18 лютого, 2019

Науковиці: філософія

25 травня 2017
Анна Лигіна

Феміністка, авторка художніх оповідань, студентка НаУКМА

На портретах «видатних науковців» у шкільних чи університетських кабінетах ми бачимо переважно чоловіків. Історія жінок-науковиць – це не просто історія досягнень. Це історія спротиву та боротьби, історія, що існує «незважаючи на». Ця розвідка присвячена героїням науки і є даниною їхнім силі і таланту – у філософії.

Науковиці: філософія

Вступ до серії
Математика
Фізика
Хімія
Біологія
Астрономія
Інформаційні технології
Географія

Філософія

Єлена Лукреція Корнаро Піскопія (1646 – 1684 рр.)

«Лавровий вінець для цариці математики»

Єлена Лукреція народилася у сім’ї міщанки Дзанетти Боні та венеціанського прокуратора Джованні Корнаро Піскопія. Родина батька поважала науки, підтримувала стосунки з багатьма вченими й письменниками (зокрема Галілеєм) та  була впливовою силою культурного життя Падуї. Це було б достатнім плацдармом для успішної самореалізації будь-якого чоловіка, однак історія життя Єлени стала такою завдяки збігові десятків не менш значущих факторів. Найвагомішим серед них був її талант. У сім років Лукреція починає вивчати мови й  досягає надзвичайних успіхів. У підлітковому віці вона вже вільно володіє латиною, івритом, грецькою, арабською, французькою та іспанською. Близьке оточення високо оцінює її успіхи, називаючи Лукрецію oraculum septilingue (оракул семи мов). Ідейні зрушення межі Відродження та Просвітництва майже не змінили поглядів на статус і «призначення» жінки. Її життя могло розгортатися за двома сценаріями, перший з яких передбачав заміжжя, а другий – постриг. Можливо, монастир здався Єлені меншим злом, хоча невідомо, чи була вона вільна обирати. Так чи так, саме в статусі послушниці Лукреція написала декілька солідних праць із літератури, математики, астрономії, богослов’я та філософії. Проаналізувавши праці Аристотеля, Єлена пише на їх основі дисертацію та за підтримки родини звертається з нею до Падуанського університету. Претендувати на ступінь із богослов’я їй не дозволили, однак працю все ж прийняли – як філософську. У 1678 р. Єлена Лукреція Корнаро Піскопія здобуває ступінь докторки філософії з усіма відзнаками. Їй тридцять два – і світ науки починає здаватись приступнішим. Лукреція стає членкинею декількох європейських академій наук та Колегії філософів і медиків університету Падуї. Однак визнання й регалії, що їх дістала жінка, не зробили її рівною де факто та не стали приводом для перегляду традицій: викладати Лукреції не дозволили.

Гіппархія (ІV ст. до н.е.)

«Невже ти думаєш, що я вчинила неправильно, коли час, який можна було витратити біля ткацького верстата, використовувала для освіти?» Гіппархія

Народилася в грецькій Маронії, була ученицею і згодом дружиною Кратета Фіванського. Гіппархія мала блискучу освіту й належала до школи кініків, заснованої Діогеном Синопським. Вона була однією з небагатьох відомих філософинь своєї епохи, однак її твори, на жаль, не збереглися. Більшість того, що ми про неї знаємо, описав Діоген Лаертський у праці «Про життя, вчення та висловлювання славетних філософів». Вочевидь, Гіппархія мала нахил до еристики й інтелектуальних ігор. Діоген наводить дотепний уривок її диспуту з Федором Безбожником: «…якщо не є щось поганим, коли це робить Федір, то не є воно поганим і коли це робить Гіппархія; коли Федір б’є Федора, не є це поганим, отже коли Гіппархія б’є Федора, це також не є поганим».

Тереза Авільська  (1515 – 1582 рр.)

«Позбав мене фатальної звички думати, ніби я з будь-якого приводу маю щось сказати» Тереза Авільска.

Тереза була донькою іспанських дворян. Після смерті матері дівчина замислюється про постриг, однак батько її не підтримує: його більше цікавить вигідне заміжжя доньки. У двадцять Тереза тікає до кармелітського монастиря. Життя послушниці, як згодом напише жінка в одній зі своїх праць, стало для неї джерелом духовного й містичного досвіду.

