Сім’ї

Кому належить материнство? Чому воно стало сакральним? Де між поневоленням і повним звільненням від репродуктивної функції розмістити саме «материнство» і задоволення від нього? Фемінізм порушує питання про міфи й очікування від материнства, які роблять цю роль гнітючою і нищать справжність материнського досвіду. Феміністки прагнуть звільнити материнство від цього негативу і дати жінкам альтернативу — як у сценаріях материнства, так і у відмові від нього.

За всю історію модерного державотворення жінки стояли на чолі 56 зі 146 держав світу (38 %). Із 15 жінок, які керували державами станом на березень 2017 року, восьмеро досягнули цього вперше в історії своїх країн. Новозеландка Джасінда Ардерн — друга у світі жінка, яка народила дитину на посаді голови держави. Першою була Беназір Бхутто, котра стала матір’ю 1990 року, обіймаючи посаду прем’єр-міністерки Пакистану. Засаднича різниця між Бхутто й Ардерн — те, що Бхутто народжувала таємно, вийшла на роботу, щойно їй дозволив лікар, і продовжувала керувати країною, ніби нічого не сталося. У Ардерн була можливість узяти відпустку по догляду до дитиною. Усі, хто народжує, обіймаючи в цей час високі політичні посади, — передвісниці нової ери в політиці та нової ролі жінок, матерів у політичних процесах.

В Україні понад 180 тисяч «злісних» неплатників аліментів. Та чи не правильно казати «неплатників і неплатниць»? Соціологиня Людмила Малес пояснює, чому на рівні мови важливо акцентувати гендерованість явища: більшість неплатників — чоловіки, більшість тих, хто виживає, опікуючись дітьми, — жінки. Про перипетії виплати аліментів, отримання соціальної допомоги і про те, як журналісти ігнорують гендерованість проблем із доглядом і утриманням дітей — у цій статті.

Джоан Роулінг почала цикл книжок про Гаррі Поттера, коли розлучилася з чоловіком, залишилася сама з однорічною донькою і жила на соціальні виплати. Героїня однойменного фільму Ерін Брокович, багатодітна матір-одиначка, без фахової освіти змогла виграти справу проти могутньої корпорації, яка отруювала навколишнє середовище. В обох випадках жінки, перш ніж досягнути успіху, жили в бідності через неможливість поєднувати догляд за дітьми і роботу за стандартним графіком. Тому вони шукали інші варіанти, власне, як і багато жінок у всьому світі, зокрема в Україні. Який тип зайнятості можуть обрати українські матері в «декреті» і навіщо вони це роблять?

Темою виставки сучасного мистецтва 2015 року став феміністичний погляд на материнство – розгляд його через прискіпливий аналіз особистого і суспільного, осмислення становища жінки, яка взяла на себе відповідальність народжувати і виховувати. Кураторка Оксана Брюховецька.

Що роблять тати після розлучення? Дехто безслідно зникає з життя матері й дитини, дехто бере участь у піклуванні, а хтось боронить своє право бачити дітей. Останнім допомагає ГО «Батько має право». Що це за організація, які цілі вона собі ставить і чи завжди користується гідними методами?

«Не народила ще? А коли? Та вже пора! Свєтка оно вже третю...» Замість відповідати на чужі питання про майбутніх дітей, спробуймо поставити власні. Що таке репродуктивний тиск і в яких формах він є? Чому він проблема? Як йому опиратися?

Чи все добре було у родинах давніх українців? Вітчизняна історіографія має обмаль праць, пов’язаних з такою непривабливою тематикою, хоча ця проблема для XVIII ст. й забезпечена досить широкою джерельною базою. Документація судових інституцій чи церковних установ – верхівка проблематики, вихід насильства за межі родинного кола через тяжкі наслідки (убивства, палійства, отруєння, втечі). Однак  досить яскраво проблематика інцесту, сімейної ворожнечі (конфлікти між одруженими без любові, перелюб, вбивство дружини, знущання свекрухи над невісткою, взаємини невістки й зовиць, сутички невдячних дітей з батьками, збиткування над сиротами тощо) відображені в українському фольклорі.

Якими були стосунки «батьки-діти» у XVIII столітті? У добу непростих соціально-політичних перетворень на Лівобережжі материнські та батьківські практики мали свою специфіку. На основі багатого джерельного матеріалу можемо заглянути за завісу історії.

Вивчення історії дитинства є одним із пріоритетних напрямків сучасної історичної науки. Саме в дитинстві індивід набуває всіх необхідних навичок, засвоює моделі поведінки та культурні коди певної спільноти. Тож дослідження змін у ставленні до дитини на тому чи іншому етапі розвитку суспільства дуже важливі для розуміння історико-культурних процесів. Історія дитинства допоможе краще осмислити минуле України, культурну самобутність, виявити вживані педагогічні практики та з’ясувати специфіку взаємодії громадських і державних структур у галузі опіки, медицини, виховання. Цей досвід необхідний для розв’язання низки сучасних проблем.