там у медицині, треба скласти багато екзаменів. Ще вони хочуть своєї мови чистої. І це дуже важко, це треба бути впертою, цілеспрямованою і не залежати від сім’ї. І ще одна цікава річ: нині дуже вигідно робити манікюр, і медсестри серед манікюрниць користуються популярністю, бо дотримуються стерильности.

Олена, в медицині 30 років. Лікарка, ендоскопістка-гастроентерологиня з великого міста в центральній Україні. Активістка незалежної профспілки

У медицині у нас династія по батьківській лінії, у мене інших думок не було. Спеціальність була в мене хірургічна, а потім я стала ендоскопісткою. Позаяк це близько до гастроентерології, то стала працювати і за цією спеціалізацією.

Хірургія — це більше «чоловіче». Коли я вчилася, то в загальному потоці хлопців-студентів було відсотків 30. А в хірургії рівно навпаки: нас було дві дівчини і вісім хлопців. Це коли була субординатура, інтернатура з хірургії. У лікарні, де я працюю, розподіл такий самий.

Наша ставка — 5 тисяч з копійками, плюс стаж, категорія вища. Завідувач хірургії отримує 10–11 тисяч гривень за умови чергувань та інших доплат. Є лікарні, які вже змінили договори, у них там інші зарплати. У нас фінансування теж збільшили удвічі, але ми цього не відчуваємо. Обіцяли виплатити преміальні за квартал — 2500 лікарям і 1000 медсестрам, тобто це за місяць 800 і 300 відповідно. Боюся, як би за такі гроші наш персонал не «об’ївся».

Торік лікарню хотіли реорганізувати, закрити відділення для дорослих. Завдяки профспілці і жителям району її вдалося оборонити. Проте з березня не працює хірургічне відділення. Воно має приймати дітей із COVID–19, які паралельно потребують хірургічної допомоги. За весь час було всього п’ятеро таких пацієнтів. У відділенні на 100 ліжок. Через простоювання звільнився і переїхав в інше місто завідувач хірургії. Ми обслуговуємо 27 тисяч дорослого і 250 тисяч дитячого населення. Лише у нас є пульмонологічне, торакальне, лор і урологічне відділення. Відкладені планові операції можуть легко перерости в термінові. Наше місто довго було в «зеленій» зоні, тепер у «жовтій». Законних підстав закривати не було — так відповіли на запити і МОЗ, і НСЗУ. Зрештою профспілка здобула маленьку перемогу — за рішенням виконкому з 12 жовтня відділення мають відкрити (на момент публікації лікарню відкрили. — Ред.).

Також вимагаємо підписати колективний договір і підвищити зарплати. Для середнього персоналу, звісно, теж. Через низькі зарплати плинність кадрів дуже висока. І це безпосередньо впливає на нашу роботу і якість медобслуговування.

Софія Тураєва. Торік закінчила медуніверситет імені Богомольця і продовжила навчання в Ізраїлі

Мій батько був лікарем, дуже хорошим лікарем. У нас було дуже багато літератури, вся медицина була вдома, мені вона завжди подобалася. У школі мене більше захоплювали біологія й хімія. Батько помер, коли я була у 8 класі. І тоді не було сумнівів, що я піду в медицину.

За моїми відчуттями, серед студентів більше все-таки дівчат. Або порівну. На першому курсі всі хочуть бути або хірургами, або акушерами-гінекологами. І частіше хлопці хочуть бути хірургами, а дівчата — акушерками-гінекологинями. Проте на 4–5 курсі бажання в багатьох кардинально міняються, бо люди дізнаються, що не завжди все так, як вони мріяли. Тому й вибирають інші спеціальності.

