П’ять років після Євромайдану: феміністичні підсумки 2014–2019 років

Чи вже настав час для оптимізму? За останні п’ять років в українському публічному просторі й політиці з’явилося багато яскравих жінок, питання гендерної рівности обговорюється в усіх сферах суспільного життя, є кілька важливих законодавчих новацій. Однак, за даними щорічних Звітів про глобальний гендерний розрив (Global Gender Gap Report), 2018 року Україна посіла 65-те місце зі 149 країн (детальніше в цій статті на Гендер в деталях). Рівень гендерної рівности в країні підвищився на один відсоток із 2014 року (70 % проти 69 %, повна гендерна рівність береться за 100 %) і на три відсотки із 2006 року[1]. Це трохи краще за середньосвітовий показник (68 %), але динаміка стабільно низька.

У 2019 році Джорджтаунський інститут жінок, миру та безпеки (США) у співпраці з «National Geographic» випустив Індекс безпеки і миру для жінок. Україна опинилася на 105-му (зі 167) місці. Попри очевидні недоліки обрахунку цього індексу, бачимо, що є над чим працювати.

Формування структурних чинників, які суттєво змінили б політичні й економічні показники гендерної (не)рівности в Україні та помітно підняли б позицію нашої країни в міжнародних рейтингах, — тривалий процес. Сьогодні можемо стверджувати, що після Євромайдану цей процес запустився активніше. Соціологиня Тамара Марценюк зафіксувала як консервативні, так і емансипативні тенденції Євромайдану. Революція гідности складалася з багатьох процесів і була дуже різноманітною, як і люди, котрі її підтримували. Жінки активно «робили революцію», виступаючи в різних ролях[2].

Жінки на Євромайдані не лише виконували традиційну «жіночу» роботу (кухня, прибирання), а й брали активну участь
у будівництві барикад, силовому протистоянні, логістичній, правовій, освітній допомозі тощо

Надалі емансипативні і рівноправні тенденції виявилися в широкій участі жінок в Антитерористичній операції / Операції об’єднаних сил, волонтерському русі, в інших активностях.

Через нагальну потребу в людях, які займалися б військовою справою, організацією допомоги армії, правозахистом та іншою суспільно важливою діяльністю, чисельність жінок у «чоловічих» професіях неймовірно зросла. Цей процес триває й досі. Жінки взялися рятувати країну не лише на фронті: вони активно долучилися до регіональної й загальнодержавної політики, стали депутатками, сільськими і міськими головами, міністерками, чиновницями різних рівнів. Не раз волонтерство правило їм за «ліфт» у політику.

  
Депутатка Верховної Ради України VІІІ скликання Тетяна Ричкова та ексміністерка охорони здоров’я Уляна Супрун починали як волонтерки

Активність і публічна видимість жінок створили вагомі передумови для перегляду пострадянських гендерних моделей. Філософиня Тамара Злобіна назвала цей процес «гендерним розпадом»[3]: давні уявлення про жінку як насамперед «берегиню домашнього вогнища» та «прикрасу чоловічого життя», для якої робота «не головне», почали руйнуватися, натомість розвинулося і зміцніло емансиповане бачення жінок як рівноправних і рівноцінних учасниць соціальних, економічних та політичних процесів.

Поступово почали говорити і про зміну гендерної ролі чоловіків: уявлення про «мисливця за мамонтом», який не бере участи в домашньому господарстві, поступово змінюються в напрямі повноцінного партнерства в усіх сферах життя.

У соціальному ролику на підтримку української армії звертається увага на приватні ролі чоловіків

Комерційна реклама дедалі частіше показує приклади активного татівства

Тамара Злобіна відзначає, що старі уявлення не зникли одразу і протягом 2014–2019 років ми жили в цікавій ситуації «гендерної еклектики», коли консервативні й емансиповані погляди на гендерні ролі співіснували.