Тереза Авільска була сильною та дієвою реформаторкою церкви. Вона довго боролася за право заснувати монастир із власним уставом – і згодом домоглася в Папи Пія ІV дозволу на це. Духовники-високопосадовці називали її нав’язливою дивачкою, що порушує «головну заповідь апостола Павла: “нехай у церкві мовчать жінки ваші”». Однак Тереза не бажала бути невидимою. На п’ятдесятому році життя вона починає писати. Містичний трактат «Внутрішній замок» – найвідоміший твір монахині – є знаковим для всієї європейської теології. Тереза Авільська стала першою жінкою-богословом в історії католицької церкви та першою письменницею Іспанії.

Мері Волстонкрафт (1759 – 1797 рр.)

«Я вже припускала, що, завдяки статурі, чоловікам провидіння приписало вищий рівень чеснот. Але як це можливо, якщо у чесноти є тільки один вічний стандарт? Тому, якщо міркувати послідовно, я повинна зробити висновок, що чоловіки і жінки рухаються в одному напрямку» М. Волстонкрафт

Народилася в Лондоні. Мері довелося рано подорослішати: дівчинка була єдиною захисницею матері, коли чоловік – гравець і п’яниця – здіймав на неї руку. У дев’ятнадцять Волстонкрафт іде з батьківського дому. Мері змінює декілька не надто престижних посад, присвячуючи весь вільний час самоосвіті. Розуміння того, що суспільство майже не лишає незаможним жінкам шляхів для самореалізації, гнітить і обурює її. Мері вивчає французьку й німецьку, потроху починає перекладати, пише публіцистику та рецензує художні твори. У роботах цього періоду вона приділяє особливу увагу проблемі жіночої неосвіченості, оприлюднюючи «Міркування про освіту доньок» і «Жіночу хрестоматію». Політичний памфлет «Захист прав людини» робить письменницю відомою. У 1792 р. Волстонкрафт пише «Захист прав жінки», що стає першою масштабною працею феміністичної філософії. Мері переїздить в охоплений революцією Париж – згодом вона присвятить подіям цього періоду окрему книгу. У Франції Волстонкрафт народжує доньку. Аби захистити дитину від тавра незаконнонародженої, Мері неохоче бере формальний шлюб (жінка неодноразово виступала проти нього як інституту). За кілька років Волстонкрафт удруге стає матір’ю і трагічно помирає від післяпологових ускладнень.

Симона де Бовуар (1908 – 1986 рр.)

«Жінкою не народжуються, нею стають. Ані біологія, ані психіка, ані економіка не здатні визначити тієї подоби, якої набуває в суспільстві самка людини» С. де Бовуар

Народилася в сім’ї паризьких аристократів. Батьки віддають Симону до престижної релігійно орієнтованої школи, де дівчат виховувють у патріархальному дусі. Згодом Де Бовуар вступає до Паризького університету та захищає дипломну роботу з літератури. Молода жінка здобуває також філософську освіту і стає дев’ятою випускницею в історії Сорбонни. Де Бовуар бере учать у загальнофранцузькому конкурсі з філософії та посідає друге місце, ставши наймолодшою з тих, хто склав цей іспит успішно. Тоді ж вона знайомиться з учасником, що випередив її та здобув перемогу, – Ж.-П. Сартром. Їхні творчі та особисті стосунки триватимуть усе життя.

У роки Другої світової починається творче становлення Симони де Бовуар: вона оприлюднює перші художні тексти. У 1943 р. письменниця завершує книгу «Кров інших», що її американські критики згодом назвуть «підручником екзистенціалізму». Саме цей філософський вимір стає ідейним первнем романів і програмових текстів Бовуар. У книзі «Мандарини» авторка осмислює теми французького руху опору та життя інтелігенції. Згодом письменниця отримає за неї Гонкурівську премію – найпрестижнішу літературну нагороду Франції. У повоєнні роки Симона де Бовуар пише революційну працю «Друга стать», осмислюючи жіночу історію як історію відчуженості та несвободи. Цей твір стає точкою відліку для фемінізму другої хвилі та на багато років визначає його ідейний і ціннісний вектори.

