«Батько має право»: чи все гаразд із цією ініціативою?

У мене (і не тільки в мене) щоразу щеміло серце, коли я бачила під стінами облдержадміністрації на головній площі Сум одиночні пікети поляка Януша П’янки. Він збудував вігвам, який називав штабом боротьби за батьківські права. Януш благав побачень зі своєю донечкою, а далі й повної опіки над дитиною, щоб забрати її в шикарний будинок, де вона жила б як принцеса. Чоловіки стискали руку зневіреному татусю, підбадьорювали словами та обіймами. «Як можна бути такою безсердечною?» — думалося мені про колишню дружину-українку. Та чогось не поставало питання, куди дивляться влада й поліція. Усе-таки центр міста, а нікому немає діла.

Крапку в цій справі поставив суд, визначивши місце проживання дитини з матір’ю і встановивши графік побачень — один раз на місяць у присутності матері. Найгуманніший суд на світі? Хто не знає цієї історії, може вигукнути: «Корупція! Дали хабара!» — як і кричав після суду Януш.

Однак після інформації, що відкрилася під час спроб розібратися в цій ситуації, картинка радикально змінилася. Януш, виявляється, викрадав доньку в матері, переховував її у Франції в жахливих умовах. Ось витяг із протоколу, який склали поліцейські міста Тьє округу Вільпарі:

«У будинку перебували батько дитини і двоє безробітних громадян Перу. Будинок брудний, на підлозі сміття, пакети з простроченою їжею, використані памперси, сліди щурячої отрути. У кутках павутина, шпалери відстають від стін. Раковину забито брудом, у холодильнику цвіль, у туалеті фекалії. [...] На вулиці мінус три, будинок не опалюється, у кімнатах холодно. Світла й води немає. Маленька дівчинка з білим волоссям, згорнувшись клубочком, спала на другому поверсі, прикрившись ганчірками» (саме таким, мабуть, є дім принцеси).

Дівчинку забрали в притулок, а батька — в поліцію. Мати, дізнавшись про місцеперебування доньки, прилетіла й забрала її в Україну. Минув час, а дитина досі не може оговтатися від стресу. У цій історії є чимало огидних і моторошних деталей, більше про які тут.

А потім я побачила Януша в інтернет-просторі, власне, не його, а його схвальний коментар на ФБ-сторінці ГО «Батько має право». Виникло бажання дізнатися докладніше про цю організацію. Тим паче після одного перегляду допису з цієї групи її публікації стали з’являтися в моїй стрічці дедалі частіше.

З чого все починалося

Історій, коли чоловіки усвідомлюють, що розлучення з жінкою означає розлуку з дитиною, безліч. Для Олександра Швеця стало трагедією, коли після розлучення дружина вивезла доньку Варвару невідомо куди. Спочатку тато зіткнувся з байдужістю державних органів, які відмовлялися розуміти проблему батька, котрий хотів визначити місце проживання дитини з ним і виховувати її. Після кількох місяців щоденних візитів у відповідні інстанції та самостійного вивчення законів сімейного права у квітні 2015 року Олександр Швець на своїй сторінці у Фейсбуці опублікував гнівний допис та проілюстрував його колажем із фотографій Варвари з написом «Батько має право». Це і вважається початком діяльності громадської організації з такою назвою. Історія боротьби тата за свою донечку — це десятки судових процесів, зокрема розгляд справи в Європейському суді з прав людини.

Леон Зерницький «Розлучення»

Нині заснована Олександром Швецем та адвокатом Тетяною Горяною громадська організація «Батько має право» об’єднує сотні діячів з активною батьківською позицією, які боронять своє право піклуватися про дитину. Сторінка у Фейсбуці має близько 8000 підписників, закриту групу зі 123 осіб і сайт, на якому можна знайти основну інформацію про діяльність організації. Однак доступ до форуму на сайті й до групи в Телеграмі є тільки в зареєстрованих користувачів.

Місія ГО «Батько має право»: кожній дитині — щасливе захищене дитинство.

Мета — забезпечити рівність прав обох батьків у житті дитини, навчити батьків боротися за щасливе дитинство своїх дітей; зламати усталену роками дискримінацію батьків України; змусити державу ефективно захищати права дітей і батьків; захищати права дітей після розлучення батьків; впровадити відповідальність за порушення прав дітей і батьків (https://batkomaepravo.org/).

