Що заважає жінкам у військовій сфері?

Наразі в Збройних силах України служить майже такий самий відсоток жінок, як в арміях НАТО, — 10,6 % проти 10,9 %, відповідно [1]. І щороку кількість військовослужбовиць в Україні зростає — держава намагається забезпечити рівні права для жінок і чоловіків у військовій сфері. Однак не все так ідеально, як здається на перший погляд, і про це свідчать самі військовослужбовиці. Як і 50 років тому, українські жінки мусять доводити серйозність своїх намірів, боротися зі стигмою, дискримінацією і стереотипами у військовій сфері.

Червона армія і Друга світова війна

З усіх країн антигітлерівської коаліції в радянській армії жінок було найбільше. Тоді, під час Другої світової, у лавах Червоної армії служило близько 800 тис. жінок, зокрема 127 тис. з України [2]. Історикиня Тетяна Пастушенко стверджує, що половина військовослужбовиць, тобто близько 400 тис., були на передовій [3]. Частину жінок мобілізували примусово, інші йшли на війну добровільно.

Про історії жінок на фронті чудово написала білоруська письменниця Світлана Алексієвич у своїй документальній книжці «У війни не жіноче обличчя» [4]. Алексієвич зібрала історії сотень жінок — військовослужбовиць і не тільки, які розповідали про своє життя під час Другої світової і після війни.

Більшість жінок стикалися з упередженням, що воювати повинні тільки чоловіки, з дискримінацією, насильством і домаганнями. Як скаржилися жінки-військові, їх часто бачили тільки як «бойових подруг» і одружуватися з ними не хотіли. Багато з них соромилися свого минулого на фронті, бо в повоєнний час фронтовичок сприймали ледь чи не як повій, попри бойові заслуги і врятовані життя.

«Слышала я... Слова... Яд... Слова, как камни... Мол, это было мужское желание — пойти воевать. Разве может женщина убивать?! Это — ненормальные, неполноценные женщины... Нет! Тысячу раз нет! Нет, это было человеческое желание. Шла война, я жила обыкновенной жизнью... Девчоночьей... Но соседка получила письмо — мужа ранило, лежит в госпитале. Я подумала: “Он ранен, а вместо него кто?” Пришел один без руки — вместо него кто? Второй вернулся без ноги — вместо него кто?»

— приводить Алексієвич слова старшої сержантки, зенітчиці Клари Семенівни Тихонович.

Жінкам тоді видавали чоловічі одяг, взуття і спідню білизну. Військовослужбовиці згадують, як на їхньому одязі залишалися червоні сліди від місячних. А в декого місячні зовсім пропадали:

«А труд наших девушек-оружейниц! Им надо было четыре бомбы — это четыре сотни килограммов — подвесить к машине вручную. И так всю ночь — один самолет поднялся, второй сел. Организм до такой степени перестраивался, что мы всю войну не были женщинами. Никаких у нас женских дел... Месячных... Ну, вы сами понимаете... А после войны не все смогли родить...»

Снайперка 25-ї Чапаєвської дивізії, Герой Радянського Союзу Людмила Павличенко. Севастополь, липень 1942 року

В умовах СРСР жінки-учасниці війни не могли проговорити свої травми. Чесно вивчати їхній досвід почали тільки з 1980-х років, ця тема досі малодосліджена.

Жінки в ОУН-УПА

На відміну від радянської Червоної армії, в ОУН-УПА було менше задіяно жінок на бойових посадах. Зазвичай жінки виконували ролі зв’язківиць і медичок, хоча інколи брали участь безпосередньо в бойових діях, обіймали керівні посади.

Зв’язківиці головнокомандувача УПА в середині 1940-х років Ольга Ільків (праворуч) та Ірина Козак-Савицька (друга праворуч) і їхні подруги

Наприклад, машиністка Анна Черешньовська («Тетяна») проявила хоробрість у бою з НКВС у Недільнянському лісі 18 серпня 1948 року:

«В часі ворожого наскоку, хоч біля неї кругом горіла трава і курилася земля, холоднокровно передає накази, які йдуть по лінії і закликає повстанців відбивати ворога вогнем. Вона забирає усі свої речі, течку з архівом, у той час, коли інші командири чи стрільці полишали торби, а навіть зброю... Відступає з пістолею в руках остання» [5].

