10 грудня, 2019

«I have a dream»: про мандри жінок без страху

12 листопада 2019
Поширити в Telegram
1329
Олександра Бінерт

Студіювала інформатику в Києві, європейську етнологію та Public History в Берліні.Ініціаторка та координаторка декількох німецько-українських громадських ініціатив. Працює в сфері міжкультурного діалогу, зокрема, тренеркою з різноманіття та міжкультурної комунікації. Мандрівниця - об'їхала наодинці у 2017 році навколо світу. Сфери інтересів: empowerment, активізм, права людини, партисипація, студії кіно.

Читайте також:

Киянка Анна Гречишкіна з 2013 року подорожує навколо світу на мотоциклі. В одному інтерв’ю вона так описує свою пристрасть до мандрів: «Подорожувати треба. Можна поїхати в інше село, місто, країну. (...) Це не тільки про подорож, це про мрію. Не в кожного є мрія подорожувати, але в кожного є мрія про щось. Важливо не зупинятися на страхах і сумнівах. Треба робити кожного дня невеличкий крок на шляху до мрії. Я впевнена, що нічого неможливого не буває, особливо якщо прийшла якась ідея, — це означає, що її можливо втілити в життя. Ми як жінки можемо набагато більше, ніж думаємо»[1].


Джерело: сторінка Анни Гречишкіної у Фейсбуці

Для Анни подорож — це насамперед про мрію, адже вона мріяла об’їхати на мотоциклі навколо світу. На початку того інтерв’ю Анна проговорює суттєву перешкоду для втілення своєї мрії: «Коли я готувалася до цієї подорожі, люди, дізнавшись, що я подорожуватиму сама, а не в парі з кимось, не з групою, найперше казали: “Це небезпечно. Як ти це будеш робити сама?”»[2]. Ця перешкода — це страх, як внутрішній, так і зовнішній, він відчувається в повітрі, коли хтось чує про великі мандрівні плани жінок.

Якщо поглянути на історію цих мандрів і того, як жінки «опановували» публічний простір, то очевидно, що наш сьогоднішній страх містить велику частку соціального конструкта, який спирається на конкретне історичне підґрунтя — розподіл ролей між чоловіком і жінкою. Звичайно, ця перешкода не виняткова. Матеріальне забезпечення, мобільність, суспільні рамки, дотримання прав жінок та ставлення до жінок у конкретних суспільствах теж грають свою велику роль, але вони так чи так пов’язані з цим соціальним конструктом.

Ця стаття — про те, як розвивалися мандри жінок, про ставлення до цих мандрів та до використання публічного простору в останні століття європейської історії. Для кращого розуміння розвитку історії мандрів жінок поняття «мандри» в цьому тексті означатиме мобільність жінок (переміщення через переїзди, роботу, сім’ю тощо), туризм, а також мандри з метою відкриття нових світів і досліджень.

При написанні цього тексту я використовувала головно історіографію подорожей європейських жінок. Звичайно, в інших частинах світу так само були жінки, які мандрували, наприклад, цікаво було б розглянути мандри жінок у «золоту добу» арабської культур (до ХV століття). Серед арабських жінок були філософині, релігійні лідерки, жінки-воїни, які теж подорожували. Скажімо, за певними даними, Фатіма Ал-Фіхрі 859 року заснувала в марокканському Фесі перший у світі університет, який діє й нині[3]. Вона подорожувала принаймні раз у житті — коли переїхала з місця свого народження в Тунісі до Марокко. Є й інші цікаві приклади мандрів жінок поза Європою, і все-таки через обмежений ресурс я зупинилася на історії мандрів жінок тільки одного континенту.

Мандри жінок у давні часи і до кінця середньовіччя

Коли ж ми вперше зустрічаємо жінку-мандрівницю? Відповідь проста і складна одночасно: навіть попри неоднакові можливості мобільности жінок у різні епохи, жінки мандрували завжди. Вони мандрували з метою паломництва, шлюбу, освіти, експедицій. Серед відомих давніх мандрівниць є, наприклад, молода жінка, яку археологи називають дівчиною з Егтвед[4]. Вона подорожувала між теперішніми Данією і Німеччиною 3400 років тому. За допомогою різних методів дослідники змогли встановили не тільки її вік, а й місце народження: вона померла приблизно у 18 років у Ютландії (Данія), а народилася в Шварцвальді (південь Німеччини). В останні роки свого життя вона кілька разів мандрувала між Ютландією і Шварцвальдом. Аналізуючи об’єкти в її гробниці, дослідники називають мотивами її подорожей культову діяльність (вона могла бути важливою жрицею тогочасного культу сонця) або укріплення торгових зв’язків між Данією й Німеччиною через шлюб.

