4291 
Гендерні квоти вирішили скасувати. Минуло десять років відтоді, як уперше запрацював парламент, обраний за обов’язковими гендерними квотами 50/50. Тоді найбільший опір новації чинила Праворадикальна партія. «Понабирають коханок», — бідкалися вони (самі таки понабирали коханок). Нині ця партія називає себе опозиційною. Інші партії, хоч як це дивно, досить легко «нашкребли» по всій Україні жінок, охочих до політики і таких, котрі розбираються не лише в кухні й пологах (а перед початком експерименту закидали, що інших немає).
Парламент сформував гендерно збалансований уряд. Одразу нічого надзвичайного не сталося, і противники рівности вже із задоволенням потирали руки. Та за три-чотири роки почали відбуватися справжні дива. Навіть праворадикальні «коханки» вийшли зі своєї партії, коли їхні політичні цілі перетворилися з лозунгів на реальність завдяки новаціям жінок.
Кількість абортів упала. Нова програма сексуальної шкільної й дошкільної освіти, посилення покарання за секс без згоди, забезпечення контрацептивами й екстреною контрацепцію малозабезпечених громадян та можливість отримувати контрацепцію в рамках страхування знизили показники переривання вагітности до мізерніших, ніж показники підпільних абортів у Румунії часів Чаушеску. Чоловіки-праворадикали і після цих результатів наполягали на забороні абортів і втратили більшість жіночої підтримки всередині своєї партії.
Паралельно зросли показники народжуваности. Непогано спрацювало фінансування програми «Батько теж», коли чоловіків закликали розділити «декретну» відпустку із жінками. Спочатку ніхто не сприймав цю авантюру всерйоз, але за кілька років програми понад третину столичних чоловіків пішли в «декрет» нарівні з жінками (16 % одноосібно), за три роки потроху стали підтягуватися віддалені регіони, а тепер майже кожен другий чоловік радо ділить «декрет» із дружиною.
Жінкам раптом перестали відмовляти у відповідальній роботі, адже в «декрет» може піти не лише вона. Поступово й жінки перестали погоджуватися на низькокваліфіковану працю, не мусили обирати між материнством і кар’єрою і не обмежували амбіції «скляною стелею»: вона все ще була, але тріщина в ній давала набагато більше шансів і віри у свої сили.
Отож народжуваність почала стрімко зростати. Після того як міністерка сім’ї, молоді і спорту оголосила ці результати у Верховній Раді, з Праворадикальної партії, що ратувала за сімейні цінності, вийшли останні три жінки.
Компанії навперебій почали змагатися за найкрутішу дитячу кімнату з педагогами, кілька ІТ-контор навіть презентували власні дитсадочки. Там дівчаткам більше не пхали в руки одних тільки Барбі, а хлопцям — лише машинки. Кому це треба, коли дітей весело навчають програмувати, а не куховарити чи лагодити стільці? Та й ІТ-контори швидко зрозуміли, що їм тепер потрібні працівники обох статей.
Цікавий побічний ефект рівного декрету виник на місцевому рівні. Після того як із візочком почали гуляти чоловіки, а жінок на високих посадах стало більше і їхні пропозиції вже не сприймалися як дурнуваті й істеричні, водії за власним бажанням почали акуратніше паркуватися і часом обирати громадський транспорт замість авто, бо проблема вільних і комфортних прогулянок із візочками вже була проблемою не тільки «я-ж-матерів», а стала загальною.
У містах поступово обрали наземні пішохідні зони, а ті підземні переходи, які залишилися, облаштували ліфтами для візків. На вулицях з’явилися маломобільні люди, вони дедалі більше брали участь у розбудові міст: завдяки цьому людям із візками стали доступні музеї, парки й ресторани.
Три роки «декрету» надалі не вважалися світом, який обмежується памперсом і пісочницею: коли дітей виховують усі, то й простір громадських місць став до них дружнім. «Ваше кафе не френдлі до дітей? Оце ви печерні!» — нормальна повсякденна фраза. І хтось скривиться радше на власника такого закладу, аніж на дитину, яку туди привели батьки.
Спілка батьків ЛГБТ, спочатку жіноча, а після залучення до активного батьківства чоловіків змішана, на шостому році роботи парламенту, набраного за гендерними квотами, добилася ухвалення закону про цивільні партнерства.
Під час дебатів Праворадикальна партія три дні блокувала трибуну. Їхній головний аргумент — про ризик поширення ВІЛ-інфекції через одностатеві партнерства — розбила вщент доповідь міністерки здоров’я: шкільна й дошкільна сексуальна освіта, доступ до контрацепції та впровадження шведської моделі покарання клієнтів секс-робітниць допомогли Україні лише за три роки опуститися з «почесних» чільних позицій далеко вниз рейтингу європейських країн за швидкістю поширення ВІЛ-інфекції.
Україна покинула ще один трон антирейтингу, втративши статус секс-мекки Східної Європи: купівля сексу карається законом, а дівчата, які офіційно працюють і заробляють нарівні з чоловіками, більше не бачать в іноземцях небесної манни і не мріють вийти за них заміж.
Після двох каденцій парламенту, набраного за квотуванням, обов’язкові гендерні квоти вирішили скасувати. Майже кожна партія абсолютно добровільно внесла у свій статут засаду про те, що в складі партії має бути десь порівну чоловіків і жінок. Винятком стала лише Праворадикальна партія. «Більше жодних коханок, щось вони надто розумні», — скаржилися опозиціонери. Після ребрендингу їхня партія отримала нову назву — «Сила чоловіків». Однак із такими мізерними рейтингами через десять років роботи гендерно рівноважного парламенту їм навряд чи варто сподіватися хоча б на мінімальний прохідний відсоток.
