17 листопада, 2018

Політика і материнство: quo vadis?

30 серпня 2018
Олександра Бінерт

Студіювала інформатику в Києві, європейську етнологію та Public History в Берліні.Ініціаторка та координаторка декількох німецько-українських громадських ініціатив. Працює в сфері міжкультурного діалогу, зокрема, тренеркою з різноманіття та міжкультурної комунікації. Мандрівниця - об'їхала наодинці у 2017 році навколо світу. Сфери інтересів: empowerment, активізм, права людини, партисипація, студії кіно.

За всю історію модерного державотворення жінки стояли на чолі 56 зі 146 держав світу (38 %). Із 15 жінок, які керували державами станом на березень 2017 року, восьмеро досягнули цього вперше в історії своїх країн. Новозеландка Джасінда Ардерн — друга у світі жінка, яка народила дитину на посаді голови держави. Першою була Беназір Бхутто, котра стала матір’ю 1990 року, обіймаючи посаду прем’єр-міністерки Пакистану. Засаднича різниця між Бхутто й Ардерн — те, що Бхутто народжувала таємно, вийшла на роботу, щойно їй дозволив лікар, і продовжувала керувати країною, ніби нічого не сталося. У Ардерн була можливість узяти відпустку по догляду до дитиною. Усі, хто народжує, обіймаючи в цей час високі політичні посади, — передвісниці нової ери в політиці та нової ролі жінок, матерів у політичних процесах.

Політика і материнство: quo vadis?

Читайте також:

У червні 2018 року газети по всьому світу зарясніли заголовками «Лідерка Нової Зеландії Джасінда Ардерн народила дівчинку», «Новозеландка Джасінда Ардерн вітає свою новонароджену дівчинку в “нашому селі”» тощо[1]. На час народження дитини 21 червня 2018 року прем’єр-міністерці Нової Зеландії Джасінді Ардерн виповнилося 37 років (зараз їй 38). Вона неодружена, після народження доньки Ардерн узяла шеститижневу відпустку по догляду за дитиною і 2 серпня повернулася на роботу. Її партнер, телевізійний коментатор Кларке Гейфорд залишився вдома доглядати дитину. Ардерн обіймає посаду з 26 жовтня 2017 року, вона представниця Лейбористської партії і сорокова прем’єр-міністерка Нової Зеландії.

Джасінда Ардерн

В історії цієї країни Ардерн не перша прем’єр-міністерка. У Новій Зеландії, яка першою у світі на рівні всієї країни надала жінкам активне виборче право (голосувати) 1893 року, право бути обраними, тобто пасивне виборче право, жінки здобули 1919 року. Знадобилося 78 років перетворень, щоби прем’єр-міністеркою в цій країні стала жінка: Дженні Шиплей керувала Новою Зеландією у 1997–1999 роках. За нею прийшла Гелене Кларк (1999–2008). Джасінда Ардерн — третя жінка, яка очолює новозеландський уряд, і друга у світі жінка за всю історію модерних держав, яка народжує дитину на посаді голови держави. Першою була Беназір Бхутто, яка стала матір’ю 1990 року, обіймаючи посаду прем’єр-міністерки Пакистану (1988–1990, 1993–1996).

Беназір Бхутто зі своїм сином під час конференції

Чому так склалося, що часовий проміжок між двома лідерками держав, які народили дитину, перебуваючи на посаді, становив цілих 28 років? Чи є інші жінки, які обіймають високі посади в політиці й успішно поєднують політичну кар’єру та роль матері? Чому тема «материнство і політика» особлива? У цій статті я розгляну історичні передумови приходу жінок у політику, розвиток цієї сфери з часом, особливості, які очікують матерів, активних у політиці, та наведу результати досліджень про те, як можна цю ситуацію змінити. Тема «батьківство і політика» набагато менше досліджена, ніж «материнство і політика», тому я зосереджуся головно на поєднанні материнства з політичною кар’єрою.