З античности до нас дійшли згадки про двох грекинь — Аксіотею (Axiothea) і Ластенію (Lasthenia), які десь 400 року до н. е. подалися з Аркадії в Афіни, щоб стати ученицями Платона. Аксіотею надихнув його трактат «Держава», у якому Платон описує ідеальну державу, у якій, зокрема, жінки рівноправні з чоловіками. Однак у реальності жінки не могли відвідувати його лекції, тому Аксіотеї довелося перевдягнутися чоловіком[5]. Це один із прикладів подорожі жінок, які вже в античності подорожували з метою освіти[6].

Серед давнішніх мандрів згадують також дослідницьку експедицію вікінгині Фрейдіс, яка в Х й ХІ століттях відвідала на своєму кораблі Америку і там перезимувала. Як розповідає сага, вона вбила половину своїх помічників і повернулася назад із навантаженим кораблем[7].

Релігійний характер має один із перших описів жінкою її мандрів — подорожні нотатки абатиси Еджерії (Egeria) із Франції, яка розповіла про своє паломництво в 381–384 роках по святих для християн місцях. Еджерія походила з багатої родини чи то з іспанської Галісії, чи то з південної Франції, а побувала вона в Єрусалимі, на східній території Йордану, в Месопотамії, Єгипті, Малій Азії[8].


Джерело: https://openlibrary.org

Паломництво особливо поширено в середньовіччі, зокрема у ХІІ–ХV століттях. То була чи не одинока форма мандрів, доступна для різних верств суспільства. Нині нам відомо про таких середньовічних мандрівниць, як британки Марджері Кемпе (Margery Kempe), леді Марґарет Флорентін (Lady Margaret Florentin), свята Бригіда Шведська, графиня фон Неріке (Heliga Birgitta, Furstinnan av Närke). Усі вони подорожували до Єрусалима, Рима і Сантьяго-де-Компостела. Розповідь про подорожі Марджері Кемпе (The Book of Margery Kempe, 1413) — другий після Еджерії відомий опис жінкою її мандрів. Завдяки англійській мові, якою писала авторка, її «травелог» став доступним для багатьох і зміг впливати на розширення сприйняття мандрів жінок[9].

Паломництву жінок намагалися перешкоджати декретами й законами. У 796 році з’явилася заборона черницям ходити на богомілля, а на початку ХV століття Папа Римський Григорій XII офіційно заборонив жінкам паломництво в Єрусалим. У ХVІІ столітті у Венеції, звідки зазвичай починалася проща у Святу землю, паломницям-жінкам не давали дозволу рушати на богомілля[10]. Попри заборони, частка жінок серед тогочасного європейського населення, яке мандрувало святими місцями у ХІІ–ХV століттях, коливалася від 25 % до 50 %. Через «полярну організацію доступу до простору»[11] паломницькі подорожі аж до ХІХ століття були чи не одинокою прийнятною в суспільстві можливістю для жінок мандрувати самим.

Мандрівні принцеси й піратки

Згадані мандри жінок — радше виняток, аніж правило. Довгий час, до ХVІІІ століття, подорожі, крім паломництва, були прерогативою привілейованих представниць поміщицьких сімей, князівських і королівських дворів. Тут слід згадати й історію Київської Русі: княжна Євпраксія Всеволодівна, онука Ярослава Мудрого, мандрувала за своє життя кілька разів.


Джерело: https://ukrposhta.ua

У дванадцять років Євпраксія вирушила в далеку подорож до свого майбутнього чоловіка — маркграфа Північної Саксонії. Після багатьох поневірянь вона втекла, вже як імператриця Священної Римської імперії, в Італію, а згодом повернулася назад до Києва[12]. Її життя й мандри — один із виняткових прикладів мобільности представниць європейських королівських дворів, які, хоч і мали менше привілеїв за чоловіків, але все-таки могли подорожувати.

