7416 
У сучасній масовій культурі материнство подають переважно як абсолютне, беззаперечне щастя, як золотий час, коли ідеальним стає не тільки особисте життя, а й кар’єра. Матері, які під час «декрету» розкрили таланти, почали власну справу, гармонійно поєднують самореалізацію і догляд за дитиною — популярний сюжет щасливих фото із соцмереж. Вони настільки поширилися, що перейшли в інтернет-фольклор, а часткова зайнятість матерів у «декреті» дедалі частіше вважається нормою.
Прикладів, коли жінки з маленькими дітьми на руках досягали небаченого успіху, справді немало. Серед найяскравіших — Джоан Роулінг, яка почала свій цикл книжок про Гаррі Поттера, коли розлучилася з чоловіком, залишилася сама з однорічною донькою і жила на соціальні виплати. Чи героїня однойменного біографічного фільму Ерін Брокович, багатодітна матір-одиначка, яка без фахової освіти змогла виграти справу проти могутньої корпорації, що отруювала навколишнє середовище.
В обох випадках жінки, перш ніж досягнути успіху, жили в бідності через неможливість поєднувати догляд за дітьми і роботу за стандартним графіком. Тому вони шукали інші варіанти, власне, як і більшість жінок у всьому світі, зокрема в Україні.
Атипова зайнятість — широке поняття, яке охоплює всі форми зайнятості, крім стандартного 8-годинного робочого дня з двома вихідними на тиждень і безстроковим офіційним оформленням. Це і прекарна праця, проектна, короткострокова зайнятість, коли частину роботи виконують позаштатні працівники, і вахтовий, позмінний, цілодобовий графік, і короткострокові контракти або повна відсутність оформлення, і самозайнятість.
Особливу увагу дослідників у сфері трудового права до атипової зайнятості пов’язано з тим, що вона, з одного боку, допомагає знизити рівень безробіття і збільшити гнучкість, а з другого — легко стає предметом зловживання, адже дозволяє платити меншу зарплатню й уникати багатьох соціальних зобов’язань.
Серед атипово зайнятих найбільше молоді і жінок, однак для юнаків перспективи змін імовірніші. До того ж і тут, згідно з дослідженням Анни Оксютович[1], існує диференціація розміру зарплати залежно від статі. Наприклад, у Львові офіціантами в кафе й ресторанах у центрі міста, де зарплати і чайові вищі, працюють і чоловіки, і жінки, а далі до околиць залишаються вже тільки жінки.
Такий стан речей пов’язано насамперед з материнством, традиційним розподілом домашніх обов’язків, коли основний тягар догляду за дітьми лягає на жінку, та недоступністю доглядової інфраструктури. [Жарова2] Тому якщо чоловік шукає максимального заробітку й самореалізації і не має при цьому перешкод, жінки часто змушені ставити на перше місце інтереси родини. Тому в Україні жінкам традиційно відводять бюджетні сфери, які дозволяють уповні отримувати соціальні гарантії, як-от лікарняні й відпустки, або сферу обслуговування, яка може запропонувати трохи вищі зарплати і, можливо, гнучкість. Високооплачувані галузі для жінок часто стають закритими через втрату ними кваліфікації протягом «декрету».
Звичайно, Кодекс законів про працю гарантує матері або іншому члену сім’ї, на якого оформлено «декрет», право повернутися на своє робоче місце після трьох (в окремих випадках — після шести) років відпустки по догляду за дитиною. Крім того, для матерів з дітьми до трьох років передбачено скорочений робочий день чи тиждень. Однак майже третині найманих працівників заважає реалізувати свої права нелегальна зайнятість. І навіть при офіційному оформленні у роботодавців є широкі можливості, щоб звільнити працівницю[2], яка стала небажаною.
За даними дослідників і міжнародних інституцій, без шкоди для кваліфікації повертатися на роботу слід через півроку-рік. Проте в Україні це надзвичайно проблематично через майже повну відсутність ясел для дітей до року та обмежену кількість закладів для дітей до трьох років. Послуги няні не надто популярні через їх високу вартість і недовіру до кваліфікації персоналу. Вагома також неможливість для багатьох суміщати повний робочий день з доглядом навіть за дітьми старшого віку, наприклад, за першокласниками. І це актуально не тільки для України: подекуди в країнах ЄС є можливість «зберегти» частину «декрету» до моменту, коли дитина піде в школу, адже цей період потребує особливої уваги батьків.
