17 листопада, 2019

«Мама красива, а тато працює»: як слід змінити гендерне виховання дошкільнят

8 вересня 2019
564
Галина Михайлова

Мама, журналістка, феміністка. Пише на соціальні, економічні й культурні теми. Цікавиться темою жіноцтва і його ролі в житті людства.

«Дівчатка — “сніжинки” і принцеси, а хлопчики всі — клоуни» — таке смішне оголошення з дитсадка було популярне в соцмережах якийсь час тому. Однак дівчатка і хлопчики й справді уже з дитсадка починають грати цілком окреслені гендерні ролі. Чи можна — і чому варто — інакше? Про це у статті.

Читайте також:

«Коли дитина вже усвідомила свою приналежність, треба скористатися цим, щоб виховувати у неї відповідну поведінку: “Ти хлопчик, ти сильніший, допоможи дівчинці”, “Ти дівчинка, повинна бути завжди акуратною”»[1]. Це цитата не з радянського і не з дореволюційного посібника з виховання дітей, а із цілком сучасного сайту одного харківського ДНЗ. Не зважаючи на проголошену Конституцією рівність усіх людей у країні, на численні рекомендації психологів, на декларовану законом про дошкільну освіту рівність умов для реалізації задатків, нахилів, здібностей, обдарувань, різнобічного розвитку кожної дитини[2], у ХХІ столітті багато освітян далі мислять застарілими категоріями.

Безумовно, різницю між статями треба пояснювати дітям, відтоді як у них виникають питання. Світосприйняття малят формують їхні батьки, діти переймають їхні гендерні ролі й стереотипи. Не менший вплив мають і педагоги, з якими дошкільнята перебувають майже третину доби.

Трохи теорії. Гендерне виховання визначають як вплив на психічний і фізичний розвиток хлопчика й дівчинки з метою оптимізувати їхню діяльність, пов’язану зі стосунками представників різних статей, із формуванням статево-рольової позиції. Гендерний підхід в освіті як механізм досягнення гендерної рівности й утвердження рівних можливостей для самореалізації кожної особистости передбачає:

  • відсутність орієнтації на «особливе призначення» чоловіка чи жінки;
  • заохочення видів діяльности, які відповідають інтересам особистости;
  • пом’якшення гендерних стереотипів;
  • врахування соціально-статевих відмінностей — мається на увазі різниця в психофізичному розвитку.[3]

Україна на шляху до гендерної рівности в дошкільній освіті коливається десь посередині між двома полюсами, прикладами яких я обрала Швецію і Японію.

Шведський передовий досвід

Серед країн ЄС найкраща ситуація з гендерною рівністю у Швеції. Про це свідчать результати доповіді Європейського інституту гендерної рівности. Країни ЄС оцінювали за стобальною шкалою під кутом зору роботи, грошей, знань, часу, влади і здоров’я в період між 2005 і 2015 роками. Швеція набрала 82,6 бала. Позаяк ідеться про дошкільне виховання, зосередимося на родині й садочках.

У Швеції найвищий у ЄС відсоток жінок, котрі працюють, — 78,3 %. У 1974 році Швеція стала першою у світі країною, де скасували суто жіночу відпустку у зв’язку з вагітністю й пологами. У 1995 році було запроваджено перший паппаменад — «татів місяць», 30 днів відпустки, які може взяти батько, або родина їх утрачає. У 2002 році термін збільшили до двох «татових місяців» — 60 днів. Станом на 1 січня 2016 року це вже три місяці — 90 днів оплачуваної відпустки для татів[4].

Варто згадати нетипову навіть для Швеції ситуацію: у столиці відкрили дитячий садочок із цілковитим ігноруванням статей. В «Егалії» до хлопчиків і дівчаток звертаються спільним займенником «hen», на полицях не знайдеш традиційних казок на зразок «Попелюшки», зате там є книжки про різні сім’ї, про людей з інвалідністю та ін. Із знайомих нашому читачеві — Сент-Екзюпері й Астрід Ліндгрен. Конструктори й дитячі кухні там однаково доступні для всіх дітей, а стать жодним чином не підкреслюється[5].