Подорожі відбувалися не тільки через весілля. Жінки мандрували як дружини, супроводжуючи своїх чоловіків, подорожували й самі в якості медіаторок, а також інкогніто як мандрівниці[13]. Багато обмежень для мандрів цього соціального стану стосувалися обох статей: це наявність інфраструктури, якість доступної по дорозі ночівлі, переміщення через державні кордони, різні мови тощо. Для жінок існували додаткові обмеження, як біологічні, так і через приналежність до соціальної статі. З біологічних — потрібно було спланувати, як поводитися під час менструацій, вагітности, пологів, викиднів. Із соціальних — доступ до певних видів мобільности й переміщень, як-от поїздка в університет, на війну, верхи на конях, заборонені жінкам[14].

Цікавий приклад мандрівниць-аристократок — Гортензія де Мазаріні (1646–1699), племінниця регента Франції кардинала Мазаріні, яка успадкувала від нього великі статки і була свого часу однією з найбагатших жінок Франції. Вийшовши заміж, вона не могла сама розпоряджатися своїми грішми, які перейшли у власність чоловіка, і врешті-решт утекла від нього без грошей, бо чоловік надто багато їй забороняв. Завдяки зв’язкам у високих колах Гортензія знайшла притулок у Франції, в Італії, пізніше в Лондоні, де й прожила до кінця[15].

Подорожі жінок із дворянських родин не порушували суспільних норм, але мали певні обмеження. Передусім це становище жінок: навіть якщо в шлюбі жінка приносила в сім’ю статок, до ХІХ століття вона здебільшого не могла розпоряджатися своїми грішми, часом і простором без дозволу чоловіка та мусила «виборювати» свої права. Працювати жінкам привілейованих класів уважалося неприйнятним, тому у них не було способів поповнювати фінансові ресурси, щоб вирушати в самостійну подорож або й просто бути мобільними[16].

Ще одна риса мандрів дворян і дворянок — збереження чести: коли подорожував хтось один із дворянської сім’ї, вважалося, що подорожує честь усього дому. Для незаміжніх принцес це означало подвійний тиск: позаяк їхню «значущість» при одруженні визначала їхня цнота, від принцес чекали особливої стриманости і доброчесности.

Описані приклади стосуються заможних родин. Якщо «проста» жінка хотіла подорожувати, їй доводилося видавати себе за чоловіка, і це стосується не тільки перевдягання, а й цілого габітусу. До того ж пов’язані з мандрами професії для жінок були недоступними.

Із ХVІІ й ХVІІІ століть нам відомо кілька яскравих прикладів жінок, котрі обходили ці заборони, — це черниця й пізніше конкістадорка Каталіна де Ераузо (Catalina de Erauso), піратки Мері Рід (Mary Read) та Енн Бонні (Anne Bonny).[17] А найславетніший приклад, мабуть, — Жанна Баре (Jeanne Baret), яка перебралася в чоловічий одяг і працювала на кораблі в експедиції французького адмірала Луї Антуана де Буґенвіля (Louis-Antoine de Bougainville) у 1766–1769 роках.

У ХVІІІ столітті серед заборонених для жінок професій була й заборона плавати на французьких військових кораблях. Жанна потрапила на борт у чоловічому одязі завдяки дослідникові Філіберу Коммерсону (Philibert Commerson), своєму коханцеві й одному з членів експедиції, у якого вона працювала асистенткою й домогосподаркою. Під час подорожі її стать викрили, і цей випадок обговорювали в публічному просторі.

Жінки, які ще до того здійснили подорожі, але не виявляли свою соціальну стать, могли в такий спосіб розширювати кордони власної свободи, але не впливали на загальний дискурс про права жінок. Саме тому історія Жанни Баре надзвичайно важлива, адже її таємницю розкрили і це сколихнуло велику міжнародну дискусію про мандри жінок[18]. Вона вважається першою у світі жінкою, яка здійснила навколосвітню подорож.

