Мова і література

Про кого пише українська література? Ким у ній виступають жінки — фоном для страждань і пошуків «головного героя» чи повноцінними персонажками? Хоча феміністична критика літератури існує з кінця 1980-х, сексизм став моветоном у літературному середовищі тільки після Євромайдану. Завдяки чому це сталося? Чому за останні п’ять років з’являється дедалі більше творів із гендерно нешаблонними героями й героїнями і, взагалі, статус-кво зсувається в бік доти неочевидних тез: жінка нікому нічого не винна, чоловік нікому нічого не винен, насильство — це насильство, а не щось інше, індивідуальна історія має значення й заслуговує на те, щоб бути розказаною й почутою. В деталях розбирається літературознавиця Ірина Ніколайчук.

Різні жінки, різні долі і один вибір, який постане перед кожною з них. Цей вибір назавжди змінить їхні життя.

Поради від Олени Масалітіної (Малахової) щодо того, як почати використовувати фемінітиви. 

Тривалі перешкоди в доступі до свого тіла, у розумінні свого тіла, міфи про клітор і оргазм, порно як «посібник» із сексу, який показує цей процес винятково з чоловічого погляду — скільки зайвих нашарувань потрібно зняти жінкам, щоб пізнати своє тіло і його насолоди, які виявляються цілком несподіваними...

Чи існує поділ на «чоловічі» й «жіночі» сфери в культурі та в культурному менеджменті? Які гендерні відмінності можна знайти в оплаті праці, стилі роботи й очікуваннях щодо працівників? Оксана Щур міркує, наскільки змінилася ситуація за останні десять років та прогнозує більш утопічне майбутнє.

Сьогодні жінкам постійно доводиться перебувати у стресових умовах, коли їхня кар’єра й сім’я — на різних шальках терезів. Якою має бути справжня рівність? Як визначити пріоритети й досягти справедливості на ринку праці? Що мають знати компанії для успішної оптимізації людських ресурсів? Авторка досліджує, як потрібно змінити культуру трудових відносин, соціальну та державну політику, а також пояснює, чому питання балансу між роботою й особистим життям — болісна тема як для жінок, так і чоловіків.

Більшість жіночих образів в українській літературі створено не жінками. Те саме стосується образів жінок-лідерок: їх не так багато і переважно вони обмежені суто жіночими функціями і простором. Лише поодинокі героїні здатні створити чоловікам гідну конкуренцію на чоловічому полі, як-от завод, колгосп, парламент чи управління державою. І тут вони стають жорсткими, рішучими, безпринципними або ж використовують власне тіло як інструмент маніпуляцій. Навіть найновіша українська література зациклена на темі боротьби і звільнення жінки головно в приватному просторі й іще не дала нам яскравого образу героїні, яка добивається кар’єрного успіху без задньої думки про залежність від чоловіків.

Не всі літературні і фольклорні героїні мріють вийти заміж. Є й ті, кому трон миліший. Ця стаття — про жінок і владу: як це бачать письменники і що про це думають письменниці.

Знадобилося дев’ятнадцять років, щоб на щорічному Форумі видавців у Львові з’явився профеміністичний кластер, а сам форум «видавців» змінив назву на гендерно-нейтральну. Цього року було більше як два десятки подій, які стосувалися гендерних питань. Їх детальний огляд — у нашому матеріалі. Відвідайте одну з головних книжкових подій року, не встаючи з дивана!

Авторка наводить тезу про відсутність феміністичної свідомості та авангардистського і модерністського руху в українському суспільстві й пояснює це глибоко закоріненими архаїчними моделями і формами свідомості, які тримаються значною мірою на патріотичній риториці та етнографічній ностальгії. На прикладах героїнь української літератури від Куліша до Винниченка, продемонстровано, як жінки поступу руйнують традиційні патріархільні коди, пропонуючи новий тип мислення, що, у свою чергу, проклало шлях новому, авангардистському дискурсу в українській літературі.