Основні ініціативи організації:

• запровадження процедури виконання рішень судів щодо участі у вихованні того з батьків, хто проживає окремо (й інших членів родини) та відповідальності за невиконання таких рішень;
• впровадження відповідальності за невиконання батьківських обов’язків і зміна процедури складання протоколів за невиконання батьківських обов’язків, відповідальність за невиконання вимог органів опіки та піклування;
• відповідальність за порушення права на контакт із дитиною;
• впровадження процедури перевірки цільового використання аліментів і повернення коштів на рахунок дитини в разі нецільового використання, відповідальність за шахрайство під час подання на аліменти.

Крім того, ГО «Батько має право» розгорнуло справжню кампанію протидії практиці використання в судах принципу 6 із Декларації прав дитини (де записано, що малолітня дитина тільки у поодиноких випадках має розлучатися зі своєю матір’ю), бореться за рівну участь батьків у вихованні дітей, за рівноправність в аліментних зобов’язаннях.

Рух за батьківські права: де межа?

Активна батьківська позиція та готовність боротися за щастя своєї дитини викликають повагу й гордість за те, що відповідальний батько — це не міф. Адже, згідно з ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Тобто дитина є членом сім’ї і для матері, і для батька. Фактично чимало батьків стикаються з порушенням прав одного з батьків після розлучення, що, як бачимо, викликає закономірний опір. І якщо об’єднати зусилля, то боротьба буде ефективнішою: разом, як кажуть, і батька легше бити. Однак цей невеселий каламбур у випадку з організацією «Батько має право» стосується радше матерів.

На початку існування діяльність ГО стосувалася переважно питань татівської опіки над дитиною після розлучення. Згодом, крім юридичної підтримки, організація провела багато протестних акцій, щоб привернути увагу суддівської спільноти до проблеми дискримінації прав татів в Україні. Однак були й нестандартні види діяльності на зразок психологічного тиску у вигляді колективних візитів до матерів, які перешкоджають батькам бачитися з дитиною. Олександр Швець звітував про один із таких «заходів підтримки» на ФБ-сторінці організації:

«ГО “Батько МАЄ ПРАВО” вступилося за свого активіста, звичайного батька. Просто прийшли встановити факт перешкоджання батькові в побаченні з дитиною. І прийшло багацько людей.

Саме так активісти зустрічали жіночку біля дому. Жінка злякалась і не приїхала додому.

Візит до матері. 

Саме так активісти ГО “Батько МАЄ ПРАВО” тепер будуть зустрічати біля дому всіх тих істот, які позбавляють дитину права на батька».

Я звернула увагу на дегуманізуючий вислів «всіх тих істот» стосовно жінок та матерів і вирішила уважніше проаналізувати «життя» організації в інтернет-просторі: мову, якою подається інформація, головні дискурсивні напрями й тенденції.

Як зазначають дослідники й дослідниці татівських рухів у європейських країнах, для таких активістських організацій типові дискурсивні концепції мізогінії, звинувачення жінок і звеличення «здібного до піклування тата»[1].

Переглядаючи матеріали сайту ГО «Батько має право», дописи на сторінці організації та коментарі «відповідальних татусів», як вони себе називають, можна спостерігати згадані вище, поширені в інтернеті тенденції і в українських активістів.

На сайті ГО є рубрика «АНАЖЕМАМА» з добіркою статей про жахливі вчинки матерів (як-от убила, морила голодом, залишила на вулиці тощо). Зазвичай героїні жахливих подій — самотні маргінальні жінки, присутності тата в житті дитини там не спостерігається. Закономірна відраза до недбальства таких жінок подається під соусом «зміни стереотипів» щодо образу дбайливої матері. Жінки як група показані не тільки неспроможними виконувати материнський обов’язок, а й небезпечними для дітей.

Скульптура «Перспектива дитини при розлученні»

На Фейсбук-сторінці татусі з використанням войовничих метафор і мови ненависті («анажемама», «самка», «мамашка») закликають один одного «битися» за свої права проти матерів, бо гідних матерів одиниці, жінки винні в розлученнях, жінки торгують дітьми, наживаються на дітях і т. п. Незважаючи на попередження Олександра Швеця про дотримання поваги, такі коментарі обходять блокування і модерацію.