Зміни ХVІІІ століття

У ХVІІІ столітті — «столітті мандрів» — відбуваються знакові зміни. По-перше, у Європі формується нова суспільна верства — бюргерство, буржуазія, у слов’янських країнах міщанство. Це було міське населення, вільні громадяни, які мали громадянські права й привілеї і могли подорожувати.

З’являються перші політичні теорії про права людини. Однак у «Декларації прав людини і громадянина» (1789) йдеться тільки про права чоловіків; жінкам відводилася приватна сфера, фінансово вони й далі залежали від чоловіків, тому вважалося, що їм громадянські права не потрібні (тут їхній правовий статус порівнянний зі статусом дітей). Водночас з’являються праці про права жінок — французької політичної активістки Олімпи де Гуж (Olympe de Gouges) 1791 року та британської захисниці прав жінок Мері Вольстоункрафт (Mary Wollstonecraft) 1792 року[19].

Тим часом відбувається модернізація, вдосконалюються засоби пересування і разом із цим — розбудова інфраструктури . Набирають популярности чотириколісні екіпажі[20].

Першими «масовими туристками» стали британські жінки. Вони їздять на курорти, по регіонах, і в ХІХ столітті мандри дедалі більше стають частиною їхнього суспільного життя, хоча європейське суспільство досі до цього не готове. Ось як висловив своє ставлення до мандрів відомий німецький письменник Генріх фон Кляйст 1799 року в листі до сестри Ульріки: «Як ти можеш втекти від загальної долі Твоєї статі, що вже через свою природу займає другу позицію в списку істот? Ти не можеш навіть перестрибнути через паркан, (перейти) через нещасний рів без допомоги чоловіка, а Ти хочеш сама мандрувати висотами і прірвами життя?»[21]. Попри певну зміну поглядів, суспільство не сприймає повністю мандри жінок і у ХVІІІ, і в ХІХ століттях. Мандри вважаються «не жіночою справою».

Ще довго подорожні плани жінок сприймали як такі, що не відповідають її «справжній» природі і призначенню. Таке ставлення бачимо і в ХІХ столітті, коли домогосподарці з Відня Іді Пфайффер, відомій згодом мандрівниці, казали, що вона божевільна, і у ХХ столітті. У травелогах української мандрівниці Софії Яблонської натрапляємо на таку цитату представника французької адміністрації в Марокко, який 1932 року намагався відмовити Яблонську їхати в пустелю: «Перестерігаю вас, самовільна та необережна дівчинко, що, довідавшись про ваше божевільне бажання поїхати до Тарудану, я вжив усіх моїх впливів перед владою, щоби дозволу вам не видали. (...) Дозвольте ще виразити вам моє цілковите невдоволення вашою поведінкою та сувору заборону, щоби ви як-небудь наражували себе на небезпеку»[22].


Джерело: https://www.bbc.com/ukrainian/blogs-39919135

Яблонська того ж таки вечора виїхала в пустелю і повернулася хоч і пізніше, ніж було написано в її дозволі-візі, зате цілою і здоровою. Вона яскраво описала подорож у своїх нотатках. З одного боку, представник французької адміністрації висловлює нібито добрі наміри «захистити від того, що могло б трапитись». З іншого боку, можемо контекстуалізувати цю цитату в історії розвитку становища жінок, яке означало безправ’я, заборони, що виростали з думки, ніби жінки — неповноцінні істоти, котрі не можуть подорожувати самі, різне використання публічного простору тощо. Якщо пройти цим шляхом, то в кінці бачимо опіку, за якою криється (усвідомлена чи ні) де-суб’єктивація жінки. Тут ідеться не просто про опіку — це відкидання права жінки самій вирішувати, подорожувати їй і куди. Зрештою, це одноосібне рішення чоловіка, як, у який спосіб використовуватиметься публічний простір.