В Ізраїль я приїхала з повною медичною освітою, але щоб тут отримати ліцензію, потрібно повторно складати іспит. Спасибі собі, на перших курсах я все добре вчила, тому легше було скласти. Однак тут є відмінності: трохи інша тактика лікування, ведення хворих. Тепер мені потрібно отримати стаж — це рік роботи в лікарні по всіх відділеннях. Після цього я виберу спеціалізацію. Я хочу ще залишитися — повчитися, попрацювати, хоча, може бути, повернуся додому. Я єврейка, тому є шанси, є багато програм, які дозволяють поїхати в Ізраїль. Я вибрала для себе цей шлях.

З приводу медсестер в Ізраїлі — тут багато в чому інша система. Тут медсестра — це вища освіта. Старша сестринська справа або менеджмент в медицині. Не потрібно перенавчатися, якщо ти хочеш обійняти посаду завідувачки або головної лікарки. І вони отримують зарплату нарівні з лікарями. Це дуже шановані тут люди.

Що заважає жінкам у медицині?

Хоча жінок у медицині набагато більше за чоловіків, їхні зарплати нижчі. Вони менше представлені на адміністративних посадах і в хірургії, де, імовірно, частіше трапляються неформальні платежі. Ситуація подібна до освітянської, де переважна більшість — жінки. Однак при просуванні по адміністративній вертикалі їх стає дедалі менше.

Медицина в Україні так само хронічно недофінансовується. Витрати коливаються в межах 2–3 % від ВВП при прописаних у пакеті законів по медреформі 5 % та в попередніх законодавчих актах у 10 %. За окремими винятками, як-от кардіохірургія, ми помітно відстаємо від країн ЄС. Дитяча смертність — один із головних показників доступности і якости медицини — станом на 2018 рік [17] в Україні становила 9 осіб на 1000. У Польщі, Німеччині, Франції і Нідерландах цей показник — 4 особи. Утім, загальні витрати на охорону здоров’я на душу населення там теж вищі, іноді вдесятеро. Водночас у Грузії і Молдові, де на одну людину на рік витрачають, як і в нас, 500–600 доларів, дитяча смертність становить 10 та 16 осіб відповідно. У Казахстані, Еквадорі й Аргентині, де витрати вдвічі більші, цей показник так само 10. А в Азербайджані й Алжирі при витратах теж близько тисячі доларів фіксують 22 і 24 смерті на тисячу дітей. Отож гірше, звичайно, буває, але, обравши європейський вектор, ми прагнемо орієнтуватися на кращі зразки, які без збільшення фінансування залишаються недосяжними.

І поки цього не відбувається, жінки, котрі працюють медиками, обирають різні життєві стратегії. Хтось їде за кордон, хтось переходить у приватну медицину, а хтось вирішує боротися за гідну оплату й умови праці в державному секторі.

Перешкоди

Шляхи подолання

Розподіл на «жіночі» і «нежіночі» спеціальності, «скляні стелі»

Особисті рішення:

Вибір галузі і сфери в медицині за вподобаннями і здібностями

Розподіл із партнером сімейних обов’язків, що дозволить обіймати адміністративні й інші посади, які вимагають можливого залучення в позаробочий час

Системні рішення:

Контроль за дотриманням законодавства «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»

Гідні зарплати для медиків усіх рівнів. Узагалі перегляд тарифної сітки бюджетників, яка менша за мінімальну зарплату

Непропорційне представлення жінок у ланці середнього й молодшого медперсоналу

Особисті рішення:

Вимагати гідної зарплатні й умов праці, технічного оснащення, засобів безпеки

Вимагати адекватних розслідувань випадків зараження COVID–19 та інших захворювань чи травм, отриманих на робочому місці

За можливості шукати однодумців і об’єднуватися в профспілки

Знання своїх трудових прав і поширення цих знань серед колективу:

  • про оплату в подвійному обсязі понаднормових змін,

  • про виплати при роботі з дезінфікуючими розчинами й засобами,

  • про доплати за роботу з COVID–19 та іншими ризиками,

  • заборона на відмову наймати на роботу з мотивів статі, вагітности, віку чи інших особистих, а не професійних якостей,