Типовий приклад «гендерної еклектики» 2015 року. На церемонії складання присяги нової патрульної поліції жінкам, які реалізували реформу, — першій заступниці міністра МВС Еці Згуладзе та ексректорці грузинської Поліцейської академії Хатії Деканоїдзе вручили вишиванки з написами «Берегиня поліції» і «Натхнення поліції»

Фактично результатом Євромайдану став суспільно-політичний і ціннісний поворот, який почався у 2013–2014 роках і триває досі. Феміністичні зміни стали органічним складником загального процесу демократизації й розвитку українського суспільства. Старі гендерні ролі змінюються й занепадають на користь тих, що краще відповідають викликам часу. Синхронно триває зміна законодавства й державних політик. Відбувається певне «терраформування» (за аналогією з терраформуванням Марсу) — зміна суспільного клімату на дружніший, приязніший до жінок. Наведу найважливіші приклади цих перемін.

Суспільство

Загалом питання рівности жінок і чоловіків суспільство визнає таким, що має значення. Відповідно до Національного опитування з питань рівности між чоловіками й жінками в Україні, яке провів Національний демократичний інститут у липні 2018 року, 77 % респондентів (81 % жінок і 73 % чоловіків) зазначили, що питання гендерної рівности для них важливе[4].

12 листопада 2015 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу)»[5]. Відповідно до нового тексту закону, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівности прав і можливостей, обмеження залежно від статі, гендерної ідентичности й сексуальної орієнтації.

21 грудня 2017 року Міністерство охорони здоров’я скасувало свій наказ № 256, який установлював перелік із 450 професій, заборонених для жінок[6]. До переліку заборонених входили металургійні й підземні роботи, роботи на лісозаготівлі, електротехнічному й хімічному виробництві та багато інших. Ця ініціатива викликала бурхливе обговорення, однак була цілком позитивною; дослідниці не раз відзначали, що, попри заборону, жінки все-таки працювали на важких роботах, хай і нелегально.

Жінки-шахтарки

Медіарепрезентація жінок і їхніх нових гендерних ролей теж суттєво змінилася. З’явилася ціла низка спеціалізованих ЗМІ, які приділяють увагу гендерним питанням: крім «Гендер в деталях», це ще й Update, «Повага», «50 %», WOMO, The Devochki. Створено базу жінок-експерток «Спитай жінку», покликану підвищити видимість фахівчинь у медіапросторі. Завдяки старанням ГО «Ліга захисту прав жінок “Гармонія рівних”» та інших небайдужих громадянок і громадян рекламодавців не раз штрафували за сексистську рекламу.

Політика

Гендерна пріоритизація, відома також як гендерний мейнстримінг, — політична стратегія, спрямована на досягнення гендерної рівности. Під цим терміном мається на увазі (ре)організація, вдосконалення, формування й оцінка політичних процесів із гендерно-чутливої перспективи. Частина цього процесу — забезпечення доступу жінок до процесу ухвалення рішень.

Україна демонструє певні успіхи в представленості жінок в органах влади найвищого рівня. У складі Верховної Ради України ІХ скликання, обраної 21 липня 2019 року, 19 % жінок. У попередньому складі парламенту жінок було 12 %, у парламенті VII скликання, обраному 2012 року, — 10 %. Слід завважити, що сам собою цей показник не є чимось визначальним і не дає гарантій, що парламент проводитиме політику, дружню до жінок, однак він може правити за опосередкований індикатор швидкости розпаду традиційних гендерних ролей.

Відбулися певні зміни і в тому, як жінки потрапляють до парламенту. Редакція Виборчого кодексу, яку Верховна Рада схвалила 11 липня 2019 року, передбачає запровадження гендерних квот в Україні на рівні 40 %. Крім того, встановлено вимогу наявности в кожній п’ятірці партійного виборчого списку як чоловіків, так і жінок (не менше ніж два/дві кандидата/кандидатки кожної статі). Цих квот партії повинні дотримуватися при формуванні загальнодержавного і регіональних виборчих списків кандидатів у депутати. Гендерна квота в 40 % набере чинности 1 грудня 2023 року. Та позаяк наступне Х скликання парламенту запрацює ще до цієї дати, у реальності квоти діятимуть лише на виборах парламенту ХІ скликання, тобто з 2027 року.

