22 серпня, 2019

Феміністична утопія

Феміністки — чудові критикині. Ми краще за інших знаємо гендерні вади нашого суспільства і вміємо нищівно їх громити. Та чи вміємо ми мріяти? Які з нас візіонерки? Ану ж бо перевірмо. Протягом літа ми мріятимемо і прогнозуватимемо, яким би був світ без дискримінації. Які вони — любов і романтика у феміністичному раю? Яким буде законодавство? Які правила етикету функціонуватимуть? Як поєднуватимуться робота і сім’я? Як виховуватимуть дітей? Якими будуть армія, наука, парламент і всі інші сфери життя? Нехай біль і фрустрації від сьогодення стануть поштовхом для польоту фантазії — поговоримо про світ, у якому ми хочемо жити.

Страшний сон програміста Михайла, або Чого хочуть програмістки
Бути в IT-світі «своєю» означає бути чоловіком. Це майже одне й те саме. І байдуже, що ти жінка, — тобі однаково треба буде стати чоловіком, інакше підготуйся до випробувань жартами й заграваннями, спроб нав’язати тобі додаткові обов’язки по кухні і нескінченних перевірок на компетентність. А іноді так хочеться, щоб чоловіки на собі відчули те ставлення, яке супроводжує жінок! Віщую: вони тікали б, як шалені! :-) Запрошую зазирнути в страшний сон програміста Михайла.
Материнська утопія
Материнство — це вир емоцій, від найсвітліших до найтемніших. Тому ця тема так легко вибухає пристрастями, а прийняти факт, що всі дуже різні, у всіх своє щастя і свій шлях, нелегко. У моїй феміністичний утопії матері й батьки матимуть право не бути показово ідеальними. А ще обов’язково матимуть надійний тил із медиків та педагогів, фінансову стабільність і рівні кар’єрні можливості.
«Женское братство» или «сестринство»?
Якщо в державному гімні замінити слово «браття» на слово «сестри», чи буде «всім і так зрозуміло», що йдеться і про чоловіків, і про жінок? Якщо президент казатиме «я звертаюся зараз до кожної українки» у своїх промовах, чи приймуть це чоловіки як норму? Навряд. Тоді чому «браття» і «кожен українець» не ріже нам вухо? Олена Шевченко міркує про те, як і чому чоловіки стали «нормою людини» в нашому суспільстві та в якому напрямку це потрібно змінювати.
Рівень складності: Жінка
«Шкода, що ти така висока, не взуєш гарних туфель, бо вища за всіх хлопців будеш», — зітхала моя бабуся, коли мені було років десять. Тому свої перші туфлі на акуратній шпильці я взула аж у 22 роки, коли я прозріла, що можу бути собою — і високою, і в тому взутті, яке хочу носити, — і це абсолютно нормально. А на що зважилася б ти, якби не соціальні штампи?
Ти феміністка? Клас!
«Чим ти займаєшся? Гендерною рівністю? Дуже круто, це ж так важливо», — фраза, якої я ніколи не чула за всі 14 років, відколи займаюся гендерною рівністю.
Яким буде мій феміністичний світ?
«Відчепіться від мене!» — часто хочеться сказати дорогій родині, яка переймається «коли вже» (заміж, діти, схуднеш...) і лише осудливо хитає головою на всі особисті досягнення (бо ж «для жінки то не головне»). «О богині, ХХІ століття надворі» (і вдаритись головою об стінку), — реакція на чергове сексистське твердження. Якщо ти феміністка, то постійно доводиться пояснювати, що не так, людям, які схильні вважати, що все гаразд.