Жінки в політиці: історичний екскурс

Перші у світі жінки, які отримали і пасивне, і активне виборче право, були австралійки, це сталося 1902 року (за винятком місцевого корінного населення — цим жінкам довелося чекати до 1962 року). Серед європейських країн першість належить Фінляндії (1906 рік). На хвилі надання жінкам права бути обраними пасивне виборче право до 1919 року було усталено також у Норвегії, Данії, Ісландії, Нідерландах, Радянському Союзі, Польщі, Австрії й Німеччині. Цікаво, що в Конституції Української народної республіки 1918 року теж є засада про рівні права жінок і чоловіків, це стосувалося і права бути обраними, і права обирати. Надання прав жінкам пов’язано з кількома чинниками. З одного боку, це стало наслідком боротьби від середини «довгого ХІХ століття» за емансипацію жінок у політиці. З другого боку, після Першої світової війни або внаслідок революцій постали нові держави, які створювали нові конституції і враховували вимоги жінок, які протестували за свої права[2]. І навіть у цих державах, як-от у Німеччині, жінки здобули право бути обраними або обирати на десятиліття пізніше, ніж чоловіки. Незважаючи на перетворення, соціальна роль жінок, яку в Німеччині описували як формулу трьох К — Kinder–Küche–Kirche (діти, кухня, церква), почала змінюватися тільки після Другої світової війни, а політика й далі не вважалася «жіночою справою».

Чоловіки встановлювали правила гри в політичних процесах. Це особливо виразно видно на сучасному для нас прикладі: чи не останні країни у Європі, де жінкам надали право бути обраними, — Швейцарія (1971) і Ліхтенштейн (1984). Тут жінкам було особливо важко добитися визнання своїх політичних прав, адже це залежало від референдуму, у якому брали участь лише чоловіки.

Політичними лідерками сучасних країн жінок почали обирати після Другої світової війни. Першою жінкою, яку демократично обрали на посаду голови держави, стала Сірімаво Бандаранаїке, прем’єр-міністерка Шрі-Ланки з 1960 року (першою ж у світі була президентка Монголії Янжмаа Сухбатарин 1953 року). За даними Pew Research Center, отриманими на підставі аналізу ситуації у світі у 1964–2017 роках, що його провів World Economic Forum, за всю історію модерного державотворення жінки стояли на чолі 56 зі 146 держав (38 %). Із 15 жінок, які керували державами станом на березень 2017 року, восьмеро досягнули цього першими в історії своїх країн[3].

Трохи краща, хоч і далека від паритету, ситуація з кількістю жінок-парламентарок. Німецька газета Süddeutsche Zeitung підрахувала, наприклад, що в німецькому Бундестазі поточного скликання серед 709 парламентарів тільки 219 жінок. У пропорційному відношенні до кількості жінок у країні в Бундестазі мало би бути на 140 жінок більше, тобто 359 осіб замість 219[4]. І хоча кількість жінок, які стоять на чолі держав або працюють у складі урядів, почала зростати, вона залишається малою, а пропорції представництва жінок у парламентах досі не збалансовано.

Поєднання політичної кар’єри і ролі матері

Сучасні відомі політикині, котрі прийшли в політику у 1980–1990-х роках — Ангела Меркель, Тереза Мей, Гелене Кларк — це жінки, які або не змогли мати дитину (у випадку Мей), або не захотіли (у випадку з Кларк). В одному інтерв’ю 2009 року Кларк, яка у 1999–2008 роках обіймала посаду прем’єр-міністерки Нової Зеландії, а потім була головою програми розвитку ООН і входила свого часу до рейтингу 20 найвпливовіших жінок світу, так описує своє рішення не мати дітей: «Реальність така, що я ніколи не змогла б робити речі, які я робила, якби в мене були діти. Це було б просто неможливо; у тебе електорат в Окленді, а твоя робота вимагає від тебе бути багато часу у Веллінгтоні. У мого чоловіка була професійна кар’єра, якою він займався повний робочий день. Це просто було б непрактично»[5].

Новозеландка Джасінда Ардерн, про яку йшлося на початку статті, — з наступної генерації політикинь, для яких поєднувати кар’єру політикині і роль матері стало легше. Жінок загалом стало більше в парламентах, вони приходять у політику молодшими, їхні партнери можуть і згодні взяти відпустку по догляду за дитиною, умови для матері в парламенті покращилися. Звичайно, і до Ардерн було багато політикинь із дітьми, наприклад, Шиплей прийшла в політику, вже будучи матір’ю. Різниця між сучасною генерацією політикинь і ранішими «мамами в політиці» полягає в більших рефлексіях ролі жінки в політиці. Жінці вже не треба грати роль «чоловіка», щоби бути політиком. Напевне, засаднича відмінність між Беназір Бхутто і Джасіндою Ардерн — те, що Бхутто народжувала майже таємно, вийшла на роботу, щойно їй дозволив лікар, і продовжувала керувати країною, ніби нічого не сталося (а опоненти ще й намагалися використати її вагітність проти неї). В Ардерн була можливість узяти відпустку по догляду до дитиною. Джасінда Ардерн і всі, хто народжує, обіймаючи в цей час високі політичні посади, — передвісниці нової ери в політиці та нової ролі жінок, матерів у політичних процесах, — ери, коли жінки зможуть бути членкинями парламентів і народжувати дітей.