  • заборона звільняти одиноких матерів із дітьми віком до 14 років, жінок під час вагітности й відпустки по догляду, можливість для виходу в декрет або на лікарняний обох батьків чи інших родичів,

  • у певних випадках право на додаткову відпустку чи скорочений робочий день або тиждень

Звертатися в Держпраці в разі порушень трудових прав

Системні рішення:

Суттєве підвищення зарплат

Можливий перегляд статусу середнього медичного персоналу за прикладом Ізраїлю, де медсестри з відповідною освітою можуть обіймати високі адміністративні посади

Контроль за дотриманням трудового законодавства на робочому місці

Чітко прописані універсальні правила про доплати за роботу з COVID–19 та компенсації

Питання про доступність повної медичної освіти

Особисті рішення:

Наполегливе навчання, віра у власні сили

Розглядати варіанти початку навчання з коледжу, спеціальностей менеджера з медицини, навчання за кордоном

Системні рішення:

Мінімізація корупційних ризиків у вишах

Рівний доступ до якісної середньої освіти

[1] https://proforientator.ru/publications/articles/samye-izvestnye-zhenshchiny-professionaly-chast-vtoraya-zhenshchiny-v-muzhskikh-professiyakh.html

[2] https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D0%B5%D1%82_%D0%91%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB

[3] https://archive.org/details/lifeofdranandaba00dall/mode/2up

[4] https://en.wikipedia.org/wiki/Halle_Tanner_Dillon_Johnson

[5] https://en.wikipedia.org/wiki/Eliza_Ann_Grier

[6] https://www.krainaz.org/2017-03/237-female-doctor

[7] Там само.

[8] https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D1%85%D0%B0%D1%80%D1%94%D0%B2%D0%B0_%D0%93%D1%80%D1%83%D0%BD%D1%8F_%D0%AE%D1%85%D0%B8%D0%BC%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0

[9] https://dcz.gov.ua/sites/default/files/infofiles/sytuaciya_na_rp_ta_diyalnist_dsz_0.pdf

[10] https://dcz.gov.ua/sites/default/files/infofiles/nova_sytuaciya_na_rp_ta_diyalnist_dsz_2019.pdf

[11] https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=836670750154082&id=100014334947175

[12] https://commons.com.ua/uk/reforma-ftiziatriyi-ochima-likarki/

[13] https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=342769587159208&id=100191088083727

[14] https://tsn.ua/coronavirus/zmushuyut-pisati-zayavi-mediki-z-rivnogo-skarzhatsya-scho-koronavirus-v-nih-ne-viznayut-yak-profzahvoryuvannya-1643140.html

[15] https://www.bbc.com/ukrainian/features-54433814

[16] https://health.24tv.ua/v_ukrayini_788_medikiv_zahvorili_na_koronavirus_n1327323

[17] https://www.who.int/countries/

10 лютого 2021
Поширити в Telegram
1435
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Що робити, коли проти фемінітивів виступає... жінка?
Противники (і противниці) фемінітивів часто аргументують свою позицію тим, що, мовляв, не варто підкреслювати стать у професійній сфері. Проте вважати, що слово «юрист» нейтральне і не підкреслює стать, а «юристка» недоречно підкреслює стать, — це ставлення до чоловічого роду як до загального й основного. Чи стане це колись милим архаїзмом?
ПМС і рівність
Славнозвісне ПМС — всього-на-всього зміна гормонального фону. Коливання гормонального фону відбуваються і в тілі чоловіка, коли він злякається або розізлиться. Тоді чому саме жінкам перепадає стільки недовіри за «гормони» (особливо якщо вони претендують на впливові посади)? І чи справді жінки під час ПМС не здатні бути холоднокровними і рішучими?
Сурогатне материнство чи все-таки робота?
Тему сурогатного материнства активно дебатують і феміністки, і консерватори. Яка історія регулювання цієї практики в Україні та світі? І які погляди феміністок різних напрямів на сурогатство? Нарешті, сурогатство — це експлуатація, виважений вибір чи репродуктивні права?