Розподіл використання публічного і приватного просторів

Хоча з появою класу бюргерів становище жінок дещо змінилося, у суспільному уявленні нормою залишався полярний розподіл простору: публічний простір «належав» чоловікам, а жінкам відводився «внутрішній», домашній простір. Позаяк подорожі із самого початку стосувалися простору зовнішнього, то мандрувати жінкам і надалі було непросто, адже це виходило за рамки того, що називалося «бути доброчесною жінкою». Ось як, наприклад, описано тему «Стосунок між статями» в лексиконі Карла Велькера 1847 року: «Ціла фізична природа характеризує чоловіка як сильнішого, вільнішого, сміливішого, (як) творця, засновника, управлінця, годувальника й захисника сім’ї та витискає його назовні, в зовнішнє життя для зовнішньої діяльности і творінь. Жінку природа охарактеризувала як слабшу, залежну, сором’язливу, вона перебуває під захистом чоловіка, їй приписано спокійний дім, виношування, пологи, годування й очікування, тілесний розвиток і освіта дітей, обслуговування дому та піклування про чоловіка й сім’ю, збереження того, що заробив чоловік, збереження священного домашнього вогнища»[23]. Як бачимо, у ставлення до жінок як до тих, для кого подорожі не є «природними» (і є «страшними»), довга історія.

ХХІ століття та подорожі без страху

У 2016–2017 роках слова «solo female travel» (подорож для жінки наодинці) гуглили на 52 % частіше. Туристичні компанії звітують, що нині більшість тих, хто подорожують самі, — це жінки. Найчастіше сьогодні подорожують між країнами так звані міленіали, тобто народжені в 1980–2000 роках, і якраз серед них жінки становлять більшість[24]. Ставлення жінок до мандрів змінюється: вони більше подорожують наодинці, стали сміливішими, хоча у світі досі існують країни, де жінці небезпечно мандрувати самій[25]. Особливо це стосується країн із патріархальними суспільствами, де у жінок досі обмежено права і доступ до публічної сфери. Хоча й там відбуваються поступові зміни, наприклад, у Саудівській Аравії від серпня 2019 року жінкам дозволено подорожувати самим, без супроводу чоловіків[26]. У 2017 році найбезпечнішими містами світу вважалися Токіо, Сінгапур, Осака, Торонто та Мельбурн, а найбезпечнішими країнами — Ісландія, Норвегія, Данія, Фінляндія, Гренландія, Нова Зеландія, Канада, Австралія, Японія та Малайзія. Також безпечною для соло-подорожей жінок вважається південно-східна Азія. Мандрівниць дедалі більше, і вони підтримують одна одну. З 1984 року існує мережа 5W (Women welcome women world wide) — некомерційна ініціатива, яка функціонує коштом пожертв та об’єднує жінок-мандрівниць. Мета ініціативи — удоступнюючи жінкам мандри, зробити їх упевненішими в собі. Членкині мережі подорожують та/або приймають у себе вдома мандрівниць і в такий спосіб допомагають знайомитися з іншими культурами й країнами[27].


Джерело: https://www.womenwelcomewomen.uk

Згадаймо початок статті і що казали Анні Гречишкіній про її мандрівні плани («Це небезпечно. Як ти це будеш робити сама?»). Незважаючи на всі позитивні зміни за останні століття, пов’язані насамперед із розвитком прав жінок, багато жінок досі чують про страх і небезпеку, коли кажуть, що хочуть подорожувати самі. Американська мандрівниця Крістін Аддіс (Kristin Addis) згадує про конкретні вияви цього страху, що їх вона почула перед початком своїх соло-подорожей і які виявилися просто міфами: «у подорожах багато часу проводитимеш на самоті», «це тільки для тих, у кого немає партнера», «для цього потрібна мужність», «це небезпечно» тощо. Крістін Аддіс для себе ці міфи розвіяла: виявилося, що в подорожах наодинці, якщо захочеш, ніколи не будеш самотньою, адже навколо багато жінок, які так само подорожують соло, а в мандрівках потрібні передусім не мужність, а добра підготовка (знати, наприклад, як і куди йти), здоровий глузд, голова на плечах та обережність — усе те, що нам потрібно і вдома[28].

Німкеня Клереноре Стіннес (Clärenore Stinnes) у 1927–1929 роках уперше в світі здійснила навколосвітню подорож автомобілем. Клереноре походила з багатої родини, вона так само мусила боротися з усталеним розподілом сфер на публічну і приватну, але мала велику мужність говорити про свої вподобання і йти за ними.