Крім новозеландської прем’єр-міністерки, за останні десять років були й інші парламентарки, які ставали матерями. Італійка, членкиня європейського парламенту Ліція Ронцуллі вже кілька років поспіль приходить на засідання в Страсбурзі з донькою.

Licia Ronzulli

Іспанка Карме Чакон  2008 року стала першою в Іспанії жінкою-міністеркою оборони і заступила на посаду на сьомому місяці вагітності.

Carme Chacón

А Рашіда Даті (Rachida Dati) 2007 року стала не тільки першою у Франції міністеркою арабського походження, а й першою жінкою в цій країні, яка народила, перебуваючи на міністерській посаді (її донька з’явилася на світ 2009 року). Серед членкинь німецького парламенту теж є приклади, коли чинні міністерки ставали мамами; першою була Крістіна Шрьодер (Kristina Schröder), міністерка сім’ї, людей похилого віку, жінок і молоді, яка 2011 року народила дитину, будучи на посаді.

Рашіда Даті

На новину про те, що Ардерн стане мамою, відгукнулися обидві колишні новозеландські політикині Шиплей і Кларк, які передали колезі сердечні вітання. Шиплей прокоментувала: «Вона зможе робити обидві речі: і бути мамою, і виконувати свої обов’язки лідерки. Чесно кажучи, чудово бачити, що у нас з’являється розмаїття в парламенті і є третя жінка прем’єр-міністерка, молода, у віці, коли вона може народжувати». Її підтримала Кларк: «Бажаю обом майбутнім батькам усього найкращого. [...] У кожної жінки має бути мати право поєднувати сім’ю і кар’єру»[6]. І Шиплей, і Кларк у своїх коротких привітаннях зачепили суть проблеми — можливість для жінок поєднувати кар’єру (політичної лідерки) і сім’ю та розмаїття в політиці. Якщо розглянути проблему ширше, стає зрозуміло: те, як наразі влаштовано «політичну роботу» та концепції ролей у суспільстві, а саме очікування від матері й батька конкретних ролей у сім’ї, навіть із тими змінами, які вже відбулися, не завжди заохочують жінок іти в політику, тим паче не завжди заохочують молодих матерів поєднувати політичну кар’єру і сім’ю.

Умови роботи (жінки-матері) в політиці та необхідні зміни

Які ж умови роботи політиків треба змінити? Міжфракційна група депутатів з маленькими дітьми в Бундестазі «Батьки в політиці», яку 2015 року заснувала, зокрема, згадана німецька парламентарка Кристина Шрьодер[7], вимагає так змінити умови політичної роботи для своїх фракцій і для всіх інших.

  • Неділя має бути вільною від політики.
  • Заходи, на які ми запрошуємо, повинні бути доступними для сімей з дітьми.
  • Засідання слід проводити з більшою ефективністю, у запрошеннях на засідання слід вказувати час їх закінчення.
  • Потрібно зменшити роботу на вихідних і ввечері.
  • Ми не висловлюємо негативні коментарі, якщо політичні опоненти не можуть взяти участь у засіданнях через сімейні справи.
  • Треба дозволити перебувати в пленарному залі з немовлятами, особливо під час голосування.
  • Якщо когось немає під час голосування, то відсутність унаслідок відпустки по догляду за дитиною слід саме так і пояснювати в причинах відсутності.
  • Парламентарок і парламентарів, у яких народилися діти, треба підтримувати, особливо в перший рік після народження.
  • Фракції не повинні проводити іменні голосування вночі.
  • У Бундестазі і Рейхстазі треба влаштувати дитячі кімнати, а також місце для годування і сповивання.
  • Треба проводити більше відеоконференцій, щоб зменшити кількість поїздок парламентарів[8].

