23 вересня, 2020

Чому українській судовій, правоохоронній та юридичній спільноті необхідна Стамбульська конвенція?

9 червня 2020
Поширити в Telegram
708

Першопочатково статтю було опубліковано на ресурсі Юрфем.ua.

Починаючи з 2011 року в Україні триває процес підготовки до ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству (далі- Стамбульська Конвенція) , яка незважаючи на велику роботу по підготовці законопроектів та проектів підзаконних нормативно-правових актів ще досі не ратифікована.

06 грудня 2017 року був прийнятий Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами”, а також 07 грудня 2017 року Закон України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”.  Даними законодавчими актами були внесені значні зміни у законодавство, проте цього не достатньо і ми спробуємо відповісти чому?

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Частина 2 статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачає, що, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином міжнародні акти, до яких і відноситься Стамбульська Конвенція, мають перевагу перед національним законодавством України. Відповідно, ратифікація та подальше впровадження положень Стамбульської конвенції сприятиме стабільному підходу до регулювання суспільних відносин у сфері захисту прав жінок. У результаті чого, ми будемо мати впроваджені системні та комплексні заходи захисту прав постраждалих від насильства та домашнього насильства. Не менш важливим є те, що ратифікація Стамбульської Конвенції убезпечить українське законодавство від політичних впливів, що можуть проявлятися у скасуванні діючих законів у сфері запобігання та протидії  домашнього насильства та ін. Адже закон може змінюватися або ні, а гарантії, встановлені міжнародним актом, залишаються чинними без обмеженого часу дії. При цьому нові закони, які прийматимуться за умов ратифікації Стамбульської конвенції, – не можуть суперечити їй.

Незважаючи на той факт, що український законодавець зробив значні кроки в криміналізації дій, які за своїм змістом становлять дискримінацію за ознакою статі, а також посягають на права жінок (встановлення відповідальності за домашнє насильство, нова редакція статті, що передбачала відповідальність за зґвалтування та ін.), разом з тим не було враховано наступні положення, які передбачені Стамбульською конвенцією:

Глава 1. Цілі. Визначення.

Держави, які ратифікували дану Конвенцію беруть на себе зобов’язання, окрім іншого, передбачати механізми захисту від всіх форм насильства щодо жінок та домашнього насильства та сприяти міжнародній співпраці у цьому напрямку.

Таким чином якщо Україна ратифікує дану Конвенцію, держава змушена буде переглянути усталену дискримінаційну практику, щодо справ пов’язаних з насильством щодо жінок.

За даними Фонду народонаселення ООН та Женевського центру демократичного контролю за збройними силами, 38% суддів і 39% прокурорів вважають домашнє насильство “приватною справою”, 59% правоохоронців вважають більшість повідомлень про домашнє насильство неправдивими, до 84% поліцейських ставлять у пріоритет примирення, а не покарання, до 62% правоохоронців вважають, що багато жертв зґвалтування самі в цьому винні.

Дані дослідження також свідчать, що 10% прокурорів, 11% суддів та 12% поліцейських поділяють цю думку.

Глава 2. Комплексна політика та збір даних

Державна політика спрямована на захист жінок постраждалих від насильства, а також осіб постраждалих від домашнього насильства повинна включати збір даних, а також передбачати належне фінансування.

Відповідно до Стамбульської конвенції Україна бере на себе зобов’язання:

  1. Регулярно збирати статистичні та популяційні дані про випадки насильства щодо жінок та домашнього насильства.
  2. Дані повинні відображати інформацію про стать потерпілої особи та кривдника, їх родинні відносини, місце проживання, вік.
    Станом на сьогодні в Україні відсутні офіційні дані про те, жінки з якої місцевості найчастіше потерпають від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, нам не відомий вік постраждалих осіб та кривдників, а це означає, що ми не можемо формувати належної державної політики на попередження і реагування на випадки домашнього насильства.
    Облікові дані також повинні містити відомості про частку обвинувальних вироків за всіма формами насильства, охопленими цією Конвенцією, а також про кількість виданих приписів суду про захист потерпілих від насильства
  3. Приймати та впроваджувати державні програми на протидію домашньому насильству та передбачити належне фінансування та роботу служб, які працюють з постраждалими від домашнього насильства.
  4. Проводити дослідження у сфері насильства щодо жінок та домашнього насильства та виділяти кошти на проведення систематичних соціологічних досліджень, які мають своєю метою не лише виявлення проблеми, стереотипів та інших дискримінаційних явищ у суспільстві, але й має профілактичну та просвітницьку мету серед населення.

