21 січня, 2018

Літературна рубрика

Літературні твори – плідний простір для розвитку та втілення прогресивних ідей. Емансиповані персонажки створили альтернативу патріархальному образу жінки. Феміністичні ідеї означили потребу нового часопростору, нових соціальних взаємодій та ціннісних орієнтирів у літературі – а вони, в свою чергу, все частіше стають реальними життєвими взаємодіями, цінностями, виборами, моделями поведінки.
Пошук таких літературних облич фемінізму і є основною метою цієї рубрики. Іноді ці обличчя стають свідомим відображенням особистої позиції авторки/автора, а іноді гендерні мотиви можна знайти у дуже несподіваних творах! Про них і розповідатимемо.
Редакторка рубрики - літературознавиця Ірина Ніколайчук.

Жінка, якої злякався Еней ("Енеїда", Іван Котляревський)
Вже у 8 класі кожен і кожна дізнається й закарбовує собі в голові, що нова українська література почалася саме в 1798 році і саме з цього твору. Проте 2017 рік, на який припало 175-річчя з моменту написання поеми "Енеїда" Івана Котляревського, став роком, коли навіть ті, хто забули про його значущість, отримали безліч нагод про неї згадати. Цьогоріч "Енеїда" скрізь: у фокус-темі та оформленні цьогорічного Книжкового арсеналу, в нових театральних постановках, в Національному художньому музеї, про неї читають лекції чільні літературознавці та мистецтвознавці – і навіть столичний метрополітен долучився до цього руху, запустивши вагон із постерами, присвяченими поемі. "Енеїда" перевідкривається не просто як новий початок в історії української літератури – вона проголошується одним із "стовпів" української культури (сміхової, але й далеко не лише).  Про те, якими в українській бурлескно-травестійній переробці поеми Вергілія є жіночі образи, однаково однозначно можуть висловлюватися як літературознавці, так і восьмикласники. "Зла Юнона, суча дочка", нещасна Дідона, яка "Енея так любила, що аж сама себе спалила", сцени пекельних покарань для грішниць – це часто запам'ятовується навіть краще, аніж "1798 рік" і "нова українська література". Втім, тут є як мінімум два взаємно протилежні типи жіночості – об'єктивовано-еротизована й тому приваблива для персонажів-чоловіків та ірраціональна, яка має надлюдські здібностій й перед якою персонажі-чоловіки губляться, не знаючи, чого від неї чекати. Іноді об'єктиваційний погляд таки знаходить за що "зачепитися" і чим "заспокоїтися" і в такому образі (та ж-таки фурія Юнона – "нівроку гарна молодиця"). Але як мінімум один жіночий образ "Енеїди" залишається хоча й підкреслено непривабливим, місцями навіть відразливим проте, поза сумнівом, наділеним силою і владою, якій героїчній маскулінності доводиться поступитися, ба більше – від якої в якийсь момент ця маскулінність виявляється цілковито залежною. Про цю персонажку – уривок із третьої частини поеми.
Оксана Забужко – одна з-поміж тих, хто заклали підвалини сучасної української літератури. Водночас вона заговорила про жінку та її досвід цілковито по-новому. Можна без перебільшення сказати, що саме завдяки поетичній та прозовій творчості Оксани Забужко сформувався новий тип українського жіночого мовлення в літературі, а відповідно - й нове ставлення до жіночого письма.  "Новий закон Архімеда" – поезія, написана в 2000 році. Складні для України 90-ті в цей час позаду, проте попереду довгий і складний шлях внутрішніх перетворень. Утім, вже на цьому етапі зрозуміло, що так, як раніше, бути більше не може. Історичну точку неповернення пройдено – і це саме той час, коли жіночі "архімедові кола" можуть стати по-новому видимими й бути по-новому оцінені. Ця поезія для Оксани Забужко – і символічне звільнення від влади чоловічого авторитету, і пошук альтернативи, і утвердження свободи. Бо ж що таке свобода, як не здатність сказати будь-кому (і передовсім собі самій): ось це – цінне і важливе, і я не дам це зруйнувати.
Головна персонажка повісті Ірина – зовсім не типовий для класичного канону української літератури жіночий образ. Вона смілива, рішуча, сповнена ентузіазму та бажання змінювати світ у той спосіб, у який вона вважає за потрібне. А найголовніше – їй стає снаги боротися з упередженістю суспільства у поглядах на роль жінки в родинному та громадському житті. І доводити на власному прикладі, що альтернатива, в яку вона вірить – можлива й має право на існування. Звертаємо увагу, що це оповідання написане в 1920х роках!