Поштовхом до заснування міжфракційної групи «Батьки в політиці» став випадок із членкинею німецького парламенту Дороті Бер (Dorothee Bär). Через відсутність у парламенті її назвали «найледачішою парламентаркою», хоча її не було через пологи. Під час шеститижневої відпустки по догляду за дитиною в графі «пропуск» причину наразі не вказують, чому та чи та парламентарка не може бути присутньою. Подекуди в парламентах такі «пропуски» призводять до зниження зарплати і підважують імідж політикинь. До згаданої міжфракційної групи належать і чоловіки, які борються за права батьків у політиці. Цікаво, що і серед засновниць та засновників, і серед членів/членкинь групи представлено всі партії Бундестагу, крім ультраправих популістів із партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD). Дагмар Шмід (Dagmar Schmid), одна з фундаторок групи, мати дворічного сина, пояснює: «[Нашою ініціативою] ми хочемо подолати страх у молодих матерів і батьків опинитися десь, де вони не бачитимуть сім’ю»[9].

Крім наведених вимог, які підказують нам, у яких умовах працюють політики (без вихідних, з нічними поіменними голосуваннями тощо), є ще одна важлива деталь: для багатьох жінок-матерів життєво важливо, особливо в перший рік після народження дитини, бути поруч зі своїм немовлям. Колишня парламентарка Нової Зеландії Голлі Волкер (Holly Walker), яка була депутаткою парламенту у 2011–2014 роках і вирішила не балотуватися на наступний термін саме через неможливість для неї поєднувати материнство і політику, описує у своїх спогадах це відчуття відірваності від дитини: «У мене був доісторичний страх бути окремо від моєї дитини. [...] Я почувалася так, ніби мене розділено надвоє»[10]. У перші місяці Голлі вирішувала цю ситуацію так, що коли їй треба було бути у Веллінгтоні на засіданнях парламенту, чоловік приносив їй дитину на годування. Та чоловік захворів і не міг більше допомагати доглядати за дитиною, і все надзвичайно ускладнилося. Голлі описує цю історію, і ти розумієш: навіть якби не було дитини, їй довелося б покинути парламент, бо її чоловік потребував особливого догляду, який вона не змогла б йому дати, працюючи в політиці. Якщо це припущення правдиве, це означає, що питання участі матерів у політиці набагато ширше, бо воно охоплює і когось, хто доглядає за партнером або за родичами.

Цей аргумент під іншим кутом зору підтримують дослідниці Розі Кемпбел (Rosie Campbell) і Сара Чайлдс (Sarah Childs): «Якщо ми приймемо рамку “дискриптивної репрезентації матерів”, у цьому критиметься великий ризик знову означити групу матерів і жінок-політикинь як єдиних відповідальних за догляд. Усе це втілює догляд, адже щоби бути успішними в політиці, матері повинні поводитися так, наче у них немає дітей: або доручати догляд партнерові чи комусь іншому за певну плату, або залучаючи догляд у свої репрезентативні функції. Відтак є ризик утратити якість і репрезентативних функцій, і догляду. Доглядають не тільки матері, а й інші жінки, які не є матерями, але відповідальні за догляд, переважно за старшим партнером або за батьками. Це стосується і чоловіків, які доглядають і хочуть брати участь у політиці. Їх теж можуть усунути з політики в тому її вигляді, у якому організовано наразі політичний процес. І [згадана вище рамка] теж робить усе це, не підважуючи “політичну чоловічу норму” й означуючи жінок як тих, хто “прикидається політикинею”»[11].

Аргумент «у політику має йти більше матерів» не сприяє суспільним рефлекcіям про роль жінки. Те, чого треба добиватися насамперед, — це зміна політичного життя так, щоб його можна було поєднувати з додатковою роллю матері або тата, а також з іншими додатковими ролями, наприклад, того, хто доглядає за батьками або за своїм партнером (партнеркою).

У перший рік життя дитини один із варіантів вирішити ситуацію — можливість брати її з собою в парламент. Згідно з дослідженням, проведеним у країнах Євросоюзу[12], важливо, крім цього, збільшити відпустку по догляду за дитиною і дозволити систему “заступництва” парламентарів на час догляду за дитиною в перший рік її життя. Якщо подивитися на законодавство країн, що їх охопило дослідження, то побачимо, що схожі прецеденти полегшення долі жінок-матерів у парламентах, уже є. Скажімо, в Данії відпустка по догляду за дитиною для парламентарів і парламентарок може тривати рік, а в парламенті Нідерландів парламентарів дозволено заміщати іншими на час такої відпустки. Згадане дослідження називалося «Підготовка до гармонізованої відпустки по догляду за дитиною в Європейському парламенті». Отже, можливості покращити умови перебування жінок у парламентах існують.