Юлія Крістева (1941 р.)

«…завжди руйнує останній забобон, на якому, як вважалося, можна заспокоїтися. Вона підриває авторитет, авторитет монологічного науки і традиції» Р. Барт.

Народилася в болгарському Слівені, де закінчила школу з поглибленим вивченням французької. У Софійському університеті Крістева знайомиться з працями Михайла Бахтіна – російського філософа й теоретика літератури. Це має значний вплив на її подальші наукові зацікавлення. Здобувши дослідницьку стипендію, Юлія вирушає до Франції, де навчається далі. Крістева відвідує семінари Ролана Барта – відомого семіотика та лідера французького структуралізму, що згодом вводить її до наукової спільноти. Учена слухає також лекції філософа і психіатра Ж. Лакана. Пізніше вона застосує у працях переосмислені ідеї його структурного психоаналізу.

Крістева, по суті, запроваджує міждисциплінарний підхід до філологічних питань: залучає до їх осмислення семіотику, філософію постструктуралізму та психоаналіз.

Дослідниця вводить у вжиток поняття інтертекстуальності, тобто взаємної пов’язаності текстів, їхньої здатності до перехресних покликань. Цей термін став для сучасної гуманітаристики засадничим.

Наукові та філософські ідеї Крістева, як водиться, випробовує в художніх текстах. Її романи – алегоричні та багатозначні – оцінені європейською критикою дуже високо.

Юлія Крістева є однією з ключових постатей фемінізму третьої хвилі та ідеологинею ЛГБТ-руху.

25 травня 2017
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Найперші, найцікавіші, найкращі: що не так із дитячими книжками про видатних жінок
Аміна Ґуріб-Факім, Антоніна Прихотько, Балкісса Чайбоу, Марія Бек, Мері Ком, Євгенія Мариниченко, Наталія Кобринська… Можу закластися, що для більшості з вас ці імена, попри те, що належать вони видатним жінкам, досягнення яких важко переоцінити, звучать незнайомо. Так уже склалося, що довгий час історію писали чоловіки. І що властиво, писали переважно про чоловіків. Тому жінок, про яких нам забули розповісти вдома, у школі, в інституті, у новинах тощо і справді багато. На щастя, останнім часом на цю проблему звернули увагу. Так, лише цього року в Україні вийшло одразу кілька дитячих видань про визначних жінок, зокрема три збірки біографічних оповідань: «Сила дівчат», «Це зробила вона» і «Казки на ніч для дівчат бунтарок». Дві перші створені в Україні, остання перекладена з англійської. Усі три викликали ажіотаж на нашому книжковому ринку, усі три заслуговують уваги. Чим вони різняться? На кого розраховані? І чи мають недоліки, про які варто знати? Про все це розповім далі.
Філософині: хоробрі та розумні
Філософія є мистецтвом мислення. Для неї важливими є інтелектуальні та творчі здібності людини, а не її стать. Чому ж ми знаємо переважно про філософів, та майже нічого про філософинь? За чотири роки навчання на філософському факультеті в Україні я не пам’ятаю жодного разу, коли нам задали б прочитати текст, написаний жінкою. Нам розповідали про декілька постатей, серед яких Ганна Арендт, Елоїза, Елізабет Енском та ще дві-три людини, але навіть на семінарських заняттях ми не знайомилися з їхніми роботами. Положення жінок у суспільстві тривалий час не дозволяло отримати відповідну освіту та застосувати її, присвятивши життя філософії. Тим не менш, деяким це вдавалося попри усі перепони на їхньому шляху. Що ж заважає вивчати їхній доробок зараз? Я хочу компенсувати недоліки системи освіти (та попереднього дискримінативного суспільного устрою людства) та розповідатиму у своїх текстах про цих хоробрих та розумних жінок.
Виклики гендерної освіти та досліджень: між академією та активізмом
18 травня на факультеті соціології КНУ відбувся круглий стіл «Виклики гендерної освіти та досліджень: між академією та активізмом». Виступи експерток були присвячені становленню гендерної освіти в Україні, її зв’язку з жіночим та квір-рухом, а також особливостям спротиву гендерному дискурсу в українській науковій і ненауковій спільноті.