Мистецтво

Український серіал, за який не соромно, та ще й заснований на класиці української літератури. Нечувано, – подумаєте ви. А от – і правда! Сенсація 2020 року – «Спіймати Кайдаша» – справді особливий. Які причини карколомної популярності серіалу? Чому його слід подивитися, щоб зрозуміти глибше традиційну культуру? Зв’язок сучасних Кайдашів і їхніх літературних прототипів – що змінили й навіщо? Які остаточні аргументи любителям традиційних цінностей не закликати це лихо в сучасне життя?  Чому село не таке шляхетне, як декому думається? Відповіді – шукайте в статті. 

До 10 травня в онлайн-кінотеатрі Docudays UA ви маєте змогу безкоштовно переглянути багато конкурсних та позаконкурсних кінострічок, у тому числі і про сильних жінок та дівчат. Серед останніх ви знайдете фільм німецької режисерки Пії Гелленталь «У пошуках Єви». І ця стрічка не просто вписується у програму фестивалю. Вона ніби засвідчує той феміністичний дискурс, до якого, як мені здається, якраз і доростає нове покоління феміністок.

«Ролі, які грає жінка» — книга-маніфест, мета якої — показати звичні нам амплуа з іншого боку. Можливо, вони були придумані суспільством для того, щоб зробити поведінку жінок зручною? Чому жінка стає полонянкою нав’язаних кимось ролей? Що «вшито» в стандартний жіночий «репертуар»? Ми пропонуємо ознайомитись з фрагментом книги та пошукати відповіді на ці запитання.

Євромайдан і війна на Сході України глибоко вплинули й змінили українське суспільство. Чи стало воно в перебігу цих змін приязнішим до гендерної політики, фемінізму та жіночих рухів? Сучасне мистецтво часто є маркером соціальних процесів. За останні роки відбулося багато мистецьких подій, які зачіпають теми гендеру й сексуальности, зокрема й публічних скандалів. Є вони наслідком постмайданної лібералізації суспільства чи лише продовженням тривалих процесів, які почалися ще в 1990-х? Відповіді на ці питання — у статті. (Текст було написано навесні 2019 року)

У 2018 році Британська Рада спільно із агенцією економічного розвитку PPV Knowledge Networks дослідила представлення жінок у культурних та креативних індустріях в Азербайджані, Вірменії, Грузії та Україні. Дослідження було профінансовано Фондом попередження конфліктів, стабільності та безпеки Уряду Великої Британії у рамках ширшої програми підтримки креативних індустрій, яку здійснює Британська Рада.

Чи існує поділ на «чоловічі» й «жіночі» сфери в культурі та в культурному менеджменті? Які гендерні відмінності можна знайти в оплаті праці, стилі роботи й очікуваннях щодо працівників? Оксана Щур міркує, наскільки змінилася ситуація за останні десять років та прогнозує більш утопічне майбутнє.

У статті здійснено огляд теоретичних підходів до визначення моди, розглянуто медіа (телебачення) як один із шляхів поширення модних образів. Конструювання гендерної ідентичності за допомогою одягу емпіричним чином вивчено на прикладі телешоу «Моду народу». Створення нормативного образу тіла, орієнтацію на чоловіків та об’єктивацію жіночого тіла, конструювання нормативної фемінності виокремлено як ознаки механізмів конструваювання традиційної фемінності інститутом моди у медіа.

Пропонований каталог є документацією закритої виставки та мистецьких акцій, здійснених на підтримку виставки «Українське тіло», організованої Центром візуальної культури 7 лютого 2012 року. Це також своєрідне розслідування: спроба з’ясувати, де в українському суспільстві проходить межа між «мистецтвом» і «лайном», між прийнятним та нестерпним.

Заголовки на зразок «ТОП–5 суконь Верховної Ради» трапляються у ЗМІ частіше, ніж обговорення робочих досягнень політикинь. Жінок, навіть при владі, часто оцінюють за зовнішністю. Чому так? Як відрізняється ставлення до жінок у політиці нині і сто, п’ятсот, тисячу років тому? Як змінювався дрес-код політикинь на довгому шляху жінок до виборчого права? Як жінки використовували свій зовнішній вигляд — коли одягали чоловіче вбрання, а коли, навпаки, стратегічно підкреслювали свою жіночність? Про це далі в статті. Хоча вона про моду, але насправді це крок до заголовків «ТОП–5 законопроектів, ініційованих жінками».

Аміна Ґуріб-Факім, Антоніна Прихотько, Балкісса Чайбоу, Марія Бек, Мері Ком, Євгенія Мариниченко, Наталія Кобринська… Можу закластися, що для більшості з вас ці імена, попри те, що належать вони видатним жінкам, досягнення яких важко переоцінити, звучать незнайомо. Так уже склалося, що довгий час історію писали чоловіки. І що властиво, писали переважно про чоловіків. Тому жінок, про яких нам забули розповісти вдома, у школі, в інституті, у новинах тощо і справді багато. На щастя, останнім часом на цю проблему звернули увагу. Так, лише цього року в Україні вийшло одразу кілька дитячих видань про визначних жінок, зокрема три збірки біографічних оповідань: «Сила дівчат», «Це зробила вона» і «Казки на ніч для дівчат бунтарок». Дві перші створені в Україні, остання перекладена з англійської. Усі три викликали ажіотаж на нашому книжковому ринку, усі три заслуговують уваги. Чим вони різняться? На кого розраховані? І чи мають недоліки, про які варто знати? Про все це розповім далі.