Ідентичності

«Быть лесбиянкой в Украине: обретая силу» – книга, предназначенная для девушек и женщин, находящихся в процессе осознания собственной гомосексуальности (англ. coming out), для их близкого окружения, а также для специалистов и широкого читательского круга.

Тема трансгендерности — одна з дискусійних у феміністських колах. Інтерсекційний фемінізм постулює, що жінки — різнорідна група з різними досвідами, а тому він легко інтегрував трансгендерний рух. У радикальному фемінізмі більше поширена трансексклюзивність, тобто неприйняття трансгендерних людей, насамперед трансжінок, вилучення їх із феміністичної повістки, невизнання їхньої гендерної ідентичности, ба навіть вороже ставлення. Аргументи, з яких виростають такі протиріччя, можна поділити на три категорії: сутнісні, безпекові та ідеологічні. У статті проаналізовано всі аргументи та їх релевантність. То чи по дорозі фемінізму і трансруху?

За визначенням письменника Насіма Талеба, це дослідження є першою в історії України публікацією на табуйовану тему, існування якої замовчувалося та навіть вважалося неможливим, оскільки суспільство було твердо впевнене у тому, що в українській армії не може бути жодної гомосексуальної, трансгендерної чи бісексуальної людини.  Представлене тут дослідження є статистикою про стан та потреби ЛГБТ військових у Збройних силах, Національній гвардії та добровольчих воєнізованих підрозділах України.

Технологічний розвиток зумовлює економічні зміни, а ті, своєю чергою, — соціальні. І саме в сучасному світі постіндустріальної інформаційної доби є той базис, на якому якнайкраще може розвинутися справжня рівність при максимальному розмаїтті, зокрема гендерна. Чому цього не уникнути?

Дорога до себе може складатися з багатьох етапів. Спочатку жінок навчають щосили не бачити і не розуміти себе самих, та поступово істинні бажання й особистість перемагають соціальні конструкти. У кожної своя траєкторія, і ділитися ними — прояв солідарности.

У статті досліджено особливості гендерних (сімейних) ролей у приватних відносинах ЛГБТ (лесбійки, геї, бісексуали, трансгендери) пар, ставлення до інституту сім’ї та його певних складових (шлюб і батьківство). Охарактеризовано патріархальні та егалітарні аспекти гендерних ролей, суттєва складова яких – організація домашнього побуту, уявлення про власну сім’ю.

У статті розглянуто передумови створення руху батьків ЛГБТ-дітей як у деяких західних, так і пострадянських країнах, охарактеризовано організації батьків ЛГБТ-дітей. Виявлено такі основні чинники залучення матерів і тат до ЛГБТ-активізму: пов’язані із задоволенням власних потреб та зумовлені бажанням допомогти іншим. Емпіричним матеріалом статті виступили інтерв’ю з активістками батьківської ЛГБТ-організації в Україні

Бути в IT-світі «своєю» означає бути чоловіком. Це майже одне й те саме. І байдуже, що ти жінка, — тобі однаково треба буде стати чоловіком, інакше підготуйся до випробувань жартами й заграваннями, спроб нав’язати тобі додаткові обов’язки по кухні і нескінченних перевірок на компетентність. А іноді так хочеться, щоб чоловіки на собі відчули те ставлення, яке супроводжує жінок! Віщую: вони тікали б, як шалені! :-) Запрошую зазирнути в страшний сон програміста Михайла.

У публікації представлено інформацію, що відображає соціальне, правове та політичне становище ЛГБТ (лесбійки, геї, бісексуали і трансґендерні особи) в Україні у 2018 р. Наведено дані та здійснено аналіз ситуації з питань, пов’язаних з правами та інтересами ЛГБТ, у законодавстві, суспільно-політичному житті, громадській думці, надано приклади випадків дискримінації на ґрунті сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності та інше.

Цей текст було оприлюдено на Vector media. Гендер в деталях ділиться ним із дозволу редакції.  Говорити про війну як про особистий досвід непросто. Для “вдалої” розмови “про це” має збігтися чимало факторів: час, місце, люди, готовність говорити й чути. Більшість жіночого досвіду війни не проговорюється. Так, ми знаємо про жінок-героїнь, які беруть безпосередню участь у військових діях чи про безстрашних волонтерок, які під обстрілами вивозили людей з Донбасу чи допомагали фронту. Але поруч з ними існують також жінки, які живуть на прифронтовій території, жінки з непідконтрольних територій Донбасу, жінки-переселенки з дітьми й зі своїми щоденними турботами. Якась з них починала нове життя зовсім недалеко від рідних міст і сіл, а комусь довелося поїхати в інший кінець країни. Конфлікт вплинув на їхні плани, змінив звичний уклад життя, загострив наявні страхи та непевності. Здається, їхня буденність залишилась непоміченою, не суттєвою і неважливою.