Шкура — это особь женского пола, которая посредством договора или обмана хочет получить какие-либо ресурсы с отца ребенка (и не только), при этом прикрываясь ребенком в своих корыстных целях, при этом не желая брать какие либо обязательства на себя. Теперь понятно?

Євген

Не эмоциональные, а наглые твари решают и за ребенка и за отца, манипулируют... Ограничивают общение из своих корыстных побуждений.

Дмитро

Скажите спасибо тем сучкам, кто запрещает отцам видеться с ребенком...

Дмитро

Образ «здібного до піклування тата» теж один із лейтмотивів в інтернет-матеріалах: чоловік може турбуватися про дітей краще лише тому, що він чоловік.

Если мать неспособна поняньчится с ребенком, пусть отдаст его папе. Мужчины самодостаточны и ответственны. И не ноют на весь Фейсбук наммалоалиментов!!

Євген

Дуже зручно зробити жінку винною: не заробляє гроші — не справляється з батьківськими обов’язками. Заробляє — не приділяє достатньо уваги вихованню. Приділяє увагу вихованню на шкоду кар’єрі — живе коштом аліментів.

На женщине в любом случае лежит ответственность за создание семьи. Во-первых, что не того выбрала в мужья, который алкоголик, тунеядец, изменник, не может финансово обеспечить и еще какая ерунда. Во-вторых, если и выбрала того, но не удержала, не смогла сохранить семью. А ребенку для нормального развития нужна эта семья 100 процентов, и не надо спорить, это как дважды два.

Олександр

Чоловіки презентують себе як емоційні, доведені до відчаю турботливі батьки, яких позбавляють права любити й піклуватися про своїх дітей. При цьому вони скочуються в мізогінію, забувають про те, що мати теж надважлива людина в житті дитини, і змагання між батьками в дусі «хто кращий — тато чи мама?» неприпустиме насамперед задля психологічного комфорту дитини.
 

Рівність прав та обов’язків — уявність і реальність

На жаль, більшість людей не бачать загальну тенденцію крізь призму своєї унікальної ситуації розлучення. Є різні чоловіки й різні жінки, є дані статистичних досліджень, які відбивають реалії сьогодення. І саме ці реалії лягають в основу законів, якими керується держава. Хоча й на державному рівні йде боротьба із застарілими стереотипами й запроваджується практика гендерної рівності у визначенні місця проживання дитини.

Виконання батьківських обов’язків — це не тільки перелік дій, зазначених у ст. 150 Закону України[2], а й рутинні щоденні хатні справи. Фонд народонаселення ООН проводив всеукраїнське дослідження ставлення українців до розподілу домашніх обов’язків у сім’ї і догляду дітей. За статистикою, жінка витрачає втроє-вчетверо більше часу на домашні обов’язки, ніж чоловік. Дослідження підтвердило припущення про стереотипи. Зокрема, лише 22 % українських чоловіків готові рівномірно розподіляти домашні обов’язки. Показовий також великий відсоток чоловіків (майже 57 %), згодних узяти на себе лише невелику частину домашніх обов’язків[3]. Це свідчить про глибину того стереотипу, що саме жінка повинна виконувати всю хатню роботу й доглядати дітей. Тобто саме жінки заради своїх материнських обов’язків повинні брати лікарняні, відпрошуватися з роботи, щоб зводити дитину на щеплення чи полікувати зубки, відвести на гурток, зробити домашнє завдання, попрати, попрасувати, приготувати й нагодувати вередливу малечу тим, що вона захоче, підкорити своє життя суворому графіку та режиму з гігієною, багато чим пожертвувати — і це сприймається як належне. Якщо те саме робить чоловік — він герой! Далеко не всі тати усвідомлюють реальну відповідальність батьківства та обсяги рутинної праці, яку треба робити щодня.

Можна бути еталонним батьком, коли це зручно (все гаразд зі здоров’ям, є вільний час і інші ресурси, можна «скинути» хатню роботу на свою маму чи подругу), брати дитину на кілька днів на тиждень і докоряти колишній дружині за недоліки і недопрацювання у вихованні, не зважаючи на те, що вона «працює» мамою 24 години на добу без вихідних і лікарняних.