Це рішення — крок уперед порівняно з добровільною 30-відсотковою гендерною квотою, яка діє в Україні з 2013 року відповідно до закону про політичні партії. У разі дотримання цієї квоти за результатами виборів партії отримують додатково 10 % щорічного обсягу державного фінансування. З 2015 року добровільна гендерна квота в 30 % поширюється і на місцеві вибори. Такі зміни допомогли зайти в місцеві ради 55 тисячам жінок — про це повідомили ЗМІ, посилаючись на народну депутатку Світлану Войцеховську[7].

Відбулися позитивні зміни і у виконавчій гілці влади. 5 квітня 2019 року Кабінет Міністрів України затвердив Концепцію Державної соціальної політики забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків і жінок на період до 2021 року. У 2017 році створено посаду Урядового уповноваженого з питань гендерної політики. Нею стала правозахисниця, президентка Громадської організації «Ла Страда — Україна» Катерина Левченко.

Катерина Левченко

Запроваджено гендерно орієнтоване бюджетування — комплексний підхід задля досягнення гендерної рівности й підвищення ефективности використання бюджетних коштів. Після аналізу того, як доходи й видатки бюджету впливають на соціально-економічне становище й можливості жінок та чоловіків, а також на аспекти рівности між жінками й чоловіками у країні, принцип рівних можливостей жінок і чоловіків, як заплановано, впроваджується більш системно і вдумливо[8]. Однак дані про результати впровадження цього принципу наразі недоступні.

Склад уряду теж демонструє гендерну динаміку. На міністерських посадах в уряді Яценюка (2014–2016) працювали дві жінки, в уряді Гройсмана (2016–2019) — шість, в уряді Гончарука (2019) — шість. Як бачимо, відомий вислів експрем’єрміністра Миколи Азарова «не жіноча справа — проводити реформи» втрачає актуальність.

Сектор безпеки

Результатом адвокаційної кампанії жінок-військовослужбовиць «Невидимий батальйон» стали суттєві зміни в законодавчій базі.

3 червня 2016 року Міністерство оборони України внесло зміни до Тимчасового переліку штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 337 від 27.05.2014. Було істотно (більше як на 100 спеціальностей) розширено перелік бойових посад для військовослужбовців-жінок, які проходять військову службу за контрактом. Це стало великим кроком на шляху до гендерної рівности в армії, адже раніше жінки, які на ділі виконували бойові завдання, «на папері» мусили оформлювати службу як діловоди чи керівниці польової лазні.

Згодом Міжфракційне депутатське об’єднання «Рівні можливості» підготувало законопроєкт № 6109 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних силах України та інших військових формуваннях». 12 жовтня 2018 року закон підписав Президент України. Закон закріплює рамковий принцип рівних прав і можливостей жінок у Збройних силах України, урегульовує скасування обмежень щодо проходження служби військовослужбовців-жінок у запасі, урівнює вікові цензи для жінок і чоловіків, уніфікує принципи призначення до складу добового наряду, направлення у відрядження та проходження військових зборів.

Відбулися й інші зміни, наприклад відтепер дівчатам відкрито доступ до військових ліцеїв. У 2018 році в Україні з’явилася друга за роки незалежности жінка-генерал: посаду генерал-майора медичної служби обійняла Людмила Шугалей. 

 Людмила Шугалей, начальниця Військово-медичного управління СБУ

З часом зросла кількість жінок, котрі служать і працюють у Збройних силах України. За офіційними даними, станом на літо 2017 року чисельність жінок у ЗСУ становила більше як 20 тисяч, тобто 8,5 % від загальної кількости військовослужбовців[9]. А вже за рік їх число зросло більше як удвічі — до 55 тисяч[10].

