Гендер після Євромайдану

Як розвивався раніше і діє нині український ЛГБТ-рух? З одного боку, ця тематика стає дедалі видимішою. З іншого боку, після Євромайдану активізувалися праворадикальні групи, ворожі до ЛГБТ-руху. Детальне дослідження діяльности ЛГБТ-організацій і активістів/-ок у 1990–2000 роках, під час Євромайдану та після нього дає можливість побачити історичну динаміку, зміни, досягнення й ключові виклики, які сьогодні стоять перед українським суспільством щодо гарантування прав ЛГБТ-людей.

Термін «гомонаціоналізм» часто використовують для критики «мейнстримного» ЛГБТ-руху в Україні. Йдеться зазвичай про публічний патріотизм ЛГБТ-людей, їхню участь у Революції гідности і війні на Сході України, а також про співпрацю з поліцією й державними органами при проведенні вуличних акцій. Яке первісне значення було в цього терміна? Застосовний до українських реалій цей західний теоретичний концепт чи краще вигадати нові терміни для аналізу місцевої дійсности?

Про кого пише українська література? Ким у ній виступають жінки — фоном для страждань і пошуків «головного героя» чи повноцінними персонажками? Хоча феміністична критика літератури існує з кінця 1980-х, сексизм став моветоном у літературному середовищі тільки після Євромайдану. Завдяки чому це сталося? Чому за останні п’ять років з’являється дедалі більше творів із гендерно нешаблонними героями й героїнями і, взагалі, статус-кво зсувається в бік доти неочевидних тез: жінка нікому нічого не винна, чоловік нікому нічого не винен, насильство — це насильство, а не щось інше, індивідуальна історія має значення й заслуговує на те, щоб бути розказаною й почутою. В деталях розбирається літературознавиця Ірина Ніколайчук.

Великі зміни складаються з малих кроків. За п’ять років, що минули після Євромайдану, в Україні сталося чимало суспільних зрушень, зокрема й гендерних. Феміністичні ініціативи, нові закони й урядові програми — підсумуємо основні досягнення 2014–2019 років.

Що наповнює освітній процес? Терміни, формули, факти чи гендерні стереотипи? Чого навчають у школах і вишах — літератури й математики чи того, якими мають бути «правильні» чоловіки й жінки? «Прихований навчальний план» закладів усіх рівнів ще з радянських часів ґрунтується на статево-рольовому підході. За тридцять років незалежности України ситуація поволі змінюється. Про розвиток гендерно-чутливого підходу, досягнення, виклики і перспективи — у цій статті.

Євромайдан і війна на Сході України глибоко вплинули й змінили українське суспільство. Чи стало воно в перебігу цих змін приязнішим до гендерної політики, фемінізму та жіночих рухів? Сучасне мистецтво часто є маркером соціальних процесів. За останні роки відбулося багато мистецьких подій, які зачіпають теми гендеру й сексуальности, зокрема й публічних скандалів. Є вони наслідком постмайданної лібералізації суспільства чи лише продовженням тривалих процесів, які почалися ще в 1990-х? Відповіді на ці питання — у статті. (Текст було написано навесні 2019 року)

Російське військове вторгнення на територію України на початку 2014 року поклало початок реформі армії. Жінки стали важливою частиною цього процесу, ініціювавши низку змін «знизу», що позитивно позначилося на секторі безпеки і на гендерній рівності.

У цій статті ми пропонуємо нарис генеалогії фемінізмів в Україні 2007–2017 років, з особливою увагою до тих фемінізмів, які встановлюють множинні зв’язки між нацією, державою, неолібералізмом, колоніальністю, війною, сексуальністю, циснормативністю. Цей текст — приклад ситуйованого знання, продукованого зсередини досліджуваного поля. Він базується на нашій залученості в активізм і віддзеркалює наш тривалий пошук мови для аналізу фемінізмів в Україні як простору, який заведено означувати через геотемпоральні категорії східноєвропейськости, пострадянськости, постсоціалізму чи глобального півдня.

Чого досягли феміністки за три десятки років української незалежності? Насправді чимало: сформувалися гендерні студії як царина науки й освіти, жіночий рух прогресував до феміністичної політичної дії, український фемінізм має чимало ідеологічних напрямків, співпраця з державою має як свої здобутки, так і вади. Жіночий активізм — найрадикальніша частина процесів емансипації. Про феміністичні вуличні акції, відкриті листи, інформаційні видання та інші способи активізму — у третій, останній частині дослідження Оксани Кісь.

Чого досягли феміністки за три десятки років української незалежності? Насправді чимало: сформувалися гендерні студії як царина науки й освіти, жіночий рух прогресував до феміністичної політичної дії, український фемінізм має чимало ідеологічних напрямків. Держава ж десятиліттями веде подвійну гру, на словах декларуючи принципи гендерної рівності, а на ділі перекладаючи всю відповідальність на громадський сектор. Про те, чому так сталось, які загрози та перспективи має співпраця з державою — у другій частині дослідження Оксани Кісь.