Історикиня Марта Гавришко стверджує, що «на Волині в 1943 році проводили військові вишколи жінок і їх розглядали як військовий резерв» [6].

Жінки в ОУН-УПА стикалися і з дискримінацією, і з упередженнями та насильством. Дехто з чоловіків не довіряли їм, заявляли, що жінки не здатні обіймати бойові посади і підривають вояцьку дисципліну. Інші, навпаки, ставилися до жінок як до рівноправних товаришок. УПА діяло в умовах глибокої конспірації, тому часто вирішальними у ставленні до упівок були особисті якості й упередження командирів.

Іноді ці упередження набирали крайніх проявів. У 1950-х роках окружний провідник Буковини Юліан Матвіїв («Недобитий») на засіданні Крайового проводу «Захід—Карпати» запропонував ліквідувати трьох підпільниць через побоювання, що вони розсекретять місця криївок. Пропозицію підтримали, і жінок розстріляли. Також над жінками чинили сексуальне насильство, наприклад невідомий автор описав у щоденнику, як хорунжий «Мирон» зґвалтував згадану вище машиністку Анну Черешньовську [7].

Попри сексизм, жінки поділяли з чоловіками всі ризики підпільної боротьби, гинули, потрапляли в тюрми й табори. Їхній досвід — як героїчний, так і пережитої дискримінації — нині вже відоміший широкій публіці завдяки старанням українських дослідниць.

Сучасність

Щороку в складі ЗСУ дедалі більше жінок. Якщо 2008 року в українському війську нараховувалося лише 1800 жінок, то 2019 року там уже 27 074 військовослужбовиць [8]. Ставлення українського суспільства до жінок у військовій сфері змінили дві події: початок війни з Росією 2014 року та ухвалення 2018 року закону про рівні права жінок і чоловіків під час проходження військової служби в ЗСУ й інших військових формуваннях.

«І жінкам, і чоловікам однаково складно, напряжно, страшно, неприємно і некомфортно на війні. Просто дівчатам доводиться ще й поборотися за своє право захищати, по суті, саму себе. Мені було легше: я не боролася. Тому що це був 2014 рік і була настільки срака з кадрами, що я була тупо потрібною»,

— каже в інтерв’ю на BBC стрільчиня-санітарка та інструкторка із само- і взаємодопомоги під вогнем в АТО Анастасія Шевченко, відома також як співачка під псевдонімом СТАСІК [9].

Анастасія Шевченко (СТАСІК), учасниця російсько-української війни, співачка

До 2018 року жінок було обмежено у виборі військової спеціалізації.

«Багато випадків, коли жінок оформлюють як швачок, кухарок, а вони насправді виконують розвідувальну роботу, можуть у холодних сирих окопах довго лежати, виходить, що працюють на нелегальних позиціях. І вони так само в бліндажах із чоловіками нарівні сидять. Зазвичай на жінок офіційні накази не поширюються, але вони разом із чоловіками йдуть на передову, бо треба, і можуть навіть іноді краще, ніж деякі чоловіки, виконувати накази»,

— описувала будні жінок на війні до 2017 року військовослужбовиця Катерина Котлярова [10].

Щоб змінити ситуацію, 2018 року було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби в Збройних Силах України та інших військових формуваннях» [11]. Відтоді бойові посади стали доступними для жінок.

У 2019 році дівчатам дозволили вступати до військових ліцеїв [12]. Того самого року Київський військовий ліцей імені Івана Богуна [13] та військово-морський ліцей в Одесі [14] вперше набрали на навчання дівчат.

Усім цим досягненням передувала низова адвокаційна кампанія за права військовослужбовиць, відома під назвою «Невидимий батальйон». Більше про неї та зміни в українській армії після Євромайдану читайте в статті Ганни Гриценко «Як жінки змінили українську армію».

Сьогодні активність військовослужбовиць триває: організовано потужний жіночий ветеранський рух, наприкінці 2020 року було презентовано дослідження про сексуальні домагання в українській армії.