Делегація представниць українських правоохоронних органів під час візиту до Канади

Зміни торкнулися й інших структур сектора безпеки. У 2015 році під час набору до лав реформованої патрульної поліції окремо наголошувалося, що на цю роботу можуть подаватися і чоловіки, і жінки. За офіційними даними Національної поліції, станом на 2017 рік загальна кількість жінок у структурі МВС становила понад 50 тисяч, із них у Державній службі з питань надзвичайних ситуацій — близько 8 тисяч жінок, у Державній прикордонній службі — 11 тисяч (з них 13 % — офіцерки), у Національній поліції — понад 30 тисяч, а в Національній гвардії — більше як 4 тисячі[11].

Жінки-ветеранки створили Жіночий ветеранський рух — ініціативу, спрямовану на взаємопідтримку і на зростання участи ветеранок в ухваленні рішень з питань державного управління, безпеки та оборони.

Жіночий ветеранський рух

Так само з жіночої ініціативи народилася кампанія ветеранської дипломатії — подорожі ветеранок за кордон зі свідченнями про бойові дії та презентацією їхнього погляду. Самоорганізовані ініціативи виникають і поза військовою сферою, скажімо, в березні 2018 року було створено Українську асоціацію представниць правоохоронних органів.

24 лютого 2016 року Україна ухвалила Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2020 року[12]. Україна стала першою країною, де такий документ ухвалено під час збройного конфлікту, який ще триває. НПД передбачає, зокрема, що частка жінок на керівних посадах у секторі безпеки, оборони і в силових структурах до 2020 року має зрости до 10 %, а частка жінок, котрі беруть участь у переговорних групах, за той самий період має зрости до 30 %. Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ, яка працює в Україні з 2014 року, застосовує гендерний підхід у своїй роботі і збирає інформацію про гендерний вимір воєнного конфлікту на Сході України.

Поступово змінюється і сприйняття загальнодержавного свята Дня захисника Вітчизни 14 жовтня: прийшло усвідомлення, що захисники можуть бути і жіночої статі, а саме свято не є дублем радянського 23 лютого.

У 2018 році в параді до Дня Незалежности України вперше брала участь колона жінок.

Протидія гендерному насильству

У липні 2016 року активістка Анастасія Мельниченко запустила флешмоб про видимість сексуального насильства #яНеБоюсьСказати. Акція зрештою охопила цілий пострадянський простір.

Дослідження Фонду народонаселення ООН 2018 року зафіксувало надзвичайне поширення гендерного насильства. Зокрема, третина опитаних чоловіків зазначила, що мають одного або більше знайомих чоловічої статі, які вдаються до фізичного насильства у своїх сім’ях.

11 січня 2019 року набрали чинности зміни до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексу в рамках реалізації засад Конвенції Ради Європи «Про запобігання та протидію насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» (відомої також як Стамбульська конвенція; саму конвенцію Україна, на жаль, досі не ратифікувала). Нова законодавча норма визначає зґвалтування як «учинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням у тіло іншої людини з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи». Примітка до відповідної статті уточнює, що згода вважається добровільною, «якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин». Попередня редакція статті трактувала як зґвалтування «статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи».

Отже, радикально змінено базовий принцип визначення згоди на секс: необхідність експліцитної незгоди замінено на необхідність експліцитної згоди. Зміна формулювань означає також відмову від вузького трактування примусу як застосування фізичної сили та оцінку при ухваленні судового рішення ширшого контексту, у якому відбувся сексуальний контакт[13].

Крім того, криміналізовано домашнє насильство («умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатности, емоційної залежности або погіршення якости життя потерпілої особи») та примушування до шлюбу («примушування особи до вступу в шлюб або до продовження примусово укладеного шлюбу, або до вступу у співжиття без укладання шлюбу, або до продовження такого співжиття, або спонукання з цією метою особи до переміщення на територію іншої держави, ніж та, в якій вона проживає»).