Глава 3. Недопущення

Вжиття превентивних заходів державою з метою викорінення стереотипних гендерних ролей, покращення обізнаності та запобіганню домашньому насильству.

  • Запровадження в освітній процес (всі рівні освіти: початкова, середня, вища) курсів/предметів/ уроків з питань рівноправності, спростування гендерних стереотипів, міжособистісних стосунків без застосування насильства та ін.

Ст. 21 ЗУ «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»  передбачає, що навчальні заклади забезпечують виховання культури ґендерної рівності, ненасильницької поведінки, взаємоповаги та рівного розподілу професійних і сімейних обов’язків між жінками та чоловіками. Проте в Законі «Про освіту» не враховано вимоги, встановленої Стамбульською конвенцією, щодо забезпечення здобувачів освіти навчальним матеріалом з таких питань, як рівність між жінками та чоловіками, протидія домашньому насильству та  насильству стосовно жінок та право на особисту недоторканність.

У Загальних рекомендаціях, ухвалених Комітетом з ліквідації дискримінації щодо жінок, №1-37 серед іншого зазначається, що на виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW) є необхідним запровадити на всіх рівнях освіти обов’язкові шкільні предмети з урахуванням віку, пов’язані з комплексною сексуальною просвітою, включно з темами сексуального та репродуктивного здоров’я і прав, відповідальної сексуальної поведінки, запобігання раннім вагітностям та профілактики хвороб, що передаються статевим шляхом. Учителі на різних рівнях мають пройти спеціальне навчання щодо правильного подання інформації з урахуванням віку. У ситуаціях, коли на середньому рівні освіти вчителями переважно працюють чоловіки, державі рекомендується  докласти зусиль, щоб знайти, навчити та найняти жінок-вчителів, які можуть слугувати рольовим прикладом та зробити класи безпечнішими і такими, що надають більше можливостей для дівчат та молодих жінок.

  • Проведення заходів щодо поширення інформації з питань рівноправності, спростування гендерних стереотипів, міжособистісних стосунків без застосування насильства та інших у неформальних навчальних структурах, а також у спортивних, культурних структурах.

Наприклад, проведення окремих занять на тему рівності чоловіків та жінок, насильства в сім’ї  та ін. в закладах позашкільного дозвілля (в літніх таборах, на спортивних, вокальних та ін. заняттях

  • Впровадження комплексних програм для підготовки фахівців з запобігання та виявлення насильства, рівноправності, потреб постраждалих, запобігання повторній віктимізації та підтримки міжвідомчої співпраці.

З одного боку, у ст.21-2 ЗУ  «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»  передбачається, що держава забезпечує організацію і проведення спільних та спеціалізованих тренінгів і семінарів для фахівців, які працюють у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі, а також для працівників правоохоронних органів і суддів. Відповідні навчання проводяться для суддів, соціальних працівників, працівників поліції та ін. Так, враховуючи рекомендації CEDAW, Національна школа суддів України, Національна академії прокуратури України та ін. проводять такі навчання.

Однак відсутні навчальні програми для юристів, адвокатів, які мають забезпечувати відповідних спеціалістів належними інструментами визначення й роботи зі справами про насильство на ранніх етапах, програми з підвищення кваліфікації щодо способів захисту осіб, які постраждали від гендерно-обумовленого насильства.

Разом з тим, ЗУ «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю» передбачає, що до здійснення соціальної роботи та надання соціальних послуг можуть залучатися волонтери, які очевидно, не завжди матимуть  підготовку у питаннях запобігання та протидії насильству за ознакою статі, а тому є необхідним впровадження відповідних навчальних програм для початківців, які бажають захистити свої права або права інших у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі.

  • Запровадження та підтримка лікувальних програм, спрямованих на профілактику рецидивів з боку правопорушників, зокрема з боку осіб, що вчинили статеві злочини.
  • Встановлення прямої заборони щодо розміщення  реклами, що зображає принизливе ставлення до жінок або шкідливі стереотипи.