Щоб змінилися умови участі матерів у політиці, треба не тільки переглянути те, як працюють політики, а й змінити наше уявлення про материнство як про щось, що не становить велике навантаження. Одночасно має змінитися образ матері, яка працює. Дуже часто, коли у жінок є діти, виборці і колеги сумніваються, чи приділятиме вона достатньо уваги роботі. І навпаки, якщо у парламентарок немає дітей, ці жінки зазнаватимуть нападів з боку суспільства. Наприклад, про прем’єр-міністерку Австралії Джулію Гілард (Julia Gillard), яка не має дітей, її колеги сказали, що вона «не може відчувати емпатії, бо вибрала не мати дітей»[13], і такі закиди не поодинокі.

Крім того, повинна змінитися і парламентська культура, яка роками була «чоловічою справою» і мала свої форми. Ось як описує свої перші роки в парламенті Гелене Кларк: «Мені, молодій “синій панчосі” після університету, було важко вписатися в парламентську культуру. Я вже розказувала про три форми відпочинку. Більярдна кімната — я так і не навчилася піднімати кий. Це заняття було для мене дуже нудним і не цікавило мене зовсім. Потім там був бар. Усім, хто мене знає, відомо, що я споживаю мало алкоголю, взагалі, я щаслива, коли є просто мінеральна вода. І третє — чоловіки грали в карти до пізньої ночі, грали в покер на великі гроші. Добре, ну, і як мені було до цього ставитись? Я ніколи в житті не грала в покер. У свої молоді роки я багато просиджувала на роботі до глибокої ночі, намагаючись продертися крізь стоси паперів»[14]. Чоловіки впливали на парламентську культуру і в способах відпочинку, і в мові. Мерилін Ворінг (Marilyn Waring), членкиня новозеландського парламенту в 1975–1984 роках, згадує: «І потім, там усюди був цей специфічний “парубоцький гумор”, яким вони обмінювалися під час обіду. [...] У таких випадках я почувалася невидимою і хворою»[15]. Ідеться про жорсткий гумор, у якому зі сміхом згадується насильство над жінками. Про подібну мову згадує і Голлі Волкер.

Голлі Волкер

Одним із перших у політиці їхніх країн жінкам доводилося не тільки йти проти течії поза парламентом, а й боротися з усталеною антижіночою культурою всередині парламенту.

Уможливлення поєднання політики і материнства

Підсумовуючи, слід визнати, що у справі представництва жінок-матерів у політиці багато змінюється: є кілька яскравих випадків, коли жінки поєднують політичну роботу з роллю матері в сім’ї, кілька парламентів під тиском жінок узялися до серйозних змін; новозеландський і канадський парламенти заявили, наприклад, що хочуть бути краще “пристосованими для сімей”»[16]. Щоб дати можливість краще поєднувати політику і материнство, треба створити умови для того, щоби більше молодих жінок і татів ішли в політику (наприклад, запровадити довшу відпустку по догляду за дитиною, гнучкий час роботи, покращувати образ батьків у парламентах, уникати нічних поіменних голосувань і недільних заходів тощо). Хороший також вихід — солідаризуватися і боронити свої права (як у випадку міжфракційного об’єднання в Німеччині). Крім того, політичну і парламентську культуру треба перетворити з «клубу для чоловіків» на “клуб для всіх”, а це, можливо, головне, якщо в парламенти прийде більше жінок.

Поєднання політичної кар’єри і материнства важливе й з огляду на те, хто нас репрезентує в парламентах нині і хто мав би репрезентувати, якби розподіл парламентських місць відбувався паритетно, до представлення різних груп у наших суспільствах. У парламенті має бути представлено всі групи суспільства: молоді жінки, матері, тати, мігранти і їхні нащадки, роми і всі, хто до цього суспільства належить. Щоби парламенти стали більш інклюзивними, ще багато має змінитися. Через сто років, котрі минули відтоді, як жінки здобули право голосувати, ці зміни є більш ніж на часі, і вони хоч і повільними кроками, але поступово відбуваються. Будемо сподіватися, що ми станемо свідками, коли лідерка країни народить дитину на посаді не через 28 років, які пройшли між народженням дітей Беназір Бхутто і Джасінди Ардерн, а набагато швидше.