«Коли молодшому сину виповнилося три роки, повернулася на роботу держслужбовця, але за кілька місяців продовжила відпустку за станом здоров’я дитини. Достатньо було висновку лора про аденоїди. Син справді дуже хворів у садочку. Старша дочка пішла в перший клас, потребувала уваги, плюс додаткові заняття, гуртки. А на роботі змушено чітко з 9:00 до 18:00 відсидіти, навіть якщо роботи немає. Скороченого робочого дня чи півставки не передбачено», — розповіла мати двох дітей Тетяна.
Крім держслужби, гнучкості бракує і в бюджетній сфері. Авторка знає приклади, коли вихователька з дитячого садочка через необхідність доглядати за хворим батьком покинула роботу і пішла працювати прибиральницею, отримуючи набагато вищу зарплатню за пару годин роботи вранці. А знайома медсестра звільнилася, коли її дитина пішла в перший клас, бо в лікарні зміна починалася о 8 ранку і вона не встигала відводити сина до школи.
Якщо гнучкий графік недоступний, логічним варіантом видаються часткова зайнятість або самозайнятість. Проте структура української економіки й особливості «жіночого» ринку праці, у якому домінують сфера послуг і торгівля, накладають певні обмеження на вибір варіантів для «материнських стартапів».
Власниця комісійного магазину Олеся
До вагітності я працювала у відділі продажів великої ритейл-компанії. Про мене завжди казали, що можу продати будь-що. Коли син трохи підріс і почав ходити в садочок, я повернулася на роботу, але їздити треба було з Оболоні на Теремки, поверталася пізно ввечері, зарплата мене не влаштовувала, тому задумалася про власний бізнес. Синові ще не було трьох років, як з’явився наш комісійний магазин. І по грошах вигідніше, і можу закрити магазин, коли мені треба. Є, звичайно, для підстраховки пару жінок, яких я можу попросити мене замінити. І з сином теж періодично треба просити побути родичів чи сусідок, але поєднувати роботу і сім’ю здебільшого виходить. Бізнес оформлено на мене, тому я не переживаю і знаю, що в разі чого ми із сином не пропадемо. Я маю освіту у сфері маркетингу й реклами. Звичайно, хотілося б задіяти свій талант у великому рекламному агентстві. Однак працювати на когось зовсім не хочеться.
— розповіла мати семирічного хлопчика, власниця комісійного магазину Олеся.
Про незручний графік і низькі зарплати як головний поштовх до пошуку варіантів самозайнятості розповіла і мати п’ятирічного хлопчика Ольга.
Власниця магазину товарів із ЄС Ольга
Я працювала в кол-центрі технічної підтримки одного зі столичних інтернет-провайдерів. Оплата була погодинною, робочий день не нормовано, зміни могли тягнутися і до 10-ї вечора. Тому повертатися на колишню роботу, маючи малу дитину на руках, узагалі не було варіантом. Почали з чоловіком шукати ідеї для бізнесу, радше у якості підзаробітку. У нас тоді був кредит і пару тисяч гривень на місяць не завадили б. Купували синові через інтернет польські підгузки, набагато дешевші за аналоги в наших магазинах. Вирішили і собі спробувати їх продавати. Бо це таке, без чого не обійдешся. І зрештою справи пішли вгору. Обов’язки у нас із чоловіком розподілено: я більше спілкуюся з людьми, він працює на доставках, розвантаженні, виконує фізично важку роботу. Хоча і я не раз розвантажувала машини з товаром. Якщо життя змусить, то все зможу. Що стосується сина, то без допомоги бабусі й інших родичів однаково не обходиться. Та це актуально для кожної матері, я думаю, навіть якщо вона не працює. Наприклад, якщо жінка потрапить у лікарню. Тепер, коли бізнес функціонує вже без активного втручання, можна подумати про саморозвиток. Можливо, у сфері маркетингу, піару.
Прикладів, коли знайомство з ринком дитячих товарів надихає батьків заснувати власний бізнес у цій сфері, справді немало.
Пошиття слінгів, виготовлення іграшок, продаж дитячих товарів, курси для вагітних і раннього розвитку дітей, консультанти з грудного вигодовування, тренери з динамічної гімнастики і плавання для немовлят, масажисти — тут можна говорити про цілу індустрію. А також про поєднання ідей батьків і сучасних трендів, як-от коворкінг із дітьми. За яскравий приклад може правити Zelenka http://www.zelenka.kiev.ua/ — коворкінг у Києві, заснований двома мамами, у вартість якого входять послуги нянь, а програма передбачає творчі курси, лекції з першої невідкладної допомого дітям тощо.