Кримінальний кодекс доповнено розділом XIII-1 «Обмежувальні заходи», який передбачає можливість застосування їх в інтересах особи, потерпілої від злочину, пов’язаного з домашнім насильством. Такими заходами можуть бути, зокрема, заборона перебувати в місці спільного проживання з постраждалою особою чи заборона наближатися до цього місця на визначену відстань.

Освіта

У 2015 році було створено робочу групу при міністерстві та посаду радниці міністра освіти й науки з питань політики гендерної рівности та протидії дискримінації у сфері освіти.

Соціологиня Олена Стрельник визначає два педагогічні підходи, які наразі співіснують в українській освіті за логікою «гендерної еклектики». Статево-рольовий підхід закріплює нерівності між статями, натомість гендерний підхід cпрямовано на досягнення гендерної рівности.

Уроки трудового навчання

Дослідниця показує, що зрозуміти різницю між цими підходами найпростіше на прикладі уроків трудового навчання: у межах статево-рольового підходу дівчата будуть пекти й вишивати, хлопці працюватимуть на токарних верстатах, а вихід за межі стереотипної поведінки не схвалюватиметься. У межах гендерного підходу хлопці й дівчата навчатимуться разом за однаковою програмою або ж дітям буде надано можливість вільно вибирати заняття, при цьому нестереотипний вибір учнів і учениць (наприклад, хлопець цікавиться кулінарією, а дівчина хоче майструвати з дерева) буде прийнятним.

Норми про роздільне навчання дівчат і хлопців на уроках праці було скасовано 2017 року. На практиці роздільні уроки проводяться досі, і потрібна активна участь учительської та батьківської спільноти, щоб освітні практики змінювалися «на місцях».

Згідно із Законом України «Про освіту» 2017 року, одна із засад державної політики у сфері освіти — формування поваги до прав і свобод людини, нетерпимости до приниження її чести й гідности, до фізичного й психічного насильства, до дискримінації за будь-якими ознаками.

Важливим досягненням стало інституційне закріплення антидискримінаційної експертизи шкільних підручників, які видаються за державний кошт. Першу експертизу всіх шкільних підручників, які подавалися на конкурс для отримання грифу МОН, провели 2016 року. Ця й наступні експертизи виявили численні випадки стереотипів і упереджень у текстах та ілюстраціях.

 Підручник з історії України для 8 класу за редакцією Г. К. Швидько, П. О. Чорнобай. Характерне для багатьох підручників домінування чоловічих образів. Через гендерно дискримінаційний підхід до підбору ілюстрацій у підручниках з історії учнівство не знає не тільки про внесок жінок в історії, а й те, які вони були на вигляд.

Загалом у 2016–2019 роках було здійснено експертизу 845 підручників. Результати моніторингу врахованих зауважень продемонстрували позитивну динаміку: авторські колективи і видавництва стали набагато уважнішими й чутливішими до стереотипів.

Розвивається також неформальна освіта у сфері гендерної рівности. На онлайн-платформі Prometheus здобув популярність курс соціологині Тамари Марценюк «Жінки та чоловіки: гендер для всіх».

Українські видавництва дедалі частіше пропонують книжки на феміністичну й гендерну тематику.

У новій редакції українського правопису 2019 року закріплено вживання фемінітивів. Тож тепер ми частіше чуємо про міністерок, депутаток і членкинь там, де раніше використовували кострубаті конструкції на зразок «відомий київський художник Жанна Кадирова».

Культура

Якісно інакший, відмінний від стереотипного образ жінки представляють співачки alyona alyona та Стасік.

У першому випадку «велика і смішна» жінка в ролі виконавиці сміливо руйнує шаблони реп-культури, де жінки перебувають переважно на другому плані й у них стандартна сексуалізована зовнішність.

У випадку з Анастасією Шевченко (Стасік) фактично вперше в українському музичному просторі використовується образ tomboy — молодої маскулінної й агресивної жінки.