 

[1] Пор., напр.: New Zealand’s Leader, Jacinda Ardern, Delivers a Baby Girl // The New York Times, 21.06.2018: https://www.nytimes.com/2018/06/21/world/asia/jacinda-ardern-new-zealand-baby-girl.html; New Zealand’s Leader, Jacinda Ardern, Delivers a Baby Girl // The Guardian, 21.06.2018: https://www.theguardian.com/world/2018/jun/21/jacinda-ardern-new-zealand-prime-minister-birth-baby-girl

[2] Пор.: Dossier Frauenbewegung (http://www.bpb.de/gesellschaft/gender/frauenbewegung/) та 100 Frauenwahlrecht (https://www.lpb-bw.de/12_november.html).

[3] Пор.: Number of women leaders around the world has grown, but they’re still a small group // http://www.pewresearch.org/fact-tank/2017/03/08/women-leaders-around-the-world/ (21.06.2018).

[4] Проект Diese Abgeordnete fehlen від Süddeutsche Zeitung: https://projekte.sueddeutsche.de/artikel/politik/bundestag-diese-abgeordneten-fehlen-e291979/ (21.06.2018).

[5] Цит. за: Walker, Holly. The Whole Intimate Mess. Motherhood, Politics, and Women’s Writing. — Kindle edition. — Wellington, 2017.

[6] Shipley, Jenny. Ardern 'can do both' // https://www.radionz.co.nz/news/political/348452/ardern-can-do-both-jenny-shipley (19.01.2018).

[7] Див. сайт міжфракційної групи: http://www.eltern-in-der-politik.de. Батьки в цій назві означають і матерів, і татів.

[8] Там само.

[9] Abgeordnete mit Kindern sollen Sonntag frei haben // https://www.welt.de/politik/deutschland/article143438520/Abgeordnete-mit-Kindern-sollen-Sonntag-frei-haben.html (02.07.2015).

[10] Walker, Holly. The Whole Intimate Mess. Motherhood, Politics, and Women’s Writing. — Kindle edition. — Wellington, 2017.

[11] Цит. за: Campbell Rosie, Childs Sarah. Parents in Parliament: ‘Where’s Mum?’ // The Political Quarterly. — 2014. — Vol. 85. — № 4. — Р. 491 ff.

[12] Bonewit, Anne. Prepairing a harmonized maternity leave for Members of the European Parliament — legal analysis. 2016 // http://www.europarl.europa.eu/RegData/etudes/IDAN/2016/556937/IPOL_IDA(2016)556937_EN.pdf

[13] Пор.: Walker, Holly. The Whole Intimate Mess. Motherhood, Politics, and Women’s Writing. — Kindle edition. — Wellington, 2017.

[14] Там само.

[15] Там само.

[16] Female politicians push to make Parliament more family-friendly // https://www.cbc.ca/radio/thecurrent/the-current-for-may-22-2018-1.4672473/female-politicians-push-to-make-parliament-more-family-friendly-1.4672485 (чинне 22.05.2018).

30 серпня 2018
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
«Гендер в деталях» про материнство й бáтьківство: 11 тез, які мене здивували
Докторка соціологічних наук Олена Стрельник — фахівчиня з питань сучасного материнства та наукова консультантка теми сезону «Материнство і батьківство» на Гендер в деталях. Ми завершуємо тему її підсумковою статтею про основні тези й інсайти нашої збірки матеріалів. Змогли здивувати навіть експертку!
Чайлдфрі та штучні матки: якою може бути радикальна відмова від патріархального материнства
Кому належить материнство? Чому воно стало сакральним? Де між поневоленням і повним звільненням від репродуктивної функції розмістити саме «материнство» і задоволення від нього? Фемінізм порушує питання про міфи й очікування від материнства, які роблять цю роль гнітючою і нищать справжність материнського досвіду. Феміністки прагнуть звільнити материнство від цього негативу і дати жінкам альтернативу — як у сценаріях материнства, так і у відмові від нього.
Партнерські пологи: парадокси чоловічої ролі
Присутність партнера/-ки на пологах — це не тільки моральна і фізична підтримка, а й різноманітна допомога. У цьому є феміністичний зміст — це той самий розподіл обов’язків. Жінка виконує «основну роботу», але ж і чоловічу роль нарешті трансформовано — від простого очікування під вікнами або розпивання з друзями «гіркої» до повноцінної співучасті в пологовому процесі, виконання цілої низки важливих функцій. Чим не удар по патріархату, — запитує автор і розповідає про те, з чим йому довелося зіткнутися під час партнерських пологів.