Пережитий досвід поєднання материнства і власної справи стає підґрунтям для просвітницьких і мотиваційних матеріалів, наприклад, на таких ресурсах, як Womo — мама в ділі http://womo.ua/.
«Дитяча тематика» стала поштовхом і для киянки Інни (ім’я змінено на її прохання), яка продавала одяг та іграшки з Китаю. Однак у її випадку самозайнятість пов’язано зі зниженням кваліфікації, нестабільністю і стресом.
Під час вагітності і відпустки по догляду за дитиною я вчилася в аспірантурі. Та насправді для навчання часу абсолютно не було, а академічну відпустку я не брала з фінансових міркувань. На старшу дитину я не отримувала аліменти, а 980 грн на трьох мені явно не вистачало для економічної незалежності. Необхідність мати свої гроші для мене була важливою на всіх етапах мого життя, бо мій батько дуже любив використовувати цей важіль для управління мною. Можливість приймати замовлення і продавати товари з Китаю з’явилася якось сама собою. Мій старий приятель поїхав учитися в Китай, і для нього це теж була можливість підзаробити. Щомісячний дохід виходив на рівні середньої зарплати, при тому що я не витрачала на це багато часу. З одного боку, і часу багато не було, а з іншого — я розглядала цю діяльність тільки як тимчасове заняття. Водночас така самозайнятість вимагала систематичності і не передбачала пауз, адже дохід пропорційний активності і витраті часу. Крім того, поки для покупок на торгових майданчиках Китаю потрібен був резидент у Китаї та оплата за його банківськими реквізитами, звичайно, вся наша робота будувалася на довірі і взаєморозумінні. Найризикованіший етап — розмитнення в Україні, адже товар часто заїжджав “сірим”, а українські перевізники особливих гарантій не давали. І кілька разів під час арештів вантажу і переділу зон впливу на Одеській митниці доводилося робити повернення замовницям за свій рахунок. Так само не завжди приходили поштові посилки з Китаю. До того ж посилка відстежувалася на території Китаю, на території Росії, а потім потрапляла в Україну і зникала в невідомому напрямку. Це був великий стрес, і поступово я припинила працювати із замовленнями, хоча про такий досвід не шкодую, це допомогло мені мати свій заробіток під час відпустки по догляду за дитиною, а також новий досвід і знайомства.
А от матері двох доньок Марині вдалося знайти для самозайнятості більш творчий варіант, ніж її основне місце роботи.
Майстриня з виготовлення пряників Марина
Я працювала у відділі продажів компанії. Декретна відпустка ще не закінчилася, можу бути вдома. Що буде потім — важко сказати. На роботі я звикла викладатися на всі 100 %, але з появою дітей пріоритети змінюються. Є люди, які можуть працювати у півсили, однак у мене так не виходить. Треба буде або змінювати себе, або роботу. У мене дві декретні відпустки поспіль. Постійна домашня рутина втомлює. Кожній людині хочеться самореалізації, бути кимось, крім матері і домогосподарки. І я спробувала робити пряники, — вони стали моє віддушиною, вкладала в них усю себе. Вперше вирішила зробити їх як подарунки для гостей, коли старшій донці виповнився рік. Коли тепер згадую свої перші роботи, то стає трохи соромно. Та всім ніби сподобалося, хвалили. Довго робила пряники не для продажу, але зрештою почала займатися цим на комерційній основі. Бувають “гарячі” періоди — перед новорічними святами, днем Святого Миколая. Одного разу було тисяча замовлень. Робили їх тоді всією сім’єю. Часто прошу побути з дітьми бабусю, особливо коли багато замовлень. Діти бувають різні, у когось удень по три години сплять і можна все встигнути. Однак це не наш варіант: півтори години — і потрібна мама. З чоловіком жартую, що на пряниках на мерседес не заробиш. Насправді ж я моніторила ринок, і ціни дуже різняться. Якщо з часом вирішу не повертатися на роботу і повноцінно відкривати свою справу, то, можливо, ситуація зміниться.
