Сім’ї

Якось Карл зізнається матері, що він гей, і це головна зав’язка в мемуарній книжці Рубі Свансон. Це було 2002 року і в Канаді, а сама авторка ніколи не вважала себе гомофобкою, проте перші відчуті нею емоції — «шок, страх і заперечення». Чому ця книжка виходить 2019 року українською та чого від неї (не)очікувати?

Відома письменниця розмірковує про аспекти своєї феміністичної мрії — мрії про світ, у якому жінки і чоловіки рівні, самореалізовані та мають однакові можливості і мотивації шукати «сродну працю». Якими будуть любовні сюжети в такому світі?

Рожевий конструктор і ляльки для хлопців — до таких трюків вдаються виробники іграшок, щоб оминути гендерні стереотипи старшого покоління і забезпечити дітей розмаїттям вибору. Які ж іграшки насправді подобаються хлопчикам і дівчаткам?

«Дівчатка — “сніжинки” і принцеси, а хлопчики всі — клоуни» — таке смішне оголошення з дитсадка було популярне в соцмережах якийсь час тому. Однак дівчатка і хлопчики й справді уже з дитсадка починають грати цілком окреслені гендерні ролі. Чи можна — і чому варто — інакше? Про це у статті.

Письменниця Наталка Сняданко поспостерігала за сім’ями українців на курорті — всі ми добре знаємо ці гендерні «розклáди». Як робити натомість, щоби бути рівними і справді щасливими? Усе ніби дуже просто, але прості речі часто виявляються найскладнішими.

Зрада вічна, як світ? Не все так просто. Диявол завжди криється в деталях. Як ми сприймаємо зраду і в якій площині її розглядаємо? Досі у світі є 15 країн, де зраду криміналізовано і карають за неї — вгадайте — жінку (можуть навіть забити камінням). Чи будуть зради у феміністичній утопії, і якщо так, то які? Авторка пояснює, що справа не в тому, які зради, а в тому, як вони переживаються і чому (не)стають трагедією.

Як жінкам «жити для себе»? У якій ситуації це можливо? Що заважає — сексистська настанова «жити для інших» чи все складніше? Авторка вважає, що проблема «пожити для себе» — це проблема місця, де «я» може існувати не лише без загрози, а й за підтримки оточення, де (майже) не існуватиме моральних дилем, бо існуватимуть можливості. І забезпечити ці можливості має сприятливе, гармонійне суспільство — тоді житимемо в утопії.

Помріємо про майбутнє, де жінок активно залучено до ухвалення рішень і більшість цих жінок мають дітей. Яким буде таке суспільство? У ньому відбудеться концептуальний зсув: турботу визнаватимуть суспільною цінністю, а піклування про дітей і дорослих (літніх, людей з інвалідністю) визначатимуть як колективну, суспільну відповідальність, а не як суто приватну проблему сімей. Що це означає на практиці і як далеко від «суспільства турботи» сьогоднішня Україна?

Можливо, якби народилися хлопчики, я б так нічого і не зрозумів.

Материнство — це вир емоцій, від найсвітліших до найтемніших. Тому ця тема так легко вибухає пристрастями, а прийняти факт, що всі дуже різні, у всіх своє щастя і свій шлях, нелегко. У моїй феміністичний утопії матері й батьки матимуть право не бути показово ідеальними. А ще обов’язково матимуть надійний тил із медиків та педагогів, фінансову стабільність і рівні кар’єрні можливості.