Джерело: https://www.spiegel.de/einestages/auto-pionierin-wie-claerenore-stinnes-um-die-welt-fuhr-a-1124993.html

Чи була її подорож небезпечною? Безумовно, але це її не втримало. Як і багатьох інших жінок у минулому та в наші дні: вони вирушали в мандри всупереч поглядам і уявленням про те, чи жіноча це справа — подорожувати в далекі країни. Уживаючи заходів безпеки, добре плануючи подорож, поборюючи страх, який їх супроводжував. І Клереноре, й інші жінки, згадані в цій статті, часто стикалися з кордонами своїх можливостей — і йшли понад цими кордонами. Вони перевдягалися, ставали піратками, вдавалися до хитрощів, описували свої подорожі і змінювали своє життя, якщо обставини не давали їм вільно дихати. Вони самі розширювали кордони можливого. Цим вони не обов’язково всім подобалися, а інколи навіть мали недобру славу через те, що переступали дозволені суспільством рамки, але свобода для них була важливішою.

І нині є країни, небезпечні для мандрівниць через ситуацію в них із правами жінок. Безумовно, зовнішні умови для подорожей, як-от дотримання прав жінок, зміни в патріархальних суспільствах та інші, важливі. Однак важливо і нам, жінкам, позбуватися страху. У статті показано, що страх існує не тільки як об’єктивне явище, а і як суб’єктивне, що на нього вплинули століття розподілу ролей. Моя пропозиція для феміністичної утопії — не чекати на світ, де всі країни буде позначено «безпечно», а розширювати кордони, переборювати свої страхи, будувати світ, де жінки йтимуть за своїм покликанням. Зокрема, подорожуватимуть, коли й куди захочуть.


[1] З інтерв’ю українки Анни Гречишкіної, яка вже понад п’ять років подорожує навколо світу на мотоциклі: https://hromadske.radio/publications/druge-kolo-navkolo-svitu-ukrayinka-ponad-5-rokiv-podorozhuye-na-motocykli Сайт Анни: http://www.ihaveadreamtravel.info/ua/pro-mene/

[2] Там само

[3] Див.: Encyclopedia of Women & Islamic Cultures: Economics, education, mobility and space / Ed. by Suad Joseph. — Brill, 2007. — Vol. 4. Сайт Книги Гіннеса: https://www.guinnessworldrecords.com/world-records/oldest-university

[4] Див.: Hubert Filser: «Das Mädchen von Egtved». 26.07.2015 // https://www.sueddeutsche.de/wissen/archaeologie-das-maedchen-von-egtved-1.2580493

[5] Див.: A history of women philisophers / Ed. by Mary Ellen Waithe. — Vol. 1: Ancient Women Philosophers 600 B. C. — 500 A. D. — Р. 206ff // http://www.syriacstudies.com/wp-content/uploads/2018/02/A-history-of-women-philosophers.pdf

[6] Див.: Habinger, Gabriele. Female Travelling and Appropriation of Space — History and Motivation of Female Travelling and Pleasure Trips // SWS-Rundschau. — 2006. — Heft 3. — S. 271–295.

[7] Див.: Там само.

[8] Див. більше на сайті Egeria project: http://www.egeriaproject.net/about_egeria.aspx

[9] Див.: Pelz, Annegret. Reisen Frauen anders? Von Entdeckerinnen und reisenden Frauenzimmern // Reisekultur. Von der Pilgerfahrt zum modernen Tourismus / Herausgegeben von Hermann Bausinger, Klaus Beyrer, Gottfried Korff. — München: Verlag C. H. Beck, 1999. — S. 174–178. Див. також: Habinger, Gabriele. Female Travelling and Appropriation of Space — History and Motivation of Female Travelling and Pleasure Trips // SWS-Rundschau. — 2006. — Heft 3. — S. 277.

[10] Див.: Habinger, Gabriele. Female Travelling and Appropriation of Space — History and Motivation of Female Travelling and Pleasure Trips // SWS-Rundschau. — 2006. — Heft 3. — S. 278.

[11] Див.: Там само.

[12] Див.: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Evpraksiya_V; Загребельний, Павло. Євпраксія. — К.: Радянський письменник, 1975. — 312 с.

