28 вересня, 2021

Утопія без назви (у якій мова про секс, технології і нормалізацію геніталій)

13 серпня 2019
Поширити в Telegram
3388
Дафна Рачок
магістр критичних гендерних досліджень (Центральноєвропейський університет) та антропології (Університет Альберти). Коло зацікавлень: антропологія сексуальності, етнографії пост/соціалізму, антропологія неформальності, наукова фантастика, штучні мови.
Читайте також:

«Але навіщо тоді клітор, якщо жінка під час сексу не отримує задоволення?» Ми з подругою і хлопцем сидимо в гей-барі в очікуванні драг-шоу на честь п’ятдесятиріччя Стоунволу і вже півгодини затято сперечаємося про секс: чи справді деяким людям простіше ним зайнятися, ніж поговорити про нього, і чи справді існують люди, які займаються сексом не заради задоволення, а лише задля дітонародження чи просто тому, що «всі так роблять».

Наступного дня вдома я починаю мучити комп’ютер і ґуґл нескінченними запитами. Я дізнаюся, що, згідно зі статистичними даними Інституту Кінсі, 64 % опитаних жінок стверджують, що досягли оргазму під час останнього сексу. І більше як 50 % усіх респондентів старше за 24 роки повідомили, що останній раз вони займалися сексом із людиною, з якою перебували в стосунках. Звісно, навряд чи всі ці люди займалися сексом винятково для відтворення. На жаль, про їхні мотиви майже нічого не відомо, адже зазвичай інтерв’юери чомусь про таке не питають.

Мені цікаво, як би змінилося ставлення до сексу, якби його повністю відділити від репродукції. Чи секс і далі був би чимось «особливим», про що важко чи непристойно говорити? Думаю, що ні. Чомусь пригадується кадр з екранізації «Диво-жінки»: пам’ятаєте момент, коли Діана і Стів лежать на палубі човна й говорять про секс, дітонародження та задоволення? І Діана розповідає Стіву, що вона народилася з глини, та розпитує про його світ. Вона говорить про секс як про задоволення, не червоніє і не затинається, на відміну від Стіва, для якого це явно непроста розмова.

Неважко здогадатися, що моя феміністична утопія тісно пов’язана з роздумами про секс. І про технології, адже вони покликані зробити наше життя легшим і приємнішим, хіба ні? Звісно, я не перша й не остання, хто задумується про таке. Радикальна феміністка Шуламіт Фаєрстоун ще 1970 року мріяла про технології, які «звільнять жінок від тиранії статево-репродуктивних ролей»

То яке воно, моє утопічне майбутнє? Зізнаюся, я ще не продумала все до дрібниць, тому поки що все досить умовно. Однак перший принцип моєї феміністичної техноутопії такий: людство навчилося вирощувати дітей поза жіночим тілом. Наприклад, ми винайшли спеціальні «камери дозрівання», де зародок може дозріти до потрібного віку. Жінки й чоловіки заморожують яйцеклітини і сперму на випадок, якщо в майбутньому захочуть мати дітей, а потім за допомогою тих самих технологій позбавляють себе здатности до відтворення. Я знаю, що для декого це звучить страшно, бо темні сторінки історії людства про примусову стерилізацію — це події ще порівняно недавнього часу. Та в тому-то й справа, що в моїй утопії ви можете цього не робити, все ж таки контрацепція буде доступна всім охочим. Звичайно, можливо, в майбутньому станеться неочікуваний еволюційний поворот і ми будемо розмножуватися за допомогою партеногенезу (як в утопії Шарлот Перкінс-Ґілман), тому секс точно не асоціюватиметься з дітонародженням, але це менш вірогідно, ніж просунуті технології.

Чому мене так турбує питання сексу й відтворення? Тому що для мене (як і для багатьох інших жінок, які не хочуть мати дітей) постійно гостро стоїть питання запобігання вагітності. Ну, і періодично навколо чується якийсь шум, котрий питає, чи не час тобі вже народжувати, й нагадує, що годинничок цокає. Однак якщо вагітність буде позатілесною, то годинничок може цокати, скільки йому заманеться, — це не матиме значення. Можливо, це нарешті буде справжнє відчуття свободи свого тіла.