Японські традиції

На противагу Швеції у Японії низький рівень гендерної рівности. Тут працюють близько 67 % жінок, але їхня праця здебільшого нижче оплачується, бо вони працюють не повний день або за тимчасовими контрактами. Лише з жовтня 2019 року для дітей до 2-х років відкриють часткове перебування в дошкільних закладах коштом держави, і це стосуватиметься лише незабезпечених сімей[6].

Державні інституції в Японії почали таку активну кампанію, бо народжуваність у країні постійно падає й однією з причин цього вважають відсторонення чоловіків від виховання й догляду за дітьми. З 1992 року закон уперше дозволив татам у Японії брати декретну відпустку, яка становить тут 12 (18) місяців, і на цей час гарантовано 30 % щомісячної зарплати та страхування зайнятости. Гендерний розрив вражає: 2008 року цю відпустку взяли 72,3 % матерів і лише 0,5 % татів[7].

У цій вельми традиційній країні є кілька непорушних гендерних правил, які діють з давніх-давен:

  • чоловіки повинні працювати поза домом;
  • статі слід виховувати по-різному;
  • жінки більше надаються для домашньої роботи й виховання дітей, ніж чоловіки.

Ці стійкі гендерні ідеї сягають корінням ще феодальної Японії. Такі стереотипи більшою мірою стосуються старших жінок і дівчат, у дошкільному ж віці діти граються разом і їм уже розповідають про майбутні ролі.

Україна в полоні стереотипів

В Україні суспільство якоюсь мірою вже звикло до снайперок і комбайнерок, але ще не готове повністю відкинути стереотипи. Як випливає з цитати на початку статті, хлопчиків треба виховувати сильними, вони мусять «носити штанці», а коси й сукні — суто жіночий атрибут. Узагалі, матеріали на цитованому сайті покликані допомогти батькам розуміти гендерні вікові особливості, натомість вони рясніють недоведеними твердженнями й сумнівними заявами на зразок того, що надлишок м’яса чи солодощів спричиняє ранній сексуальний розвиток. Батькам радять книжку «Звідки я взявся», у якій, наприклад, на останній сторінці йдеться про те, що хлопчики мало носять яскравих кольорів.


Сторінка книги з джерела 1

Така заангажованість великою мірою походить із часів Радянського Союзу. Ще 50–30 років тому на дитину як на особистість уваги не звертали. Програма дошкільного виховання передбачала, що діти повинні любити Батьківщину, працювати та поважати дорослих. Діти ходили в садочок шість днів на тиждень, тому вплив вихователів і викладачів на них був величезний. Існувало п’ять основних напрямів дошкільного виховання: фізичне, розумове, моральне, трудове й естетичне[8]. Традиційну модель родини і стосунків подавали дітям як єдиноможливу. Хоча в СРСР пропагувалася загальна рівна праця, у частині професій рівности не дотримувалися. От, наприклад, збірка віршів «Мы живем на Волге» (1971) В. Тимохіна[9]. Дівчинка-господиня готує обід для трактористів і комбайнерів, накриває на стіл. Рибалки й кранівники тут — винятково чоловіки, а жінки займаються хатньою працею. У вірші «Урок» про майстерню згадано лише одну дівчинку: Майя не може впоратися з рубанком, і хлопцеві доводиться їй допомагати.


Сторінки з книги

Важливою частиною естетичного виховання були свята, кількість і зміст яких так само суворо регламентувалися. Де ж тут місце гендерному вихованню, якщо 8 Березня — це свято мами? Такий підхід зберігся досі, сценарії типові і містять застаріле сприйняття дівчат як помічниць мами та хлопців як майстрів.

«Матусь нам треба привітати!

А що ж нам їм подарувати?»

На середину зали вибігають дівчатка.

Дівчинка:

«Ми до маминого свята

Можем чисто все прибрати:

Витрем пил, попідмітаєм —

Цим матусю привітаєм».

На середину зали вибігають хлопчики.

Хлопчик:

«І ми також знаємо,

що подаруємо:

все, що зламалося,

поремонтуємо».

(Цитата з першого-ліпшого сценарію з мережі.)