Також слід згадати музично-театральний проєкт «ЦеШо», у якому працюють жінки (хоча заснував проєкт чоловік) і порушують у своїй творчості соціальні проблеми.

Багато феміністичних ідей у новій українській літературі і так само в перекладних виданнях.

Роман Гаськи Шиян «За спиною», за який вона здобула Літературну премію Європейського Союзу, вписує війну в Україні в загальноєвропейський контекст і показує її очима жінки. Книжка Лариси Денисенко й Марії Фої «Майя та її мами» у доступній для молодшого шкільного віку формі транслює інтерсекційну версію фемінізму.

«Принцеса та принцеса» Кейті О’Ніл в оригінальній формі переписує стандартний сюжет про звільнення принцеси від дракона. «Заборонений плід» Лів Стрьомквіст у форматі графічного роману розповідає про менструацію, а «Розквашене яблуко» Єжи Шилака і Йоанни Карпович — про домашнє насильство. За останні роки в Україні видано феміністську класику — «Персеполіс» Маржан Сатрапі, «Оповідь служниці» Маргарет Етвуд, «Під скляним ковпаком» Сильвії Плат.

Чоловіки

Поволі набирає обертів дискусія про активне татівство: вийшла збірка оповідань письменника й журналіста Артема Чапая «Тато в декреті», 2019 року офіційно запроваджено святкування Дня батька (у третю неділя червня).

Організація ООН–Жінки впроваджує в Україні глобальну ініціативу HeForShe (чоловіки за гендерну рівність). Найвідомішим амбасадором кампанії став Дмитро Шуров (Pianoбой), який 2019 року випустив музичне відео, присвячене розмаїттю жіночих досвідів та ідентичностей.

Феміністський рух

Низовий феміністський рух після 2014 року тільки посилився. У кількісному і якісному вимірі динаміку можна спостерігати за щорічними маршами до 8 Березня.

Київ, 2015

Харків, 2016

Львів, 2017

Київ, 2018

Київ, 2019

Розширилася географія цих акцій: вони проходять не лише в найбільших містах країни, а й у Херсоні, Маріуполі, Лисичанську. Зростає і кількість учасниць та учасників. Вимоги маршів, які відбувалися після 2014 року, дедалі проактивніші. Якщо до 2014 року феміністкам часто доводилося реагувати на законопроєкти консервативного спрямування, наприклад щодо можливого податку на бездітність, то пізніше акцент із відхилення реакційних законодавчих ініціатив змістився на ухвалення прогресивних. Часто звучить, скажімо, вимога ратифікувати Стамбульську конвенцію. На останніх маршах було представлено ветеранок АТО, ромських жінок, інші групи зі специфічними потребами і вимогами.

Загалом зросла кількість ініціатив та представленість фемінізму різних течій. Наприклад, активно обговорюється необхідність і можливість впровадження в Україні так званої шведської моделі регулювання проституції (криміналізація клієнта). Існують групи феміністок, які підтримують цю ініціативу, і так само організації секс-працівниць, які їй протистоять. У русі феміністок і ЛГБТ представлено кілька невеликих анонімних квір-груп.

Висновки

За останні кілька років у законодавстві і державній політиці України відбулися певні суттєві зміни, які наближають нас до гендерної рівности. Однією з передумов для швидкої зміни законодавства стали виклики, що їх поставила перед суспільством війна на сході України. Загалом українське суспільство демократизувалося, воно більше готове до того, щоб сприймати рівність та емансипацію жінок і чоловіків як належне. На користь цього висновку свідчить велика кількість «низових» ініціатив у різних сферах життя.

Сьогодні поки що не можна говорити про радикальні структурні зміни в міжгендерних відносинах, які можна чітко виміряти і які впливали б на позицію України в міжнародних рейтингах гендерної рівности. А проте вже очевидно, що суспільний ландшафт швидко «терраформується» в придатніший для існування жінок, і авторці статті як жінці ведеться тут набагато краще, ніж раніше.