По-друге, у моїй утопії геніталії перестануть сприйматися як сороміцька частина тіла. Так, це матиме далекосяжні наслідки. Наприклад, замість послати погану людину «на хуй», її запросять вкусити себе за лівий лікоть. Або щось іще. Ми перестанемо пікселювати оголені фотографії (ми ж нині не пікселюємо підборіддя чи п’ятку, правда?). Порнографія, як ми її знаємо тепер, утратить сенс: дивитися на оголених людей не так уже й цікаво, коли це не щось особливе, не якась перчинка (так, не забуваймо, що в певному сенсі порнографія — це суто модерне явище). Та що важливіше: коли геніталії перестануть бути чимось сороміцьким, ми припинимо на них фокусуватися і приділяти обговоренням чужих статевих органів непропорційну кількість часу.

Звичайно, відокремлення сексу від репродукції і «нормалізація» геніталій дуже змінять наше означення сексу. По-перше, він уже не буде чимось особливим. Можливо, саме тоді втілиться давня мрії Олександри Коллонтай про «склянку води». По-друге, ми розширимо саме означення сексу, позбувшись нарешті ідеї пенетрації. Адже чому, наприклад, задоволення від сексу-як-ми-його-розуміємо-сьогодні має бути чимось більшим, ніж задоволення від того, як тобі ніжно чухають спину, чи від того, як перукар(ка) охайно підстригає коротке волосся на потилиці (так, багато хто кайфує від цього)? По-третє, поняття гетеро- і гомосексуальности частково втратять свою актуальність, бо відсилання до репродукції чи пенетрації більше не матимуть сенсу.

Що більше я думаю про це, то більше мені здається, що такі новації позначили б чергову зміну парадигми у сприйнятті сексуальности: можливо, ми забули б scientia sexualis, яка, якщо вірити Фуко, з XIX століття навчала нас вибудовувати норму й патологію, класифікувати й ad nauseam описувати та сповідувати свої сексуальні досвіди. Можливо, позбувшись науки сексуальности, ми повернулися б до ars erotica — мистецтва еротики — і знову зосередилися б на якості й тривалості задоволення. Та найпевніше, покинувши в минулому scientia sexualis, ми рушили б до чогось нового, чогось досі незвіданого й неназваного. Адже, як ми знаємо, нові феномени й епохи називають уже ретроспективно. Тому хай поки що моя утопія буде просто «утопією без назви». Зрештою, назва не так уже й важлива, якщо твоя утопія відбулася.

13 серпня 2019
Поширити в Telegram
3388
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Безгендерне майбутнє
Чому агендерні люди часто використовують ознаки чоловічого гендеру як універсальне, а множення гендерних ідентичностей не працює? Авторка пропонує мисленнєвий експеримент — забути концепти фемінности й маскулінности і подивитися на людей без них.
Справедливість vs турбота: якою має бути феміністична етика?
Традиційно західна етика пріоритизувала маскулінні цінності й нехтувала фемінними. Незалежність, справедливість і раціональність були еталоном моральности, а от пов’язаність з іншими, турботливість і емоційність чеснотами не вважалися. «WTF?» — запитують сучасні філософині-феміністки і дискутують про те, якою буде етика, звільнена від патріархальної упереджености. Можливо, настав час змінити етику справедливости на етику турботи?
Чи був би митрополит Андрей Шептицький феміністом?
Чи можна досягти порозуміння з ворогами (рівности)? Автор застосовує «принцип позитивної суми» митрополита Андрея Шептицького до сучасного конфлікту між правозахисниками і традиціоналістами: «Спроба хоча б теоретично відітнути себе від будь-якої зі сторін змушує шукати прийнятне для обох, золоту середину, спільний знаменник, можливість порозуміння. Завдання не з найлегших, але хай якими способами ми намагатимемося вирішити це рівняння, результат буде одним. Спільним знаменником для всіх виявиться повага до розмаїття».