Глава 4. Захист та підтримка

Держава зобов’язана забезпечити постраждалим якнайкращі захист і підтримку для запобігання подальшому насильству та сприяння їх фізичному, психологічному та соціальному відновленню.

  1. Робота усіх служб повинна бути налагоджена таким чином, щоб постраждала особа могла отримати максимально ефективний комплексний захист в одному місці.  Ситуації, коли служби, зокрема відділення правоохоронних органів, містяться в одній будівлі або неподалік і співпрацюють, демонструють набагато вищий рівень задоволення послугами, а в деяких випадках постраждалі охочіше звертаються за захистом. Тому п. 3 ст. 18 Конвенції закликає намагатися зосереджувати послуги в одній будівлі.
  2. Достатня кількість притулків для жінок, постраждалих від гендернообумовленого насильства, які мають фінансуватися за державний кошт.

На даний час Україні ми маємо невелику кількість притулків для постраждалих від домашнього насильства, а в окремих областях вони відсутні.

В Україні зараз нараховується 24 притулки або відділення для осіб, які постраждали від домашнього насильства та / або насильства за ознакою статі, проте ось дані щоб зрозуміти картину співвідношення з кількістю постраждалих: так, за 9 місяців 2019 року кількість звернень  з приводу вчинення домашнього насильства становить 95 тисяч.

Рекомендований Радою Європи стандарт доступності – одне родинне місце (одна жінка і двоє дітей) на 10 тис. населення.

В Україні передбачено наявність щонайменше одного притулку для постраждалих у кожному обласному центрі й у великих містах обласного підпорядкування (200 тис. населення) із розрахунку одне місце на 30–35 тис. населення. Загальна орієнтовна потреба – до 1300–1500 місць + спеціалізовані кризові центри з можливістю короткострокового (до одного тижня) перебування й розгортання мобільних бригад для роботи у віддалених громадах сільської місцевості. Мінімальна доцільна кількість місць у притулку – 6. Максимальна – 20 (для одночасного розміщення в одному приміщенні 20 осіб, у тому числі жінок із дітьми). Оптимальна кількість – 12–15 осіб.

Глава 5. Матеріальне право

Національним законодавством України повинні бути передбачені заходи правового захисту і відшкодування збитків з метою ефективного запобігання й боротьби з насильством проти жінок: такі заходи мають запроваджуватися у відповідному кримінальному, цивільному, адміністративному законодавстві.

  1. Встановлення відповідальності за «Переслідування» (сталкінг)- умисну поведінку, яка полягає в повторному здійсненні загрозливої поведінки, спрямованої на іншу особу, що змушує його чи її боятися за свою безпеку. Це може бути завдання шкоди власності, дії проти сім’ї жертви, її друзів чи домашніх улюбленців або поширення невірогідної інформації через Інтернет тощо.
  2. Встановлення самостійної кримінальної відповідальності за умисне каліцтво жіночих геніталій: а) видалення, інфібуляція або здійснення будь-якого іншого каліцтва в цілому або частково великих статевих губ, малих статевих губ або клітора; b) примушування жінки до того, щоб вона зазнала актів, перелічених у підпункті «а», або схилення її до цього; с) підбурювання, примушування дівчини до того, щоб вона зазнала актів, перелічених у підпункті «а», або схилення її до цього.
  3. Право вимагати компенсацію від осіб, що вчинили будь-яке з правопорушень, передбачені Конвенцією.
    До прикладу, український законодавець передбачив відповідальність  за сексуальні домагання в широкому значенні (небажану вербальну, невербальну або фізичну поведінку сексуального характеру, метою або наслідком якої є порушення гідності особи, зокрема шляхом створення залякувального, ворожого, принизливого або образливого середовища) шляхом криміналізації сексуального насильства. Разом з тим, є важливим передбачити інші способи захисту прав постраждалих осіб. Зокрема, гарантування права вимагати компенсацію від осіб, які вчинили сексуальне насильство у рамках цивільного провадження.
  4. Право на належну державну компенсацію для жінок, які постраждали від тяжких тілесних ушкоджень або порушення здоров’я, у розмірі, який не покривається правопорушником, страхуванням або державним медичним і соціальним забезпеченням.
  5. Встановлення кримінальної відповідальності для осіб, що є пособниками або підбурювачами у вчиненні злочинів, що полягають у психологічному, фізичному чи сексуальному насильстві, переслідуванні, примусовому шлюбі, умисному каліцтві жіночих геніталій, примусових абортах, чи примусовій стерилізації.
  6. Вчинення домашнього насильства щодо дитини повинно розглядатися як одна з  підстав для позбавлення батьківських прав.
    Станом на сьогодні вчинення домашнього насильства щодо дитини відповідно до Сімейного Кодексу України не є підставою для позбавлення батьківських прав. Потенційно особа, яка вчинила таке насильство, може бути позбавлена батьківських прав з підстав, якщо особа жорстоко поводиться з дитиною або ж засуджена за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
    Позитивним нововведенням в  українське законодавство є ч.4 ст.22 ЗУ “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, у якій зазначається, що факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності обов’язково беруться до уваги під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду.
  7. Встановлення  заборони на обов’язкові альтернативні способи вирішення спорів (медіація), у тому числі посередництво та примирення, стосовно всіх форм насильства.