Олександрі, матері півторарічного хлопчика, теж вдається під час «декрету» працювати в улюбленій, цілком творчій сфері. І ще це дозволяє їй не перейматися комерційним успіхом.
Фотографиня і відеорежисерка Олександра
Моїм офіційним місцем роботи перед “декретом” була громадська організація, яка допомагає самотнім літнім людям. Я проводила різні гуртки, розважала бабусь і дідусів, як могла, допомагала їм повернутися в соціум. Звільнилася на третьому місяці вагітності через незгоди з керівництвом. Хоча основна причина все-таки — зарплатня, розмір якої був символічним. Я робила це передусім для себе, мені подобалося, це була шляхетна справа. Однак обставини змінилися. Нині я займаюся фотографією, роблю відеоролики для реклами в Instagram. В університеті імені Карпенка-Карого перейшла на четвертий курс режисури. Фотозйомка нагадує мені роботу режисера з акторами на майданчику. У мене є власне бачення кадру і плани на своє велике красиве кіно. Саме декрет, коли ти постійно сидиш удома, вплинув на те, що мені гостро захотілося самореалізації. Хотілося виходити і дистанціюватися від побутових проблем та “величезного щастя материнства”. Я подумала про те, чим можу займатися, щоби був вільний графік, щоб хоча б почасти нагадувало мою професію і щоб цим можна було займатися будь-де, бо через роботу чоловіка ми живемо на дві країни. Тому вибрала фотографію і відеомонтаж на приватні замовлення. Я пробувала цим займатися і до вагітності, але через те що постійно були якісь інші роботи, я не справлялася. Тепер більше виходить. Якщо врахувати, що зарплата в соціальному центрі у мене була мінімальною, то зараз так, більше виходить, хоча я працюю пару разів на місяць. У різних країнах, звісно, різні розцінки. Проте якщо згадати весь досвід роботи, то ні, я не досягнула своєї найвищої зарплатні в Україні. Мінус — те, що у мене немає авто і прав на водіння, а ще я недостатньо володію англійською, тому втрачаю частину замовлень. Поки що моєї зарплатні не вистачить на те, щоб утримувати себе й дитину. У мене й немає такої мети. Я роблю це для саморозвитку. Надалі планую частіше працювати і піднімати ціну, але поки все цілком і повністю забезпечує чоловік. Свої замовлення я підлаштовую під його графік, коли йому зручно залишитися з дитиною. Натомість моя робота безпосередньо впливає на рівень мого щастя. Мені дуже подобається те, що я роблю, як роблю, дуже тішать люди, які повертаються до мене знову і знову.
У наведених вище форм атипової зайнятості жінок у «декреті» є головна спільна риса — гнучкість і можливість працювати з дому або в зручному місці. При цьому їхня прибутковість дуже відрізняється і демонструє закономірність: продаж товарів і послуг прибутковіший, а комерційний успіх хенд-мейд продуктів залежить від навичок і досвіду та потребує більших ресурсів у плані часу, так само як творчі професії, робота у сфері перекладу, журналістиці, ІТ.
Часто вповні реалізувати ідею, яка «народилася в декреті», виходить уже після того, як діти підросли. А виникають вони — позаяк материнство можна порівняти з горезвісним виходом із зони комфорту, — коли потреби різко зростають, а можливості звужуються. Тому мозок шукає всі можливі варіанти, щоб максимально продуктивно використовувати крихти вільного часу. Хтось із цим упорається, хтось зневіриться і впаде в депресію. І якщо про дорослого в цій ситуації можуть сказати, що так невдасі й треба, то варто пам’ятати, що зрештою страждатимуть діти.
Як спостерегла дослідниця Ольга Ісупова[3], в основних західних моделей сімейної політики одна й та сама мета — дати всім дітям порівняно однаковий старт у житті і вберегти від бідності. І це не повинно залежати від того, чи піде «материнський бізнес» угору. Оплачувана відпустка по догляду відповідно до зарплати, доступні ясла, обов’язковий «декрет» для тат [Бурмака тато1] і можливість гнучкого графіку для обох батьків, а не лише для матері, — ось головні засади політики держав, які вважаються передовими в плані гендерної рівності і захисту материнства. У такому разі для більшості відпустка по догляду справді стане можливістю для самореалізації і продукування суспільно корисних ідей, а не відчайдушними спробами будь-якою ціною заробити чи втримати чоловіка, від якого залежить фінансова стабільність сім’ї.
