Сім’ї

Чи може бути світ, у якому жінка — молодець? У якому її тіло не занадто товсте чи худе, а завжди просто її. У якому хай там коли вийшла заміж і народила дітей — це завжди вчасно. А якщо взагалі цього не зробила, однаково молодець, бо зробила щось інше. Ніби нескладно все, правда? Наша редакторка плакала, коли читала цей текст, адже жіночі мрії про феміністичну утопію дуже прості. Варто додати трішки поваги і справедливости, і наш світ стане ідеальним. І до болю сумно, що цих простих речей у жінок, та й у всіх решти теж, поки що немає.

Якось Карл зізнається матері, що він гей, і це головна зав’язка в мемуарній книжці Рубі Свансон. Це було 2002 року і в Канаді, а сама авторка ніколи не вважала себе гомофобкою, проте перші відчуті нею емоції — «шок, страх і заперечення». Чому ця книжка виходить 2019 року українською та чого від неї (не)очікувати?

Відома письменниця розмірковує про аспекти своєї феміністичної мрії — мрії про світ, у якому жінки і чоловіки рівні, самореалізовані та мають однакові можливості і мотивації шукати «сродну працю». Якими будуть любовні сюжети в такому світі?

Рожевий конструктор і ляльки для хлопців — до таких трюків вдаються виробники іграшок, щоб оминути гендерні стереотипи старшого покоління і забезпечити дітей розмаїттям вибору. Які ж іграшки насправді подобаються хлопчикам і дівчаткам?

«Дівчатка — “сніжинки” і принцеси, а хлопчики всі — клоуни» — таке смішне оголошення з дитсадка було популярне в соцмережах якийсь час тому. Однак дівчатка і хлопчики й справді уже з дитсадка починають грати цілком окреслені гендерні ролі. Чи можна — і чому варто — інакше? Про це у статті.

Письменниця Наталка Сняданко поспостерігала за сім’ями українців на курорті — всі ми добре знаємо ці гендерні «розклáди». Як робити натомість, щоби бути рівними і справді щасливими? Усе ніби дуже просто, але прості речі часто виявляються найскладнішими.

Зрада вічна, як світ? Не все так просто. Диявол завжди криється в деталях. Як ми сприймаємо зраду і в якій площині її розглядаємо? Досі у світі є 15 країн, де зраду криміналізовано і карають за неї — вгадайте — жінку (можуть навіть забити камінням). Чи будуть зради у феміністичній утопії, і якщо так, то які? Авторка пояснює, що справа не в тому, які зради, а в тому, як вони переживаються і чому (не)стають трагедією.

Як жінкам «жити для себе»? У якій ситуації це можливо? Що заважає — сексистська настанова «жити для інших» чи все складніше? Авторка вважає, що проблема «пожити для себе» — це проблема місця, де «я» може існувати не лише без загрози, а й за підтримки оточення, де (майже) не існуватиме моральних дилем, бо існуватимуть можливості. І забезпечити ці можливості має сприятливе, гармонійне суспільство — тоді житимемо в утопії.

Помріємо про майбутнє, де жінок активно залучено до ухвалення рішень і більшість цих жінок мають дітей. Яким буде таке суспільство? У ньому відбудеться концептуальний зсув: турботу визнаватимуть суспільною цінністю, а піклування про дітей і дорослих (літніх, людей з інвалідністю) визначатимуть як колективну, суспільну відповідальність, а не як суто приватну проблему сімей. Що це означає на практиці і як далеко від «суспільства турботи» сьогоднішня Україна?

Можливо, якби народилися хлопчики, я б так нічого і не зрозумів.