Заклики організації «Батько має право» до зміни стереотипів у цьому контексті звучали б прогресивно, якби не виникало питання, чому під час подружнього життя більшість татів не прагнули робити те, на що готові після розлучення. Натомість, як зазначає соціологиня Олена Стрельник, панує «застаріла тенденція: жінка повинна і доглядати дітей, і робити всю хатню роботу, і створювати комфорт для чоловіка, а чоловіча справа — заробити грошей та контролювати, щоб усе було на вищому рівні, — непрямо подається як “золотий стандарт” родини». Такі ролі закріплюються за жінками й чоловіками майже з народження, і якщо жінка готує погано чи виховує дитину якось не так, як хоче чоловік, вона отримує від нього суб’єктивну оцінку як нікчемна господиня й мати. Замість вести розмови про посилення відповідальності чоловіків і татусів ГО «Батько має право» робить акцент на визнанні жінки «неспроможною» виховувати дітей.

Сейдж Барнс «Праця любові»

Дуже складно знайти сім’ї, де фактичне виховання здійснюється рівно 50/50. У різний час буває по-різному: і 52/48, і 39/61 — і це норма, бо родина не тільки дітоцентрична, у неї є інші інтереси й потреби, які вимагають часу та персональних ресурсів. А коли доходить до розлучення, кожен уважає, що він вклав у родину більше (хтось — грошей, хтось — піклування про маля).

Хай там як, попри виразне тяжіння до патріархальних традицій, із жовтня 2017 року Європейський суд зобов’язав Україну дотримувати початкової презумпції рiвностi батька й матері в правах i враховувати їхній матеріальний та психологічний стан під час визначення місця проживання з дитиною[4].

Чому мама «не дає» дитину?

Якщо розлучення вже відбулося і суд залишив дитину проживати з матір’ю, постає питання побачень дитини з батьком. Організація «Батько має право» наголошує, що жінки перешкоджають побаченням тата з дитиною, тому тати не можуть виконувати своїх батьківських обов’язків, і якщо повернути дітей татам, у дітей буде щасливе дитинство. Проблема стосунків дітей і татусів глобальна, не тільки українська. Наприклад, модератор групи підтримки татів The Dads House зазначив: «Доступ тата до дітей обмежений і контролюється судом чи матір’ю. З цієї причини право контакту з дитиною має бути чітко визначено»[5].

Жінки, своєю чергою, нарікають, що після розлучення чоловіки просто зникають, як не одразу, так через якийсь час. Наприклад, за даними американських дослідників Д. Добсон і А. Ніколі, 50 % батьків припиняють відвідувати своїх дітей через три роки після розлучення. І на питання, коли діти почувалися нещаснішими — через 5 років після розлучення чи через 1,5 року, 37 % дітей відповідали, що через 5 років[6].

За даними одного російського опитування, після розлучення частота зустрічей батьків із дітьми зменшується. Якщо з моменту розлучення минуло менше як 5 років, то ще 44 % батьків часто (раз на 1–2 тижні) зустрічаються зі своїми дітьми; до 10 років їх уже 32 %, а пізніше тільки 24,5 %. Частка тих, хто рідко (раз на місяць або рідше) зустрічається з дітьми, зростає з 43 % до 55 %, а ніколи — з 12 % до 17 %. Тобто відразу після розлучення щонайменше кожен десятий чоловік, а згодом кожен шостий перестає спілкуватися зі своєю дитиною[7].

З певною похибкою можна вважати такі дані актуальними й для України. Залишається частка свідомих татусів, яким мами «не дають» дітей. Звичайно, є й такі, хто маніпулює дітьми, наприклад пропонує побачення за матеріальну винагороду. А є й такі, у кого інші причини «не давати» дитину.

Якщо нормальний батько, то можна давати дитину, бо й сама дитина тягнеться до обох батьків, а так як від мого колишнього постійно несе горілкою і той прокурений запах, то я все роблю, щоб мої діти з ним не бачились.

Валентина

Виконувати батьківський обов’язок — це ще й потреба «тримати марку» в моделі поведінки обох батьків. Не всі усвідомлюють важливість закладення якісної моделі поведінки.

Істотна, але непряма причина уникнення контактів та ізоляція дитини від тата — випадки домашнього насильства в минулому. Психологи радять розривати всі стосунки з людиною, яка чинить насильство. На жаль, згідно з оцінками соціологів, лише 10 % потерпілих повідомляють про насильство в сім’ї (це близько 100 000 звернень у поліцію); і, згідно з даними різних країн, 90 % постраждалих — жінки, діти ж уважаються постраждалими, якщо це відбувалося в них перед очима.