У ст. 111 СК України передбачається, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс також передбачає можливість застосування процедури примирення до таких правовідносин. Однак такий підхід створює ситуації, коли, до прикладу, потерпіла від домашнього насильства звертається до суду з метою припинити перебування у шлюбі з кривдником, а суд не надає дозволу на розлучення, а встановлює строк для примирення, ставлячи тим самим потерпілу в ризики повторно зазнати насильства щодо себе. Таким чином, у справах, які містять компонент насильства, медіація чи примирення не є можливим.

Глава 6. Розслідування, кримінальне переслідування, процесуальне право й захисні заходи

Порядок розслідування злочинів пов’язаних із домашнім насильством, а також доступу постраждалих від насильства та домашнього насильства до ефективного захисту своїх прав.

Через те, що часто справи пов’язані із насильством щодо жінок та домашнім насильства сприймаються приватними ми маємо у кримінально-процесуальному законодавстві поняття справи приватного обвинувачення, до яких і відносяться справи пов’язані із домашнім насильством. Це означає, що такі справи можуть розглядатися і передаватися до суду лише за заявою постраждалої особи.

У результаті такого підходу, ми маємо значну кількість справ, які закриваються у зв’язку з тим, що потерпіла особа, під тиском, психологічним і погроз з боку кривдника забирає заяви із поліції та відмовляться підтримувати обвинувачення. А кривдники уникають відповідальності.

Проте, Стамбульська конвенція зобов’язує держави зміни підхід до такої категорії справ, а саме передбачає, що:

  1. Справи щодо домашнього насильства не є справами приватного обвинувачення і розглядаються навіть за відсутності заяв та скарг
  2. Розумні строки розгляду справ і не затягування розгляду
  3. Скасування строків притягнення до кримінальної відповідальності за злочині повязані із домашнім насильством та сексуальним насильством

В Україні такі злочини, як домашнє насильство (стаття 126-1 КК України), сексуальне насильство (стаття 153 КК України), зґвалтування (стаття 152 КК України), примушування до вступу в статевий зв’язок (стаття 154 КК України) також мають строки давності. Це означає, якщо зґвалтування сталося, більше як 5 років тому, а домашнє насильство більше як 2 роки тому, особу може бути визнано винною, проте звільнено від кримінальної відповідальності.

Глава 6. Міграція і притулок

Захист прав жінок-мігранток та жінок-шукачок притулку, які постраждали від гендерно-обумовленого насильства. є одним із  зобов’язань держави за Стамбульською конвенцією, якому на жаль в українському законодавстві не приділено значної уваги.

 Зважаючи на вимоги Стамбульської конвенції в Україні необхідно:

  1. Передбачити визначення насильства на підставі дискримінації за гендерною ознакою як форму переслідування за змістом Конвенції про біженців 1951 року.
  2. Розробити процедури прийому та покращити роботу служб підтримки для шукачів притулку, надання притулку з урахуванням гендерного фактору.
  3. Передбачити гарантії забезпечення того, щоб жертвам, статус перебування яких залежить від статусу перебування подружжя або партнера при розірванні шлюбу або стосунків, дозвіл на автономне перебування надаватиметься незалежно від тривалості шлюбу або стосунків.
  4. Поширення статусу члена сім’ї біженця чи особи на осіб, які є неодруженим партнером чи партнеркою особи.
    За українським законодавством такі гарантії поширюються лише на чоловіка або жінку, шлюб з якою зареєстрований у встановленому порядку.
  5. Захист від повернення для всіх жертв насильства, які за своєю заявою про надання притулку ще не дістали статус біженця за Конвенцією 1951 року незалежно від їхнього статусу щодо країни походження або проживання, і над якими у разі видворення/депортації може нависати загроза насильства за гендерною ознакою, яка може перерости у вищезгадане жорстоке поводження.
  6. Встановлення механізмів недопущення видворення/ депортації осіб до країни, де існує реальна загроза їхньому життю  у разі відмови у задоволенні заяви про надання притулку держави.

Глава 8. Міжнародне співробітництво

 34 країни ратифікували Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству. Країни, які її ратифікували співпрацюють разом та обмінюються досвідом, даними і дослідженнями щодо захисту прав постраждалих від гендерно-обумовленого насильства. А також, відповідно до вимог Стамбульської конвенції зобов’язані, якщо це необхідно, співпрацювати у напрямку доступу до доказів та допомоги у розслідуванні відповідних справи.

Це означає, що якщо громадянка України, яка перебуває/проживає в Грузії, Німеччині чи іншій країни, яка ратифікувала Стамбульську конвенцію, постраждала від домашнього насильства, вона отримає гарантований захист і за умови, якщо Україна ратифікує конвенцію, держави будуть співпрацювати на захист прав постраждалої та спільно вживати заходів щодо розслідування злочинів та обмінюватися інформацією у рамках Стамбульської конвенції.

Глава 9. Механізм моніторингу

Україна ратифікувавши Стамбульску конвенцію, отримає можливісить звітуватись та отримувати рекомендації від групи експертів з питань дій у сфері насильства стосовно жінок і домашнього насильства (далі – «ГРЕВІО») – експертного органу в складі незалежних і висококваліфікованих експертів з питань прав людини, гендерної рівності, насильства стосовно жінок і домашнього насильства, кримінального права, надання допомоги й захисту жертв насильства стосовно жінок і домашнього насильства, на який покладається завдання «моніторингу реалізації цієї Конвенції Сторонами»

Окрім того, громадські/правозахисні організації будуть мати можливість моніторити та подавати альтернативні звіти про виконання Україною вимог Конвенції, що сприятиме покращенню законодавства та судової та правоохоронної практики щодо захисту постраждалих від домашнього насильства.

Окрім того, парламент України, відповідно до Стамбульської конвенції буде мати важливу і ключову роль у процесі моніторингу виконання вимог Конвенції.

Підсумовуючи, варто зазначити, що ратифікація Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству створить можливість впровадження додаткових механізмів захисту прав постраждалих від гендерно-обумовленого насильства, покриє наявні прогалини в українському законодавстві та надасть можливість Україні співпрацювати із міжнародним співтовариством та отримати доступ до інформації, міжнародних механізмів захисту та рекомендацій, що є цінним для захисту прав українок не лише в Україні, але й за кордоном.

Матеріал підготовлений Аналітичним центром “ЮрФем”.

9 червня 2020
Поширити в Telegram
708
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Що робити, якщо тебе звільняють? Механізми вигідного звільнення з юридичної точки зору
Існують три основні типи звільнень: з волі працівниці/-ка, з волі роботодавця або у зв’язку з настанням певних обставин (наприклад, закінчення строкового трудового договору). Які з них найвигідніші для працівниці? Якими правовими механізмами варто скористатися для своєї вигоди?
Як працює українська поліція для захисту постраждалих від домашнього насильства
Чи захищені постраждалі від домашнього насильства в Україні? Що робить (чи мала б робити, але робить не завжди) поліція після повідомлення про домашнє насильство? Який алгоритм дій поліції і за чим варто стежити постраждалим? Чи зросла кількість випадків домашнього насильства під час карантину? Відповіді на ці питання — у статті.
Державні послуги для постраждалих від домашнього насильства
Як захиститись від домашнього насильства? У Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначені права постраждалих осіб та послуги, які їм гарантує держава. До яких державних органів та служб звертатись, як отримати консультацію та безоплатну правову допомогу, де шукати підтримку та безпечний притулок — у статті.