[13] Див.: Prinzessinnen unterwegs. Reisen fürstlicher Frauen in der Frühen Neuzeit / Herausgegeben von Annette C. Cremer, Anette Baumann, Eva Bender. — Berlin, Boston: De Gruyter Oldenbourg, 2018. — S. 3.

[14] Див.: Там само.

[15] Див.: Strohmeyr, Armin. Abenteuer reisender Frauen. 15 Porträts. — Zürich, 2012. — S. 22.

[16] Див.: Habinger, Gabriele. Female Travelling and Appropriation of Space — History and Motivation of Female Travelling and Pleasure Trips // SWS-Rundschau. — 2006. — Heft 3. — S. 281.

[17] Див.: Strohmeyr, Armin. Abenteuer reisender Frauen. 15 Porträts. — Zürich, 2012. — S. 7ff; Малиновська, Оксана. Гендерний аспект туризму // Географія та туризм. — 2010. — № 8. — С. 23–29: http://nbuv.gov.ua/UJRN/gt_2010_8_7

[18] Див.: Pelz, Annegret. Reisen Frauen anders? Von Entdeckerinnen und reisenden Frauenzimmern // Reisekultur. Von der Pilgerfahrt zum modernen Tourismus / Herausgegeben von. Hermann Bausinger, Klaus Beyrer, Gottfried Korff. — München: Verlag C. H. Beck, 1999. — S. 177

[19] Див.: Марценюк, Тамара. Чому не варто боятися фемінізму. — К.: Комора, 2018. — С. 35–38ff.

[20] Див.: Pelz, Annegret. Reisen Frauen anders? Von Entdeckerinnen und reisenden Frauenzimmern // Reisekultur. Von der Pilgerfahrt zum modernen Tourismus / Herausgegeben von. Hermann Bausinger, Klaus Beyrer, Gottfried Korff. — München: Verlag C. H. Beck, 1999. — S. 177

[21] Цит. за: Habinger, Gabriele. Female Travelling and Appropriation of Space — History and Motivation of Female Travelling and Pleasure Trips // SWS-Rundschau. — 2006. — Heft 3. — S. 284.

[22] Яблонська, Софія. Листи з Парижа. Листи з Китаю. — Львів, 2018. — С. 47.

[23] Цит. за: Habinger, Gabriele. Female Travelling and Appropriation of Space — History and Motivation of Female Travelling and Pleasure Trips // SWS-Rundschau. — 2006. — Heft 3. — S. 284.

[25] Останні дані про загалом небезпечні країни для жінок є, наприклад, на сайті Фундації Томсона Ройтерса: https://poll2018.trust.org/

[26] Див.: https://hromadske.radio/news/2019/08/02/u-saudivskiy-araviyi-zhinky-teper-mozhut-podorozhuvaty-bez-dozvolu-cholovika

[27] Див.: https://www.womenwelcomewomen.uk/general/about-our-members.aspx

[28] Більше порад див. тут: Addis, Kristin. 8 myths about solo female travel debunked // https://www.nomadicmatt.com/travel-blogs/solo-female-travel-myths/

12 листопада 2019
Поширити в Telegram
1329
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Невидима дискримінація в освіті
Чи є дискримінація в освіті? На перший погляд, наче немає — обидві статі мають рівний доступ до навчання. Та якщо придивитися, починається: ось уже й археологія не жіноча справа, а увага до жіночої історії в студентському есе може спричинити конфлікт з викладачем та заниження оцінки. Чи може бути інакше? Має бути інакше!
Феміністична утопія у юридичному середовищі
Чому питання гендерної рівности й захисту прав жінок до сьогодні не були актуальними в юридичному середовищі? Чому юристи і юристки бояться слова «фемінізм»? Адже неможливо розробляти законодавство без аналізу його впливу на жінок і чоловіків та захищати права, не знаючи потреби й реалії різних груп населення.
Утопія мого тіла
Тривалі перешкоди в доступі до свого тіла, у розумінні свого тіла, міфи про клітор і оргазм, порно як «посібник» із сексу, який показує цей процес винятково з чоловічого погляду — скільки зайвих нашарувань потрібно зняти жінкам, щоб пізнати своє тіло і його насолоди, які виявляються цілком несподіваними...