Проблема неточності даних у тому, що багато українських жінок не можуть ідентифікувати насильство й не вважають за можливе звертатися через це по допомогу — правову, медичну, психологічну. Безліч людей живуть у токсичних стосунках роками, доки зважуються на розлучення. Якщо вони заявляють про випадки насильства в сім’ї, це складно довести й уважається, що всі жінки наговорюють на чоловіків. Обмеження спілкування дитини з татом, причина якого — пережите насильство, часто розцінюють як свавілля жінок.

Керуючись принципом презумпції невинності, якщо про насильство в родині не було заявлено, його не було доведено, особа, яка його чинила, вважатиметься невинною. Отож непоінформованість жінок, недосконалий механізм боротьби з насильством у сім’ї є не тільки причиною страждань жінок і дітей, а й унеможливлює обмеження тиранів від дальших контактів зі своїми жертвами. Чи стають діти щасливішими від цього?
 

Права, потреби та проблеми при розлученні

В ідеалі при розлученні тато й мама повинні мінімізувати стрес для дитини, але далеко не всі розлучення минають мирно, та й тримати емоційну рівновагу — неабияке випробування. Обоє батьків мають реалізовувати свої батьківстві права та обов’язки з піклування, виховання, утримання дитини, але фактична реалізація цих прав та обов’язків має багато спірних моментів.

ГО «Батько має право» пропонує новації, щоб урегулювати найпроблемніші моменти «постсімейних» стосунків, — виховання обома батьками та зміну системи аліментних зобов’язань. Організація вносить пропозиції до законопроектів — запровадити практику почергового проживання з батьками, звітування про витрати аліментів, відповідальність за невиконання батьківських обов’язків. У цих ініціатив є раціональне зерно, але є й моменти, які варто розглянути уважніше.

Почергове проживання з батьками пропонується як прогресивний метод вирішення спорів про участь у вихованні. Психологи з Каролінського інституту у Швеції з’ясували, що спільна опіка над дитиною після розлучення батьків — найкращий варіант. На практиці це відбувається так: дитина по черзі живе то з мамою, то з татом. У такому разі в неї спостерігається мінімум поведінкових проблем і психологічних симптомів[8].

Однак для цього потрібна висока якість стосунків між батьками. Часто відбувається навпаки. Діти стають або зброєю, або трофеями в боротьбі з «колишніми», або непередбаченими жертвами.

Дослідники, як-от Пенелопа Ліч, відзначають суттєві недоліки для дитини в разі почергового проживання в обох батьків:

• немає відчуття «дому», а отже, і захищеності;
• кількість стресових і конфліктних ситуацій зростає, бо один із батьків може забороняти те, що дозволяє інший, і т. д.;
• батьки не діють як одна команда, а постійно змагаються одне з одним, мають різні правила й вимоги;
• «розділена» відповідальність щодо прищеплення норм поведінки дитині веде до намагання перекладати відповідальність одне на одного й може стати причиною проблемної поведінки дітей;
• сором’язливим дітям важко постійно пристосовуватися до нового оточення, що стає додатковим емоційним навантаженням [9].

Звітуванням про витрати аліментів покликано збільшити розмір коштів (а отже, захищеність дитини), що їх перераховуватимуть батьки, які точно знатимуть, що кошти йдуть на дитину. Обоє батьків мають перераховувати потрібну суму на рахунок дитини, рух коштів на якому легко контролювати.

ГО проголошує: «Враховуючи, що ГО “Батько має право” у 2018 році одним із напрямів роботи визначило започаткування та поширення практики перевірки цільового використання аліментів та запровадження механізмів повернення коштів, що не цільовим чином використані, ГО звертається до отримувачів аліментів і просить врахувати нашу пораду.

Радимо отримувачам аліментів збирати докази, якими отримувач аліментів має довести їх цільове використання на дитину. Незважаючи на те що платник аліментів не висуває вимогу щодо перевірки, цю вимогу може бути висунуто протягом трьох років і подано в майбутньому позов про повернення коштів, що не цільовим чином використані. Не наражайте себе на майбутню небезпеку й збирайте ці докази щомісяця».