День знань у Київському військовому ліцеї імені Іван Богуна за участи дівчат. 1 вересня 2019 року

Живий досвід

Незважаючи на багато позитивних зрушень у сфері забезпечення прав жінок у військовій сфері, військовослужбовиці однаково стикаються з проблемами — домаганнями, дискримінацією та іншими перешкодами — на кар’єрному шляху.

Уперше про сексуальні домагання в ЗСУ голосно заявила Валерія Сікал [15]. Узимку 2019 року тепер уже колишня лейтенантка розповіла, що рік тому командир військової частини А1358 у Хмельницькій області Віктор Іванів змушував її зайнятися з ним сексом. Після публічної заяви Валерії про домагання з боку Іваніва заговорили й інші жінки. Наразі хмельницька поліція під наглядом військової прокуратури Центрального регіону відкрила проти Іваніва кримінальне провадження. Однак справа затягується, Іваніва навіть не відсторонили від виконання обов’язків. Сама ж Валерія вирішила завершити військову кар’єру і переїхала до Польщі.

Про безчинства, дискримінацію, стереотипи й інші чинники, які заважають їм просуватися вгору кар’єрними сходами у війську, розповіли три респонденти, з якими я поговорила.

Респондентка (вирішила залишитися анонімною)

Служила в добровольчому батальйоні на Донбасі, потім навчалася у військовому вищому навчальному закладі. Під час навчання на військовій кафедрі дискримінації з боку викладачів не було, розповідає дівчина, але було упереджене ставлення з боку військових при кафедрі. «Якщо брати військових, то біля казарми на сніданок-обід-вечерю нас шикував сержант, який дозволяв собі сексистські жарти про те, що дівчата мають чай-каву підносити начальству і кліпати оченятками, а “Родіну защіщать” повинні хлопці».

«Від початку навчання на полігоні склалася ситуація: якщо потрібно щось копати і т. д., то дівчат до цього не залучали. Підписувати на чищення зброї дівчат теж не поспішали. До місця проведення занять усе приносили хлопці — дівчатам старалися не давати важких речей. На крайній випадок дівчата могли допомогти щось, але вони не поспішали, щоб їх залучали до цієї роботи».

Дівчина аргументує це тим, що частина дівчат не мали потрібної фізичної підготовки або не хотіли далі продовжувати військову службу, тому погоджувалися на зменшення навантажень.

Військова освіта в багатьох моментах бажала кращого, стверджує дівчина.

«Наприклад, у нас були стрільби, то навіть не всі вміли закласти магазин. Мені здається, людину, яка хоче стати офіцером, цього варто навчати протягом першого семестру, а не під кінець другого року навчання, перед самим випуском».

«Якщо коротко, то в добробаті було не без пригод: то комбат не хотів мене пускати на передову, то ще щось. У батальйоні я проходила вишкіл із групою, з якою могла поїхати на передову, але комбат сказав, що я буду з іншою групою, у якій я не хотіла бути. І я сиділа на базі. Але потім приїхав інший інструктор, і я почала тренуватися з іншою групою, з якою і поїхала на передову».

По закінченні військової кафедри дівчина планувала підписати контракт, але їй відмовляли.

«Я подзвонила до 28-ї бригади, щоб домовитися про зустріч-співбесіду. Але далі КПП (контрольно-пропускний пункт. — Ред.) я не дійшла, бо поспілкуватися з командиром, відповідальним за це, так і не вийшло. Спочатку довелося чекати на нього 20 хвилин (по телефону мені сказали, що повідомлять йому про мій прихід). Нарешті, прийшов прапорщик і сказав, що він [командир] до мене не вийде. А коли я ще раз зателефонувала, то мені сказали: “Ну, ви спробували”. Зі мною так і не поговорили, жодного діалогу не було.

Я дзвонила і в інші частини на номери, які могла знайти. Мене одразу питали, чи я медик, і казали, що зараз немає інших посад для жінок. Загалом [у військових частинах, де дівчина цікавилася військовою службою за контрактом] або не брали слухавку, або давали номери, які не підходили».