Опоненти гендерного підходу зазвичай зосереджуються саме на 8 Березня, мовляв, забирають у дітей свято. Однак є ж прекрасний День матері, а 8 Березня варто говорити про можливості для дівчат. Наприклад, написати сценарій про реалізацію дитячої мрії бути космонавткою чи альпіністкою, науковицею чи військовою. У 2018 році координатор освітніх програм Amnesty International Ukraine, кандидат юридичних наук Володимир Селіваненко розробив нову концепцію заходу до Дня боротьби за права жінок. Його можна втілити і на рівні садочка. Фішка в грі «Крокодил» — щоб діти на вушко одне одному казали «велосипедистКА», «медБРАТ», підкреслюючи різність статей у професії.

В ідеальному світі вихователі повинні застосовувати принципи гендерного виховання в щоденній роботі:

  • розповідати дитині про взаємини між людьми різних статей, без осуду й стереотипів;
  • формувати певні моделі поведінки, норми взаємин, при цьому важливо розповісти дитині, що є інші варіанти та норми;
  • розповідати дітям, які бувають родини.

Це дуже просто реалізувати — досить запропонувати дітям помінятися ролями в грі, наприклад, у якійсь постановці про сім’ю.

До повної рівности у сприйманні й інтерпретації двох статей — жіночої й чоловічої — у дитячих закладах ще дуже далеко. І шведський експеримент із безгендерним дитсадочком в Україні найближчим часом навряд чи вдасться повторити, хоча у нас жінки мають можливості реалізовуватися в кар’єрному плані, на відміну від Японії. Однак рівність жінок і чоловіків повинна стати аксіомою з наймолодшого віку, а такого, що «тато працює, а мама красива», не може бути на загальному рівні як норми.

 

[2] Закон України «Про дошкільну освіту» // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 49. — С. 259: https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2628-14

[3] Ліончук, Русана. Oсвіта та виховання: гендерний підхід // http://conf.vntu.edu.ua/humed/2010/txt/Lionchuk.php

[4] Див.: Gender equality in Sweden // https://sweden.se/society/gender-equality-in-sweden/

[5] Див.: Sweden’s 'gender-neutral' pre-school // https://www.bbc.com/news/world-europe-14038419

[7] Див.: Ishii-Kuntz, Masako. Sharing of Housework and Childcare in Contemporary Japan // https://www.un.org/womenwatch/daw/egm/equalsharing/

[8] Див.: Смирнова Е. О. Педагогические системы и программы дошкольного воспитания: Учеб. пособ. для студентов пед. училищ и колледжей, обучающихся по специальности 0313 «Дошк. образование». — М.: Гуманитар. изд. центр ВЛАДОС, 2005.

8 вересня 2019
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Утопія мого тіла
Тривалі перешкоди в доступі до свого тіла, у розумінні свого тіла, міфи про клітор і оргазм, порно як «посібник» із сексу, який показує цей процес винятково з чоловічого погляду — скільки зайвих нашарувань потрібно зняти жінкам, щоб пізнати своє тіло і його насолоди, які виявляються цілком несподіваними...
«I have a dream»: про мандри жінок без страху
Наречені-втікачки, паломниці, піратки і воячки — жінки тисячоліттями використовували різні приводи, щоб мандрувати, адже опції «туризм» у них просто не було. І це вражає: те, що сьогодні здається простим і звичним, було майже недоступним для жінок у минулому. То як же все-таки жінки подорожували, як роблять це тепер і чому соло-подорожі жінок наближають феміністичну утопію?
Один день мого життя
Чи може бути світ, у якому жінка — молодець? У якому її тіло не занадто товсте чи худе, а завжди просто її. У якому хай там коли вийшла заміж і народила дітей — це завжди вчасно. А якщо взагалі цього не зробила, однаково молодець, бо зробила щось інше. Ніби нескладно все, правда? Наша редакторка плакала, коли читала цей текст, адже жіночі мрії про феміністичну утопію дуже прості. Варто додати трішки поваги і справедливости, і наш світ стане ідеальним. І до болю сумно, що цих простих речей у жінок, та й у всіх решти теж, поки що немає.