Звичайно, жінки вимагають пояснень, як це робити в тих випадках, коли чек отримати неможливо (проїзд, витрати на харчування в школі, купівля продуктів на ринку, «кишенькові гроші» дитини, плата за гуртки тощо), але чоловіки вбачають у цьому лише бажання жінок знайти «лазівку», щоб витрачати на себе аліментні кошти.

Звітуйте за витрачені аліменти і не плачте, що не зможете витрачати на себе. Ваші образи на чоловіка не позбавляють обов’язку звітувати.

Іван

Почитав я тут жіночок і зрозумів, що українки в переважній більшості хочуть за чужий рахунок жити, а самій лиш би не працювати. Жах.

Діонис

Якщо розмежувати звітування про аліменти й економічне насильство (хоча відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» вимога детальних звітів, як і на що витрачаються гроші, вважається економічним насильством), то така ініціатива може стати дієвим інструментом для впливу на отримувачів аліментів, особливо якщо вони справді витрачають аліменти не за призначенням. Однак добросовісним розпорядникам дитячих коштів теж може бути непереливки, якщо платник просто вдасться до психологічного тиску, використовуючи зручну можливість у вигляді звітування (наприклад, вважатиме за непотрібне купувати певну річ).

Відповідальність за невиконання батьківських обов’язків означає, що тата, який зник чи перестав брати участь у житті дитини (а таких випадків десятки тисяч), змусять «за буквою закону» любити дитину, опікуватися нею, виконувати всю «привілейовану» роботу, яку виконують матері, навіть якщо в нього інший погляд на свою роль у житті дитини.

Не зовсім зрозуміло, як це діятиме у випадках почергового проживання, коли дитина в якийсь момент сама не захоче йти жити до батька (матері) навіть на короткий період, і чи може це бути розцінено як недотримання рішення суду. Чи передбачається відповідальність того з батьків, хто залишить дитину в себе, зважаючи на бажання дитини?

Діти — це не чиясь власність. Дитина, щойно вона навчилася вербально висловлювати свої бажання, може реалізовувати право вибору. Якщо законом буде закріплено почергове перебування в батьків згідно з певним графіком та ще й наглухо зафіксовано його відповідальністю і санкціями за невиконання, чи зможе дитина реалізувати свою свободу й бути там, де їй захочеться? Чи її рабство тепер буде надійно закріплено за двома господарями? Здається, для дитини ситуація може погіршитися.

Висновки

Якщо ГО «Батько має право» справді вважає своєю місією дати кожній дитині щасливе захищене дитинство, то перше, що воно має зробити, — припинити війну з жінками, бо навіть виграні справи в судах нічого не варті, якщо тато й мама ставитимуть свої егоїстичні мотиви й амбіції вище за потреби та комфорт дитини. Закріплення графіка відвідування, вимоги батьків одне до одного, різні види контролю свідчать про недовіру й унеможливлюють здорове спілкування, необхідне для щастя дитини. Поки що ГО «Батько має право» здається ідеальною машиною для допомоги в здійсненні психологічного насильства щодо колишніх дружин та іноді чоловіків.

Діяльність ГО «Батько має право», як і діяльність інших організації, які боронять татівські права, на думку дослідників та експертів (котрі вивчають питання розлучень), сфокусовано не на інтересах дитини, а на інтересах батьків або, точніше, на інтересах тата. Діти втрачають свободу обирати, де і з ким їм проводити час, бо це контролюють батьки й судові рішення. Вважається, що найщасливіші діти в родинах, де основну опіку закріплено за одним із батьків, а інший — бажаний гість і надійний партнер у здійсненні виховання та піклування. Дружнє спілкування між батьками, узгоджені методи виховання після розлучення — основні чинники психологічного комфорту дитини[10].

Тому ГО «Батько має право» варто спрямувати діяльність своїх фахівців не на розпалювання ворожнечі й конфліктів, а на їх залагодження, на популяризацію долучення до щоденних справ з догляду дитини як «рівноправності», ліквідацію незнання про домашнє насильство, що підвищить захищеність дітей, на лобіювання можливості враховувати думку дитини з ранішого віку, ніж це встановлено законодавством. Загалом усе, на що спрямовано діяльність організації, має виходити з інтересів дитини, а не з інтересів татів.

Усі цитати взято з публічної сторінки спільноти ГО «Батько має право» у Фейсбуці: https://www.facebook.com/batkomaepravo/