Валентина Георгіяді, волонтерка, механікиня-водійка («мехвод»)

Військовослужбовиця Валентина Георгіяді зі своїм військовим побратимом

Валентина розповідає, що волонтерок менше дискримінують, ніж військовослужбовиць:

«Волонтерство для жінки — це ще прийнятне, це нормально. Жінка-волонтер — це як жінка-медик. І деколи, коли треба було щось важке робити, чоловіки казали: “Хай тягне, волонтерка ж”. А в армії на рахунок важкого хлопці завжди намагалися допомагати. І на кожне моє “я сама” казали: “Ну, що, я не можу допомогти? Ти ж дєвочка, тобі важко”. Але вони не знають, що я вмію так само, як вони, стати в правильну позу, щоб підняти важке.

Потрапила в армію я рівно рік тому — за власним бажанням підписала контракт. Перед цим отримала відношення від 17-ї танкової бригади на посаду механіка-водія БМП–1. Як годиться, це “чоловіча” посада. Так вийшло, що чоловіки загребли під себе все (сміється).

Хлопці, з якими я прийшла на КМБ (курс молодого бійця. — Ред.) дуже довго не вірили, що я саме на механіка. Звучала наскрізна тема “чим би дитя не бавилось, аби не плакало” або “побудеш механіком, а далі однаково підеш у штаб папірці перекладать”. Бо жінка в армії хто у нас? Праля, діловод, медик, як заведено. Тому хлопці це сприймали не дуже серйозно, але потім справа дійшла до фаху (мій тривав 1,5 місяця). На фахові чоловіків було набагато більше, ніж на КМБ. На КМБ була 21 дівчина зі 120 осіб, а на фахові було більше як 90 чоловіків і одна я. Тому хлопці, намагаючись підкотити, казали: “Ого, ніфіга собі. Оце круто, оце ти молодець”. А ті, хто не пробували це робити, казали: “Та ото вдома немає чим зайнятися, ото дітей треба виховувати, іди навчись їсти варити”. Але насамкінець, коли дійшло до водіння, до ремонту машин, чого нас навчали, то хлопці вже більш-менш сприймали, коли на практиці побачили, що я щось можу. До цього сприймали більше як дитину, ніж дорослу, хоча мені вже 25 років».

На думку Валентини, і жінок, і чоловіків треба адаптовувати до гендерної рівности у військовій справі:

«Тепер часто буває так, що 50 % жінок, які прийшли зі мною, вони або змінюють свою посаду, або не справляються зі своїми обов’язками, або прийшли, бо нічого робити, нудно, треба знайти чоловіка або пільги до пенсії. Крім того, що 50 % прийшли просто так, інші 50 % некомфортно почуваються. Так само чоловіки некомфортно почуваються поряд із жінками, бо вони звикли до іншого виховання. Їм некомфортно, вони неправильно це сприймають, бо вони ще упереджено ставляться до жінок в армії. Треба було плавно запроваджувати [реформу] і показувати, привчити спочатку до того, що це нормально, коли жінка виконує досі “чоловічі обов’язки”».

Водночас Валентина підтримує новації, які торкнулися, наприклад, Київського ліцею імені Богуна, куди 2019 року вперше набрали на навчання дівчат:

«Ось коли ліцей Богуна відкрив групу дівчат-військовослужбовиць, то хлопці ще малими бачать, що дівчата навчаються разом з ними. Тому виходить, що це треба було починати ще з часів здобуття Україною незалежности».

Анна Ладєєва, заступник начальника центру обробки інформації з медичного забезпечення Національного військового клінічно-медичного центру ГВКГ (Головного військового клінічного госпіталю)

Військовослужбовиця Анна Ладєєва

Анна пішла в армію 2001 року і за цей час пройшла шлях від лейтенанта до підполковника. За майже 20 років служби жінка стикалася з дискримінацією особисто та помічала численні такі випадки щодо інших військовослужбовиць.

«Серед дівчат-курсанток є непоодинокі випадки, які здебільшого замовчуються, коли їм надходять пропозиції сходити на вечерю, поусміхатися-позустрічатися з кимось і буде трохи легше складати залік. Такі пропозиції дівчата чують часто, але вони їх переважно замовчують, бо хочуть закінчити навчання. Що ж до молодих офіцерів, то, як усім відомо зі ЗМІ, було не один і не два скандали, коли молодим дівчатам пропонували якісь “розважальні” поїздки, і ця тенденція, на жаль, існує далі. Дівчата якийсь час тримаються, а потім переводяться в інші частини або звільняються».

Сама Анна теж не раз зазнавала дискримінації і зневаги. В ООС (Операції об’єднаних сил) її ображав молодший за званням офіцер.

«На той час я була у званні підполковника, він — майора. Майже два місяці я терпіла образи і намагалася врегулювати конфліктні ситуації, які виникали, спокійно. Я й інші товариші по службі робили зауваження щодо поведінки, звертали увагу на дотримання субординації, використання ненормативної лексики у спілкуванні зі старшими за званням і посадою. Та коли все це перейшло межу, я склала рапорт і було призначено службове розслідування, цей офіцер мусив вибачитися.

У нас були неприємні сутички: фізичного насильства не застосовував, але міг штовхнути, щось жбурнути, постійно лаявся і сварився з іншими військовослужбовцями, розпускав плітки, постійно ставив під сумнів мої професійні навички. У розмовах звучали словесні образи на зразок “ти жінка, і тебе треба їбати, а не воювати та розказувати мені, як воювати”. До речі, бойового досвіду у мене було трохи більше, ніж у цього хлопця, — вперше в район проведення АТО/ООС його залучили 2018 року. На попередніх місцях служби він зарекомендував себе як людина, котра постійно свариться.

Треба пояснювати дівчатам, що вони мають право звернутися [по допомогу], щоб не боялися цього робити. Бо якщо замовчувати такі випадки, то все тільки наростатиме, як снігова лавина».

На військовій службі Анна стикалася також із проблемами особистісного характеру. Її колишній чоловік — теж військовослужбовець, і на службі у них виник конфлікт інтересів. За словами Анни, чоловіка призначили начальником управління ГВМУ (Головного військово-медичного управління) з порушенням закону «Про засади запобігання та протидії корупції» і він став прямим начальником своєї дружини.

«Після призначення його на посаду не було складено рапорт про можливий, а згодом і наявний конфлікт інтересів у терміни, визначені в законі про корупцію. Такий рапорт було складено лише через 4 місяці перебування його на посаді начальника управління, де я проходила військову службу. Було фальсифіковано документи, чинився психологічний тиск з метою перевести мене на інше місце служби, керівництво вживало всіх заходів, щоб замовчати ці події. Наразі конфлікт триває, розпускаються плітки з метою особистої помсти, відтак страждає моя репутація, у професійному сенсі теж»,

— розповідає Анна.

Крім того, Анна зіштовхнулася з дискримінацією з боку начальства — їй відмовляли надати лікарняний. У 2007 році їй діагностували мігрень, відтоді вона двічі проходила лікування від цього захворювання. У 2020 році у неї стався мігренозний напад, який потребував госпіталізації, але начальство відмовляло Анні в цьому. Було видано припис на прибуття до нового місця служби з уточненням, що вона повинна прибути на нове місце служби, а потім уже проходити лікування. Коли Анну все-таки госпіталізували, начальство почало службову перевірку з метою верифікації її діагнозу. З результатами перевірки Анну, попри її прохання, не ознайомили.

Після народження дитини начальство відмовило Анні у встановленні неповного робочого дня для догляду за дитиною. Згідно із законодавством [16], Анна має право на неповний робочий час із пропорційною виплатою грошового забезпечення.

Рапорт Анни Ладєєвої з проханням встановити неповний робочий день у зв’язку з доглядом за дитиною

Відмова Анні Ладєєвій у встановленні неповного робочого дня у зв’язку з доглядом за дитиною

Анна підсумовує, що чоловікам наразі простіше будувати кар’єру у військовій сфері. Більшість керівних посад обіймають чоловіки.

«Що вище рівень, то важче зайняти ту чи ту посаду. Бо завжди знаходяться чоловіки, котрі користуються протекцією друзів: “я з тим побухав, цього знаю, а тут за нього друг попросив”. Дівчатам важче пройти конкурсний відбір на такі керівні посади, незважаючи на те, що ми будуємо професійну армію. І коли дівчата займають ці посади, вони починають пахати вдвічі-втричі більше, ніж чоловіки, бо створюються умови, коли жінка мусить довести, що спроможна виконувати свої обов’язки».

Водночас Анна наводить приклад, як і чоловіки зазнають дискримінації:

«У нас є гарний хлопець, лікар. Він виконував обов’язки начальника відділення. Там була протилежна ситуація: виник конфлікт на професійному рівні, і щоб помститися, колеги у віці понад 50 років написали звернення до уповноваженої з гендерних питань, що він їх домагався. Було проведено службове розслідування. Хлопець давав пояснення і таки довів свою невинуватість, але йому винесли догану з огляду на резонанс події. Хоча я особисто знаю цього хлопця як порядну людину і професіонала у своїй справі. На жаль, гендерні аспекти як засіб впливу, щоб помститися, використовують обидві статі»,

— каже Анна.

Що і як змінювати

Усі респондентки обіймають різні посади, мають різний досвід, але більшість із них зіштовхнулися на військовій службі зі схожими проблемами. У таблиці систематизовано перешкоди та запропоновано шляхи їх подолання. Крім особистих рішень, вагомими чинниками є суспільна дискусія і системне впровадження гендерної рівности та професійної культури в усіх сферах життя в Україні, адвокація проблем військовослужбовиць самими жінками у форматі організованого професійного руху.

Джерела:

1. https://www.mil.gov.ua/diyalnist/genderni-pitannya-u-sferi-bezpeki/u-zsu-sluzhit-takij-samij-vidsotok-zhinok-yak-v-armiyah-nato-klimpush-czinczadze.html

2. Безсмертя. Книга Пам’яті України. 1941–1945 / І. О. Герасимов, П. П. Тронько, О. П. Реєнт, П. П. Панченко, І. П. Муковський, Р. П. Вишневський та ін. — К.: Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам’яті України», 2000. — 994 с.

3. https://hromadske.radio/podcasts/rankova-hvylya/tilky-u-radyanskiy-armiyi-zhinky-voyuvaly-na-peredoviy-u-drugiy-svitoviy-istoryk

4. Алексиевич, Светлана. У войны — не женское лицо... — Мінск: Мастацкая літаратура, 1985. — С. 101.

5. Українські жінки у горнилі модернізації / Під заг. ред. Оксани Кісь. — Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2017. — 304 с.

6. https://old.uinp.gov.ua/news/zhinki-v-pidpilli-stavali-zhertvami-nasilstva-z-boku-pobratimiv-istorikinya-marta-gavrishko

7. Українські жінки у горнилі модернізації / Під заг. ред. Оксани Кісь. — Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2017. — 304 с.

8. https://www.mil.gov.ua/diyalnist/genderni-pitannya-u-sferi-bezpeki/kilkist-zhinok-u-nashomu-vijsku-za-desyat-rokiv-zbilshilas-u-15-raziv.html

9. https://www.facebook.com/BBCnewsUkrainian/videos/2473609372873952

10. https://www.radiosvoboda.org/a/28920967.html

11. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2523-19#Text

12. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/486-2019-%D0%BF#Text

13. https://www.mil.gov.ua/diyalnist/genderni-pitannya-u-sferi-bezpeki/u-kiivskomu-vijskovomu-liczei-imeni-ivana-boguna-navchatimutsya-divchata.html

14. https://www.mil.gov.ua/diyalnist/genderni-pitannya-u-sferi-bezpeki/u-vijskovo-morskomu-liczei-v-odesi-vpershe-vzyali-na-navchannya-divchat.html

15. https://nv.ua/ukraine/zhenskie-istorii-s-nv/valeriya-sikal-otkrovenno-o-domogatelstvah-v-ukrainskoy-armii-intervyu-novosti-ukrainy-50102377.html

16. https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v1276739-13#Text

Джерела фото: Flickr, Галузевий державний архів Служби безпеки України (Deutsche Welle), Інтерв’ю з України, Ліцей імені Богуна (Громадське), особисті архіви військовослужбовиць